Останні два роки стали одними з найстресовіших для артринку: всій сфері довелося оперативно змінити сталі формати роботи та адаптуватися до нової реальності. Наскільки добре артринок впорався з цим завданням та чи насправді він втратив більше, ніж отримав? Чого останні роки нас навчили? Пандемія спровокувала чимало запитань, на які ми, оговтавшись від шоку, тепер намагаємося відповісти.
Саме з метою професійної рефлексії на актуальний стан артринку ініціювалася UA/UK Art Business School – онлайн-школа артбізнесу, в межах якої відбулися лекції, панельні дискусії та Q&A з провідними експертами українського та британського артринків. Ключовими темами стали можливості артринку в умовах пандемії, співпраця українського та британського ринків мистецтва та використання новітніх технологій і підходів у цій сфері.
Отже, як рефлексують на ключові питання проєкту його лідерки: директорка ILTI (Інститут права, технологій та інновацій) та докторка юридичних наук Ольга Сімсон та артконсультантка та магістерка ведення бізнесу у галузі мистецтв Sotheby’s Institute of Art Олена Грабб? Ось декілька важливих поінтів від них:
Про ідею
Ольга Сімсон: Ідея UA/UK Art Business School здалася нам актуальною, оскільки цей напрямок не був розвинений в Україні й до пандемії: сьогодні він досі знаходиться у зародковому стані, а хотілося б, щоб український артбізнес почав рухатися до стандартів європейського та американського ринків. Передусім ми організували цю школу, щоб обговорити актуальні питання сфери: зокрема, як пандемія вплинула на стан артринку на глобальному і локальному рівнях та який досвід ми можемо з цього винести. Також ми прагнемо зрозуміти, наскільки наш досвід може бути корисним іноземним колегам, хоча більшою мірою проєкт все ж спрямований на українську авдиторію: ми плануємо приділити багато уваги питанню того, як розвинена система артринку Великобританії може стати позитивним прикладом для України.
Олена Грабб: Як виник арабський ренесанс і будь-який ренесанс загалом? Він відбувся завдяки розвитку науки і культури, про що ми часто забуваємо. Наприклад, саме тоді, коли арабські халіфи почали фінансувати переклади античних грецьких текстів і посприяли побудові Будинку Мудрості в Багдаді, Ірак опинився на піку свого розвитку. Коли розквітають освіта, наука та культура, більшість країн переживають сравжній бум. Мені здається, що саме такі проєкти як UA/UK Art Business School сприяють розвитку і спрямуванню фінансів у галузь культури.
Про потребу в школі артбізнесу
Ольга Сімсон: Велика проблема полягає у тому, що представники артіндустрії звикли отримувати інформацію безкоштовно. Напевно, на подібне ставлення впливає той факт, що чимало освітніх проєктів реалізуються в межах грантових програм і, відповідно, не можуть бути комерційними. За інших обставин участь у таких програмах буде дорогою, адже час хороших фахівців коштує багато. Тож я не впевнена, що схожі проєкти втримаються на плаву, якщо перевести їх в комерційне русло. На участь в UA/UK Art Business School подалося понад 200 людей, та наскільки зменшилася б ця цифра, якби проєкт був платним? На жаль, багато хто вважає, що є пріоритетніші речі, в які варто вкладати гроші.
Олена Грабб: Сьогодні в Україні оперує декілька схожих ініціатив, наприклад, спецкурс «Основи артбізнесу» в УКУ. Вони виникли відносно нещодавно, буквально чотири роки тому про подібне лише починали говорити. І я не думаю, що у цьому випадку йдеться про конкуренцію: всі ініціативи націлені на різну аудиторію і, зрештою, якщо з часом в Україні зʼявляється все більше і більше освітніх можливостей в галузі артбізнесу, це означає лише одне: коло зацікавлених у них людей лише розширюється. Гадаю, що на цьому ґрунті згодом можна буде побудувати наукову базу.
Про партнерство з британським артринком
Ольга Сімсон: Нам потрібен досвід Великобританії, оскільки на державному рівні вона має багато програм, спрямованих на розвиток креативних індустрій і художньої сфери. Щороку Великобританія генерує понад 100 мільярдів фунтів стерлінгів завдяки креативним індустріям, в які залучено більше ніж 2 мільйони населення. В Україні ж ці показники в рази менші, тож нам є чого повчитися. Щоправда, представники британського артринку не поспішають активно партнеритися з Україною. Ймовірно, це демонструє ставлення до українського ринку та України загалом як до країни третього світу. Однак на приватному рівні україно-британські звʼязки починають формуватися, і наш неодноразовий досвід співпраці з Генрі Лідіейтом та його командою добре це ілюструє. Що важливо, цього разу наш проєкт позиціонується як україно-британський – це співпраця на рівних.
Олена Грабб: Великобританія, як і США та Китай, є одним з основних китів артбізнесу. Ми обрали експертів з Лондона як співлекторів, адже вони є представниками первісної ланки артринку та, в певному сенсі, виступають першоджерелом. В Україні справді є чимало інформації російською та українською мовами, яка переважно дезінформує. Часто вона буває вторинною, якщо не третинною. Наші експерти з Інституту мистецтв Sotheby’s надають слухачам актуальну інформацію з перших вуст, і в цьому полягає ледь не найбільша цінність такої співпраці.
Про цінність українського досвіду
Ольга Сімсон: Українські кейси є справді актуальними для іноземних ринків. Перший такий приклад: група у фейсбуку «Сіль-Соль», абсолютно простий проєкт, який сформувався в період пандемії та «вистрілив». Він розвинувся та обʼєднав колосальну кількість художників і тих, хто активно цікавиться мистецтвом. Також варто наголосити, що в період пандемії в Україні почало розвиватися чимало різноманітних платформ, онлайн-галерей та інших інтерактивних віртуальних майданчиків для демонстрації і продажу мистецтва. Серед подібних інноваційних проєктів: платформа V-Art, що запропонувала повноцінну екосистему для ринку діджитал-мистецтва та аналогічний фізичному досвід взаємодії з мистецькими обʼєктами. Для Великобританії подібні інноваційні рішення корисні, такий висновок напрошується як мінімум тому, що представників платформи активно запрошують виступати на фахових майданчиках, наприклад, ArtTactic та Інститут мистецтв Sotheby’s.
Олена Грабб: Сьогодні ми спостерігаємо цивілізаційний та культурний зсуви: західноєвропейська монокультура, яка вважалася класичною та панівною, втрачає свої позиції і починає поступатися місцем глобальній історії культури і мистецтва. Що добре, адже це пропонує ширший погляд на речі. Настав час і нам говорити про себе – це не активізм, а шлях до взаємного діалогу, навчання та культурного обміну. І так, наші кейси можуть бути корисні іноземцям, оскільки в Україні надзвичайно високий рівень творчої свободи: в нас відсутня цензура та певні регульовані течії/мода на мистецтво. Завдяки цій мінливості є можливість працювати з автентичним контекстом, який є найціннішим на мистецькому ринку. Такі проєкти як UA/UK Art Business School розвіюють стереотипи про Україну та допомагають будувати повноцінний діалог з іноземними колегами. До того ж, у нас досить розвинена IT-галузь, завдяки чому в Україні виникає чимало інноваційних проєктів, у яких технології вступають у синергію з творчістю.
Про освіту
Ольга Сімсон: В Україні є академічна освіта і, незважаючи на те, про яку сферу ми говоримо, ця освіта «хворіє» на те саме: вона не відповідає вимогам ринку. Дуже часто інформація, яку викладають, не є актуальною, вона виявляється відірваною від реальних процесів, що відбуваються у сфері. Але завдяки цьому формується потужна альтернативна або неформальна освіта, що доповнює диплом і дійсно пропонує кейси та інформацію, які безпосередньо стосуються сучасних практик ринку. Насправді сьогодні неформальна освіта активно конкурує з формальною і, в певному сенсі, перемагає.
Олена Грабб: Власне, невідповідність вимогам ринку спричинена тим, що у державній освіті досі присутня «совковість». Найбільша проблема полягає у відсутності сучасної перекладної наукової літератури. І це прикро, адже освіта відіграє колосальну роль. Звісно ж, можна обійтися і без неї, але маючи профільну освіту, культурний оператор прокладає собі швидший, безпечніший та цивілізованіший шлях.
Про проблеми українського артринку
Олена Грабб: Одна з базових проблем українського артринку є регуляторною. Вона полягає у тому, що існує багато непорозумінь в системі оподаткування креативних індустрій, імпорту/експорту творів мистецтва та галерейному бізнесі. Ми могли би перетворитися на невеликий мистецький офшор, якби в Україні можна було принаймні на короткий час ввести закон, що повністю лібералізує ринок, обнуляючи ставки ввізного мита та оподаткування будь-яких транзакцій, повʼязаних з мистецтвом. Подібних офшорів досить багато по всьому світу, вони чимало заробляють за рахунок мистецтва та розвитку навколомистецької індустрії. Також нам заважає брак освіти і консультацій з основними ринковими центрами. Через їхню відсутність ми часто потрапляємо в комічні ситуації: не використовуємо основні майданчики культурної дипломатії, робимо малозрозумілі рухи.
Ольга Сімсон: Наша основна проблема полягає у відсутності потужного інституту артменеджменту. Дилерів та галерей, що мають вихід на глобальний артринок, одиниці, а відносини між дилером, митцем і галереєю часто не відповідають міжнародним стандартам. Навіть найуспішніші українські галереї добре відомі лише в Україні, а не на глобальному рівні. Діджиталізація має змінити цю ситуацію, у якій все залежить від людини, що фізично транспортує мистецтво. Діджиталізація демократизує ці процеси, робить їх прозорими та дає можливість прямого виходу, що не передбачає посередника.
Про наслідки пандемії
Ольга Сімсон: Пандемія, незважаючи на негативний вплив та виклики, які вона кинула світові, внесла й позитивні зміни: вона змусила глобальний артринок обʼєднатись і перейти на інші форми взаємодії та функціонування. Одним з результатів нашої школи стане власне формування пропозицій щодо реабілітації та вдосконалення екосистеми українського артринку. Ці пропозиції стосуватимуться як регуляторного поля, законодавства, так і діджиталізації, переходу на систему блокчейну тощо. Тож, напевно, нашу ініціативу також можна вважати одним із шляхів виходу з кризи.
Олена Грабб: Галузь не сильно постраждала під час кризи. Навпаки, відкрилося чимало онлайн-можливостей, що дали багатьом проєктам нове життя і шанс на існування загалом. Скажімо, завдяки низці нещодавніх онлайн-проєктів чимало маловідомих українських митців та мисткинь з маленьких міст, які не мають можливості реалізуватися локально, нарешті змогли заявити про себе. Тож це радше не про реабілітацію, а про трансформацію, до того ж, позитивну. Пандемія, в певному сенсі, спричинила нову культурну революцію і зробила людей спраглішими до культурного продукту.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Gwara Media» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
