Микола Міхновський був першим наддніпрянським політиком, який висунув ідею самостійної соборної України. Також він наполягав на тому, що Україна має створити свою армію. На початку XX століття цей погляд був революційним й радикальним, адже більшість діячів прагнула лише автономії.
«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі», — написав Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» в 1900 році. Тільки з часом його слова сприйняли серйозно — принципи діяча стали фундаментом для сучасного українського націоналізму.
Про політичну діяльність у Харкові і згадку про місто в передсмертній записці Міхновського, підрив пам’ятника Пушкіну, ініціативу ГО «Деколонізація. Україна» щодо встановлення погруддя діяча та тематичну благодійну екскурсію Олександри Воскобойник — читайте в матеріалі Ґвара Медіа.
Міхновський творив українське майбутнє у Харкові
На думку Дмитра Чорного, історика та професора ХНУ імені В. Н. Каразіна, біографію діяча найбільш ґрунтовно вивчав історик Федір Турченко. Турченко писав, що життя Міхновського є малодослідженим, а про деякі періоди зовсім немає інформації.
«Частина документів не збереглася в архівах. Частина документів, можливо, знищена більшовицькою владою. І вони ніколи не будуть доступні. Робота [істориків — ред.] передбачає реконструкцію того, що могло бути», — говорить Чорний.
Історик розповідає, що донедавна не була відома точна дата народження Олександра Погорілка, який тричі очолював Харківську міську раду в 1900-х роках. Випадково Чорний знайшов її на звороті аркушу із записами Харківського поліцейського управління. Тоді папір економили й такі відомості про мера не здавалися цінними, а про Міхновського інформації ще менше.
Шукаючи інформації про політика, можна розраховувати лише на удачу, каже Чорний. Однак можна сказати точно, зв’язок діяча з Харковом був міцним — він прожив тут приблизно до Першої світової війни.
З відкритих джерел відомо, що Микола Міхновський переїхав до Харкова у період 1898–1899 років. Тут він працював адвокатом та захищав права селян. Принципово говорив українською мовою.
У 1900 році Міхновський виступав на Шевченківських святах у Полтаві (19 лютого) та Харкові (26 лютого). У промовах закликав аудиторію до збройної боротьби за права українців. Він підкреслював, що царат не виконав своїх обов’язків відповідно до Переяславської угоди 1654 року, тому її варто вважати недійсною.
На основі цієї промови Міхновський у 1900 році написав програмний документ для Революційної української партії (РУП), створеної в Харкові. Через заборони імперської влади брошура «Самостійна Україна» була видана у Львові тисячним накладом, і аж до 1991 року її видавали лише за кордоном.
Незабаром інтелігенція розкритикувала «Самостійну Україну» — зокрема, за надмірний радикалізм. Співпартійці Міхновського змінили курс на автономію в межах імперії, що не відповідало його баченню.
Тому в 1902 році він створив у Харкові власну організацію — Українську народну партію (УНП). Наступного року Міхновський написав для неї маніфест «Десять заповідей УНП». У ньому він закликав вигнати «чужинців-гнобителів», бути вірними українському народові та говорити рідною мовою.
У період з 1910 до 1914 року Міхновський був гласним (депутатом, якщо говорити сучасною мовою) Харківської міської думи. На посаді він забезпечив фінансовою підтримкою український відділ Харківської громадської бібліотеки (зараз це бібліотека імені В. Г. Короленка) та домігся, щоб відділ назвали на честь Шевченка.
Самогубство Міхновського у 1924 році не викликало ажіотажу, говорить Дмитро Чорний. Існують різні версії причин такого рішення — наприклад, припущення, що самогубство інсценували чекісти.
Відомо, що Міхновський начебто залишив передсмертну записку. Науковець зазначає, що жоден історик не бачив її на власні очі, проте відомості про її зміст існують.
«Вона була коротенька: “і сюди круть, і туди верть — однаково в черепочку смерть”», — каже Чорний.
Міхновський надихався діяльністю харківського видавця Олександра Корсуна. Він назвав свою газету «Сніп» (1912–1913 рр.), оскільки альманах Корсуна, який видали у 1841 році, теж мав таку назву.
Корсунівський «Сніп» не мав успіху — з тиражу 600 примірників вдалося продати лише 50. Той писав про це Тарасу Шевченку: «Хоч круть верть, хоч верть круть, а проект не вдався». Міхновський, ймовірно, читав цей лист, тому Чорний припускає, що у передсмертній записці він спеціально зробив таку відсилку.
«Відновити справедливість стосовно багатьох людей є потреба. І Міхновського також», — підсумовує історик.
Пам’ятник Міхновському VS пам’ятник Пушкіну
Відомо, що Міхновський також таємно керував товариством «Оборона України». Воно організовувало акції проти українофобної політики царату.
У 1904 році імперський уряд відзначав 250-ту річницю приєднання України до Московщини — точкою відліку вони вважали підписання Переяславської угоди. Міхновський, який вважав цей договір нелегітимним, організував у Харкові диверсію.
Уночі 31 жовтня 1904 року члени «Оборони України» підірвали пам’ятник Пушкіну. Однак пам’ятник ушкоджень не зазнав — відколовся лише невеликий фрагмент постаменту. Так він і простояв до повномасштабної російсько-української війни.
Лише у листопаді 2022 року погруддя Пушкіна демонтували, а в червні 2024 — прибрали постамент.
Громадська організація «Деколонізація. Україна» 15 серпня повідомила, що історичний клуб «Холодний Яр» подарував Харкову погруддя Міхновського. Автором бюста є черкаський скульптор Дмитро Бур’ян.
«Деколонізація. Україна» звернулася до Ігоря Терехова, мера Харкова, з проханням надати дозвіл та виділити місце для встановлення пам’ятника. Погруддя вже у місті, а команда ініціативи готує необхідні документи — наступними кроками є переговори з топонімічною комісією та виготовлення постаменту.
Організація також повідомила 28 жовтня, що Український інститут національної пам’яті підтримав встановлення погруддя Міхновського та надіслав відповідного листа до Харківської міської ради.
За словами Вадима Позднякова, голови ГО «Деколонізація. Україна», є кілька пропозицій для розміщення пам’ятника: біля Майдану Героїв Небесної Сотні або вулиці Конторської, де в різні періоди жив Міхновський, а також, символічно, на колишньому місці пам’ятника Пушкіну.
Особисто Поздняков пропонує створити невеликий сквер на площі Поезії — сквер імені Міхновського — і встановити бюст там. Однак він підкреслює, що реалізація задуму значно залежить від політичної волі міського керівництва. Як зазначив діяч, ті кошти, які місто не може направити на армію, мають раціонально розподілятися.
«Частина грошей, яку дають на всякі “тюльпанчікі”, “лавочкі”, “мусоркі”, мали б все ж таки піти на меморіалістику, — каже Вадим в інтерв’ю Ґвара Медіа. — Не такі великі це суми насправді».
Встановлення пам’ятника Міхновському не вплине на міський бюджет, адже постамент для погруддя організація виготовить власним коштом, говорить Поздняков. Від міської влади потрібно лише виділити місце та дозволити встановлення.
«Деколонізація — це ж не тільки все позносити, лишити після себе пустку і піти. Деколонізація — це наповнення нашими сенсами, — каже Вадим. — Тому є сенс нарешті встановити певну кількість об’єктів на честь видатних українських діячів у Харкові. У нас їх одиниці, на жаль».
«Безкомпромісні люди рухають нас уперед»
Олександру Воскобойник можна легко впізнати з натовпу — сонячна жовта куртка, велика сумка-аптечка через плече та усмішка. Попри те, що на її екскурсію прийшло небагато людей, вона з ентузіазмом розповідає про життя Міхновського.
Олександра пояснює, чому вирішила провести екскурсію саме про Миколу Міхновського: «Захист населення, захист мови, захист нації. Безкомпромісність — незалежність і самостійність України. Тобто не федерація, не підлабузництво, а саме самостійна Україна. Мене дуже привабила ця особистість».
Олександра має українське коріння, але народилася у Магаданській області та прожила в Росії 33 роки. У 2014-му вона переїхала до Харкова. Олександра каже, що за час повномасштабної війни пройшла шлях від повної розгубленості до бажання долучитися до Збройних сил. А ще вивчила українську мову.
«Треба знати історію, щоб знати, в кого стріляти», — рішуче каже Олександра наприкінці екскурсії.
Уже кілька місяців вона проводить благодійні екскурсії Харковом, щоб закривати збори на військо. Самостійно готує інформацію й прокладає маршрути, бо цікавиться українською історією та культурою.
Екскурсія про Міхновського проходила на вулиці, яку названо на його честь. Олександра каже, що на ній немає жодного історичного об’єкта, який би стосувався діяча. Сама ж вулиця коротка та сіра. Рішення пов’язати видатного політика із цією локацією Олександра вважає недолугим.
Вона вважає, що розуміння історичних подій має ґрунтуватися не лише на символічних перейменуваннях, а на реальному наповненні простору змістом та глибокій просвітницькій роботі. Адже під час війни історична пам’ять — це теж форма спротиву.
Привіт! Я — Катя, авторка цього матеріалу. Я досліджувала харківський контекст Міхновського, щоб зв’язати всі ці історії разом та розповісти вам. Щиро радію вашому інтересу й тому, як на вулицях міста більшає українського змісту. Якщо хочете підтримати нашу редакцію, долучайтеся до Спільноти.
Читайте також
- Лагенарії — тропічні гарбузи, які куп’янський митець перетворює на світильники
- У Харкові відбувся «Фестиваль перших п’єс». Тут ветерани перетворили бойовий досвід на драматургію
- Харківський ЛГБТ-хор нині звучить за кордоном. Розповідаємо, як Queer Essence поєднує мистецтво й активізм
