8 березня в Україні та інших країнах світу відзначають Міжнародний жіночий день. Зазвичай у цю дату відбуваються мітинги та демонстрації, аби підсвітити тему прав жінок. Цей день має багаторічну історію, значення якого трансформувалося та набувало нових сенсів. Чому Міжнародний жіночий день — це не свято краси та жіночності, пояснює Ґвара Медіа.
Історія Міжнародного жіночого дня 8 березня
У 19 столітті в більшості країн світу жінки були позбавлені значної частини прав: голосувати, отримувати гідну зарплату, мати можливість працювати на тих же посадах, що й чоловіки тощо. Тож неодноразово жіноцтво виходило на мітинги проти дискримінації та створювали жіночі організації й ради.
Історія 8 березня бере початок у 1908 році, коли 15 тисяч жінок у Нью-Йорку вийшли на вулиці, вимагаючи скорочення робочого дня, збільшення заробітних оплат та надання права голосу. Після цього Американська соціалістична партія запропонувала зробити останню неділю зими Національним жіночим днем на пам’ять про ці події.
У серпні 1910 року на конференції в Копенгагені відома діячка німецької соціал-демократії Клара Цеткін разом із німецькою делегаткою Луїзою Циц запропонувала заснувати Міжнародний день боротьби за жіноче рівноправ’я та емансипацію. Ідею підтримали близько ста учасниць з 17 країн. Відтак у 1911 році вперше цей день стали відзначати в Німеччині, Австро-Угорщині, Данії і Швейцарії.
У Російській імперії 8 березня [за старим календарем 23 лютого] дало старт для наступних безперервних демонстрацій.
На тлі війни 23 лютого 1917 році в Петрограді пройшла масова революція: тисячі жінок вийшли на вулиці під гаслом «хліба й миру». За кілька днів масових повстань російський імператор підписав указ, який дозволяв жінкам мати виборче право. Однак цього було недостатньо — і мітинги за полегшення становища робітниць та припинення війни перейшли в демонстрації й страйки. Це призвело до того, що імператор був змушений зректися престолу.
Уже після війни та революції, в 1921 році, на 2-й Комуністичній жіночій конференції ухвалили Міжнародний жіночий день, який щорічно відзначатимуть 8 березня.
Однак із приходом більшовиків цей день став більше про «нову радянську жінку», коли на плакатах почали з’являтися жінки-трактористки, колгоспниці, будівельниці комунізму. У 1920 році вперше в радянській Україні було вирішено зробити 8 березня святковим і вихідним днем. Але виключно для жінок і лише цьогоріч. У вихідний жінок заохочували до пропагандистської роботи та демонстрацій. Таким чином більшовики намагалися зміцнити свою владу, зокрема в Україні.
Згодом образ жінки як «бойового товариша» почав змінюватися на те, що почалося пропагування жінки «як берегині домашнього вогнища та матері». Далі Міжнародний жіночий день усе більше трансформувався, втратив первісне значення та став звичайним святом.
8 березня та Україна
Цьогоріч Міжнародний жіночий день залишається державним святом 8 березня, проте відповідно до закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей день не є зараз вихідним.
Також в Україні жінки виходять на Марші за права жінок. Зокрема, сьогодні у Харкові пройшов Марш з вшанування пам’яті українських захисниць та акція щодо перейменування вулиці на честь військовослужбовиці Яни Червоної.
Київській міжнародний інститут соціології провів опитування серед українців. За результатами дослідження, у 2024 році 8 березня залишається улюбленим святом лише для 21 опитаного громадянина.
За даними соціологів, серед жінок це свято популярніше (23%), ніж серед чоловіків (18%).
При цьому у 2017 році це свято любили близько половини населення — 49%. Далі з кожним роком прихильників 8 березня ставало менше:
- у 2018 році його популярність знизилася до 45%;
- у 2020 — до 40%;
- У 2021 році його улюбленим назвали лише 34% опитаних;
- У 2023 взагалі лише 25%.
З думкою про те, що кількість людей, які вважають 8 березня сімейним святом зменшилася, погоджується комунікаційниця об’єднання «Гендер у деталях» Альона Грузіна.
За її словами, поступово приходять зміни. Проте для того, щоб вони відбули швидше, про права треба говорити на всіх рівнях, починаючи з дітей.
«У дитсадочках варто ставитися до дітей однаково та не нав’язувати хлопцям гратися машинками, а дівчаткам — ляльками. Для дітей нормально цікавитися всім навколо. Замість зборів на подарунки в школі краще проводити виховні заходи», — каже Альона.
На її думку, залежно від віку дітей заходи можна адаптовувати та запрошувати жінок нетипових професій поспілкуватися із дітьми, розказати про історію дати 8 березня, розповісти про права й можливості, про жінок в армії тощо.
«Тобто дати дітям зрозуміти, що їх визначають їхні зацікавлення, навички й вміння, а не стать і гендер. І те, що дівчинка є дівчинкою, не робить її гіршою чи слабшою. Ті самі лекції, але на більш серйозному рівні, можливі для студентства, освітніх та професійних установ, у робочих колективах. Бізнесу потрібно відмовитися від знижок та акцій до 8 березня з формулюваннями “будь найкрасивіша та жіночна” або від подій, де 8 березня для красивих жінок із глибоким декольте безплатний вхід. У нас доволі багато феміністичних подій: марші, пікети, дискусії та семінари, виставки та концерти, відвідування яких буде прекрасною альтернативою і дозволить солідаризуватись з іншими жінками та обмінятися досвідом», — зазначила представниця.
Нагадаємо, що торік у лютому до Верховної Ради подали законопроєкт, у якому пропонували скасувати 8 березня, 1 та 9 травня, замість них започаткувати:
- 25 лютого «День української жінки» (дата народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки — Лесі Українки);
- 9 березня — день народження Тараса Шевченка;
- друга неділя травня — «День матері».
Тоді на захист 8 березня став омбудсмен із прав людини Дмитро Лубінець, а на сайті президента з’явилися одразу кілька петицій проти скасування вихідного. Зокрема про цей законопроєкт висловилися і представниці ініціативи «Гендер у деталях»:
«Серед інших змін свят, зазначених у законопроєкті, є введення Дня матері і Дня української жінки на державному рівні. Тобто замість одного міжнародного (!) Дня про права жінок, з’являються два про ролі жінок», — йдеться в повідомленні.
Наразі законопроєкт на паузі.
Чому треба продовжувати боротися за права жінок сьогодні?
Як пояснює Альона Грузіна, 8 березня в першу чергу повинно привернути увагу до прав жінок, а точніше — до систематичного їх порушення. Звичайно, якщо порівнювати сьогодення з датою, коли лише започатковували цей день, то ситуація набагато краща, однак зарано казати, що жодних порушень немає.
У нас досі присутній гендерний розрив в оплаті праці, який сягає 18,6 %. До 2020 року планувалося скоротити цей розрив лише до 13,6 %. Утім остаточно його подолати поки неможливо. Жертвами насилля (фізичного, сексуального, психологічного, економічного) є кожна третя жінка, при цьому статистика розслідування та відповідальності вкрай погана. У суспільстві досі побутують сексизм та стереотипи, що здається дрібницями, однак має суттєвий вплив на життя, пояснює Альона.
«Наприклад, багато жінок зазначають, що стикаються із питаннями на кшталт «А коли ви плануєте в декрет?» при співбесіді, або з тим, що на керівну посаду обирають чоловіка, навіть якщо жінка має абсолютно рівні компетентності. Досі в суспільстві стоїть питання, чи має жінка право на своє тіло: це, зокрема, проявляється в засудженні як абортів, так і годування дитини грудьми на вулиці. У нас нетолерантне до матерів суспільство, одночасно із пропагуванням потреби материнства: від суспільного осуду за гучний дитячий плач до того, що міста є абсолютно неінклюзивним і проїхати з дитячим візком важко. Часто говорять, що це дрібниці, які не на часі. Але для когось раніше не на часі було обговорювати, як правильно писати про насильство в ЗМІ, щоб не звинувачувати жертву, а підтримувати її. Тепер ті самі ЗМІ не вміють правильно написати про жертв сексуального насильства на деокупованих територіях, адже російська армія використовує насильство як зброю. Раніше сміялись із того, що матері просять для візків широкі тротуари та пандуси, але тепер у нас із кожним днем усе більше людей з інвалідністю, до яких зовсім не адаптовані навіть великі міста, не кажучи вже про інші населені пункти», — розповіла комунікаційниця.
Та хоча в Україні є багато досягнень щодо прав жінок, проблем залишається ще багато, наголошує Альона.
«Зараз часто можна почути, що справжні феміністки — це тільки ті, які в окопах. Однак цивільне життя нікуди не зникло. Хтось виховує дітей, хтось доглядає літніх людей, хтось збирає і перевозить гуманітарку, хтось сплачує податки. Ні, це не ухилянство, так влаштоване суспільство», — зазначає дівчина та уточнює, що жінки в армії досі не мають рівного забезпечення. Доступ до бойових посад вони отримали лише у 2018 році, зразок жіночої форми, затверджений та відправлений на виробництво у 2023 році, адаптований до жіночої анатомії бронежилет представили в грудні 2023 року.
«Це може здатися дрібницями, але це про неготовність армії до людей, коли ці люди захищають нас із вами, захищають державу. Не кажемо про всі ті моменти, які й досі є в цивільному житті. Зараз підкреслюють, що це не на часі. Думки щодо того, про що можна говорити під час війни, а про що ні, дуже різняться. Однак факт лишається фактом: боротися за права потрібно завжди», — підсумувала Альона.
Читайте також
- У Харкові проходить акція щодо перейменування вулиць на честь жінок — фото.
- Як харків’янка підкорила Голлівуд та назавжди змінила балетну пачку: історія Варвари Каринської.
- «Я просто люблю ви**буватися, а для цього потрібні досягнення»: історія молодшої сержантки Куби.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
