Нині для реабілітації захисників в Україні та за її межами впроваджують багато різних програм, створюють центри та проводять консультації з психологами. Один із найпоширеніших методів терапії — арттерапія.
Це вид психотерапії через образотворче мистецтво — малюнком, графікою, живописом, скульптурою. Як допоміжні технології використовують ігрову, пісочну, театральну, танцювально-рухову, музико-, казко-, фототерапію.
Також популярності набуває лікування за допомогою тварин — іпотерапія, де бійці взаємодіють з кіньми, собаки знімають напругу під час сеансів каністерапії, кішки — при фелінотерапії й, відповідно, дельфіни під час дельфінотерапії. Зокрема, у Харкові відкрили центр іпотерапії.
Про роботу з військовими на арттерапії розповідає Костянтин Лизогуб.
Костянтин Лизогуб — харківський художник, який із початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем в армію.
«Спочатку в ТрО, намагався хоч кудись пострапити. Ми з братом їздили по військкоматам і просили, щоб нас узяли, але нам відмовляли через брак досвіду», — згадує митець.
Згодом хлопці все ж потрапили в один підрозділ і закріпилися там, а ще через деякий час Костянтин перевівся в іншу частину до лав ЗСУ, де знаходиться й сьогодні.
З початком служби часу на мистецтво стало менше, а якщо точніше — взагалі немає. Попри це, Костянтин знайшов, куди направити свій талант.
Він потрапив до ГКБС (група контролю бойового стресу), керівником якої є Алла Бовт. Група займається морально-психологічним станом військових, а також усіх співробітників, які ходять на службу.
«Я почав проводити заняття з арттерапії випадково. Звичайно, вплинуло те, що я художник. Для мене, з одного боку, це було трохи незрозумілим, але з іншого — мав досвід викладання для дітей: працював два роки в студії Aza Nizi Maza. Через те що мене знали як художника, підтримали ідею створити заняття з арттерапії», — розповідає Костя.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Уже під час роботи, порівнюючи різний досвід, Костянтин зізнається, що з дітьми працювати легше, ніж із дорослими. Адже це різні напрямки: з дорослими — це рефлексія, відпочинок, а з дітьми — продукт, у якому є ідея, концепція, що потім виливається у виставку.
Костянтину довелося самому досліджувати нішу, щоб зрозуміти, як проводити заняття для військових:
«Я прийшов до того, що будь-яка ручна робота має терапевтичний ефект. А робота з образами тим паче. Ти працюєш руками, а разом із цим також і мозком, усе в купі дає заспокійливий ефект. Оскільки покрокової інструкції з проведення таких занять не було, довелося розбиратися самому».
Почалося все з легких уроків, щоб оцінити реакцію людей, зрозуміти їхні потреби та подивитися на результат. Так Костянтин почав відсіювати зайве, а деякі моменти фіксувати, щоб у майбутньому пропрацьовувати.
Заняття почали проводити з осені 2022 року. Загалом заняття не проходять стабільно, оскільки бійці мають різні розклади та завдання, тому відділ намагається підлаштовуватися під хлопців.
«Взагалі в армії важко вести творчу діяльність. Я розумію, що це не артстудія. Але якщо ми вже почали працювати, варто робити це якісно й щоби був ефект — бачу в цьому сенс, людям це подобається».
Є й інша сторона медалі. Деякі люди вважають, що такі заняття не потрібні. У таких випадках доводиться пояснювати сутність арттерапії. Пояснювати, що ми живемо не в радянський час, коли на психологічні проблеми просто закривали очі.
Зазвичай двері на заняття відкриті, та все залежить від командира, чи відпустить він військових. Буває, навпаки, керівництво заохочує бійців прийти.
«Це потрібно для покращення занять та розуміння, що бійцям подобається, а що ні. Основна проблема в тому, що люди дуже закомплексовані. Адже в армії перебувають різні чоловіки та жінки. Зрозуміло лише одне: після цілодобової роботи всім необхідна розрядка. Але щоб заохотити, треба до кожного знайти підхід».
Це дає свої плоди, каже Костянтин. Наприклад, був хлопчина, який наступного дня після заняття прийшов до відділу за олівцем та аркушем, щоб малювати самому: «І це круто, адже я розумію: коли в нього буде вільний час, він уже знає, як розслабитися».
Місце, де проводять заняття, називається «Військовий клуб» — тут усі тусуються, але в інший спосіб. У клубі разом із заняттями з малювання можна просто поспілкуватися, обговорити фільми, музику та все, що надихає. Адже ці речі допомагають розкритися і легше йти на контакт.
«Терапія має ефект, наші військові стали більше посміхатися, я бачу, що в них з’являється стабільно гарний настрій, а також зближується колектив».
Митець розповідає, що завдання на заняттях спрямовані на фантазію і образне мислення. Деякі ідеї художник брав як референси зі світових практик, деякі вигадував сам.
«Ми задаємо теми, які змушують учасників поринути у свої спогади про дитинство, про найкращі моменти. Коли вони це згадують, то переносяться у щасливі дні, що теж має певний терапевтичний ефект. Фокус не на тому, гарно чи погано людина малює, а на її самоаналізі».
Водночас задача Костянтина — коригувати людей, щоб ті не загубилися у власних спогадах та не відходили від теми.
Арттерапія проходить у напрямку супрематизму. Художник надихнувся «Квадратом» Казимира Малевича та вирішив, що це можна використати на заняттях.
«У мене з’явилася ідея: супрематизм — це робота з образами на основі простих форм та, можливо, трохи ускладнених».
Будь-яка форма має свою емоцію, навіть без кольору, якщо її зафарбувати — ефект збільшиться. Наприклад, квадрат ми сприймаємо як статичну форму. Вона нерухома та міцна, але якщо квадрат пофарбувати в жовтий, форма із важкої перетвориться на легку. Це працює і навпаки: візьмемо коло й зафарбуємо його в чорний. Ефект буде як від чорного квадрата.
«Спочатку я давав людям право вибору форми та кольору. Але, як показала практика, їм важко зробити вибір самостійно, тож вони просять поради. Військові звикли до конкретно поставлених завдань, тому я почав обмежувати їх».
Для бійців Костянтин намалював картки з різними формами та окремо — картки з кольорами. Так люди вибирають картки навмання. А потім отримують завдання створити певний образ за допомогою двох компонентів.
«Буває, важко фантазувати та розвивати образне мислення, але деякі хлопці дуже здивували й у результаті зробили цікавих персонажів із геометричних фігур».
Також Костянтин каже, що важливо давати назви своїм картинам. Це допомагає обрати правильний фокус та не відходити від ідеї.
Згодом художник ускладнює завдання: просить створити з геометричних фігур пейзаж або місце, де військові почували б себе комфортно. «Саме ці вправи, які ми назвали супрематизмом, найбільше сподобалися бійцям», — говорить Костя.
Хлопець радіє, якщо люди, які скептично ставилися до занять, виходять задоволені, заохочені та бажають повернутися ще.
«Деколи я помічаю, як людина за заняття змінюється. Були моменти, коли люди просто виходили з кімнати, і це теж нормально. Інколи до мене приходять не зацікавлені бійці, я їх не примушую працювати. Просто пропоную їм видихнути та відпочити, через певний час вони починають цікавитися та беруть у руки олівці й аркуш».
Спочатку на ці заняття приходило три-чотири людини, нині їх проводять на 8–10 осіб — це найбільш оптимальний та комфортний варіант.
Митець каже, що хотів би запровадити певні проєкти у військових частинах. Зокрема, виставки:
«У нас є багато робіт військових, вони всі різні та цікаві. До того ж, схожі за стилем (адже відштовхувались від ідеї супрематизму), що претендує на певний проєкт. Можна було б зробити щось на кшталт великого панно на одну тему».
Як пояснює Костянтин, виставка стала б відображенням реального: це мозаїка, де за кожним фрагментом стоїть особистість. Але щоб реалізувати виставку, необхідна допомога з розробкою проєкту і, звичайно, дозвіл від вищого керівництва.
Читайте також:
- Від масажного салону в Києві — до війська на Харківщині: історія парамедикині Ніни Кравчук
- «Окупація у дітей асоціюється з підвалами»: керівниця танцювального колективу про окупований Ізюм
- Фестиваль класичної музики KharkivMusicFest: як звучить прифронтовий Харків
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
