Бабаї — це мальовниче селище під Харковом, розташоване на правому березі Удів. На в’їзді місцевих та гостей зустрічає білборд із зображенням українського філософа Григорія Сковороди. Поміж річкою стелиться іменна стежка митця та джерело — улюблені місця для відпочинку жителів та туристів.
У центрі селища стоїть пам’ятник Сковороді, уздовж траси — заклади, названі на його честь. На цих пагорбах народилися відомі «Байки Харківські». Але садиба в центрі Бабаїв, де, за словами істориків, жив філософ, у напівзруйнованому стані.
— Сковорода народився на Полтавщині. Казав, що це його мати, а от Харківщина — тітка рідна. Як мені здається, він тітку любив більше, ніж матір. Філософ прожив тут довше і вирішив залишитися назавжди, — розповідає докторка філологічних наук Наталія Левченко з Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Маєток Щербініних
Будинок Сковороди, також відомий як «Маєток Щербініних», побудували у середині XVIII століття. Він належав заможному землевласнику Петру Щербініну.
За версіями науковців, Щербінін прибудував свій маєток до флігеля, де жив священник і учень Сковороди Яків Правицький. Філософ товаришував з обома, тож часто гостив у садибі.
Табличка на будинку, як і деякі історики, свідчить, що Григорій Сковорода написав «Байки Харківські» саме в цьому маєтку.
Професор Ушкалов в інтелектуальній біографії письменника «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди» частково це ствердження спростував і уточнив, розповідає філологиня Наталія Левченко.
Перші 15 байок з циклу філософ написав влітку 1769-го, перебуваючи в Гужвинському Зміївського району на Харківщині. Закінчив же цикл він у 1774 році в Бабаях. Саме тут Сковорода написав ще 15 байок і склав збірку під назвою «Басні Харьковскія».
«Будемо жити, поки не завалиться»
— На жаль, будинок у Бабаях, де Григорій Сковорода зупинявся погостювати у свого учня, у напівзруйнованому стані, хоча по ньому били не російські ракети, а наша, українська, холодна байдужість, — каже науковиця.
В одній частині будинку немає даху через пожежі, в іншій — прописані люди. Садиба занепадає вже понад 30 років, розповідають жительки пані Оля та Любов Степанівна.
— Коли селищним головою був Володимир Чорток, я теж ходила до нього і говорила: «Давайте що-небудь робити — будинок починає приходити в непридатність. Робіть щось або відселіть нас». Мені сказали, як і Олі: там буде музей — і вас виселять, дадуть житло. І ось вже скільки це тягнеться. Я тут живу більш як 50 років, стільки й чекаємо, — каже Любов Степанівна.
До будинку неодноразово приїжджали депутати, чиновники та журналісти — дивилися й обіцяли. Втім з того часу нічого не змінилося.
— Я тоді почала писати в усі інстанції, що будинок Сковороди занепадає. Ніхто абсолютно не звертав уваги, а потім я отримала відповідь: «Поки нічого не можемо, немає грошей».
— Мені це набридло. Зимою в пориві злості закинула всі ці листи у пічку. Не треба було б, звісно, але воно знаєте як. Думаю: «Та стільки ж можна, добиваємося й добиваємося. Ми ж зацікавлені, живемо тут, хочемо зберегти пам’ятку», — розповідає Любов Степанівна.
Чотири роки тому в селищі з’явилася ініціативна група «Сковорода Крок» на чолі з Тетяною Магерко. Спочатку активісти планували відремонтувати криницю на березі Удів, згодом — звернули увагу й на садибу.
— Мабуть, ми просто подорослішали та стали перейматися руйнуванням будинку Сковороди. Більшість людей тут народилися. Ми від самого народження знаємо його. Але, як то кажуть, треба самому вирости, як те яблуко, щоб ти побачив та зрозумів — втрачається пам’ятка. Почав боліти за нею душею, — каже Тетяна.
Мешканці почали регулярно проводити толоки, облаштовувати стежку та відстоювати у місцевої влади право будинку на життя. Втім це теж ні до чого не призвело.
У 2021 році жительок будинку покликали до селищної ради. Її вже очолював нинішній голова Олександр Мороз. Жінкам сказали шукати собі житло, яке придбають за гроші сільради, «а потім або ви поступово виплачуватимете, або видно буде», передає слова місцевої влади Любов Степанівна.
Жінки знайшли будинок та домовилися з господарями про купівлю, але відповіді від місцевої влади не було. За декілька тижнів Любов Степанівна пішла до селищної ради, де їй відказали, що грошей зараз немає.
Після відмови вони вирішили самотужки придбати житло за гроші, які взяли в борг.
— Нам позичили гроші — сума величенька. Ми віддали їх за будинок, але він старенький, потребує ремонту. Документи оформили восени 2022 року. Війна почалася — і все: грошей немає, купа боргів, ремонтувати будинок не можемо. Я й кажу: будемо жити тут доти, доки будинок не завалиться, — пригадує Любов Степанівна.
На запитання про придбання оселі селищний голова Олександр Мороз знизував плечима та казав: «Олю, ти ж розумієш — війна».
Після початку повномасштабної війни жінки продовжили жити в садибі. Попри всі негаразди, радіють, що у них принаймні є дах над головою.
— Скільки людей залишилося без житла взагалі, мені навіть соромно щось казати. Дах дірявий, але хоча б є, — зізнається Любов Степанівна.
Щоб стіни та стеля не обвалювалися, у житловій частині будинку поставили опори. Але вони не рятують під час злив, коли по стінах тече вода. Провалюється й підлога, зокрема у кімнаті пані Олі. Через сильні дощі декілька тижнів тому в будинку обвалилася веранда.
— Стіни та двері дрижать. Постійно слухаєш і не розумієш, чи це ракети, чи хтось ходить. Ми тут як сторожі: боїмося, що алкоголіки чи наркомани, не дай Боже, сигарету кинуть. Будинок сухий та дерев’яний, переживаємо, — каже Ольга.
«Половину будівлі потрібно перекласти заново»
Занедбана споруда є історичною пам’яткою місцевого значення. Філологиня Наталія Микитівна та активістка Тетяна Магерко думають, що за умови надання садибі статусу національної пам’ятки або пам’ятки архітектури справа збереження пам’яті про Григорія Сковороду, можливо, зрушить з мертвої точки.
Садиба — це поняття архітектурне, каже реставратор Володимир Лопатько. Він давно стежить за ситуацією навколо садиби. Втім статус пам’ятки архітектури не допоможе привернути більшу увагу влади до об’єкта, зазначає архітектор, оскільки й теперішній статус будинку зобов’язує селищну раду доглядати за ним.
Законсервувати пам’ятку на сьогодні коштує близько 2-2,5 мільйонів гривень, а відновити — вдесятеро дорожче, каже Лопатько.
— Повноцінне відновлення обійдеться у 20-25 мільйонів, якщо робити все належним чином — з урахуванням опалення та вентиляції. Половину будівлі фактично доведеться перекласти заново, і це вимагатиме виселення бабусь. Також необхідно буде розробити проєктну документацію на відновлення будинку та пристосування під щось корисне для села, — таким бачить рішення реставратор.
Володимир Лопатько не поділяє думку науковців, що Сковорода дотичний до будинку, оскільки не проводилося відповідних досліджень:
— Ніхто не знає, чи заходив туди Сковорода, тому що дослідження не проводили. Коли робили проєкт консервації, ніхто цим не займався, бо грошей не було на колупання в архівах, — зазначає Лопатько.
Проте, на його думку, це не применшує важливість садиби.
— Туди Сковорода не заходив. Об’єкт з’явився трохи пізніше, але не в цьому річ. Філософ був у Бабаях та писав тут свої байки. Тому це унікальний об’єкт, пов’язаний зі Сковородою, — каже архітектор.
Реконструктор переймається збереженням пам’ятки. Він самотужки та разом зі студентами розробив декілька проєктів.
— У селищі кажуть, що Сковорода — це наш символ. Але будинок чомусь не цікавий, він як більмо на оці. Ця садиба може стати брендом Бабаїв, — підсумовує Лопатько.
Більмо на оці
У 2020 році Харківська ОДА виділила 180 тисяч гривень на виготовлення проєктної документації та три мільйони гривень на ремонтно-реставраційні роботи.
Гроші виділили, проте у селищній раді не встигли їх використати — і вони повернулися в обласний бюджет, розповідає архітектор Володимир Лопатько.
Зокрема, Височанська селищна рада у лютому 2022 року оголосила тендер на реставрацію пам’ятки, але не знайшлося підрядників. Більше тендерів не проводили.
Ми звернулися в декілька інстанцій, щоб знайти відповіді на запитання, коли відновлять пам’ятку. Голова Височанської селищної ради відмовився на них відповідати — сказав, що у нього немає часу та перенаправив до відділу культури. На питання про відновлення пам’ятки відповів: «Хай дають гроші».
Директорка комунального закладу «Палац культури та мистецтв Височанської селищної ради» Катерина Моісеєнко не знає, що відбувається з садибою і чи переселятимуть жителів будинку: «Планують [відновлювати пам’ятку — ред.], але я вам не можу дійсної інформації сказати. Вони ж зі мною не діляться інформацією».
Височанська селищна рада, Харківська обласна військова адміністрація та Харківська обласна рада не відповіли на письмові запити про надання публічної інформації.
Директор департаменту культури та туризму ХОВА Едуарду Павленку, з яким ми зв’язувалися 27 липня, відповів: «У мене немає зараз часу. Гарного Вам дня. До побачення» — і кинув слухавку. Речниця ХОВА Олена Шаповал, якій ми писали того ж дня, не відреагувала на наше повідомлення із проханням знайти спікера, який зможе відповісти на наші запитання.
У коментарі журналістам Ґвара Медіа стосовно садиби очільник Харківської ОВА Олег Синєгубов зазначив: «Викликів у нас щодо збереження культурної спадщини Харківщини велика кількість… Ми вживаємо заходів у межах нашої компетенції з обмеженим бюджетом. Зараз ведемо перемовини з міжнародним меценатом, який потенційно може профінансувати відновлення. На консервацію потрібні близько 10 млн грн. Краще зараз цю суму витратити на підвищення обороноздатності або підтримку населення для відновлення житла».
Крім того, ми зверталися й до колишнього Міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.
Культура під час війни
Садиба Сковороди — будівля, яка не лише править житлом для Олі та Любові Степанівни, а й береже культурний код українців. На сфері, про яку забувають й у мирний час, легше спекулювати під час війни: люди змушені жити в забутих пам’ятках історії місцевого значення з дірявим дахом. У час, коли українські воїни віддають життя за існування нації, в тилу руйнується те, що зберігає пам’ять.
Читайте також:
- «Слобожанські вечорниці»: як ФРІ Харків відновлює культурний код харків’ян.
- Як арттерапія допомагає українським військовим? Розповідає Костянтин Лизогуб.
- Фестиваль класичної музики KharkivMusicFest: як звучить прифронтовий Харків.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
