ПРОМО
Як люди з бізнесу та креативних індустрій волонтерять у Харкові під час війни
Сьогодні волонтерство — це буквально один зі стовпів, на якому тримається Україна. Завдяки проактивному громадянському суспільству ми не лише миттєво збираємо на «байрактари», а й допомагаємо тисячам постраждалих співгромадян, рятуємо тварин, «одягаємо» бійців ЗСУ.
Разом із проєктом «Ми — волонтери» Gwara Media розповідає історії молодих людей Харкова, що підтримують життя у регіоні.
Раніше всі вони займались геть іншим — організовували урбан-фестивалі, відкривали кав’ярні та IT-компанії, курували видання про український реп — загалом, плекали мрії про креативне та культурне східне місто Ха.
Повномасштабна війна перервала усе — натомість принесла досвід, який вони не забудуть ніколи.
Разом із проєктом «Ми — волонтери» Gwara Media розповідає історії молодих людей Харкова, що підтримують життя у регіоні.
Раніше всі вони займались геть іншим — організовували урбан-фестивалі, відкривали кав’ярні та IT-компанії, курували видання про український реп — загалом, плекали мрії про креативне та культурне східне місто Ха.
Повномасштабна війна перервала усе — натомість принесла досвід, який вони не забудуть ніколи.
Харків волонтерський
Микита Деменков, хаб SOME PEOPLE, rap.ua
Вранці 24 лютого ми всією командою зібралися у нашому хабі Sneaker Mate у центрі Харкова: туди з'їхалися друзі, друзі друзів, багато людей з дітьми. Вирішували, що робити; просто приймали нову реальність, роздавали до обіду залишки фільтр-кави з кав’ярні усім, хто заходив, та намагались підбадьорювати людей.
Коли всі, хто мали дітей, поїхали на захід, частина команди (разом зі мною) залишилася «тримати оборону». В хабі ми мали великий підвал, залишки їжі та грошей, тож почали крутити «коктейлі Молотова» та приймати там знайомих, що приїжджали до нас, як у термінал аеропорту перед пересадкою на літак. Так було два дні. Згодом почало надходити все більше й більше запитів про допомогу — евакуація, їжа, ліки тощо, — допомагали всім, як могли. За ці пару днів у нас встигли закінчитись гроші, тож я записав відео з проханням про донати, аби ми могли продовжувати. Ще за пару днів ми вже нормально так з друзями доставляли необхідне на великій машині: звідусіль летіли запити про поміч, ми роздавали допомогу в метро; паралельно літали літаки, ракети, їх залишки падали біля нас. Але ми не залишали наш плейс — були впевнені, що повинні бути тут.
2-го березня ми вкотре приїхали із закупівлі продуктів для гуманітарки (вигрібали все, що було у єдиному нормально працюючому маркеті біля центру), розвантажили тачку, занесли все у підвал, щоб фасувати по пакетам. Я вийшов на вулицю, аби записати відеозвіт і в цей момент у Палац Праці влучила ракета. Це відеозвернення облетіло всі мережі. Не знаю, як нам вдалося вижити з моїм братом Славою — пощастило чи доля така, але після того, як я оприлюднив запис із «прильотом» на відео, нам почали допомагати з усього світу. Все так швидко закрутилось, що вже через тиждень у нас був великий волонтерський хаб Some People з купою складів. До нас їхали цілі фури з гуманітаркою, ми мали штат волонтерів та допомагали харків’янам щодня.
Коли всі, хто мали дітей, поїхали на захід, частина команди (разом зі мною) залишилася «тримати оборону». В хабі ми мали великий підвал, залишки їжі та грошей, тож почали крутити «коктейлі Молотова» та приймати там знайомих, що приїжджали до нас, як у термінал аеропорту перед пересадкою на літак. Так було два дні. Згодом почало надходити все більше й більше запитів про допомогу — евакуація, їжа, ліки тощо, — допомагали всім, як могли. За ці пару днів у нас встигли закінчитись гроші, тож я записав відео з проханням про донати, аби ми могли продовжувати. Ще за пару днів ми вже нормально так з друзями доставляли необхідне на великій машині: звідусіль летіли запити про поміч, ми роздавали допомогу в метро; паралельно літали літаки, ракети, їх залишки падали біля нас. Але ми не залишали наш плейс — були впевнені, що повинні бути тут.
2-го березня ми вкотре приїхали із закупівлі продуктів для гуманітарки (вигрібали все, що було у єдиному нормально працюючому маркеті біля центру), розвантажили тачку, занесли все у підвал, щоб фасувати по пакетам. Я вийшов на вулицю, аби записати відеозвіт і в цей момент у Палац Праці влучила ракета. Це відеозвернення облетіло всі мережі. Не знаю, як нам вдалося вижити з моїм братом Славою — пощастило чи доля така, але після того, як я оприлюднив запис із «прильотом» на відео, нам почали допомагати з усього світу. Все так швидко закрутилось, що вже через тиждень у нас був великий волонтерський хаб Some People з купою складів. До нас їхали цілі фури з гуманітаркою, ми мали штат волонтерів та допомагали харків’янам щодня.
 |  |  |
Про культурну спільноту
Багато в чому «зарішало» те, що до повномасштабної війни ми 8 років займалися розвитком української урбан-культури: мали багато друзів по всій країні, нам довіряли. Особливо потужно працювала культурна зв’язка «Львів-Харків».
Спершу, коли поряд гинули люди, а ти 24/7 займався волонтерством, було не до культури. Хоча головред нашого порталу rap.ua весь цей час у підвалі писав вірші та монтував відео, які набирали мільйони переглядів та морально підтримували людей.
Цікаво, що культурні зв‘язки, по суті, допомогли організувати левову частку того, що робилося по волонтерці у Харкові. Під час війни цей коннект у Харкові та по всій Україні став просто залізобетонним. Умовно кажучи, все працювало так:
Спершу, коли поряд гинули люди, а ти 24/7 займався волонтерством, було не до культури. Хоча головред нашого порталу rap.ua весь цей час у підвалі писав вірші та монтував відео, які набирали мільйони переглядів та морально підтримували людей.
Цікаво, що культурні зв‘язки, по суті, допомогли організувати левову частку того, що робилося по волонтерці у Харкові. Під час війни цей коннект у Харкові та по всій Україні став просто залізобетонним. Умовно кажучи, все працювало так:
«Ало, Микита? Мені ваш контак дала Настя, ви колись робили івент у Львові. Вона сказала, що довіряти можна тільки вам, можете завести нашу фуру в Харків і роздати їжу та ліки тим, кому вони дійсно потрібні?»
Вже з осені ми змогли повернутися до тих активностей, якими займалися до початку вторгнення. Зараз організовуємо різноманітні івенти, збираємо гроші для хлопців на фронті. Нещодавно поїхали в тур з перформансами ТИСК.Досвід та запустили проєкт Reload.today.
Допомога жителям Харкова та області — це досвід, який важко описати словами. На початку повномасштабної війни я побачив у Харкові ідеальне суспільство: всі допомагали одне одному, були людьми. Про це я пам’ятатиму все життя.
Допомога жителям Харкова та області — це досвід, який важко описати словами. На початку повномасштабної війни я побачив у Харкові ідеальне суспільство: всі допомагали одне одному, були людьми. Про це я пам’ятатиму все життя.
Єгор Горошко, волонтерська організація
«Пекельна кухня», IT-підприємець
У перші дні в нашому бомбосховищі — у хостелі, який тримали — переховувалась жінка, шеф-кухарка. І вона запропонувала: давайте робити щось корисне, давайте готувати. Ми мали дуже маленьку кухню, що в оригіналі при хостелі була пиріжковою. Там було основне — конвектомат. Тож ми зібрали по номерам плити, познаходили по знайомим посуд і почали готувати [як для цивільних, так і для військових — ред.].
У першу ж добу повномасштабного вторгнення наготували 500 порцій!
Організацію назвали Hell Kitchen, «Пекельна кухня», бо у перші дні це реально було пекло. В одному-єдиному конвектоматі на маленькій кухні готувались і гарячі страви, і наш фірмовий хліб з тризубом. Взагалі у перші місяці вторгнення хлібзаводи працювали дуже погано, була величезна потреба у хлібі, стояли дуже великі черги до тих магазинів, які все ще працювали (а таких було мало). Тож майже одразу ми придумали випікати хліб; придумали, як зробити його з цим фірмовим тризубом, який, до речі, спершу був не такий красивий, просто вигнутий зі сталі. Але хлопцям на фронті такі речі було дуже приємно отримувати.
Нам допомагало дуже багато людей: просто ті, хто жили по сусідству з хостелом, до нас навіть долучилася волонтерка з-за кордону. З іншого боку, було дуже мало порядку — і дуже багато ентузіазму. Треба було зрозуміти, як все впорядкувати, як вести облік і фіксувати зміни; як охолоджувати та правильно доставляти їжу. Це все відбувалось «з коліс».
У першу ж добу повномасштабного вторгнення наготували 500 порцій!
Організацію назвали Hell Kitchen, «Пекельна кухня», бо у перші дні це реально було пекло. В одному-єдиному конвектоматі на маленькій кухні готувались і гарячі страви, і наш фірмовий хліб з тризубом. Взагалі у перші місяці вторгнення хлібзаводи працювали дуже погано, була величезна потреба у хлібі, стояли дуже великі черги до тих магазинів, які все ще працювали (а таких було мало). Тож майже одразу ми придумали випікати хліб; придумали, як зробити його з цим фірмовим тризубом, який, до речі, спершу був не такий красивий, просто вигнутий зі сталі. Але хлопцям на фронті такі речі було дуже приємно отримувати.
Нам допомагало дуже багато людей: просто ті, хто жили по сусідству з хостелом, до нас навіть долучилася волонтерка з-за кордону. З іншого боку, було дуже мало порядку — і дуже багато ентузіазму. Треба було зрозуміти, як все впорядкувати, як вести облік і фіксувати зміни; як охолоджувати та правильно доставляти їжу. Це все відбувалось «з коліс».
Ніхто, жоден з нас до того не займався ресторанним бізнесом чи ось таким волонтерством. Ми ж айтішники насправді: загалом розумілися на обліку, на організації, але це було абсолютно інше — ми все вивчали на ходу.
На кухні був невеличкий запас їжі, який ми дуже швидко використали (звісно, якщо робиш 500 порцій на день). Тоді ми почали просити про допомогу знайомих, друзів: один наш друг з Полтавщини просто пішов до сільради і сказав «допоможіть хлопцям у Харкові» — люди накидали у бус, що було. Та ми бачили, що лише за рахунок донатів неможливо тримати таку махіну і возити їжу бійцям, цивільним. Через те, що ми все-таки в ІТ і маємо контакти, почали шукати підтримки донорів і фондів. Звернулись до тих самих айтішників і нам допомогли: це була шведська ІТ-компанія, їхній фонд, та наші друзі зі Штатів. Один товариш, який працює на Google, став найбільшим меценатом, що підтримав нас на той момент.
Згодом проблема з їжею у Харкові перестала бути такою гострою — вона стала скоріше точковою. Наприклад, у лікарів, що працюють у медзакладах в регіоні, інколи фізично немає доступу до гарячої їжі. Для таких людей, а також для бійців, ми продовжуємо готувати сьогодні.
Згодом проблема з їжею у Харкові перестала бути такою гострою — вона стала скоріше точковою. Наприклад, у лікарів, що працюють у медзакладах в регіоні, інколи фізично немає доступу до гарячої їжі. Для таких людей, а також для бійців, ми продовжуємо готувати сьогодні.
Таня Голубова, штаб «Культурний ШОК»,
театр «Нафта»
24 лютого я зрозуміла, що не можу просто сидіти і чогось чекати, тому відразу почала робити те, що у моїх силах: когось координувати, перенаправляти. Спершу це були точкові штуки: зібрати речі, павербанки і віднести кудись, або набрати води. Потім я побачила в Олега Каданова — це наш харківський поет, мій друг і колега по театру, — що він шукає для військових тепловізор. Написала йому: якщо потрібна допомога, то я лишаюсь у Харкові та готова включатися.
На наступний день він відписав, що збирає волонтерський штаб, до якого я можу приєднатись. Звісно, я погодилась! Бо розуміла, що це шанс реалізувати бажання бути включеною.
Сьогодні «Культурний ШОК» займається перш за все військовим напрямом. Раніше ми опікувались також цивільними та лікарями.
Через те, що ситуація в Україні дуже динамічна, ми підлаштовуємо свою роботу під потреби Харківської області. Перші три-чотири місяці вторгнення ми що два тижні перевіряли апдейти по всім територіям, щоб розуміти потреби. Навесні ми багато допомагали містянам у Харкові, адже тоді ще не працювали нормально магазини, часто був брак продуктів. Згодом, коли життя у місті нормалізувалось і при цьому звільнили Харківщину, ми почали їздити в область. Через деякий час і там стало менше потреб, які ми могли задовольнити, тож ми зосередились на допомозі ЗСУ.
На наступний день він відписав, що збирає волонтерський штаб, до якого я можу приєднатись. Звісно, я погодилась! Бо розуміла, що це шанс реалізувати бажання бути включеною.
Сьогодні «Культурний ШОК» займається перш за все військовим напрямом. Раніше ми опікувались також цивільними та лікарями.
Через те, що ситуація в Україні дуже динамічна, ми підлаштовуємо свою роботу під потреби Харківської області. Перші три-чотири місяці вторгнення ми що два тижні перевіряли апдейти по всім територіям, щоб розуміти потреби. Навесні ми багато допомагали містянам у Харкові, адже тоді ще не працювали нормально магазини, часто був брак продуктів. Згодом, коли життя у місті нормалізувалось і при цьому звільнили Харківщину, ми почали їздити в область. Через деякий час і там стало менше потреб, які ми могли задовольнити, тож ми зосередились на допомозі ЗСУ.
Про бекграунд та спільноту
До 24 лютого я не мала досвіду волонтерства для військових: інколи волонтерила на фестивалях, концертах, культурних заходах.
Сьогодні я пишаюся тим, що ми зібралися з друзями, колегами з культурної сфери і створили дієвий волонтерський штаб у момент, коли в нас не було для цього жодної структури чи ресурсів, жодного досвіду роботи для фронту.
Багато людей, що долучились, геть не знали одне одного, проте, ми змогли побудувати систему, що ефективно працювала багато місяців. При цьому в нас не було постійного координатора або ж менеджера «зверху», який нагадував би про дедлайни і задачі: все було супер органічно. Я знаю, що якщо мої дії допомогли покращити комусь життя — все не дарма.
Пишаюся мережею контактів, які вдалося напрацювати і до повномасштабної війни, і після її початку. Ті професійні контакти у сфері, що я мала раніше, почали нереально круто працювати після 24-го: здається, вся творча, активістська тусовка моментально переорієнтувалася на волонтерство. Люди почали так ї*ашити, що я ніколи не бачила цього на їхніх «мирних» проєктах. Завдяки таким химерним ланцюжкам зв’язків вдавалося закривати задачі, які, здавалося б, просто неможливо розрулити, бо для цього потрібне щось дуже специфічне: наприклад, зв’язки в Румунії. Так одного разу, просто завдяки знайомствам, ми довезли генератор з Бухареста до Харкова абсолютно безкоштовно. Це приклад того, як людський капітал дозволяє перемагати у війні.
Пишаюся мережею контактів, які вдалося напрацювати і до повномасштабної війни, і після її початку. Ті професійні контакти у сфері, що я мала раніше, почали нереально круто працювати після 24-го: здається, вся творча, активістська тусовка моментально переорієнтувалася на волонтерство. Люди почали так ї*ашити, що я ніколи не бачила цього на їхніх «мирних» проєктах. Завдяки таким химерним ланцюжкам зв’язків вдавалося закривати задачі, які, здавалося б, просто неможливо розрулити, бо для цього потрібне щось дуже специфічне: наприклад, зв’язки в Румунії. Так одного разу, просто завдяки знайомствам, ми довезли генератор з Бухареста до Харкова абсолютно безкоштовно. Це приклад того, як людський капітал дозволяє перемагати у війні.
Для майбутніх волонтерів
Тебе надихають історії наших героїв? Хочеш спробувати себе у волонтерстві, але не знаєш, з чого почати? Команда проєкту «Ми — волонтери» розробила ПУТІВНИК ВОЛОНТЕРА — для тих, хто здатен допомогти і не може залишатись осторонь.
У ньому зібрані корисні ресурси та інструменти для ефективного волонтерства, юридичні аспекти, практичні поради, лайфхаки та багато іншого.
Долучайся до потужного руху та наближай перемогу власноруч!
У ньому зібрані корисні ресурси та інструменти для ефективного волонтерства, юридичні аспекти, практичні поради, лайфхаки та багато іншого.
Долучайся до потужного руху та наближай перемогу власноруч!
Над матеріалом працювали
Текст – Олена Мигашко
Дизайн – Максим Гармаш
Продюсер – Ярослав Устіч
Дизайн – Максим Гармаш
Продюсер – Ярослав Устіч
медіаплатформа