6 серпня Владімір Путін під час зустрічі з американським представником Стівом Віткоффом запропонував припинити бойові дії в Україні в обмін на неокуповану частину Донеччини.
Однак Володимир Зеленський під час зустрічі з Дональдом Трампом 18 серпня заявив, що питання «пропорційних» територіальних обмінів можливе за умови зустрічі на рівні лідерів. За даними Wall Street Journal, президент наголосив, що це складно втілити, бо доведеться переселяти багато людей з Донеччини. Зокрема без референдуму винести рішення неможливо.
Окупація Донецької області росіянами створює загрозу для Харківської, Донецької та Полтавської областей, наголосили експерти Інституту вивчення війни. Журналіст Ґвара Медіа розбирався, як територіальне питання регулюють Конституція та міжнародне право.
Які загрози може нести окупація Донецької області для Харківщини
З 2014 року після окупації Криму та частини Луганської та Донецької області Україна збудувала так званий «Пояс фортець». Він складається з чотирьох великих міст і кількох селищ, що тягнуться з півночі на південь уздовж траси Н-20 Костянтинівка — Слов’янськ.
11 років Україна вкладала ресурси в укріплення «поясу». Головними логістичними центрами для української армії в області є Слов’янськ і Краматорськ, вони ж і формують північну частину оборони. Дружківка, Олексієво-Дружківка і Костянтинівка утворюють південну частину.
Росія не змогла захопити Слов’янськ у 2022 році й не оточила весь «пояс фортець», що свідчить про ефективність української оборони. Повна окупація Донеччини призведе до того, що російські війська опиняться на адміністративному кордоні області. Це значно менш вигідна позиція для України, зокрема в Харківський області.
Еліна Бекетова, наукова співробітниця Центру європейського аналізу, розповіла, що повна окупація Донеччини матиме катастрофічні наслідки
«Фронт посунеться приблизно на 80 км на захід, і Росія отримає відкриту місцевість. Рівний степ без природних перешкод дасть їй прямий шлях на Харків, Полтаву та Дніпро», — розповіла Бекетова.
Ключовим логістичним центром на півдні області є Ізюм, який часто називають «ключем до Донбасу». Через місто проходить автомобільна магістраль М03, яка з’єднує Харків із південними районами області та Донеччиною й північчю Луганської області. Також Ізюм має залізничне сполучення з Харковом, Слов’янськом, Краматорськом і Лиманом.
Тож через місто проходять основні маршрути постачання військових ресурсів. Це робить його критично важливим для підтримки українських оборонних операцій на фронті.
Голова ради резервістів Іван Тимочко розповів, що російський контроль над містом дав би змогу тиснути на Харків та Донеччину одночасно.
«По суті, Балаклія та Ізюм, так би мовити, стоять на шляху, якщо беремо сторону півночі, то це на Чугуїв-Харків. А якщо беремо на південний захід — це Краматорськ-Слов’янськ», — заявив Тимочко.
За повної окупації Донецької області ЗСУ доведеться терміново створювати нові укріплення на Харківщині. Однак тут ландшафт не сприяє ефективній обороні через відкриті поля й природні перешкоди — річки Оскіл та Сіверський Донець, розташовані занадто далеко на схід.
Чи можлива «передача територій» за Конституцією
Президент Зеленський в офіційній заяві відкинув ідею про обмін територіями.
«Відповідь на українське територіальне питання є вже в Конституції України. Відступати від цього ніхто не буде і не зможе. Дарувати свою землю окупанту українці не будуть», — заявив президент.
Конституція прямо забороняє передачу чи відмову від будь-якої частини території держави. Відповідно до статті 2, територія України є цілісною і недоторканною.
Окрім того, стаття 157 Конституції прямо встановлює: внесення змін, які передбачають скасування чи обмеження територіальної цілісності, заборонене навіть у теоретичному порядку. Тобто жоден президент, парламент чи уряд не мають повноважень погодитися на відмову від частини українських земель.
В Україні є лише один механізм, через який народ може безпосередньо вирішувати державні питання, — всеукраїнський референдум. Стаття 73 передбачає, що виключно на ньому вирішуються питання про територіальні зміни України.
Проте провести референдум в умовах воєнного стану неможливо. Ба більше голосувати на референдумі мають всі громадяни України, зокрема й на окупованих територіях.
Як територіальне питання регулює міжнародне право
Катерина Бусол, доцентка факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Британського інституту міжнародного та порівняльного права розповіла Ґвара Медіа, що нинішнє міжнародне право, зокрема Статут ООН, містить низку ключових принципів, які регулюють питання передачі частини території однієї держави іншій. Зокрема йдеться про такі основоположні засади, як повага до територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Хоча ці принципи мають декларативний характер, у Статуті ООН міститься загальнообов’язкова норма, яка забороняє застосування сили або погрозу її застосування.
Бусол зазначає, що важливим у цьому контексті є не лише юридичне оформлення угод між державами, навіть якщо йдеться про так звані «мирні угоди», але й питання добровільності та усвідомленості вольового акту сторін. Вона наголошує, що будь-які домовленості мають базуватися на вільному волевиявленні, без зовнішнього тиску або насильства.
Фахівчиня розповіла, що згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року, якщо під час укладення міжнародного договору одній зі сторін загрожують силою чи застосовують її, то такий договір може бути визнаний «нікчемним» з моменту його підписання.
У контексті потенційних домовленостей між Росією та Україною особливе значення матиме те, як сторони говорять — впевнено, обережно, з тиском чи ні. Зокрема, необхідно буде детально дослідити, чи можна виявити прямий або непрямий примус до української сторони. Тут йдеться не лише про фізичний тиск чи відкриту загрозу застосування сили, а й про дипломатичний, політичний чи економічний тиск, який може бути кваліфікований як порушення принципу добросовісності в міжнародному праві.
Як приклад правомірного механізму передачі території науковиця згадує справу, пов’язану з архіпелагом Чагос — останньою британською колонією, що передають Маврикію. Бусол акцентує, що Велика Британія пішла на цей крок після консультативного висновку Міжнародного Суду ООН, а також у відповідь на позицію Генеральної Асамблеї ООН. Зрештою Лондон визнав необхідність не лише де-юре, а й де-факто повернути ці території Маврикію.
Тож будь-які випадки передачі території однією державою іншій повинні відбуватися за умов поваги до міжнародного права і не супроводжуватися військовою агресією чи політичним тиском, що і робить зараз Росія.
Максим Віщик, правовий консультант фундації Global Rights Compliance, зазначає, що оскільки нав’язана Україні силою мирна угода «нікчемна», то вона не може мати жодних правових наслідків. Це дає Україні легітимне право в будь-який момент оскаржити такі територіальні зміни.
Зі свого ж боку будь-яка угода затвердити анексію в мирній угоді не скасовує статус цих територій окупованими за міжнародним правом. Тож Україна не втрачатиме свого права на самооборону та деокупацію захоплених Росією територій.
Російські злочини на тимчасово окупованих територіях
Босул також наголошує, що особливо важливим є людиноцентричний аргумент. Питання не лише в території, а й у долі людей, які залишаються під російською окупацією. Що довше міжнародна спільнота чи Україна погоджуються з російським контролем, то більше українців і українок на цих територіях наражатимуться на ризик постраждати від злочинів — від насильницьких зникнень і катувань до вбивств та сексуального насильства.
За її словами, навіть у теоретичному випадку, якби Україна розглядала можливість «передати» частину територій, зробити це неможливо саме через підтвердження системних злочинів з боку Росії. Вона додала, що цілі Кремля виходять далеко за межі територіальних претензій. Найбільша за площею країна світу має достатньо ресурсів, а справжня мета війни полягає у знищенні України як держави. Відтак будь-які поступки чи «заморожування» конфлікту перетворяться на новий «Мінськ-3», що лише дозволить Росії відновити військовий потенціал і завдати нового удару.
Росія просуває ідею відмови від розслідування міжнародних злочинів. Фактично це означало б припинення розслідувань як уже скоєних злочинів на окупованих територіях, так і тих, що можуть бути скоєні в майбутньому. При цьому Москва суперечить сама собі — вимагає від Києва припинити переслідування російських військових, але водночас організовує процеси проти українських військовополонених лише за сам факт участі у бойових діях. Це суперечить міжнародному праву та принципу імунітету комбатанта.
Експертка підкреслила, що Україна не може зняти з себе обов’язок розслідувати міжнародні злочини. Йдеться про чотири найтяжчі категорії: воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид та злочин агресії, які становлять загрозу всьому світовому правопорядку. Це закріплено, зокрема, в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Вона нагадала, що обов’язок їх розслідувати й карати не має строку давності. Саме тому й сьогодні в судах Австралії чи Німеччини відкривають справи проти колишніх охоронців концтаборів, навіть якщо їм уже за 90 років. Відповідно будь-яке положення, що начебто знімає з держави обов’язок переслідувати міжнародні злочини, є юридично «нікчемним».
Босул також наголошує що за міжнародним правом відмова України від своїх територій є неможливою та неправильною. Держава не може вийти зі Статуту ООН чи відмовитися від фундаментальних міжнародних договорів лише через загрози Росії.
На її думку, стратегічною позицією України має залишатися чітке наголошення: незалежно від того, які умови пропонуватиме чи нав’язуватиме Росія, деякі положення завжди будуть «нікчемними». Як не можна погодитися на катування чи рабство, так неможливо й прийняти умови, що суперечать базовим принципам міжнародного права та національним інтересам України.
Читайте також
- Іноземні студенти, онлайн-навчання медиків та скандал під час виборів на посаду. Інтервʼю з ректором харківського медуніверситету
- Множинне громадянство: що зміниться для українців та іноземців, які хочуть отримати другий паспорт
- «У нас залишаються стигма та дискримінація». Що розповідають військові з інвалідністю про повернення до цивільної роботи
