Самвидав виник у ХХ сторіччі як наслідок цензури і був доволі поширеним на території України. Попри те, що часи цензури вже давно минули – письменники постають перед іншою проблемою: дуже часто українські видавництва неохоче співпрацюють з молодими авторами. Як у такій ситуації бути тим, хто вже має готові матеріали, і чи варто наважуватися на видавництво книги самостійно? Ми розпитали чотирьох харківських письменниць про про особливості такого варіанту видання своїх творів.

 

Марко Терен

Письменниця, організаторка культурних подій. Самостійно видала збірку віршів «Вітру голоси» та артбук «Ліліт»

Я займаюся літературою доволі давно, пишу з 2005 року. Перші дві збірки віршів «Моя срібляста риб’яча луска» (2007 рік) та «Іншими очима» (2016) вийшли у видавництвах «Крок» та «Майдан» і побачили світ завдяки моїй перемозі в літературних конкурсах. Третя збірка віршів «Вітру голоси» (2018) це ілюстрована львівською художницею Маргаритою Вінклер книга, видана моїм власним коштом. Ще є артбук «Ліліт» (2020), ручної роботи, створений у партнерстві з дизайнеркою Надією Величко (мій текст, її дизайн, спільне виконання). Його ми теж видали власним коштом і він зараз, на нашу радість, потрапив у короткий список номінантів на премію книжкового фестивалю Book Space в номінації «Експеримент у папері. Книга майбутнього».

Я вирішила спробувати самвидав, тому що видавництва дуже неохоче публікують книги віршів, якщо ти автор зі сходу України і прізвище твоє не Жадан. Кажуть, що збірки віршів не продаються, але це неправда. Мої книги продалися майже всі, хоча наклад був доволі великий. Тому, думаю, видавництва просто не хочуть заморочуватися й працювати якісно з промоцією книг «не розкручених» авторів, навіть якщо їхні тексти це якісний контент. 

У мене багато підписників та читачів – понад дев’ять тисяч українців з усього світу. Це не багато, але всі ці люди моя авдиторія. Читачі просили нову книгу, весь час питали, хотіли купувати, тож я наважилася й видала, адже автор пише для своїх читачів. Як інакше?

Про артбук тут була чудова ідея дизайнерки Наді, ми так швидко все вирішили, загорілися, хотіли втілити й ризикнули. Ми не хотіли, щоб хтось довго мусолив ідею та морочив голову своїми експертними думками. Це мистецтво, наше бачення, ми хотіли його донести нашим читачам. І ми вирішили діяти так: запропонували людям зробити передзамовлення й передплату. Й із цих грошей випустили обмежену кількість артбуків, кожен з яких унікальний. Вони теж всі були розпродані, а кілька тих, що лишилася, ми надіслали на конкурси. Таким чином нам вдалося зробити саме те, що ми хотіли, без сторонніх втручань.

Сам процес видання відбувався дуже просто: ми промоніторили ринок, підібрали контактну й адекватну типографію, домовилися, віддали рукопис, заплатили гроші, почекали та забрали наклад. Спочатку ретельно спланували процес, а потім уважно контролювали його тож усе минуло гладко і без труднощів. Отже, потрібно мати план з конкретними завданнями щодо реалізації книги: от ви отримали на руки омріяний наклад   що робитимете з ним далі? Куди дінете? Як про нього дізнаються люди? Це все потрібно продумати покроково й втілювати.

Просування книги відбувалося через дописи в соціальних мережах, низку презентацій по містах України, виступи на радіо й телебаченні, допомогу друзів, підтримку лідерів думок. І звісно ж, велику роль відіграла кількість читачів та підписників на авторській сторінці, які чекали на цю книгу.

Загалом можу сказати, що можна впоратися самостійно, але в майбутньому я, певно, віддам перевагу тому, щоб видавництво професійно займалося всім процесом. Продажі мені даються не просто, адже кожен має займатися своєю справою. Я письменниця, не продажниця. Для мене найважче формувати замовлення, збирати, надсилати їх та контролювати доставку. Усе це забирає багато часу та енергії, відволікає мене від роботи над новими книгами. Можливо, потрібно робити більші наклади й наймати спеціальну людину для цієї роботи, але це вже наступний левел, який повинен окупатися.

Охочим випробувати на собі систему самвидаву хочу порадити не соромитися брати консультації в тих авторів, які пройшли цей шлях, знають нюанси й можуть допомогти у втіленні вашого задуму. Ну і, звісно, мати чіткий план щодо того, як книга піде в друк, а також, адекватно розуміти свою авдиторію, її кількість та вподобання, щоб не розчаруватися.

Катерина Устюгова

Редакторка у видавництві «Ранок». Самостійно видала збірку «Нечеловеческая юность» та роман у жанрі young adult фентезі «Двонарождена. Кроки за межі»

Мені 30 років, і я пишу історії, відколи вивчила літери. Тобто вигадувати й намагатися оформлювати твори у віршах і прозі почала дуже давно. Здобула ступінь магістра за спеціальністю «Українська мова й література», зараз працюю редактором у видавництві «Ранок». У 2018-му вирішила підсумувати свою юнацьку (тоді ще російськомовну) творчість та самостійно зліпила й видала за допомогою сервісу Ridero збірочку «Нечеловеческая юность». До неї увійшли два оповідання та шістнадцять віршів, об’єднаних фентезійними персонажами і трансцендентними темами. У 2019-му взяла участь у текстовому марафоні Анни Баганаєвої в Instagram та стала співавтором збірки «Знакомьтесь, мой текст», теж виданої у Ridero, хоча вже й не мною, а вельми авторитетною викладачкою письменницької майстерности. Це збірка особистих історій письменників-початківців про те, як вони долали свої страхи на шляху до творчости. І нарешті у вересні 2020 року я самостійно видала свій перший великий роман у жанрі young adult фентезі – «Двонарождена. Кроки за межі».

Видання першої збірки було просто цікавою грою. І ще таким собі способом потестувати доступну систему самвидаву. Я не ставила собі за мету отримати прибуток. Просто хотіла мати цей досвід та якесь наочне підтвердження того, що я письменниця. Підготувала та видала «Нечеловеческую юность» в електронному вигляді повністю самостійно й безкоштовно. Сама редагувала й корегувала, бо це, власне, моя професія. Для верстки скористалася автоматичним редактором на сайті Ridero. Там також можна було створити обкладинку за одним з макетів, але я робила свою у програмі для дизайну Canva, використовуючи зображення з безкоштовних фотостоків.

Готовій електронній книзі сервіс Ridero дарує ISBN та розміщує її в різних форматах у великих інтернет-магазинах (на кшталт «Літрес», Amazon, Bookmate). Ціну на книгу встановлює автор і потім отримує 80% від продажу кожного екземпляру. На сайті Ridero теж є магазин, і в ньому можна замовити паперовий примірник – це буде так званий «друк на вимогу». Однак оскільки сервіс російський, то доставка надрукованої книги в Україну – такий собі квест. Тому мій чоловік подарував мені на День народження наклад збірки, надрукований приватною типографією у Харкові. 70 екземплярів коштували приблизно 4000 грн.

Роман «Двонарождена» я вважаю «справою свого життя», тому чесно хотіла пропонувати його справжнім видавництвам, але я сама працюю у видавничій сфері і маю там чимало знайомих, тож отримала «інсайдерську» інформацію про суцільну кризу, через яку за нові проєкти найближчим часом ніхто не братиметься. Чекати кращих часів було несила, і за підтримки мого чоловіка я вирішила надрукувати книгу самотужки.

«Двонароджена. Кроки за межі» видавався зовсім інакше ніж збірка: хотілося щоб усе було «по-справжньому» і дійсно професійно. Для цього знадобилися значні фінансові інвестиції та залучення різних спеціалістів. Мій чоловік Руслан допомагав мені на всіх етапах. Спершу він організував конкурс на найкращу обкладинку серед дизайнерів-фрилансерів на біржі Freelancehunt з призовим фондом 5000 грн. Я сформулювала «технічне завдання», і за два тижні ми отримали понад п’ятнадцять варіантів того, як може виглядати моя майбутня книга. Довго вагалися і зрештою таки обрали один (досі тішимося своїм вибором).

Наступним етапом була редактура тексту. Я мала понад шість бета-рідерів, тобто друзів і близьких, які першими прочитали чернетку й висловили свою думку. Завдяки їм я внесла кілька суттєвих змін до сюжету, які безсумнівно пішли йому на користь.

Також я зверталася до професійної редакторки і отримала від неї розлогий «редакторський висновок», що підтримав мою віру в себе та де було вказано моменти в тексті, які можна покращити. Її робота коштувала 1000 грн, але направду це було безцінно. Коректуру я теж вирішила довірити професіоналові, бо після двохсотого перечитування власного тексту моє око вже не сприймало його об’єктивно. Вартість якісної вичитки коливається від 8 до 12 грн за 1 тис. знаків.

Верстку ми замовили в досвідченої виконавиці, яку знайшли на біржі Freelancehunt. І саме завдяки їй текст у книзі на вигляд геть як «справжній», а не набраний самотужки у Microsoft Office. Така робота коштує в середньому 5000 грн. Вичитувала й перевіряла верстку я вже сама. Коли файл був готовий, я підписала угоду з харківським видавництвом «Vdele.in.ua»: про присвоєння книзі ISBN (800 грн) та друк 100 екземплярів (120 грн/екз.). Два тижні на «виконання робіт» – і та-дам! Я маю власну книгу. Над реалізацією якої тепер працюю як над справжнім бізнес-проектом, бо вона вийшла вельми недешевим «продуктом».

 

Якщо говорити про складнощі під час самостійного видання, то, як на мене, з тими можливостями, які нині дає інтернет та інститут приватного підприємництва, найскладнішим таки є книгу написати, а потім подолати страх осуду й «синдрому самозванця». А далі – існує так багато доступних варіантів публікації (особливо в електронному вигляді), що залишається тільки домовлятися зі своїм перфекціонізмом та его.

Однак розповім ще про прикру помилку, якої ми припустилися, коли проводили конкурс на найкращу обкладинку для роману «Двонарождена». Ми просили намалювати лише передню частину обкладинки, тож пізніше нам довелося знову звертатися до дизайнерки, роботу якої ми обрали, щоб вона розмістила анотацію на задній частині обкладинки. Це коштувало майже стільки ж, скільки складав призовий фонд нашого конкурсу.

Якщо ми говоримо про успішність самостійного видання, то для книги, виданої в електронному форматі, найголовнішим буде розголос. Ясна річ, вона має бути максимально якісною, але все ж таки до електронних видань вимоги не такі суворі, як до паперових. Тому важливо розмістити книгу на тих інтернет-ресурсах, де вона буде якнайближче до цільової читацької авдиторії. І здіймати навколо неї позитивний рух: заохочувати відгуки, рецензії, репости тощо.

Нещодавно я прослухала дуже корисний курс від Ridero та @knigagid про самопросування незалежних авторів у соціальних мережах. Щиро раджу. Там, зокрема, наголошується на тому, що авторові варто не лише невтомно «продавати» свою книгу, а й працювати над створенням свого медійного образу, який сам по собі має бути цікавим. Зі свого досвіду можу сказати, що мою книгу часто замовляли після прочитання просто незвично написаного або корисного посту в одному з моїх акаунтів в Instagram.

Для паперового видання, буду відвертою, важливий бюджет. Від нього залежить, наскільки «справжньою» та недешевою виглядатиме книга (обкладинка, верстка, якість друку). 

Щодо просування книжок – моїми основними каналами поки що є Instagram та Facebook. В Instagram я створила окремий акаунт @dvonarodgena для розміщення інформації та новин про український варіант свого роману. А в блозі @lenivyi_bloger розповідаю про свої видання російською. Оскільки «Двонарождена» вийшла друком лише місяць тому, то я ще не встигла залучити інші ресурси. Однак навіть цих каналів вистачило, щоб перший наклад був майже цілком розпроданий.

 

У процесі самостійного видання для мене найціннішою виявилася внутрішня робота над собою: зіткнення з усіма демонами письменника-початківця та їх… не скажу «подолання», досягнення домовленостей з ними; визнання свого твору вартим публікації; визнання себе гідною фінансових інвестицій та співпраці зі справжніми професіоналами; набуття сміливости заявити про свою книгу та, #обожежмій, оголосити її ціну. Решта – технічні моменти, з якими не складно розібратися.

Мабуть, я б таки хотіла колись отримати пропозицію про видання моєї книги від справжнього видавництва. Однак мені дуже сподобалося, що під час самостійного видання я ухвалювала абсолютно всі рішення та контролювала всі процеси. Для мене це важливо (невротичний перфекціонізм) і я не певна, чи змогла б спокійно делегувати комусь втілення моїх ідей.

Галина Матвєєва

Ще в школі я почала писати вірші, оповідання, сценарії для комп’ютерних ігор та п’єси, але вступила на інженерну спеціальність. Далі були п’єси для студентських театрів і перша спроба самвидаву: текст роздрукувала на матричному принтері, проілюструвала власноруч. Років десять марнославство мовчало, а потім у КСД видали мою «Таблица умножения в стихах», у Vivat «Перша книга малюка». У 2018-му в новорічну антологію від КСД увійшов мій роман «Почти» російською мовою. Відома поетка Марко Терен переклала роман українською, але видавництва, до яких я зверталася, не додали «Майже» до редакційного плану. Тому «Майже» видавався власним коштом, адже я вважала, що мій роман вартий того, щоб вийти окремою книгою.

Перед початком роботи я поділилася ідеями щодо дизайну книги з видавчинею, знайшла редакторку. Справа в тому, що в кожного особистий унікальний досвід, а вміння можуть налічувати лише письменницький хист. У мене виникали певні труднощі під час формулювання технічного завдання для ілюстратора та дизайнера, але найскладнішим було все ж таки вкластися у бюджет.

Загалом я можу порівняти самостійне видання з індивідуальним пошивом сукні: потрібен якісний матеріал, гарний фасон, чесний власник ательє, багато примірок, але насамперед потрібно, щоб цю сукню бачили люди. Маючи бажання та можливість видати власну книгу, потрібно розуміти, як вона потрапить на очі читачу. Завдяки моїм друзям я мала презентації у Харкові, Києві та інших містах; задіяла рекламу в соцмережах, надрукувала невеличкий наклад для бібліотек, брала участь у фестивалі «самвидавних» письменниць та письменників.

Під час усього процесу я позбулася комплексу самозванця (майже), навчилася говорити про власну творчість, виразно читати вголос. Повірте, для інтроверта це неабиякі надбання! Також я дещо поглибила свої знання в поліграфії. Впоратися самостійно цілком можливо, а співпраця з видавництвами не є угодою з дияволом. 

Усе залежить від того, у чому полягає мета: якщо у вас є викоханий макет книги, ви чітко уявляєте схему промоції та продажу, то «приймальна комісія» видавництва зайва. І навпаки, якщо ви не маєте часу на пошуки художника, перемовини з магазинами, організацію презентаційного туру; не маєте зайвих коштів, щоб замовити тверду палітурку, а не м’яку; вас цілком влаштовує запропоноване роялті то чому б не вивільнити собі час на створення ще однієї книги? Тому бажаю молодим авторам мати вибір між контрактом і квестом та отримувати задоволення в будь-якому разі.

Марія Степанюк

Самостійно видала книжку-щоденник. У межах проєкту «Антивидавництво» вийшла перша збірка віршів Марії.

Мене зацікавив письмом з дитинства тато. Дуже любила читати художню літературу, поки не зустрілась з Борхесом. Наукові тексти та репортажі й досі дуже цікавлять. У 2014-му самовидавом вийшла моя перша книжка-щоденник російською. У 2016-му я закінчила літературну першу харківську школу від Літосвіти. У вересні 2017-го читала вірші на Форумі видавців у Львові. У 2018-му виступали угрупуванням «Зникомі» з перформансами на вірші (Дарини Гладун та мої). У 2019-му на різних харківських фестивалях курувала поетичні майданчики, згодом ми утворили telegram-чат з місцевими поетами. Зараз у межах проєкту «Антивидавництво» надруковано мою першу збірку віршів.

Я вирішила видаватися самостійно, бо це мій шлях і шлях моїх книжок. Так зрозуміліше, що робиш це для себе. Це впевненість у тому, що ділюся саме тим, чим хочу поділитися. Зазвичай за книжку, що ми бачимо в магазині, відповідає велика кількість людей. Коли видаєш сама мінімізуєш цю кількість людей своїм чуттям і своєю довірою.

Особистого досвіду та вмінь для повноцінного видання книги особисто мені не вистачає. Дуже пощастило познайомитись на СТМ (Семінар творчої молоді) з Іваном Кулінським і його проєктом «Антивидавництво». Тут, у Харкові, ми з друзями готували обкладинку, було декілька варіантів. Потім мені допомагали з версткою, але Іван подивився і сказав, що це не професійно і взявся зробити це сам за дуже приємну вартість. У книжці мої малюнки, моя обкладинка.

Під час видання всі рішення мали бути впевненими, тож труднощів не було: був просто час для вирішення питань. На мою думку, на успішність самостійного видання впливає розуміння того, що ти робиш і в якій площині.

Якщо говорити про просування – збірка тільки вийшла. Ми думали зробити презентації у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі й, можливо, у Львові. Перед виборами я дуже впевнено це планувала, але зараз уже немає такого бажання руйнувати атмосферу карантину, навпаки – хочеться зрозуміти, як його максимально продуктивно можна використати. 

Я дивлюся на збірку як на частину свого творчого шляху. Це продукт, який потрібно відкласти, сформувати і відпустити, щоб продовжувати далі. Останні п’ять місяців мені хотілося, щоб ця збірка вже була формою у просторі – і тоді можна планувати нову. Я хочу зробити новелу англійською, в мене дуже багато напрацювань для неї.

Щодо мого досвіду самвидаву – цілком можливо впоратися самостійно. І це буде означати, що ти можеш допомагати іншим. Художник – це круто. Людина, що бере під контроль сам процес друку – це круто. Проте редактор та коректор є надважливими для прози. Рекомендую брати на себе те, що зрозуміло як. Загалом кожний новий крок робить нас молодими в тому, що ми зробимо наступною сходинкою. Важливо розуміти, що це за етап і куди ти йдеш у своєму особистому напрямі.

Поради тим, хто теж хоче самостійно видати книжку

  1. Не соромтеся брати консультації в авторів, які пройшли шлях самвидаву, знають нюанси і можуть допомогти у втіленні вашого задуму.
  2. Кожен має займатися своєю справою: беріть на себе те, в чому знаєтесь. 
  3. Складіть чіткий план з конкретними завданнями щодо кожного етапу реалізації книги, а потім уважно контролюйте його виконання.
  4. Якщо у вас є готовий макет книги і ви добре уявляєте схему промоції та продажу, то справді можна обійтися без видавництва.
  5. Працюйте над якістю паперового видання, адже від цього залежить, який вигляд матиме книга (обкладинка, верстка, папір).
  6. Розміщуйте книгу на тих платформах та ресурсах, де вона буде якнайближче до цільової читацької авдиторії. Здіймайте навколо неї позитивний рух: заохочуйте відгуки, рецензії, репости тощо.
  7. Працюйте над створенням свого медійного образу, який сам по собі має бути цікавим.
  8. І головне: якщо ви маєте цікаву ідею і прагнете, щоб її побачив світ – втілюйте, не чекаючи кращої нагоди!

Корисні посилання

Є також кілька ресурсів, які можуть стати в нагоді:

  1. Свій рукопис можна залишити в Книгарні першодруків ім. Швайпольта Фіоля. Певно, звучить незвично, але цьому є пояснення. «Ми хочемо повернути слово “першодрук” в активний обіг, і називаємо так дебютні книжки молодих авторів або перші в своєму роді спроби авторів старих і перевірених, на які їм не вдалося підбити своїх традиційних видавців», – кажуть у книгарні. Щоб подати рукопис, спочатку потрібно буде зареєструватися: додати уривок тексту, обрати жанрову категорію тощо. 
  2. На сайті Літцентру є чимало анонсів з літературними конкурсами. У деяких з них переможцям друкують книжки. Якщо пощастить виграти, то це автоматично означатиме публікацію. Хоча насправді часто доводиться довго чекати на неї. Зараз приймають рукописи фентезійних романів, любовних текстів, дитячих творів і багато іншого – варто переглянути всі актуальні пропозиції. 
  3. У телеграмі є різні канали з творами. Це, звісно, не книжку видати, але опублікувати вірш – цілком реально. Можна й свій створити та публікувати в ньому власні твори (й роздуми). Навіть свій інстаакаунт можна зробити простором для майбутньої книжки. Як доказ – профіль Юлії Сливки, яка видала першу в Україні книжку на основі блогу в інстаграмі.

Теги:

#література