Харківський літературний музей на вулиці Багалія неможливо не помітити: завітати всередину завжди запрошує вулична бібліотека або виставка. А за воротами схований цілий літературний калейдоскоп з інтерактивних екскурсій, захопливих ігротек і циклу подій, що занурюють відвідувачів у письменницький світ. ЛітМузей руйнує стереотип, що державні установи не хочуть осучаснюватися та припадають пилом. Одним з напрямів їхньої діяльности є ед’ютейнмент – навчання через гру. Докладніше про історію музейних ігротек ми розпитали кураторку освітніх програм Марину Куценко. От що вона розповіла:
«Історія музейної трансформації почалася понад десять років тому: наші співробітники вивчали досвід освітньої роботи музеїв світу, відвідували тренінги й відкрили для себе нові на той час формати занять. Коли я прийшла працювати в ЛітМузей, він уже руйнував стереотипні уявлення про нудні “нафталінові„ установи. Кожна дитяча програма містила інтерактиви та ігри на основі тем і книг, яким була присвячена. Також виявилося, що й дорослим не менш цікаво грати, спілкуватися та відчувати свою залученість. Згодом у нас назбиралося достатньо матеріалів, які можна було використовувати як самостійні ігри. Нас активно запрошували на дитячі та родинні фестивалі, де найзручнішим форматом участи була саме ігротека. Також до впровадження карантину ми влаштовували ігротеки в музеї: у вихідний день молодь, батьки й діти могли провести кілька годин за настільною грою. Зокрема запам’яталася Ніч музеїв у 2019-му році, коли ігротека тривала з півночі й до світанку – ми навіть не очікували, що буде так багато охочих, до того ж учасники тішили азартом, артистичністю, залученістю у процес. Сподіваємося, що незабаром зможемо відновити цю традицію.
У нашій колекції є як відомі моделі ігор з літературним наповненням, так і оригінальні авторські розробки. Мабуть, найуспішнішою серед них стала гра “Будинок Слово”, яку створили ще 2016-го року спеціально для заходу на честь харківського письменницького будинку. Надихнув на її створення музейний експонат: досліджуючи поквартирний список першого заселення, захотілося його візуалізувати, створити своєрідну карту “Слова”, де можна було б віртуально ходити, знайомлячись з літераторами. Для азартнішого знайомства було важливим створити цікаві правила. У 2019-му році гру вдалося випустити за підтримки УКФ та розповсюдити по культурно-освітніх закладах різних міст України. Для музею це сувенірна продукція і фінал лекцій про 1920-ті. Пограти в неї можна і в інших установах, зокрема до карантину ігротеку проводив Національний музей Голодомору-геноциду.
Зараз триває розробка нової гри – “Супер! Герой!”. Почувши таку назву, зазвичай думають, що вона пропонуватиме дітям українських героїв. Однак гра лише показуватиме складові, з яких складається образ героя (цьому присвячена однойменна виставка 2019 року). Використовуючи ці елементи, гравці “проживатимуть” власну геройську історію. Планується створити кілька рівнів складности, щоб гра була цікавою як дітям, так і дорослим. Наразі це найскладніший ігровий задум, над яким ми працюємо. До 26-го січня триває краудфандингова кампанія на платформі Спільнокошт для отримання гранту на реалізацію проєкту.
Особливу увагу ЛітМузей приділяє популяризації 1920-х. Це зумовлено нашою колекцією та важливістю цього періоду саме для Харкова. В історії літератури він відоміший як “Розстріляне Відродження” – вже сама назва має негативну конотацію. Заходи ЛітМузею спрямовані на розкриття тогочасних подій з різних сторін, не лише трагічних, акцентування уваги, що це було саме відродження. З цією метою ми разом з колегою Ольгою Черемською створили цикл зустрічей “Кав’ярня Пока” (ця назва трапляється у творах і спогадах тогочасних літераторів). Занурення в літературні процеси 20-х відбувалося в різних форматах: інтерактивні лекції, відвідування пам’яток, настільні ігри, виступи поетів і музикантів, танцювальний майстер-клас і обов’язково – пригощання відвідувачів улюбленими смаколиками тих чи тих письменників. Проєкт тривав протягом 2016–17-х років, залишив багато цікавих розробок і складає значну частину ігротеки. А головне – створив навколо себе певну спільноту постійних відвідувачів, які познайомилися на цих заходах, почали спілкуватися й навіть створювати власні спільні проєкти, – для мене це найбільше досягнення.
Найприємніший результат нетипових форматів нашої діяльности та партнерських заходів – щоразу бачити в музеї нові обличчя. На одні заходи приходять зацікавлені дослідники, на інші – ті, хто ніколи здогадувався, що в музеї може бути цікаво. Навіть якщо вони не стануть постійними відвідувачами або партнерами музею, то принаймні запам’ятають його як приємне місце, де вирує життя».
Раніше ми писали про літературну резиденцію у ЛітМузеї та розмовляли з Тетяною Терен про неї.
