Дуже цифрові резиденції тривають, і Gwara Media продовжує розпитувати резидентів про них самих і проєкти, в яких вони беруть участь. Далі – пряма мова однієї з резиденток Анастасії Худякової.
Як на мене, то художникам потрібна базова освіта. Академія вчить самоосвіті, спонукає усвідомити, що саме тобі цікаво і куди далі рухатися. Хоча під час мого навчання таки більше було теорії. А от практика – на фестивалях і конкурсах. Особливо коли доводилося їздити в інші міста і країни: виходити із зони комфорту, бути в екстремальних умовах. Це мобілізувало приховані здібності і дало значно більший результат.
Я хотіла бути дизайнеркою інтер’єрів. Коли я вступала в академію [Харківську державну академію дизайну і мистецтв, – ред.], то мені сказали, що зі стінами пов’язаний монументальний живопис. Та я не думала, що аж так! Уже в ході навчання я зрозуміла, що мені дуже подобається займатися розписом стін і поринула в це з головою.
Раніше я намагалася рахувати, скільки вже обмалювала стін, але потім таки збилася з лічби. Не все можна назвати муралом чи розписом. До того ж художники часто просто декорують стіни, без особливого смислового навантаження. Певно, серйозніших речей, які можна назвати муралами, в мене близько десяти.
Спочатку я приймала всі пропозиції намалювати щось на стіні, бо початківцям необхідна практика, щоб навчитися, як працювати зі стіною, як організувати весь процес: знайти драбину, замовити фарбу, саме ту, що потрібна, домовитися про її доставку. Потрібно бути не тільки творцем, але й менеджером. На мені велика відповідальність і за процес, і за результат, адже мурал побачу не лише я, а всі люди, які проходитимуть повз.
Тепер мені цікавіше працювати, коли ескіз – мій, коли я сама обираю якусь стіну, коли приєднуюся до якогось проєкту, шукаю разом з іншими гранти під це. Минулоріч ми долучилися до «Бюджету участи» в Харкові – це був міський конкурс, у якому голосували містяни. Ті, що набрали найбільше голосів, були реалізовані. Серед них – і мурал кита. Оце були ідеальні умови, бо місто – рідне, ти все тут знаєш, обираєш стіну, місце, робиш свій ескіз і дивишся на відгук.
2019-го у межах програми «Громадський бюджет участи міста Харкова» Настя разом з художниками Сергієм і Ксенією Калмиковими створили мурал-триптих завдовжки 28 метрів. На ньому зображено 6 косаток: одну велику і п’ять маленьких. Адреса будинку, на якому він розміщений: вул. Людвіга Свободи, 58. Це 16-поверхівка на Олексіївці. Мурал додали в Національний реєстр рекордів України.
Дуже цифрові резиденції теж чимось схожі на проєкт із китом, оскільки ескіз робимо ми, учасники, стіну теж ми могли обрати. Врешті ми вибрали стіни довкола фаблабу ХНЕУ. Круто, коли в проєкті є рух, немає чітких рамок, як у випадку, коли тобі дають ескіз, стіну й ти не можеш виходити за межі завдання, не можеш виявити творчість, політ фантазії. Натомість тут набагато цікавіше, адже невідомо, чим усе це закінчиться, є розвиток, який цілком захоплює.
Художник-мураліст, який хоча б раз спробував, що таке велика стіна, потім бачить її навіть у снах. На карантині я майже не мала роботи, тому, коли побачила у фейсбуку оголошення про резиденції (а це було за кілька годин до завершення реєстрації!), одразу вирішила спробувати. Тим більше я давно мріяла створити мурал з доповненою реальністю.
Мурал, над яким ми працюємо з резидентами, буде максимально сучасним у всіх сенсах. Контур ми зробили за допомогою цифрових технологій: уночі наводили проєктор на стіну, а тоді переводили лінії. На муралі буде кілька портретів. Ілона Маска і Саймона Кузнеця, а можливо, ще чийсь – над цим ми поки думаємо. Основний меседж такий: досягнення українських науковців, таких як Саймон Кузнець, мають значення. Про це у своєму твітері також писав Ілон Маск. Він спирається на досвід попередніх поколінь.Також буде ігровий момент – доповнена реальність: як стіна буде мінятися, поки теж ще вирішуємо.
