Цьогоріч минає 140 років відтоді, як 1 травня 1886 року в Чикаго робітники вийшли на страйк з вимогою впровадити 8-годинний робочий день та поліпшити умови праці. Згодом очільників протесту було заарештовано та засуджено до смертної кари, але їх внесок вплинув на розвиток міжнародний робітничий рух та формування сучасного трудового законодавства.
Проте 1 травня у багатьох досі асоціюється Радянським Союзом — показовими демонстраціями, портретами партійних лідерів та гаслами «Мир! Труд! Май!».
Тож розповідаємо про викривлення подій в Чикаго радянською ідеологією, про те, як соціалісти підбурили харківських робітників на 10-тисячний страйк, та як трансформувалося святкування Першотравня у Харкові за час незалежності.
Історія походження Дня праці
1 травня 1886 року близько 40 тисяч робітників вийшли страйкувати на площу Хеймаркет у Чикаго. Мітингарі вимагали впровадити 8-годинний робочий день й поліпшити умови праці.
Страйк тривав кілька днів, але події загострилися 4 травня — невідомі кинули бомбу у поліціянтів. Тоді загинуло кілька правоохоронців, ще близько пів сотні дістали поранень. У відповідь поліціянти відкрили вогонь по страйкарях.
Згодом очільників протесту було заарештовано та засуджено до смертної кари. Однак трьом з них замінили вирок на 15 років каторги, але інші четверо, попри протести міжнародної громадськості, таки були страчені.
У 1888 році з’їзд Американської Федерації Праці у місті Сент-Луїс оголосив 1 травня Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників. Після цього, у 1889 році, на знак солідарності з чиказькими робітниками Паризький конгрес II Інтернаціоналу — міжнародна організація соціалістичних партій, ідейним лідером якої був Фрідріх Енгельс — проголосив 1 травня Днем солідарності робітників усього світу.
Наступного року до відзначення дати долучилися робітники різних країн — локально вони організовували мирні збори або страйки.
Однак у 1894 уряд США вирішив змінити дату Дня праці з 1 травня на перший понеділок вересня, адже дата почала асоціюватися з крайніми лівими силами. Президент Гровер Клівленд не захотів обирати травень через зв’язок з подіями у Чикаго, тож обрав іншу дату у вересні.
Коли у Харкові почали святкувати 1 травня?
Вперше на теренах України 1 травня відзначив Львів у 1890 році. Тоді місто входило до складу Австро-Угорщини. Gazeta Lwowska повідомила, що зібрання робітників пройшло мирно на площі Ринок. Зокрема учасники обговорили необхідність впровадження 8-годинного робочого дня для дорослих, 6-годинного — для підлітків віком від 14 до 18 років, а також заборону праці дітей до 14 років та нічної праці жінок, ліквідацію відрядної оплати (тобто коли заробітна плата залежить від кількості виробленої продукції, а не годин роботи), збільшення кількості промислових інспекторів та створення робітничих палат.
У Харкові ж, який входив до складу Російської Імперії, перший масштабний страйк відбувся у 1900 році. Детально ці події описав російський соціал-демократичний політичний діяч Осип Єрманський у брошурі «Травневі дні у Харкові» (1901).
В тексті вказано, що у Харкові протягом тривалого часу «нечисленне, але згуртоване ядро свідомих робітників непомітно, але безперервно розширювало сферу свого впливу».
Незадовго до 1 травня у найбільших заводах та майстернях міста вони розкидали 600 брошур та 2000 прокламацій із закликами до боротьби за кращі умови праці. Робітники жваво обговорювали написане й таємно планували страйк на Кінній площі (нині площа Захисників України), а влада, дізнавшись про це, готувала загони каральних сил.
Зранку 1 травня у Харкові почався страйк. Близько 10 тисяч робітників покинули роботу та вийшли на вулиці міста. Найбільше страйкарів було із залізничної майстерні та депо — 3000 людей, та з паровозобудівного заводу (нині завод імені В.О. Малишева) — 3500 людей. За межі міста страйк майже не вийшов — до протесту долучилися лише робітники канатного заводу на Новій Баварії та залізничники в депо у Люботині.
Попри чисельність, рух у Харкові був неорганізованим: підбурювачі з-поміж робітників-соціалістів були розподілені нерівномірно, тобто на одних заводах їх було багато, а на інших — мало; на різних локаціях робітники висували різні вимоги; приїжджі та міські робітники мали внутрішні конфлікти; каральні сили по місту роз’єднували групи робітників з різних заводів, через що вони не змогли об’єднатися.
Одна з найбільших сутичок сталася на вулиці Велика Панасівська, після чого заарештували 137 страйкарів. На наступний день робітники відмовилися працювати, але вже з вимогою випустити заарештованих. Влада пішла на поступки й звільнила їх, однак згодом посилила контроль, аби запобігти майбутнім святкуванням 1 травня.
Вплив радянської ідеології на святкування 1 травня
Із закріпленням радянської влади у 1917 році 1 травня стало Днем Інтернаціоналу, офіційним святом та вихідним. З 1928 року вихідним стало і 2 травня. У 1972 році свято перейменували на День міжнародної солідарності трудящих.
Першотравень був важливим інструментом пропаганди та демонстрації лояльності до влади. Він супроводжувався ходою колон робітників та їхніми сім’ями із червоними прапорами, портретами вождів та гаслами «Мир! Труд! Май!». Люди несли квіти, повітряні кулі та співали пісні. Інколи були й військові паради.
На честь 1 травня називали населені пункти та вулиці. Виникло навіть ім’я для дівчаток — Даздраперма, що означало «Да здравствует Первое мая!».
Наступного дня, 2 травня, традиційно проходили маївки: робітники виїжджали на природу з родинами чи трудовими колективами. Частина ж проводила день на дачах або «добровільно-примусово працювала в полі». Згодом вихідний 2 травня скасували.
При цьому у дореволюційні часи робітники організовували маївки таємно, за містом, аби обговорити плани, зокрема щодо страйків до 1 травня. За це їх переслідували та карали.
Таким чином у СРСР 1 травня перетворили з міжнародного дня робітничої солідарності на інструмент державної ідеології. Свято втратило характер протесту й стало офіційним ритуалом демонстрації єдності суспільства та влади. Він створював образ єдності, але водночас був чітко контрольованим.
Та попри урочистість, участь у демонстраціях часто була вимушеною — за відмову могли покарати. Зокрема, після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня вже 1 травня людей виводили на святкові демонстрації, попри небезпеку та брак повної інформації про масштаби катастрофи. Більшість учасників не знали про рівень радіаційної загрози й діяли відповідно до вказівок партії, що намагалася зберегти видимість контролю та спокою
Чи святкують 1 травня у Харкові зараз?
Після розвалу СРСР в Україні 1 травень також став святковим та неробочим днем відповідно до Кодексу законів про працю. До 2017 року він залишався Днем міжнародної солідарності трудящих, але в рамках декомунізації його було перейменовано на День праці. Сьогодні свято відзначають у 143 країнах світу.
До пандемії COVID-19 у місті проходили демонстрації, здебільшого за участі людей старшого віку. Демонстранти носили радянські прапори, портрети Леніна та транспаранти з комуністичними та антиєвропейськими гаслами. Хода центральними вулицями міста супроводжувалася оркестром та піснями. Учасники клали квіти біля пам’ятника першій маївці, що знаходився біля Благовіщенського собору (наразі знак вже демонтовано), а також збиралися під пам’ятником Леніну на площі Свободи (нині також демонтованого).
Нерідко учасники таких демонстрацій зустрічали спротив з боку українських націоналістів та представників інших організацій. Тому часом хода супроводжувалася скандалами, бійками та трощенням інвентарю мітингарів.
«Я облив комуніста кефіром, одного з головних харківських та українських діячів Павла Тіщенка [очільник ГО «Трудова Харківщина» — ред.]. Тому що він — ворог України. Вони мають відчувати себе тут небезпечно», — сказав Володимир Поздняков, голова ГО «Деколонізація. Україна», у коментарі журналістам 1 травня 2018 року.
Водночас у Харкові містяни все далі відходять від відзначення дати у радянському стилі. До повномасштабної війни у цей день влаштовувалися профорієнтаційні події, виставки, а чимало людей їхали на природу смажити шашлики.
Читайте також
- Близький Схід на порядку денному, або як російська пропаганда масштабує фейки про Україну
- Швидкі та майже непомітні. Чому реактивні «Шахеди» у Харкові складно збивати?
- Театр став укриттям, а метро — сценою. Публікуємо спогади трупи Харківського театру ляльок про початок повномасштабної війни
