Слово «дауншифтинг» прийшло до нас зі світу автомобілів. З англійської downshifting – це перемикання автомобіля на нижчу передачу, а у сферах, що не стосуються машин, – ослаблення чи сповільнення будь-якого процесу. У психології дауншифтингом називають соціальний феномен, що описує поведінку людини, яка відмовляється від цінностей, популярних у суспільстві (конформізму, кар’єрного росту, збагачення), і натомість уповільнюється у своєму ритмі життя, шукає себе. 

Такий спосіб поведінки існував завжди. Наприклад, Гаутама Сіддхартха (відомий нам як Будда) не захотів бути царем, а побажав «знайти себе».  Римський імператор Діоклетіан відмовився від влади і перебрався у власний маєток вирощувати капусту.

Серед найвідоміших сучасних дауншифтерів – Джон Дрейк, засновник рекрутингової компанії Drake Beam Morin. Упродовж п’ятнадцяти років він успішно керував бізнесом, а потім пішов з нього, написавши книгу How To Work Less And Enjoy Life More («Дауншифтинг: як працювати менше, а задоволення від життя отримувати більше»).

Також цьогоріч «Видавництво Старого Лева» опублікувало український переклад документальної книжки сучасного американського письменника Джона Кракауера «У дикій глушині»,  а видавництво «Темпора» – книжку спостережень теж американського письменника і натураліста, але ХІХ ст., Генрі Девіда Торо «Волден, або Життя в лісах», що нею надихався Крістофер Маккендлесс – головний герой «У дикій глушині».

Крістофер упродовж чотирьох місяців жив сам у незаселеній частині Аляски: як він дійшов до такого рішення, хто робив це до нього і чим це закінчилося – докладно описано у книзі. Натомість один з його натхненників, Генрі Девід Торо, описав власний досвід життя на березі ставка поблизу містечка Конкорд. «Спостереження за природою, вирощування рослин і будівництво хатини стають для автора імпульсом для кристалізації власної світоглядної позиції», – читаємо в анотації.

В Україні дауншифтинг іноді називають сковородинством. Справді, філософія Григорія Сковороди багато в чому перегукується з ідеями дауншифтингу, проте не обмежується тільки ними, тому сковородинство – це щось значно ширше. 

Кого із сучасних українців можна назвати дауншифтером і де їх шукати, розповідаємо далі.

Мистецький хутір «Обирок» 

Обирок Леоніда Кантера дауншифтинг

Режисер Леонід Кантер заснував мистецький хутір «Обирок», місце, яке він хотів перетворити у Країну мрій. Леонід Кантер був режисером, і для свого фільму «Людина з табуретом» знімав відео, в яких він та його друзі автостопом майже без грошей і речей вирушили в подорож через Гімалаї з табуретами на плечах. Він мріяв встановити кухонні табурети на узбережжі чотирьох океанів. Після своєї мандрівки у 2007 році Леонід  разом з друзями заснував артхутір. 

Народ собі виборив і оборонив право створити собі якусь таку унікальну дивовижну країну. Давайте собі ось що таке намріямо і будемо будувати. – Леонід Кантер.

«Наше основне завдання – створення нового укладу життя, заснованого на симбіозі людини і природи, свобода від нав’язаних цінностей культури споживання й створення для творчих людей місця для життя, натхнення, творчости, зустрічей і дискусії. Є чотири основних правила за якими живе мистецький хутір “Обирок”: брудне – прибери, відчинене – зачини, голодного – нагодуй, сумного – обійми», – розповідають на сторінці артхутора у фейсбуку. Зараз в «Обирку» на вихідних відбуваються робирки – події, під час яких можна долучитися до створення артоб’єктів і спільнохати, виступити на сцені чи провести майстер-клас або лекцію

Садиба Буряківських 

Садиба Буряківських дауншифтинг

Родинна садиба Буряківських, розташована в селі Гришівка на Харківщині, реалізовує надлишки таких продуктів як сири, йогурт, кефір, овочі свіжі, сушені та консервовані, гриби, ягоди, варення, м’ясо та вироби з нього, яйця. Вони також проводять тематичні та загальні екскурсії по своєму осередку. Ось частинка їхньої історії: «У 2011 році разом з дружиною та синами ми переїхали на свою землю для ведення особистого селянського господарства. Оселилися на пустому місці у вимерлому селі. Не будучи послідовниками якихось авторитетів, ми діяли, покладаючись на свій досвід, здоровий глузд та власні спостереження. Силами сім’ї та волонтерів збудували будинок та господарські споруди, розробили город, завели господарство, освоїли переробку різних видів сільськогосподарської продукції. Тепер земля годує не лише нашу родину, але й кілька десятків наших клієнтів. Ми енергетично незалежні. У нас немає бажання до розширення – сповідуємо філософію “маленьке – це прекрасно”. Ми відкриті для гостей, помічників, сусідів та добрих людей».

«Лісова ферма»

Віктор Чіркін Лісова ферма дауншифтинг

Закінчивши університет в Америці, Віктор Чіркін переїхав з дружиною з Києва в село, взявши приклад з батьків. Він заснував там «Лісову ферму» – місце, де він зі своєю командою виготовляє фермерські продукти ручної роботи для власної родини та всього світу. На своїй сторінці в  інстаграмі Віктор розповідає про особливості роботи, ділиться досвідом життя в селі. 

View this post on Instagram

Минулі вихідні я знову був на виїзді, частував сиром. Тільки це був не сирний фестиваль, як то звично буває, а приватна подія в одному з ЖК Києва. Тому можливо ви б хотіли нас бачити на подібних подіях, то ми залюбки приїдемо. Лише дайте знати. Тим часом ми активно готуємось до наступного фестивалю. Це буде фестиваль @foodandwinefest.kiev.ua, ВДНХ, Київ, 5-6 жовтня. Будемо раді зустрічі, і також особистим запрошенням на ярмарку до вашого житлового комплексу (Київ, Ірпінь, Буча). #лісоваферма #леснаяферма #forestfarmua #artisancheese #artisanbread #cheesemonger #cheesefest #dobrofest

A post shared by Віктор Чіркін | Лісова Ферма (@victorchirkin) on

 

Віктор не рекомендує переїжджати з міста в село одразу. Також він радить не чекати на ідеальні умови, щоб створити щось своє (як приклад наводить сироваріння), але починати вже зараз. Ви можете замовити сирну продукцію з ферми на сайті “Лісової ферми”.

Піднебесна Христанівка

Піднебесна Христанівка Орест Оксана Олійники дауншифтинг

Орест на своєму ютуб-каналі дає практичні поради про життя в селі. Наприклад, у цьому відео йдеться про особливості сільських будинків: 

Ми попросили Ореста з Оксаною поділитися своїм досвідом дауншифтингу.

Чи ви чули колись взагалі, що практика виїзду із села в місто має назву «дауншифтинг» або «сковородіанство»?

Звісно, ми знаємо про дауншифтинг, але жартома називаємо свій переїзд «апліфтингом». Це про те, що ми не понижували рівень комфорту в житті, а навпаки – його підвищили. У нас є всі вигоди міської квартири, але разом з тим ще є і свій двір, який переходить у ліс. Чисте повітря і горизонт – це те, що мають у місті далеко не всі. А про Сковороду – то в нас у Лохвиці є найкрасивіший йому пам’ятник авторства Кавалерідзе, і він там легкий, грайливий, танцюючий, на відміну від монументального в Києві. Основні настанови Сковороди називаємо своїми – щодо «сродної праці» і щодо зв’язку між особистим і громадським, і хотіли б, щоб насолоду від цього могло відчувати більше людей.

 

Як думаєте, чи популярна така практика?

Я не  можу говорити про популярність чи непопулярність практики, але таких сімей з кожним роком стає все більше. Хтось створює артхутори як «Обирок», хтось – екопоселення як «Зелена круча, ще є рух родових поселень і пермакультурних центрів. Цього року моя дружина Оксана була тренеркою на Ecovillages Design Education Course, місячному навчанні для тих, хто створює і розвиває сталі спільноти, і вона загорілася бажанням закликати більше людей «середнього віку» до нас у село, щоб розвивати свій простір не самостійно, а у спільноті. Ми запрошуємо насамперед сім’ї з дітьми і людей, яким цікаво було б взаємодіяти і реалізовувати свої і сусідські ідеї.

Ми в селі живемо в атмосфері небайдужости, взаємопідтримки, у місці, куди приїжджають люди дарувати свій час і свою працю, і це дуже цінно. – Орест і Оксана Олійники

Дауншифтинг поширеніший більше в Україні чи за кордоном?

Ця практика переїзду ближче до природи існує і в нас, і за кордоном. Все більше українських екопереселенців приєднуються до Global Ecovillages Network («Всесвітня мережа екохуторів»), ми обмінювалися досвідом з людьми, які реалізують надихаючі сільські проєкти в Угорщині, Чехії, Румунії, Словаччини. Цьому посприяло річне навчання для лідерів громад від чеської фундації Via, яка займається розвитком спільнот. Переконана, що з розвитком сучасних технологій і ще й в умовах світового карантину таких сімей буде все більше, бо вони обиратимуть комфортне життя на природі у спільнотах, які цінують пряму взаємодію і співпрацю.

 

Які ви зміни побачили в собі, своєму житті, своїй сім’ї, людях, що вас оточують, після того як переїхали? Можливо, відкрили життя для себе по-новому?

Змін багато, але якби була спільнота, то було би ще більше. За ті 7 років, що ми живемо в селі, Оксана змінила професію, а я її відновив, наші сини ростуть (один із них народився вже тут) і ходять у школу. Ми не так швидко, як ми собі уявляли на початку, приводимо до ладу дім і двори. Здобули досвід запрошення волонтерів, зокрема й іноземних (США, Німеччина, Румунія, Франція), обладнали гостьовий дім і якийсь час гралися в «зелений туризм» (але для себе виявили, що це не те, чому хотілося б віддавати власний час). Зараз приймаємо лише друзів і волонтерів – для взаємної насолоди, без внутрішньої вимоги «надавати сервіс». Фактично така взаємодія виходить більш глибока і приємна для всіх. Ми створили бібліотеку з унікальною колекцією, і вона вже чотири роки працює на базі сільського магазину. Ми загорілися ідеєю відновити пам’ятку архітектури – сільську школу, збудовану за проєктом Опанаса Сластіона (український архітектурний модерн), й облаштувати в ній музей. Це не відбувається швидко, але сам процес дуже приємний, бо приєднуються і допомагають дуже різні люди. Ми в селі живемо в атмосфері небайдужости, взаємопідтримки, у місці, куди приїжджають люди дарувати свій час і свою працю, і це дуже цінно.

Теги:

#дауншифтинг #сковородинство #лайфстайл