Такфліксу виповнився рік 31 грудня 2020 року. Сьогодні це повноцінна стрімінгова платформа для легального перегляду українського кіно. Проте так було не завжди. Ми поговорили з Надією Парфан, засновницею цього стрімінгового сервісу, про злети, падіння та виклики проєкту, що сказало «Так!» українському кіно.
Як зараз ви бачите Такфлікс, якщо порівнювати з моментом, коли ви запускали його в тестовому режимі?
Поправді бачення не надто змінилося. Такфлікс так і залишився онлайн-кінотеатром, де можна легально дивитися нове українське кіно. Є незначна зміна в позиціонуванні: раніше ми використовували слово «платформа», окреслюючи так більшу функціональність сервісу, а зараз звузилися до «онлайн-кінотеатру», сенс якого – це досвід глядача, що приходить і дивиться. Раніше також ми показували лише нове українське кіно, зараз говоримо про українське кіно взагалі.
Які очікування щодо платформи не здійснилися, а що перевищило очікування?
Коли запускали Такфлікс у пілотному режимі, то мали певні гіпотези, але не було якихось очікувань. У перший період ми працювали в режимі тестування гіпотез і валідації ідей. У той момент нам було важливо зрозуміти, скільки людей готові платити за легальне українське кіно онлайн. Таких людей виявилося менше, ніж я планувала, але не так мало все ж таки. Хоча це й не було нашою основною метою.
Що не справдилося? Ми робили більшу ставку на діаспору. Були очікування, що українці за кордоном одразу почнуть дивитися таке кіно. І хоча сьогодні є частина нашої української авдиторії за кордоном, проте їх дуже мало. Я зрозуміла, що українці за кордоном – це дуже розрізнена авдиторія, але в переважній більшості вони не дуже цікавляться кіно і дивляться більш доступний, простий і розважальний контент. Люди, які розуміють цінність кіномистецтва і готові за нього платити, є, але їх не так багато, щоб робити на цьому бізнес-модель.
Для мене був доволі неочікуваний факт про географію. Я уявляла, що люди в Києві мають достатньо доступу до контенту, і ми не будемо працювати із цим містом, а наша ядерна авдиторія буде більше регіональна: люди, які не мають такого класичного доступу до кіно. Проте насправді картина виявилася інакшою: на першому місці за переглядами – кияни. Звісно, для будь-якої сфери культури в Україні та будь-якого кінотеатрального релізу це доволі стандартна ситуація, що столиця йде попереду. Київ – також велике місто, тому тут має значення і просто кількісний чинник. Проте факт залишається фактом: більше ніж 50 відсотків нашої авдиторії – саме в Києві.
Споживання культурного контенту показує також, що Україна доволі централізована й нерівномірно розвинена країна. Київ – місто, де є багато людей, які цікавляться культурою, яким важливо бути в курсі, які хочуть дивитися кіно й розуміють цінність легальности. Для людей в регіонах гостріше стоять цінності виживання. Вони взагалі менше цікавляться культурою, хоча, можливо, в теорії хотіли б цікавитися, але не мають подібної звички. У їхньому полі зору немає розмов про кіно, кінотеатрів, подій, пов’язаних з фільмами, і це впливає на патерни споживання контенту онлайн.
З якого фільму ви порадили б починати знайомство з матеріалами Такфліксу?
Зазвичай я не даю універсальних порад. Знаю, що чудо кіно саме в тому, що воно дуже по-різному впливає на кожну людину. У кожній кінострічці є рівень історії, сюжету, жанру, акторської гри, операторської роботи. Також багато залежить від ситуації: що прямо зараз хочеться цьому конкретному глядачеві. Посміятися, поплакати, дізнатися щось нове? Згідно цього можна обирати.
Різні люди також дуже по-різному дивляться фільми. Якщо зі мною говорить студент або мама, яка шукає щось для сімейного перегляду, чи якась, навпаки, амбітна молода жінка, яка ставить багато питань до соціального устрою, то я це персоналізую завжди, даючи кожному різні поради.
Проте з golden hits у нас на Такфліксі на головній сторінці є розділ «Вибір глядачів» – фільми, які набрали найбільше переглядів. З тих, що доступні зараз, – це «Мої думки тихі», «Співає Івано-Франківськ Теплокомуненерго» («Співає ІФТКЕ») і короткометражний фільм «В радості, тільки в радості». Звісно, такий вибір – дуже суб’єктивний, адже він зображує реальні настрої й вибори саме наших конкретних глядачів, але принаймні людей, яким подобаються ці фільми, – доволі багато. Тому з них порадила б почати.
У нас є в розділі на сайті також різні фільтри для вибору фільму, і можна згідно з ними шукати.
Чи може непідготований глядач осилити артхаус? Чи для цього потрібна певна «надивленість», обізнаність?
Ми намагаємося показувати кіно, яке ми визначаємо як артмейнстрім. Це доволі штучний термін, але суть його в тому, що це щось посередині між так званим артхаусом і масовим кіно. Артмейнстрім – переважно авторське кіно, в якому дуже велике значення має вираження режисерського бачення, але водночас воно має трошки ширший глядацький потенціал. І тут справді дуже багато чого залежить від конкретного глядача. Як правило, якісь складні фільми зі складною специфічною кіномовою непідготовлена людина не те що не може сприймати, але й може не знати, як від цього отримати задоволення. Дійсно, це може бути неприємно дивитися, якщо в тебе немає певної глядацької «надивлености».
Та люди сьогодні гнучкі до мистецтва кіно. Воно доволі легке. Закони драматургії тут – універсальні, тому це доступне мистецтво. Наприклад, у моєму дебютному фільмі – «Співає ІФТКЕ» – є елементи, які незвичні для широкого загалу, але разом з тим він на тему, яка стосується всіх українців, адже в усіх є батареї і всі мали справу з комунальними службами. І суто тематично це спрацьовує як впізнавання.
Загалом хороше мистецтво завжди сягає універсального й загальнолюдського рівня. Це поєднання чогось унікального, нового, дивного і добре знайомого та впізнаваного. Добре зроблений фільм емоційно пов’язує глядача і героїв.
Підсумовуючи, скажу, що зазвичай надивленість потрібна, але не завжди – можуть бути несподіванки, і за час моєї кураторської роботи, поки я дивилася на те, як люди дивляться кіно, я спостерігала абсолютно нелінійні зв’язки, тобто бували глядачі, які ніколи нічого не бачили, але законектилися з новим стилем для себе, і їм це сподобалося.
Чи ви плануєте перекладати деякі закордонні фільми на українську? Чи портал створений лише для українських? Якщо плануєте, то якої саме країни?
Ми співпрацюємо з іноземним кіно в межах спецпроєктів. Є регулярний онлайн-прокат, коли фільми виходять на платформу на доволі тривалий час, а є більше обмеження в термінах – так і народжуються спецпроєкти. Ми робили колоборацію з одеським кінофестивалем, де показували 10 яскравих фільмів 10 країн упродовж трьох місяців. Також був спецпроєкт «Дні польського кіно» з представленими п’ятьма фільмами.
Найближчим часом ми не плануємо це робити з кількох причин. Авдиторія українського та іноземного кіно часто дуже різна. Для того, щоб знайти її, нам потрібно трохи перебудувати процеси, змінити технічні моменти. І з цим пов’язана інша причина призупинення – субтитри. Ми показуємо іноземне кіно саме з ними. І не так багато людей, які мають звичку читати субтитри і які загалом нормально сприймають іноземний діалог з українським текстом на екрані. Дуже банальна причина цього – в домашніх умовах субтитри не зручно читати з екрану. Хоча я й звикла дивитися кіно з ними.
Чи вплинув Такфлікс на ваше життя як режисерки?
Це хороше питання, але чесно – складно відповісти, бо цикли виробництва одного фільму довгі. Для мене режисура досить таки непередбачувана і залежить від багатьох факторів, непідконтрольних мені. Можливо, зараз завдяки Такфліксу я трохи більше розумію авдиторію і те, як робити кіно, яке буде цікавим людям, але водночас і не зраджувати своїм авторським принципам.
Загалом я побачила, що Такфлікс – це той майданчик дистрибуції, що був корисним для багатьох режисерів, з якими ми співпрацювали. Завдяки йому вони отримували фідбек і складали краще уявлення про глядача, що не завжди можна було б чітко простежити в кінотеатрах, наприклад.
Я бачу себе як людину, що на стороні глядача, і для мене режисура – не так про моє сприйняття світу, як радше розмова двостороння, яка, на мою думку, дуже важлива. Я знаю, що не всі режисери так роблять, живучи у своєму світі. І часто це в них дуже класно працює. Та я відчуваю для себе, що саме розмова важлива, і Такфлікс у моєму житті став можливістю продовження такої розмови.
Які плани далі щодо платформи? Чи ви плануєте додавати серіали? Чи співпрацювати з іншими українськими або іноземними платформами?
Найближчим часом ми плануємо працювати з кінокласикою, спочатку з українським поетичним кіно. Нам цікаво, як це все буде, чи «зайде» авдиторії, чи ні, як буде сприйнято. Це непросто, треба придумати, як «упакувати» класику, щоб донести до людей цінність того, чому корисно передивитися «Анничку» чи «Білий птах з чорною ознакою». Плануємо ще запустити деякі інновації в інтерфейсі на сайті – на технічному рівні це доволі складна робота.
Хотіла б запустити найближчим часом краудфандинг. Це допоможе нам бути сталими і робити те, що є нашою місією та відповідає нашій візії — просувати українське кіно та легальність онлайн. У цьому нам потрібна активна підтримка спільноти, бо інших варіантів особливо нема. Гранти і фонди — не зовсім наш шлях, бо вони дуже часто міняють свої пріоритети і штовхають культурних операторів на одноденні поверхневі проєкти та певне «хамелеонство» і пристосування до грантової кон’юнктури. Щоб бути сталими та вірними своїм глядачам, ми хочемо звернутися за підтримкою до них напряму.
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
