Сьогодні Сергій Рудавін має свою платформу для продажу 3D-моделей та мріє створити власну комп’ютерну гру. А починалося все з оцифрування харківських мистецьких галерей, вроцлавських гномів і пам’ятника Тарасу Шевченку. У проєктах Artyouok та Pocket City Сергій брав участь, паралельно працюючи автомеханіком. Про його шлях у фотограмметрію, цінність цифрового мистецтва, 3D-світ та обмін знаннями читайте далі.
Спочатку я працював автомеханіком, а у вільний від роботи час займався зйомкою панорам. Це було моє хобі. Я працював в автосалоні і приходив на роботу з фотоапаратом. Мій керівник спитав мене тоді: «Сергію, скільки ти ще будеш гайки крутити?». Я відповів: «Ще трішечки, а потім піду у творчість». Він бачив мої роботи, і вони сподобалися йому, тож він позитивно реагував на це.
Пізніше фотограф Євгеній Хлєбніков знайшов мене у соціальних мережах і написав, що вони з Олексієм Григоренком шукають третього фотографа у проєкт Artyouok – фотозйомку виставок 360° по всій Україні. Їм була потрібна людина, яка відповідала б за східну частину України. Тоді відбувалася виставка в ЄрміловЦентрі, і хлопці приїхали до Харкова, щоб разом відзняти її. Після зйомки ми просиділи багато часу з ноутбуками та пропрацювали над цими панорамами. Це був цікавий проєкт, який існує досі.
Ми фотографували виставки по всій Україні та створювали віртуальні тури артгалерей. За мною були закріплені харківські галереї. Я багато спілкувався з місцевими художниками і таким чином потрапив у творчу спільноту. Я бачив, що митцям потрібно якось проявляти та показувати себе, і це мають бути не лише виставки раз на деякий час. В інтернеті, на відміну від реального життя, можна показувати свої роботи щодня в будь-який час. Тоді ми подумали, що було б цікаво сканувати роботи художників та публікувати їх на сайті нашого проєкту. Так ми почали займатися цим, але потрібно було глибше розібратися у фотограмметрії і в тому, як це все працює взагалі. Тоді я дізнався, що в Одесі є спеціаліст Дмитро Докунов, який робить такі сканування на дуже високому рівні. Я зв’язався з ним і протягом року ми спілкувалися по скайпу. Я ставив йому дуже багато питань і він відповів на всі, дуже багато чого мені розповів.
Загалом фотограмметрія — це дисципліна, яку використовують геодезисти. На її основі раніше створювали топографічні карти. Люди навіть дисертації у 1960-х роках з фотограмметрії писали. Після того як з’явилися цифрові фотоапарати та потужні комп’ютери для обробки цифрових матеріалів, ця дисципліна почала виходити на новий рівень: фахівці створили нові програми для обробки великої кількости фотографій і побудови точкових хмар.
Для створення однієї 3D-моделі необхідно зробити багато фотографій з різних ракурсів. Після цього програмне забезпечення починає будувати точкову хмару, і ти маєш змогу бачити, який вигляд цей об’єкт матиме в 3D. Далі на основі цієї точкової хмари з пікселями та кольором будується mesh (тіло, яке утворюється в результаті лазерного сканування) і накладається структура. Врешті можна отримати дуже красиву детальну 3D-модель, на якій буде видно всі сліди впливу середовища на неї, як і в реальному житті. За допомогою фотограмметрії можна передавати історію об’єкта або предмета та вплив людини на нього; відображати всі текстури, потертість та інше. Сьогодні 3D-спеціалісти можуть створити те саме, але на це необхідно витратити більше часу. Фотограмметрія пришвидшує цей процес без втрат щодо якости.
Фотограмметрія для мене — це можливість реалізовуватися як творча особистість. Я люблю предмети і люблю колекціонувати щось. Таким чином я можу створювати свою особисту «галерею» з об’єктів, які колись сподобалися мені і які я десь знайшов. Я збираю та колекціоную ці об’єкти та переношу їх у 3D-світ, щоб люди також мали змогу побачити їх. Коли скануєш звичайний об’єкт, який знайшов на вулиці, виникає магія, адже у 3D він має кращий вигляд, ніж у реальному житті. Багато чого зі своїх моделей друкую на 3D-принтері. Зазвичай я беруся за складні красиві предмети. Дуже люблю працювати з алюмінієвими, дерев’яними, бетонними та іржавими поверхнями. Я маю список об’єктів, які хотів би відсканувати, але поки що я не зустрічав їх у житті. Отже, мене можна назвати колекціонером, який переносить об’єкти з реальности в цифровий вимір, щоб зробити кращими та зберегти їх.
Чотири роки я жив у Вроцлаві, і там ми з друзями створили магніти з доповненою реальністю. Ми розробили мобільний застосунок, у який помістили моделі маленьких гномиків, розташованих по всьому місту. Це символи Вроцлава, тож туристи постійно шукають та фотографують їх. Я відсканував декілька основних гномів і ми розробили мобільний застосунок. Це був 2017 рік, і тоді люди ще не розуміли, як працює доповнена реальність. Зараз уже існує багато проєктів, які працюють з доповненою реальністю. Думаю, що в Україні можна знаходити фінансування на такі проєкти.
Я бачу великі перспективи для цифрового мистецтва. Зараз знамениті художники по всьому світу зацікавлені цією нішею і просувають її. Це хороший інструмент для молодих художників, щоб реалізовуватися. Звісно, це не означає, що потрібно забути про полотна та фарби. Скульптори працюють у програмці ZBrush та місять віртуальну глину, і це спрощує їм роботу. Готові моделі можна використовувати у комп’ютерних іграх, можна брати їх у персональні виставки та покази робіт, можна відправляти їх на 3D-друк або робити форми для скульптур. Можна створювати будь що, коли в тебе є цифровий прообраз. Я вважаю, що це круто. Загалом, зараз багато сфер переходять у цифру і художникам дуже важливо пристосовуватися до 3D-мистецтва, також.
Я дуже хотів відсканувати пам’ятник Шевченка у Харкові. Хотів зробити так званий бутерброд, тобто поєднати лазерне сканування та фотограмметрію, що дає змогу отримати дуже якісний mesh. Лазер дає якісне тіло, але не дає якісну текстуру. Фотограмметрія дає якісну текстуру, але не дуже якісний mesh. А якщо взяти найкраще з обох дисциплін і поєднати це — виходить дуже круто.
Минулоріч я зв’язався з геодезистами, бо мені був потрібен дуже дорогий лазер для сканування. Одна дівчина порадила мені звернутися до Олександра Івановича Горба, директора навігаційно-геодезичного центру у Харкові. Я написав йому і сказав, що в мене є декілька запитань. Наступного дня ми сиділи з ним в офісі і розмовляли про фотограмметрію та лазерне сканування. Ми домовилися зробити спільний проєкт і поєднати дві різні дисципліни в одну. Завдяки лазеру ми відсканували пам’ятник Шевченку. Потім команда Canon Ukraine дала мені на тестдрайв фотоапарат Canon EOS R, який щойно вийшов. Завдяки цьому я відзняв Шевченка і політав квадрокоптером зверху. В результаті, щоб створити цю модель, мені довелося просити геодезистів відцифрувати все це, адже мій комп’ютер не впорався з таким складним завданням.
Після цього мені написали хлопці з львівської компанії SKEIRON, які займалися проєктом «Кишенькова країна» (Pocket City) та робили AR-листівки з визначними об’єктами Харкова, Києва, Одеси та Львова. Вони попросили мене поділитися відсканованим Шевченком, і зараз я дуже радію тому, що моя модель живе у цифровому вигляді і люди з усієї країни можуть бачити її завдяки мобільному застосунку та листівкам.
Сьогодні я позиціоную себе як фотограф; людину, яка фотографує світ довкола і створює 3D-моделі з цього. У гейм-індустрії ця професія називається photogrammetry artist. Зараз я маю власний проєкт — це онлайн-платформа для продажу 3D-моделей, яку я розвиваю разом з дуже талановитим 3D-художником. Я роблю 3D-скани, він обробляє всі ці модельки, а потім ми продаємо їх на своїй платформі. Також у мене є портфоліо на ArtStation. Там люди ставлять мені різноманітні питання з приводу фотограмметрії, але крім цього там пропонують співпрацю. Саме там я знайшов людей, завдяки яким мої 3D-моделі потрапили в комп’ютерні ігри: у Chernobylite польської компанії The Farm 51 та в Half-Life: Alyx, гру для VR-окуляр. Мої знайомі з різних міст та країн грають у них і надсилають мені скриншоти з моїми моделями. Це приємно.
Мені завжди подобалося грати у комп’ютерні ігри. Потім був інститут, робота, і я відійшов від творчості. За багато років я зрозумів, що все ж таки повернувся до того, що мені дійсно подобалося. Я граю в ті ігри, в яких застосовували технологію фотограмметрії. Тобто зазвичай я знаю, що саме у грі було відскановано і хто це робив. Я розглядаю усі текстури і те, як це створено, як той чи той 3D-скан вписався у саму гру. Мої знайомі кажуть, що нормальні люди так не грають у комп’ютерні ігри. Я витрачаю на кожну гру вдвічі більше часу, ніж на це розраховано, адже мені важливо мислити не лише як споживачу, а і як виробнику: не тільки «мені хочеться придбати це», а й «мені хочеться створити подібне».
Мені цікаво потрапити в гейм-індсутрію, щоб спілкуватися з творчими людьми і навчатися 3D-графіки. 2018 року я закінчив курси 3DMAYA у Харкові, щоб краще розуміти, як побудований світ 3D і як будуються моделі. Проте я розумію, що є багато чого, що ще потрібно опанувати. Я хочу створити власну гру. Це складно, це важко, це дорого, але це можливо. Важливо зібрати хорошу команду, і тоді мрія — це лише питання часу. Я вважаю, що саме на роботі в цій індустрії, в оточенні творчих людей можна створювати щось нове, цікаве та якісне.
Для того щоб займатися подібним необхідна посидючість, адже зйомки це лише 10% усього процесу, а 90% — це кропітка праця за комп’ютером: редагування, обробка фотографій та 3D-моделей. Для того щоб займатися фотограмметрією, необхідно мати якісний фотоапарат, але почати сканувати можна навіть на телефон. Я починав сканувати на iPhone 4, щоб зрозуміти, як правильно рухатися під час сканування об’єкта і не вбивати затвор свого фотоапарата. Якість результату залежить від техніки. Для цього потрібен потужний комп’ютер, спроможний обробляти увесь цифровий матеріал. Проте почати можна з телефону.
Сьогодні вся інформація є в інтернеті, і люди, яким можна ставити питання, переважно відкриті. Деякі відповідають, деякі ні. Я шукав та збирав інформацію по крихтах, спілкувався з різними людьми. Зараз я також відповідаю усім, хто пише мені (на ArtStation та в соціальних мережах) так само, як колись відповідали мені. Це обмін знаннями, який є дуже важливим. Потрібно розвиватися і звертати увагу на нові інструменти.
