Аполлінер захоплювався Парижем, написавши йому каліграму, а Скрябін називав Львів «своєю колєґою». Які стосунки має людина з містом? Це непросте питання. Як впливає на людей зміна міста чи країни? 

За словами психологині Вікторії Зенцової, «переїзд – це завжди крок у невідомість, і на підсвідомому рівні він сприймається як небезпека. Найцінніше, що можна зробити під час нього, – це не поспішати, дати собі час і надію. Нове місце життя – це завжди вихід із зони комфорту. А це, як ми знаємо, є добрим ґрунтом для внутрішнього зросту». 

Ми зібрали історії людей, які переїхали, щоб дізнатися, що вони пережили.

Марія Чала, медійниця, 29 років

Харків – Івано-Франківськ 

Отримала пропозицію по роботі в Івано-Франківську, так і переїхала. Одразу звернула увагу на компактність, затишок та загальну камерність міста. Побожність місцевих і вплив греко-католицької церкви дуже кидалися в очі. А ще вразило, як пасажири вітались і прощались із водіями маршруток. Дуже легко звикла до міста, адже я переїхала з коханою людиною, яка за збігом обставин була родом із цього регіону. Таким чином одразу мала певне коло спілкування і «вкорінення» тут, хоча до переїзду жодного разу не бувала в Івано-Франківську. 

Я би не хотіла порівнювати Харків та Франківськ – надто різні вони, але у Франківську дуже сподобалося вміння людей самоорганізовуватись і впроваджувати різного роду проєкти: урбаністичні, мистецькі, спортивні тощо. Думаю, міська ідентичність, свобода для реалізації локальних ініціатив і прогресивність є для мене визначальними факторами доброго міста. Тут мені дійсно було якось легше відчути свою приналежність до міста, до громади, усвідомити себе частиною цього організму. Можливо, за рахунок того, що місто невелике. І хоча я народилася в Харкові та прожила там понад 20 років, а у Франківську – лише 6, зараз більше ідентифікую себе саме з Фраником.

Мої улюблені місця – це дворики та вулички, а саме Франка, Шевченка, Матейки та прилеглі до них. Ще мені подобаються тут Бастіон і Меморіальний сквер.

Деякі трансформації з переїздом точно відбулися. Живучи в такому місті, мені легше вдається отримувати задоволення від простих речей. Тепер краще розумію власні бажання та цілі, а натомість порожні амбіції відпали самі собою. Загалом з’явилося інакше бачення свого місця в суспільстві.

Олег Якубів, місіонер, 26 років

Львів  – Одеса

Це був вимушений переїзд. Переходячи на нову роботу (з ІТ в місіонерство), я знав, що, скоріше за все, мене надішлють в інше місто. Так і сталося – мене направили в Одесу.

Для мене враження про місто створюють переважно люди, які там живуть. Мене радо зустріла нова команда співробітників, до якої я долучився. Я доволі швидко знайшов друзів та приятелів, а також продовжував підтримувати стосунки з друзями з інших міст.

З інтернетом та Google Maps я перестав боятися подорожувати в нові міста, тому що все місто переді мною «як на долоні» в прямому та переносному значеннях.

Адаптація до нового міста минула легко і непомітно. Інфраструктуру допомагали налаштовувати нові друзі, які вже жили певний час тут. Для дозвілля активностей повно, тому це теж не було проблемою.

Туги за Львовом як такої не було, бо в новому місті було багато чого цікавого (зокрема пов’язаного з новою сферою діяльности).

Різниця між містами існує в мові (українська/російська) та менталітеті. Як на мій суб’єктивний погляд, у Львові ввічливіші люди. Щодо схожостей, то обидва міста доволі великі. Одеса схожа архітектурно на Львів, особливо своєю центральною частиною. Тут мені подобаються Ланжерон, Зелений театр, Дерибасівська, Шевченківський парк, Траса Здоров’я, Золотий Пляж.

Переїзд змінив життя. Він також показав, що я доволі легко адаптуюся до змін та до нових місць перебування (принаймні у випадку з великими містами). Ще переїзд дав мені зрозуміти важливість того, що не варто обвантажувати себе зайвими речима, такими як одяг або побутові речі, через які потім важко подорожувати чи переїжджати.

Каріна Журба, працівник, 21 рік

Чернівці – Лодзь

Я переїхала в Лодзь для навчання та подальшого життя в Польщі. З перших вражень – розчарування та страх. Мені було всього 17 у той момент, і я опинилася зовсім сама в чужій країні та місті, що набагато більше за Чернівці. Лодзь розчарував спочатку, бо візуально він не захоплював, було багато сміття на вулицях і будівель, які от-от розваляться. Зараз місто має набагато кращий вигляд, ніж тоді, коли я приїхала. Його реставрують, і Лодзь перетворюється в щось дуже гарне.

Хоча спочатку було доволі складно адаптуватися, згодом я почала закохуватися в деталі та вже не так помічати ті значні недоліки, почала фокусуватися на хороших аспектах. Так і не одразу помітила, як нове місто стало моєю новою домівкою. 

Найважливішим у місті для мене є комфорт і спокій. У Лодзі я відчуваю більше можливостей і свободи, на відміну від Чернівців. З улюблених місцин тут – Ботанічний сад, музеї та палаци, центр міста, приховані дворики.

Цей переїзд дійсно змінив моє життя, я побачила нові місця, людей, культуру (у моєму випадку), вийшла із зони комфорту та пізнала себе з іншого ракурсу, дізналася про свої нові можливості.

Костянтин Ачкасов, техексперт, 31 рік

Харків – Ліон (Франція)

Багато переїздів пов’язано з навчанням. У 2010-му році поїхав на навчання в міжнародній магістратурі з фізики плазми, вчився рік у Німеччині (Штутгарт), пів року – в Бельгії (Гент) і ще пів року – в Іспанії (Мадрид). Потім навчався в аспірантурі з фізики плазми та поверхонь у Франції (Марсель) упродовж трьох років. З 2016 року живу в місті Ліон (та ж Франція) і працюю у промисловості за своєю технічною спеціальністю.

Вражень було багато у всіх країнах, де я жив, була своя незрівнянна культура і традиції, свій менталітет, своя мова, свої особливості спілкування. Я дуже добре пристосувався, ходив на курси і підтримував контакт з усіма (студентами, викладачами, колегами, місцевими жителями на районі). Тепер володію вісьма мовами: російською, українською, англійською, французькою, німецькою, італійською (моя наречена – італійка), іспанською, голландською. Мабуть, перше враження в будь-якій новій країні – культурний шок (навіть у позитивному сенсі), потім – адаптація. Загалом після освоєння мови на початковому рівні вона була простішою. Без мови – найважче, особливо у Франції чи Іспанії. У Бельгії ж з англійською можна себе почувати доволі комфортно.

Найбільша різниця з Україною – це відсутність корупції у Європі на низькому рівні. Система працює (десь ефективно, як у Німеччині, десь з перебоями), але зрештою людина має доступ до основних потреб (освіта, медицина, транспорт) на належному рівні, без «домовленостей» або хабарів. Друга основна відмінність – темперамент. Північна Європа – «холодна», але надійна, вірна (у плані людських стосунків), південна Європа – «гаряча», весела, але може виявитися ненадійною і нещирою. Українці трохи схожі з французами, передусім песимізмом і критикою системи. Однак французи активніше провокують зміни на буденному рівні (еволюція), нам же для зруху потрібна революція…

У Ліоні мені дуже подобається старе місто (схоже на Львів), з архітектурою пізнього відродження (14–15 ст.). Також у Ліоні дуже красиві церкви архітектора П’єра Боссана (зокрема Нотр-дам-де-Фурв’єр на однойменному пагорбі), центральна площа Белькур (менша Харківської, але все ж велика), місце злиття двох річок Рони і Сони (Конфлюанс) із сучасною авангардовою архітектурою, пагорб Круа-Рус, на якому ліонські ткачі першими у світі зробили страйк, а тепер там багато барів та ресторанів.

Дуже важливим для мене є продуманість та комфорт для жителя (як зроблені дороги, як працює ЖКХ, транспорт, чи є достатньо зелені й дерев, чи чисті вулиці). У цьому плані Ліон дасть фору українським містам, особливо з його екологічною спрямованістю. Але, звичайно, ще є архітектура, дух міста, його історія, менталітет жителів (їхня дружелюбність) – це все важливі фактори. Тут і Україна може чимось похвалитися.

Переїзд дуже перемінив життя. Я став громадянином світу, набагато відкритішим і толерантнішим. А ще мої здатності пристосовуватися до нового середовища тепер на рівні хамелеона. Головне – не відчувати себе перекотиполем, не втрачати центр стабільности. Для цього активно беру участь у житті української діаспори в Ліоні, співаю в українському хорі «Дударик» і є віцепрезидентом культурної асоціації «Ліон-Україна».

Ігор Асєєв, звукорежисер, 17 років

Слав’янськ – Київ

Переїхав, адже Слав’янськ не відповідав моїм запитам і параметрам, які я б хотів бачити в місті. Найважливіше для мене – це хороший стан міста та його добра транспортна інфраструктура.

Адаптація до Києва пройшла відносно легко, перші враження – чудові, було багато емоцій, одразу з’явилися життєві цілі.

У Києві дуже подобається ритм життя міста. Приємно, що о 5-й ранку не один кудись плентаєшся по вулиці, але є ще безліч таких самих людей, як ти. Ця атмосфера підштовхує мене до нових цілей і дій.

Переїзд кардинально вплинув – я переглянув подальші плани на життя, поставив нові цілі, хочу далі зростати й рухатися в улюбленій справі, тим більше, що велике місто сприяє всьому цьому.

Анастасія Фуртак, лікарка-хірург, 29 років

Львів  – Налеріґу, Гана (Африка)

Після закінчення інтернатури з хірургії я не мала місця працевлаштування в Україні. Тоді почала питати Бога і шукати, де я потрібна бути, адже вірила, що з Ним можливо все. Згодом так склалося, що Налеріґу стало місцем мого проживання та роботи, і я живу тут уже два роки.

Мешканці вразили мене своєю дружністю і відкритістю одне до одного, а особливо до рідних. Від початку, наприклад, мене приголомшило, як рідні готові спати на лавочках чи тротуарах поруч із лікарнею, щоб відвідати зранку своїх хворих родичів (зрозуміло, що африканський клімат дозволяє). Люди багато посміхаються і вітають одне одного довгими своєрідними вітаннями. Мало хто кудись спішить. Тут дуже незвична для моєї української душі природа, яку складно описати словами, але можу сказати, що є лише два сезони: сухий сезон, коли немає ні краплі дощів протягом 6-7 місяців, і сезон дощів, який сам про себе говорить з назви. 

Мене прийняли дуже тепло тамтешні місіонери, які намагалися допомогти адаптуватися плавно і якнайлегше, пояснюючи мені звичаї, культуру, мову і всякі інші особливості та цікавинки. 

Ми дуже багато працювали в лікарні від перших днів мого приїзду, оскільки медичні потреби там великі, тож і адаптація, відповідно, проходила так би мовити на полі бою. 

Складно пояснити всю глибину двох різних культур з різною історією, географією, різною природою і погодою, різними потребами і звичаями. Я можу лише сказати, що всі люди цікаві й особливі усюди, і їх варто вчитись любити. 

Важливим у місці, де я живу, для мене є люди і природа. Люди, адже будь-де важливо мати людей з рідним серцем, спільними поглядами і переживаннями, а природа – це мій шлях відновлюватись. І однозначно я люблю роботу в лікарні – час з пацієнтами і турботу про них. Люблю оперувати, а цього в мене в Налеріґу багато. 

Це був не перший мій переїзд в нове місто: я проходила інтернатуру на Півночі України в містечку Новгород-Сіверський й у Чернігові. Коли переїжджаєш в інше місто, в іншу культуру, спостерігаєш за людьми, іншим способом життя, іншими цінностями, то і сам починаєш переглядати свої цінності, погляди та визначати, що є дійсно важливе і вагоме, а чому надаєш більшого значення, ніж варто. А ще я радію з того, зі скількома людьми зблизилась і скільки особливих місць та спогадів набула… Оглядаючись назад, помічаю, як багато всього відбулося, про що можна написати книгу.

Теги:

#місто