Сьогодні останній день збору підписів під петицією, яка закликає Уряд підтримати законопроєкти №12088 та №12297, а також захист постраждалих від сталкінгу.
Сталкінг — це повторюване переслідування людини всупереч її бажанню, зокрема через дзвінки, повідомлення, стеження, погрози або небажані спроби контакту, що викликають страх за власну безпеку. Зараз в Україні немає окремої кримінальної відповідальності за це.
Петицію зареєстрували жінки, які постраждали від переслідувань з боку Віктора В. після того, як у соціальних мережах завірусилася історія Маргарити Коровіної. Дівчина розповіла історію про чоловіка, який роками стежив за нею в Києві. У відповідь сотні інших жінок почали ділитися своїми розповідями.
Деякі датувалися ще 2016 роком, але усі були подібними. Спочатку випадкове знайомство й привітання з днем народження, а потім — десятки дзвінків та повідомлень, стеження, погрози.
Зрештою жінки об’єдналися, створили чат і направили спільне звернення у поліцію. Правоохоронці 10 серпня повідомили про підозру та оголосили чоловіка в розшук, однак 22 вересня зняли з розшуку. Де зараз Віктор В. достеменно не відомо.
Журналістка Ґвара Медіа поспілкувалася з трьома жінками про те, як роками вони намагалися зупинити переслідування Віктора В.
«Він не відводив від мене погляд. Взагалі», — судова журналістка Ліза
Ми познайомилися з Віктором, коли мені було 18. У той день ми пішли з подругою святкувати день народження. Трохи випили в закладі, а потім пішли гуляти. У якийсь момент до мене підійшов чоловік і запитав, чи можна познайомитися.
Тоді я була дуже відкрита й трохи наївна, тож погодилася. Почала йому розповідати про університет, що вчуся на журналістиці. Він попросив мій інстаграм, мені задалося це нормальним. Потім дала номер.
Єдине, що було дуже дивним, — він не відводив від мене погляд. Взагалі.
Наступного дня Віктор почав телефонувати. Я не хотіла продовжувати спілкуватися, тому не відповідала. Він продовжував, і я підписала в телефоні його номер як «нарік з Подолу, не брати слухавку».
Проте я не знала, що після додавання контакту в телефоні у телеграмі може стати доступною додаткова інформація про мене. Так Віктор дізнався дату мого народження. Він щось писав тоді, але я не читала.
Відтоді щороку Віктор телефонував мені на день народження й надсилав привітання. Я продовжувала їх ігнорувати.
У 2024 ситуація загострилася. Він зателефонував з іншого номера, я взяла слухавку і сказала: «Дякую, але не дзвони мені більше, будь ласка». Після цього мені почали телефонувати з безлічі різних номерів, а в усіх месенджерах надходили сповіщення про спроби увійти в мої акаунти. Найбільше мене налякало повідомлення від Монобанку, адже там були всі мої гроші. Усе це тривало близько години.
Наступного року він мене не вітав, тож я забула взагалі про його існування.
Проте цьогоріч він зателефонував з незнайомого номеру у ватсапі. Я взяла слухавку, бо думала, що це щодо теми, над якою я тоді працювала. Натомість чоловічий голос почав читати вірша. Я подякувала й запитала, хто телефонує. У відповідь почула: «Це Віктор, ми познайомилися з тобою на Подолі». Потім він назвав точну дату нашого знайомства, описав, як я виглядала того дня, і згадав, з ким я була. Це було моторошно.
Через місяць я прочитала про сталкера з Києва й за описом зрозуміла, що йдеться про Віктора. Я була шокована. Після цього зв’язалася з іншими дівчатами, яких він переслідував, і долучилася до спільного чату. Я хотіла, щоб моя історія також увійшла до спільної заяви в поліцію.
«Він пригрозив, що його друзі телефонуватимуть мені вдень і вночі, а сам увімкне автододзвін», — Марія Свірко, авторка петиції та менеджерка психіатричної клініки за кордоном
На жаль, ми знайомі з Віктором уже шість років. Мені було 20, і того дня я поспішала на трамвай, коли поруч загальмував велосипедист. Він ледь не наїхав на мене, мало сам не впав, але одразу почав знайомитися.
Я пояснила, що не хочу та поспішаю, до того ж через ковід ми обоє були в масках і я навіть не бачила його обличчя. Тому Віктор наполягав, щоб ми обмінялися контактами в Телеграмі й пізніше подивилися фото одне одного. Зрештою, аби він відчепився, я дала номер. Протягом дня він телефонував без упину, тож я його заблокувала.
Наступного року Віктор привітав мене з днем народження віршем. Я вже забула, хто це, і просто подякувала. Проте у 2022 році він зателефонував знову. Я сказала, що не пам’ятаю його, тож чоловік почав детально розповідати про нашу зустріч: назвав дату й місце, згадав, де я навчалася, назвав мою повну дату народження та навіть стверджував, що я сама виявила ініціативу та охоче дала йому номер. Мені стало моторошно, бо я не розповідала йому цього. Я знову відмовилася спілкуватися.
Того ж року я бачила Віктора в метро — упізнала за монотонним голосом. Він знайомився з дівчиною на платформі, ставив дивні запитання, зокрема про її зріст. Коли вона залишилася сама, я підійшла до неї запитати, чи не Віктором звали того, хто щойно з нею знайомився, показала його фото. Вона підтвердила та сказала, що вони обмінялися телефонами. Я розповіла про власний досвід спілкування з ним і попередила: простого блокування може бути недостатньо. Дівчина дуже засмутилася та поділилася, що їй 17 років, вона нещодавно евакуювалася з Маріуполя, живе в Києві сама й не має знайомих.
У 2023 році Віктор зателефонував знову. Я розсердилася та просила припинити, але він почав звинувачувати мене та інших дівчат, які його блокували, у проблемах зі своїм акаунтом у телеграмі. Коли я відмовилася його розблоковувати, він пригрозив, що його друзі телефонуватимуть мені вдень і вночі, а сам він увімкне автододзвін.
Щойно Віктор поклав слухавку, телефон почало розривати від дзвінків, спаму й кодів підтвердження. Він нагрівався, я не могла нормально ним користуватися. Зрештою, довелося розблокувати Віктора, бо посеред робочого дня телефон мені був необхідний. Я попередила, що маю його дані та звернуся до кіберполіції. Він вимкнув автододзвін, але за кілька хвилин написав, що правоохоронці нічого не зроблять, а сам він телефонує не зі свого номера й узагалі перебуває у в’язниці.
Після цього я просто ігнорувала його дзвінки та привітання, побоюючись нових атак. Цьогоріч Віктор зателефонував знову. Це мене розлютило, і я вирішила пошукати інформацію про нього в інтернеті. Так натрапила на треди дівчат, які розповідали про переслідування. Я була шокована та додалася в чат.
Ми почали самостійно збирати інформацію про Віктора. Знайшли багато даних, зокрема про його батьків, школу, де він навчався, навіть розшукали однокласників. У червні 2026 року я звернулася до поліції разом з адвокаткою.
Спочатку заяву не хотіли приймати, пояснюючи це тим, що не можуть встановити особу чоловіка, хоча в мене були його повне ім’я, фото й біографія.
Ми оскаржили це рішення, але помітна реакція, за моїми спостереженнями, почалася після публікацій hromadske та «Української правди». Тоді поліція почала діяти, а за моїм зверненням відкрили кримінальне провадження.
«Я захотіла знайти когось із цього списку й розповісти про все публічно» — Маргарита Коровіна, громадська активістка та менеджерка німецького дизайнера Франка Вільде
Ми познайомилися у 2021 році в автобусі. Я сіла на вільне місце поруч із чоловіком із зеленим портфелем — це був Вітя. За кілька хвилин він заговорив зі мною. На ньому були маска та рукавички без пальців, але крізь них виднілися шрами, і я чомусь вирішила, що він пережив якусь трагедію. Мені здалося, що він намагається соціалізуватися, тож я відчула відповідальність за те, щоб йому допомогти. Навіть подумала, що, якщо не відповідатиму, він може щось із собою зробити.
Спілкуватися я не хотіла, але все ж поверхнево відповідала на його запитання. Так він дізнався, де я навчаюся, який у мене зріст та коли день народження. Коли попросив номер, я дала його, аби відчепився — не хотіла, щоб він пішов за мною після виходу з автобуса.
Потім Вітя писав і кликав гуляти. Я відмовляла, але намагалася робити це м’яко, бо переймалася, що різка відповідь його спровокує. Згодом виявилося, що я мала рацію: деяким дівчатам, які агресивно йому відмовляли, він мстився.
Раз на кілька місяців Вітя телефонував з різних номерів. Я брала слухавку, бо не знала, хто телефонує, а він переказував історію нашого знайомства так, ніби це я сама шукала з ним контакту й обіцяла побачення. Коли я сказала, що маю хлопця, Вітя відповів: «Добре, я тобі подзвоню через пів року. Можливо, ти вже з ним розійдешся». І справді телефонував знову. Запитував, чи ми досі разом, а потім намагався переконати, що хлопець недостатньо мене любить та що мені потрібен хтось, хто буде зі мною до старості.
Двічі ми випадково перетиналися в метро — на станціях «Шулявська» та «Арсенальна». Під час першої я швидко відкараскалася та втекла, а вдруге він знову підійшов знайомитися.
Я відповіла, що ми вже знайомі й він колись просив мій номер. Тоді Вітя розгубився. Попросив мій номер ще раз, але я дала йому інстаграм, бо сподівалася, що він загубив мій контакт.
Вітя почав копирсатися в телефоні, і я побачила, як він вводить мій нікнейм у величезний текстовий документ. На екрані відкрився блок із моїм повним ім’ям, адресою проживання та інформацією, яку дізнався в автобусі. Навіть були записи про те, що я його ігнорую.
У той момент у мене ніби склалися пазли. Я зрозуміла, чому він мене переслідує, і, найважливіше, — що я не одна. Тоді я сфотографувала його й екран з інформацією.
Лише нещодавно я помітила на фотографії деталь, яку раніше не помічала: біля мого запису стояв порядковий номер, який починався на дві тисячі. Поруч були інші записи з такими самими номерами.
Я захотіла знайти когось із цього списку й розповісти про все публічно. Це стало моєю ідеєю-фікс, але почалася повномасштабна війна, і довелося відкласти її.
Востаннє Вітя телефонував мені у 2024 році. Запитав, чи досі я у стосунках, а потім зауважив, що я досі незаміжня. Після цього я почала записувати тіктоки про свій досвід. А згодом у тредсі мені трапився допис дівчини, яку він агресивно переслідував. Її історія нагадала мені про власний досвід, тому я написала велику публікацію. Він розлетівся мережею та привернув увагу до цієї історії.
Після я створила телеграм-чат, куди спочатку долучилися близько десяти жінок. Ми ділилися пережитим, і поступово нас ставало дедалі більше. Зараз у чаті майже сто учасниць, готових свідчити поліції. До того ж під нашими дописами, за моїми підрахунками, було близько 500-700 коментарів від жінок, які впізнали Віктора й розповіли, що він переслідував і їх. Однак питання у тому, скільки людей, яких він переслідував, ще не побачили ці публікації.
Як притягнути сталкера до відповідальності?
У 2022 році в Україні набула чинності Стамбульська конвенція. Це міжнародний договір Ради Європи, спрямований на запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, захист постраждалих, а також притягнення кривдників до відповідальності.
Її Стаття 34 прямо зобов’язує криміналізувати переслідування, але норми міжнародних договорів не містять санкцій та не можуть підміняти національні норми щодо тих чи інших правопорушень. Тому доки Верховна Рада України не імплементує конвенцію шляхом внесення змін до Кримінального кодексу України, окремого складу правопорушення за переслідування та покарання за нього в законодавстві не буде, пояснює Анна Гопшта, юристка Центру стратегічного судочинства ЮрФем. Наразі правоохоронцям доводиться кваліфікувати окремі прояви переслідування за іншими статтями Кримінального кодексу України або Кодексу України про адміністративні правопорушення.
«За такого підходу ігнорується сутність сталкінгу як систематичної моделі поведінки, спрямованої на переслідування потерпілої та контроль за її життям. Ізольовані прояви дій кривдника нерідко не утворюють складу жодного з наявних правопорушень, через що постраждала особа позбавлена можливості отримати належну правову допомогу», — зазначає Гопшта.
Якщо ви постраждали від сталкертсва, юристка радить ретельно збирати докази:
- скриншоти повідомлень, профілів, коментарів, дзвінків тощо;
- зберігати переписки та не видаляти їх;
- фіксувати дати, час, місце та обставини особистих зустрічей або випадків, коли переслідувач з’являється біля дому, роботи чи інших місць, які ви регулярно відвідуєте;
- якщо переслідування відбувається в публічному місці й довкола присутні інші люди, варто записати їхні контакти, щоб у разі потреби вони могли підтвердити те, що відбувалося.
Зібрані матеріали варто зберігати в оригінальному вигляді, а за можливості робити резервні копії.
Для притягнення сталкера до відповідальності потрібно звернутися до поліції із заявою про вчинення правопорушення. Важливо детально описати не лише один епізод, а всю сукупність дій кривдника та додати всі наявні докази.
Поліція після цього має перевірити обставини, викладені у заяві, зібрати доступні докази та оцінити, які ознаки якого кримінального або адміністративного правопорушення містять ці дії.
Поліція не відповіла, чому зняла з розшуку підозрюваного
22 вересня 2026 року, згідно з даними OpenDataUA, поліція зняла підозрюваного з розшуку. Журналістка Ґвари 1 жовтня надіслала запит до Солом’янського управління поліції ГУНП у Києві щодо причин такого рішення. На момент публікації редакція не отримала відповіді.
Ми продовжуємо стежити за ситуацією.
Читайте також:
- Сексуальне насильство — це зброя
- У Харкові військовослужбовцю ТЦК повідомили про підозру через травмування 73-річної жінки
- Не буває надто рано готуватися до миру. П’ять причин навчати жінок із прифронтових громад миробудуванню
