Івану на псевдо Борода 31 рік. Він родом з Харківщини, із села Зелений Гай, що поблизу Великого Бурлука. До армії навчався на кухаря, а у 2021 році був призваний на строкову військову службу на посаду хіміка у батальйоні аерозольного маскування. Повномасштабне вторгнення зустрів уже у війську, тоді як його рідні залишалися вдома й згодом опинилися в окупації.
Ця розмова — про перші дні повномасштабного вторгнення, особливості роботи підрозділів аерозольного маскування, зміни на полі бою, військовий колектив та рішення продовжувати службу.
Чи вдавалося підтримувати з рідними зв’язок у 2022-му?
Зв’язок був дуже поганий. Вони іноді виходили кудись у поле, шукали місце, де ловила мережа, і телефонували мені. Рідко, але дзвонили. А я сам до них додзвонитися практично не міг.
У 2022 році ти вирішив підписати контракт. Чому?
Це було моє добровільне рішення. Я ще до повномасштабного вторгнення хотів підписати контракт, але постійно щось заважало: то коронавірус, то інші обставини. Так усе відкладалося. А потім почалася повномасштабна війна, і я вирішив, що потрібно підписувати.
Як після цього змінилася ваша служба?
Досить швидко. Приблизно через 15 днів після підписання контракту ми вирушили на перший виїзд — у район Куп’янська.
Виходить, перше бойове відрядження було фактично на батьківщину?
Так. Ми були приблизно за 30 кілометрів від місць, звідки я родом.
Які завдання ви там виконували?
Працювали із засобами аерозольного маскування. Нашим завданням було створювати димові завіси, маскувати переміщення підрозділів і техніки, відволікати увагу противника.
Де саме доводилося служити?
Де я тільки не був. Херсонщина, Запоріжжя, Харківщина, Сумщина, Дніпропетровщина, Донеччина. Багато де виконували завдання. Робота була різною. Десь облаштовували позиції, копали окопи, десь займалися аерозольним маскуванням. Основне наше завдання — допомогти іншим підрозділам виконувати свою роботу, приховуючи їхні дії від противника.
Для людей, які не знайомі зі специфікою РХБ захисту — для чого взагалі потрібне аерозольне маскування?
Щоб приховувати техніку, людей, переміщення підрозділів. Наприклад, коли нашим потрібно виконати певне завдання, димова завіса може допомогти приховати їх від спостереження противника. Для цього є різні засоби — від димових шашок до спеціальних машин. Усе залежить від завдання та обстановки.
Наскільки змінилася робота підрозділів аерозольного маскування з 2022 до 2026 року?
Дуже змінилася. Раніше ми активніше використовували димові машини. Зараз усе набагато складніше, тому що це вже дронова війна. Техніці стало небезпечніше працювати поблизу лінії бойового зіткнення. Тому доводиться змінювати підходи, використовувати інші засоби й пристосовуватися до нових умов.
Чи доводилося тобі працювати з іноземною технікою?
Так. У нас є спеціалізовані машини на базі «Хаммерів». Ми проходили навчання на них у Німеччині, а потім працювали з ними. Вона маневрена, може швидко пересуватися. Це її перевага. Але є й недоліки, зокрема незахищеність екіпажу. Тому не можна сказати, що якась одна машина ідеальна для всіх завдань.
У соціальних мережах іноді можна побачити негативні коментарі під відео роботи підрозділів аерозольного маскування. Зокрема, люди хвилюються через вплив диму на здоров’я. Що можеш розповісти про це з власного досвіду?
Я працюю із цими засобами вже кілька років. Звичайно, дим буває різний. Від деяких засобів може дерти в горлі, з’являється кашель. Але особисто в мене найбільше проблем зі здоров’ям через фізичне навантаження. Постійно носиш бронежилет, важке спорядження, інше обладнання. Спина дуже страждає.
Нещодавно ти вирішив продовжити контрактну службу. Що вплинуло на це рішення?
У мене закінчувався попередній контракт, і я вирішив підписати наступний. Звільнятися не планую. Для мене важливо й те, що я служу в колективі, який добре знаю. Тут мої друзі, люди, з якими я давно працюю. Я знаю свою роботу, знаю, як тут усе організовано. Не хотілося б опинитися в якомусь іншому підрозділі, де довелося б починати все спочатку.
Як би ти охарактеризував колектив, у якому зараз служиш?
Ідеальний. У нас є хлопці, які служать уже давно, як і я. Багато хто прийшов у 2023–2024 роках. Але колектив у мене справді ідеальний.
Якщо порівняти тебе сьогоднішнього з тим Іваном, який зустрів повномасштабне вторгнення у 2022 році, наскільки ти змінився?
Думаю, дуже змінився. Якби мені у 2022 році сказали, де я буду у 2026-му, я б, мабуть, не повірив. Характер став міцнішим. Раніше начебто вже був дорослим, але в чомусь іще зберігав дитячі погляди. А за ці роки став мужнішим, принциповішим. У мене з’явилася власна, більш тверда думка щодо багатьох речей. Раніше я такого за собою не помічав.
А наскільки складно опанувати спеціальність хіміка? Чи обов’язково мати якісь особливі знання до початку служби?
Головне — прийти в армію. Тут всього навчать. Коли я тільки прийшов на строкову службу й проходив навчання в Кам’янці-Подільському, то багато чого взагалі не розумів. Пам’ятаю, як ми запитували старшину про якесь обладнання, яке лежало на полиці. Нам пояснювали, що це таке, а я ще довго не міг зрозуміти, як ним користуватися. А потім навчився. Тому головне — бажання вчитися.
За час служби ти отримав чимало нагород. Які з них можеш назвати?
Є «Золотий хрест», «Залізний хрест», «За оборону України», орден «За мужність» III ступеня. Є й інші нагороди. Частину я віддавав додому мамі, тому зараз навіть не всі можу пригадати.
І наостанок. Які маєш плани на майбутнє? Чим хотів би займатися після завершення війни?
Думаю, що продовжуватиму військову службу. Хочу далі розвиватися, навчатися, ставати кращим у своїй справі. Я розумію, що навіть якщо війна закінчиться, загроза нікуди не зникне. Тому потрібно готуватися, вдосконалювати свої навички. Щоб я зараз думав: ось прийде перемога, я одразу залишу армію і піду займатися чимось іншим — такого немає. Можливо, з часом з’являться якісь інші плани. Але зараз моє майбутнє пов’язане з військовою службою.
Матеріал надано відділенням комунікацій 704 окремої бригади РХБ захисту Сил підтримки ЗСУ.
Читайте також:
- «Радіаційний фон тут — постійний супутник». Інтерв’ю з харків’янином, який служить у Чорнобильській зоні
- «У нас немає права на помилку»: інтерв’ю зі співзасновником аналітичної платформи DeepState
