Робота окружних прокурорів під час війни. Розповідає Олександр Ільєнков

Окружні прокуратури з’явилися в Україні після реформування правоохоронних органів. У Харківській області окружні прокуратури розпочали роботу 15 березня 2021 року. В оновлених органах працюють прокурори, які пройшли оцінку за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності.

Олександр Ільєнков із листопада 2021 року працює керівником Харківської окружної прокуратури.

Він став героєм нашого фільму #Атаканацивільних, який Ґвара Медіа знімає в партнерстві з DW Deutsche Welle.

У спеціальному інтерв’ю Олександр розповідає про діяльність структури в умовах воєнного стану. Про зону своєї юрисдикції та як органи фіксують та відпрацьовують воєнні злочини.

– Олександре, спершу розкажіть, які території входять до вашої зони відповідальності?

– Харківська окружна прокуратура — це величезна за обсягами територія області, до якої входить 9 громад: Вільхівська сільська територіальна громада, Роганська, Безлюдівська, Височанська, Нововодолазька, Пісочинська, Південна міська територіальна громада, Мереф’янська й Люботинська. З них у зоні моєї відповідальності та юрисдикції фактично знаходиться 3 міста: Люботин, Мерефа та Південне.

– Розкажіть про ваш штат, як ви справляєтеся з такими великими територіями?

– Будь-який іноземний спеціаліст здивувався б, як ми працюємо. На сьогоднішній час на території Харківської області разом із керівним складом у штаті перебуває 19 осіб, з них 14 оперативних співробітників. Ще є дівчата, але вони у відпустці без збереження зарплати, у зв’язку із сімейними обставинами. Є співробітниці, які працюють у підтриманні публічного обвинувачення в Полтавській області.

Але для для більшого результату не вистачає людей, потрібно щоби був повний штат, а саме — 33 особи. Однак попри малий колектив, я вважаю, ми справляємося.

– А чому не повністю укомплектований штат?

– Давно не було конкурсу на заняття вакантних посад для звичайних прокурорів та окружних. Також мало хто хоче їхати працювати у Харків, оскільки це ще небезпечно.

– Як ваша команда відреагувала на початок війни?

– Взагалі, після того, як ввели в дію воєнний стан, у нас відбулася нарада при керівнику обласної прокуратури. Ми виконали той алгоритм дій, який у нас був: знищення секретної документації, вжиття заходів для збереження майна прокуратури, евакуація кримінальних проваджень, які перебувають на руках, забезпечення безпеки наших співробітників та їхніх сімей.

Оскільки по всій Україні на той час був транспортний колапс, прийняли рішення – за можливості евакуюватися. 60% нашої команди скористалися ним, а 40% залишилися у Харкові.

До середини березня ми працювали дистанційно, а після того, як оговтались, стали розуміти, що відбувається, почали виконувати роботу фізично. Спочатку я з керівним їздив територіальними громадами, були в приміщеннях райвідділів, виконували роботу, складали документи, проводили слідчі дії — тобто намагалися перекрити той масив роботи, який мав розподілятися на всіх.

Таке рішення прийняв, оскільки до кінця не було зрозуміло чи в місті безпечно. Тому вирішив узяти відповідальність на себе та керівний склад, адже ми несемо відповідальність за своїх співробітників.

– Наскільки відділ є перевантаженим?

– Наразі у нас досить серйозне навантаження. Маємо понад три тисячі кримінальних проваджень — це ті, за якими здійснюється досудове розслідування (пограбування, зґвалтування, розбої тощо).

Крім цього, кожен співробітник прокуратури повинен здійснювати процесуальне керівництво з досудовим розслідуванням, виявляти та вживати заходів для представництва інтересів держав у суді — це нагляд за додержанням законів під час ведення слідства, пов’язані з обмеженням особистих свобод громадян, тобто нагляд за тюрмами. У мене таких установ дві.

Також у нас додалися воєнні злочини, отже ми виїжджаємо в складі слідчо-оперативної групи, так само фіксуємо, реєструємо відповідні кримінальні провадження та здійснюємо слідчі дії по них.

І це ще не все! Ми ще маємо відомчу роботу: звернення громадян, щоденний моніторинг ЗМІ — для повного володіння інформацією на цих територіях, які я озвучив.

– Як сталося, що ви торкнулися цивільної роботи? Це вас завантажили додатковою роботою, я правильно розумію?

– Розумієте, розпочалася війна. Люди поводяться по-різному: є ті, хто йдуть волонтерити, а є ті, хто створює хаос, розбиває вітрини, мародерить… У цю ситуацію потрібно було включити систему правоохоронних органів. І на щастя, в нас немає зараз підвищеного рівня злочинності.

– Чому цивільна прокуратура виконувала обов’язки фактично військової спрямованості?

– За законом єдиний орган, який здійснює досудове розслідування воєнних злочинів — це слідчі Служби Безпеки України. У штаті СБУ Харківської області їх дуже мало. У зв’язку з цим усі правоохоронці, у тому числі прокурори включилися в допомогу.

З юридичної сторони — це виконання слідчих дій, у деяких випадках замість слідчих СБУ, реєстрація кримінальних впроваджень, здійснення виїздів разом зі співробітниками Національної поліції.

Оскільки СБУ займалася притягненням вже до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили воєнний злочин. А у нас з’явилася стаття стосовно наших громадян, які вчинили державну зраду чи колабораційні заходи. Тому ми були вимушені активно переформувати свою роботу.

– Розкажіть, як це відбувалося?

– Це відбувалося експромтом. Розуміли, що необхідно забезпечити правопорядок на території Харківської області. Працювали із самого ранку до пізнього вечора, і навіть, у комендантську годину могли пересуватися за службової необхідності. Це було і фізично, й емоційно важко.

– Де найбільше зафіксовано воєнних злочинів?

– Відповідно до зони моєї юрисдикції — це Вільхівська територіальна громада, яка була окупована з 24 лютого, тобто з початку війни до офіційно 30 березня 2022 року. Там найбільша кількість побиття цивільного населення, сусідня територіальна громада — це Роганська, вона фактично не була окупована, однак там точилися бойові дії. Ось тут і було найбільша концентрація злочинів, пов’язаних з війною.

У Рогані вбивства населення були через обстріли армії рф — це уламкові поранення та диверсійні групи російські… У Рогані є така водонапірна вежа, яка фактично забезпечує тиск між водою багатоповерхівок. Там сидів російський снайпер, який вбивав цивільних та наших військових. І таких місць було багато.

А на території Вільхівської сільської ОТГ були масові вбивства, тіла закопували кустарним способом, були такі випадки, коли особи йшли ховати своїх родичів,  там їх накривало снарядами, прямо на кладовищі й тих, людей, які ходили ховати своїх родичів – ховали поруч.

У лісах ми знаходили трупи зв’язані, і на території власних будинків.

– Скільки воєнних злочинів ви зафіксували?

– На території Харківської області здається більше 3 тисяч чинних воєнних злочинів. Особисто нами було зареєстровано близько 150 — 200 фактів злочинів, лише по нашому району.

Для глибшого розуміння, завершений склад воєнного злочину, коли ворожий снаряд влучає в об’єкт інфраструктури. А по Харківському району таких об’єктів дуже багато. Знищено багато об’єктів дитячої, цивільної, стратегічної інфраструктури, підприємства, котельні тощо.

– Ви кажете про велике навантаження, чи є у вас механізми залучення волонтерських або громадських організацій? Як вони зараз працюють стосовно фіксації воєнних злочинів?

– Фіксацію здійснює виключно уповноважена особа — це представники правохоронних органів. Але волонте ри можуть допомагати у виявленні та фіксуванні злочинів, повідомляючи нам інформацію про те що, знають: за яких умов загинула особа та в який період часу, де похована.

У зв’язку з браком судово-медичних експертів, організації можуть брати участь у слідчих діях разом із правоохоронними органами. Тоді вони допомагають викапувати, траспортувати та оглядати труп.

Але все відбувається на добровільних засадах. Я вдячний їм за таку роботу, це ще раз підтверджує, що кожен українець робить свій вклад у майбутню перемогу.

– Яким чином фіксуєте знайдені тіла солдатів?

– Тіла вбитих солдатів не належать до компетенції окружної прокуратори.

Коли дві держави перебувають у стані війни, то вбивство військових за міжнародним правом не воєнний злочин. Тобто ми не здійснюємо ексгумацію цих тіл і не фіксуємо.

Цим займаються військові частини. Якщо знаходять труп російського солдата, то відбувається спеціальна процедура ідентифікації, а далі спроби повернути їх на територію росії. Якщо це загинув наш військовий, то проходить інша процедура поховання. Але це не наша компетенція.

– Чи допомагають закордонні колеги? З ким співпрацювали?

– Мені особисто пощастило брати участь у проведенні спільних слідчих дій із криміналістами та слідчими зі Словаччини, там їх було порядку 6 осіб, далі співпрацював із представниками слідчої групи з Латвії, Польщі та Литви, вони працювали на території Вільхівської територіальної громади.

Потім нам проводили вебсемінари, там були представники закордонних інституцій, де нам надавали рекомендації щодо фіксації злочинів. Це все, звичайно, цінний досвід для підвищення кваліфікації, але важливіше це не теоретично слухати, а відпрацьовувати на практиці.

Лише коли ти орієнтуєшся самостійно в місцевості, коли вже розумієш азимути ворожого снаряду, наслідки влучання (глибина/ширина воронки), з якого озброєння було здійснено обстріл, приблизна дата події — ось це неоціненний досвід.

– Чи є справи, які вже розглядають в українських судах?

– Дивіться, ми збираємо, документуємо, призначаємо експертизу, отримуємо результати, проводимо слідчі дії та передаємо на слідчий відділ СБУ, які потім взаємодіють із нашою обласною прокуратурою. Тому питання не до нас. Ми як окружна прокуратура, за законом не здійснюємо процесуальне керівництво за слідчими СБУ.

– Чи є у вашому підпорядкуванні ще окуповані території?

– Мої компетенції закінчуються на території Вільхівської територіальної громади та Люботині. Тобто в мене наразі нема.

– Чи досі ви отримуєте сигнали про знаходження тіл із деокупованих територій?

– Інтенсивність зменшилася. У порівнянні з тим, що відбувалося в перші дні після звільнення територій.

Пам’ятаю як ми одразу ж поїхали в один із деокупованих районів з оглядом. Це було таке відчуття, яке ніколи не забудеш: трупи російських військових, їхня амуніція, речі, харчові пакети, зброю їхню знайшли, патрони — це наслідки бойових дій.

Ями з трупами російських солдатів не закопували, їх просто кидали. Техніка рашистська розбита, її там у Вільхівській громаді просто купа, штаб їхній знайшли. А потім ми перейшли на повідомлення від близьких, родичів або свідків про те, де закопані вбиті цивільні особи.

Ті хто, хотів повідомити про злочини, уже все розказав. Залишаються, лише ті люди, які покинули території з певних причин. От коли вони повернуться, можливо кількість сигналів знову збільшиться.

– Можете назвати цифру, скільки на вашій території було вбито українців росіянами?

– Ті, які потрапили до наших слідчих дій — це до 15 цивільних осіб, серед них були вбиті з прямого влучання танком, зі снарядів артилерії, зі стрілецької зброї, від уламків тощо.

Близько 15 трупів цивільних осіб ми ексгумували та направили для судово-медичних експертиз у ході слідчих дій.

Деякі повідомлення, виходячи з християнських принципів, ми не ексгумували та не відпрацьовували, оскільки родичі були проти викопування вже похованих тіл. Тому ми задокументували факт, що особа вбита зі слів свідків/родичів.

– Чи є шанс, що завдяки слідчим діям, будуть знайдені виконавці, якщо вони ще живі?

– Якщо вони живі, то шанси значні. Оскільки розуміємо, що ротація відбувається нечасто, російські солдати потрапляють до нас у полон, є кримінальні провадження, які вже доправлені до суду. Деякі особи ще чекають свого вироку, а є ті, які вже його отримали.

Робимо все, щоби встановити тих осіб, які скоїли злочини. Це складно, однак у нас є успіхи — напрацьовуємо практику встановлення таких осіб.

Здебільшого шукаємо, а потім аналізуємо документи зі звільнених територій. Так складаємо певну картину наперед: така бригада, така військова частина, от командир цього взводу або така зброя збігається з наслідками того снаряда, яким було вбито, тобто це все причинно-наслідковий зв’язок, який ми ретельно пропрацьовуємо. При чому в кожному випадку індивідуально.

– Чи фіксуєте ви інші типи злочинів, наприклад екоцид, або руйнація культурної спадщини, або викрадення дітей?

– Якщо до поля зору потрапляють такі факти, ми б робили за таким же принципом як і звичайне руйнування цивільних інфраструктур і відпрацьоване віддавали. Утім доведених фактів екоциду на території зони моєї відповідальності не зафіксовано, як і викрадення дітей. А об’єкти культурної спадщини входять до воєнних злочинів, тобто до фактичного знищення цивільної інфраструктури.

– Враховуючи, скільки всього ви вже побачили, як ви з цим справляєтеся?

– Найважче в моїй роботі — спілкування з родичами вбитих людей.

«Мені запам’яталася одна моторошна історія про 40-річного місцевого волонтера, який возив медикаменти та харчові продукти в окуповану Вільхівку. Це ще було на початку березня. В машину цього волонтера поцілили з російського танку».

Пасажир, там знаходився, вижив. Він весь у крові зміг доповзти півтора кілометра до сусіднього села, де йому надали першу медичну допомогу.

Найстрашніше — знайомство з батьками загиблого. Мамі й батькові десь уже 70–80 років і вони розповідають, що коли дізналися, що їхнього сина застрелили з танка, тобто фактично його розірвав снаряд, там залишилися лише його кістки.

Вони вивантажили все, що залишилося від свого сина в мішок, а це обгорілі кістки з кров’ю та несли 15 км до дому, щоби поховати на городі. Зупиняли машини, щоби хоч хтось допоміг довезти, але всі відмовляли.

Це зараз у мене сльози на очах, а тоді я думав, що в мене професійний шок. Тобто є речі, які вже нами нормально сприймаються, а є вихід за межі як, наприклад ця історія.

Отже, вважаю, що якщо бодай допустити найменшу думку про те, що зараз відбувається, то з депресивного стану можна ніколи й не вийти. Нормально не допускати собі думку, що відбувається щось таке, з чим ми не можемо справитися. Маємо налаштовувати себе на позитивні ноти.

Обов’язково має бути якесь хобі, яке не пов’язане з роботою та спілкування з близькими.

Спілкувався Сергій Прокопенко

Збирала та писала текст: Дар’я Лобанок

#Атаканацивільних — документальний фільм Gwara Media про життя українців, які постраждали від окупантів, і про кроки, які треба робити, щоби притягнути до відповідальності цих нелюдів і отримати компенсацію. Фільм підготовлено в партнерстві з DW Deutsche Welle #mediafit за підтримки Євросоюзу.