Ми вирішили перевірити одну з тез щодо прадавності української мови, яка наводиться у вітчизняних підручниках за 9-й клас. Для цього ми звернулися не тільки до традиційних засобів фактчекінгу, а й долучили фахових спеціалістів з мови та історії.
Що вдалося з’ясувати — читайте у дослідженні фактчекерів Ґвара Медіа.
Що сталося?
У фактчек-бот «Перевірка» надійшов запит із проханням перевірити тези підручника щодо прадавності української мови.
Аналіз
Ми почали з того, що перевірили, чи дійсно ця сторінка є частиною підручника.
І доволі швидко переконалися, що це так. Надіслана користувачем сторінка взята з підручника української мови за 9-й клас авторства Віктора Заболотного. Видання вийшло друком у 2017 році й досі є чинним.
Потім ми перевірили, чи включений цей підручник до освітньої програми на 2022/2023 навчальний рік, і пересвідчилися, що видання є у переліку рекомендованих МОН підручників на цей період. В переліку зазначено, що підручник авторства братів Заболотних чинний згідно з Наказом МОН від 20.03.2017 №417.
Довівши, що ця теза є у підручнику актуальної освітньої програми для 9-х класів, перейдемо до самого твердження.
Ми поспілкувалися з кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри української мови Запорізького національного університету Оксаною Меркуловою.
«Наведення думки Михайла Красуського, викладеної в невеликій брошурці “Древность малороссійскаго языка” [1880. 28 с.], сьогодні не є науково обґрунтованим тією мірою, яку можна було б уважати прийнятною для подальших цитувань навіть у шкільній підручниковій літературі», — вважає науковиця.
Оксана Меркулова звертає увагу: стаття в підручнику називається «Праслов’янська мова», а її автори покликаються на статтю Красуського про «малороссійский языкъ», яким у XVIII-ХІХ століттях називали саме українську мову.
Про праслов’янську мову дослідник-аматор не говорить жодного слова. Тож така апеляція до досить сумнівної в науковому плані розвідки (статті Красуського), яку сміливо можна віднести до сфери «наївної лінгвістики» й «народної етимології», узагалі позбавлена логіки.
Науковиця зазначає: ще у 2004 році мовознавець-славіст Григорій Півторак надав вичерпне пояснення щодо хибності переконань Красуського.
«[За доказ прадавності мови – ред.] Михайло Красуський наводить низку слів, подібних за звучанням та значенням в українській мові й у санскриті. Справді, це сприймається ефектно й справляє відповідне враження на читача, проте нічого сенсаційного в цьому немає».
Григорій Півторак у своїй праці звертає увагу, що з не меншим успіхом можна знайти цілий лексикон відповідностей між санскритом і, наприклад, болгарською, німецькою, англійською, румунською чи будь-якою іншою індоєвропейською мовою. Адже й українська мова, і санскрит, і латина, і старогрецька мова — усі вони індоєвропейські, тобто члени однієї мовної сім’ї з багатьма спільними або подібними фонетичними, граматичними і — найбільше — лексичними особливостями.
«Що ж до самої праці М. Красуського, слід сказати, що… у ній навіть нефахівцеві впадає в око наївність і недостатня компетентність її автора, бо майже вся його аргументація взята з арсеналу не лінгвістики, а так званої “народної етимології”, де вважається нормальним порівнювати випадково подібні за звучанням, але абсолютно різні за значенням слова в українській та якійсь іншій давній мові, й на цій підставі встановлювати вік української мови», — стверджує мовознавець.
Крім цього, науковиця Оксана Меркулова покликається на працю славіста-мовознавця, професора Гарвардського університету Юрія Шевельова «Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов’янської глотогонії. Дві статті про постання української мови», оприлюднену ще у 1994 році:
«За сучасного стану слов’янського мовознавства не можна реконструювати будь-які прояви місцевого територіяльного мовного розвитку на східнослов’янському терені перед VI сторіччям. Зокрема до VI або й VII століття не можна говорити про існування якихось специфічно-українських мовних рис», — пише Шевельов.
Також коментар з цього приводу нам погодився надати вчитель історії однієї з харківських шкіл Роман Шемігон:
«Ми не можемо говорити ні про яку українську мову в часи, умовно, до Русі. Ті індоєвропейці (кочовики ямної культури), які населяли територію Північного Причорномор’я та взагалі територію від Дніпра до Волги в V—IV тис. до н. е. не говорили українською, це були мови індоєвропейської родини, які асимілювали всі інші доіндоєвропейські (мови мисливців-збирачів). Єдиною доіндоєвропейською мовою, чи такою, яка має доіндоєвропейське походження, є мова басків».
Висновки
Отже, теза, що українська мова є старшою за санскрит, грецьку, латинську та інші мови не відповідає дійсності. Є багато робіт українських науковців, які спростовують та спростовували це твердження ще з 1994 року.
І хоча сьогодні ми боремось, в тому числі, за нашу культуру та мову, як зазначили у Міністерстві оборони України, важливо коректно висвітлювати історію української мови. Адже такі маніпуляції й викривлення потім використовує російська пропаганда.
Якщо вам складно самостійно перевірити новину чи важливе повідомлення — надсилайте її у наш фактчек-бот «Перевірка». Також читайте про актуальні фейки, маніпуляції й пропаганду у розділі Фейкотня на Gwara Media.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
