Розмова з військовослужбовицею Юлією з позивним Куба почалося в неординарному для інтерв’ю місці — SPA-салоні. Дівчина мала лише добу, аби побути в Харкові, тож хотіла використати сертифікат, який «побратими презентували на день народження ще у вересні».
Розслаблююча атмосфера, прогрівання та чай з карпатськими травами непередбачено швидко зняли напругу із зосередженого обличчя військової. З’явилась посмішка та грайливий блиск в очах.
— Я так часто даю інтерв’ю, що коли відповідаю на питання, приблизно розумію, яке буде наступним. Якщо треба, я дам тобі посилання на біографію. Ти можеш запитати у мене щось цікаве?
Військова звитяга Юлії Сідорової
Юлія відправилась на війну у 2014 році з готовністю стати до будь-якої служби — «хоч снайперкою». Через досвід на Майдані стала парамедикинею в «Госпітальєрах». Здобувала бойові медичні навички у найгарячіших точках Донбасу. Навчалась на курсах підготовки парамедиків за стандартами НАТО. У 2017 році разом з Аліною Михайловою [українською волонтеркою, офіцером ЗСУ, активісткою — ред.] створили медичну службу «Ульф» у складі 1-ї штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».
У 2019 році Юлія офіційно звільнилася з лав ЗСУ, згодом долучилася до Жіночого Ветеранського Руху та стала співзасновницею творчого цеху Veteranka.
Після вторгнення декілька місяців займалася забезпеченням бійців та евакуацією цивільних. У травні 2022 повернулася до війська — на Харківський напрямок у батальйон «Кракен». Зараз Юлія Сідорова — медикиня 92 окремої механізованої бригади. Служить на Бахмутському напрямку.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Супровідна драма
2014 — 2019 Муза поетів. Їде у відпустку на фестиваль Burning Man коштом незнайомого мецената. Знайомиться, товаришує та закохується у чоловіка «не з фронту».
2019 — 24.02.2022 Декілька разів перемагає депресію. Здобуває освіту дизайнера і створює власний бренд одягу CubaBuba, бере участь в Ukrainian Fashion Week. Розробляє форму для жінок-військових. Виступає моделлю у різних фотопроєктах. Декілька разів закохується, мандрує світом та Україною.
24.02.2022 – 2023 Не припиняє малювати ескізи — невдовзі нову колекцію, створену під час війни, презентують в Парижі. Продовжує боротися за те, щоб «жіночим грудям було комфортно у військовій формі».
Ти харків’янка, як це позначилось на тобі? Що надихало тебе в юності?
— Шо? — регоче, — Більш того — я з ХТЗ. Пам’ятаю, як в 15 років мене прямо на вулиці пограбували місцеві наркомани. Їх вже немає, але спогади залишилися. Насправді легенди про «кримінальний ХТЗ» вже з минулого. Зараз це геть інший район — набагато безпечніший. Ну, до вторгнення був.
Стосовно натхнення — фестиваль Казантип. Там мене вперше стали звати Кубою. Їздила туди, здається, 10 років поспіль. Спочатку просто тусила, потім стала допомагати з організацією, шила костюми для образів. Тобто я могла там реалізовувати ще дві свої пристрасті — танці та дизайн одягу.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Твій образ в ЗМІ виглядає таким звитяжним та різнобічним, наче художній сюжет.
— Та я сама іноді почуваюся немов у кіно. Такий фільм, де героїні завжди дуже важко, а разом з тим неймовірно цікаво. А режисер Тарантіно, — сміється. — Хоча я ж тепер і є в кіно, точніше, скоро буду.
Юля розповіла про фільм «Куба і Аляска». Єгор Трояновський вирішив його знімати, коли побачив в мережі ролик одного з виїздів екіпажу Veteranka. Відео зняли за часів служби в «Кракені». На ньому Куба та парамедикиня з позивним Аляска ховаються від російського танка за стінами сільської зупинки й промовляють останні слова на випадок їхньої смерті.
— То був супервдалий день. Ми вижили, врятували всіх хлопців, хоча їхня машина згоріла. Той танк ввечері знищили.
Щоб ти не питала — я не проводила кастинг на напарницю білявку, а позивний Аляска у неї був задовго до нашого знайомства. Це випадковості, — хіхікає Куба
Звитяжні історії, фільми, передачі… Як гадаєш, чи ідеалізація військових несе загрозу?
— Ідеалізація військових? Мені здається, що вона існує лише в паралельній реальності — у соцмережах хіба що. На практиці я її не відчуваю. Хоча навіть те, що є в інфопросторі, може нести загрозу лише самим військовим. Бо бійці, що бачать всі оті вдячні пости й відоси, потім повертаються з війни та розуміють — суспільству на них байдуже.
Люди люблять якихось міфічних персонажів, а не реальних живих бійців.
Зневага до соцмереж стає несподіванкою. Юлія Сідорова є вкрай активною у фейсбуці та інстаграмі. Значна частина її постів — це власні фото у різних, переважно еротичних образах. Упереміш з ними світлини Куби з побратимами, гламурними місцями, медичним приладдям, відомими персонами, зброєю та квітами.
Якщо соцмережі — паралельна реальність, чому ти так завзято ними користуєшся?
Куба заливається сміхом, а потім замислюється.
— Знаєш, коли мене запитують, що мене мотивує, зазвичай відповідаю:
Я просто люблю вийобуватися, а для цього потрібні якісь досягнення. Гадаю, мій стиль ведення соціальних мереж також з цим повʼязаний.
Мене іноді хейтять за «розпусні» фотки, навіть розповідають, що така поведінка не гідна військовослужбовиці. Причому, засуджують цивільні. Мені байдуже.
— Через світлини мені ще й приписують романи з купою селеб, — помічає німе питання в моїх очах та знову хіхікає, — Щось насправді було, щось — плітки. Але це все вже в минулому та не цікава мені тема.
А чому тобі Жадан вірші присвячує?
— Не вірші, а один вірш «Госпітальєри». Думаю, через те, що я прекрасна, — сміється й трохи хрюкає, — а от Полєжака [український поет родом з Харкова. З квітня 2022 воює в лавах Національної гвардії України — ред.] вже років сім обіцяє написати поему — і все ніяк. Ми періодично зустрічаємось на сусідніх позиціях, і я його дістаю з цього приводу. Каже, йому «вдохновеніє» треба.
Як ставляться до твого «епатажного» образу чоловіки на службі?
— На війні мають значення в першу чергу професійні якості. Коли ти їх проявляєш, люди розуміють, хто ти є, та поводяться відповідно. На війні швидко стають побратимами. Мене поважають попри те, сексі я чи ні. Тож немає потреби якось стримуватися чи вдавати з себе монашку.
На фронті, як і в цивільному житті, секс є постійною темою для жартів.
— Іноді мені можуть робити якісь компліменти «на межі», але в цьому немає зневаги. Не пригадую, щоб питання моїх соцмереж хоч раз підіймалось всередині війська. Хоча багато побратимів є моїми друзями у фейсбуці чи підписниками в інстаграмі.
На наступне питання Куба відповідає хропінням. Масажистка, яка була в кімнаті, пошепки прокоментувала: «До нас часто приходять військові — майже всі засинають під час процедур».
Після SPA-салону у Юлії купа справ, тож ми домовляємось закінчити бесіду завтра, перед її виїздом.
При зустрічі з’ясовується, що місце відправлення змінено, тож є висока ймовірність запізнитися.
Як ЗМІ можуть запобігти наслідкам ідеалізації військових?
— Та ніяк. Я просто знаю, що буває, коли повертаєшся з війни. Здається, що люди будуть поважати тебе за твою роботу. Але в кращому випадку ти отримуєш байдужість. В гіршому — ставлення як до неадеквата: «Ось міфічний незнайомий військовий точно є захисником, а ти — реальна людина, тому не можеш ним бути».
Військові перевдягнуться у цивільний одяг. Тож навіть ті, хто, можливо, й хотів би якось виявити свою вдячність чи повагу, не матимуть орієнтира — кому? У мене є такий досвід, тож більш-менш готова до цього. Багато тих, хто зараз на фронті, й гадки не мають, що на них очікує після повернення.
Ми встигаємо. Дівчина заносить наплічник та сумки з бронеплитами й подарунками для побратимів в салон та сідає біля вікна. Наостанок посміхається — автобус рушає до Костянтинівки.
Читайте також:
- «Витрати на клумби, парки та лавочки — це добре для мирного життя, але не під час війни» – розмова з військовим харківської бригади
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
