На ресурсі DOU, де розміщують відгуки, дослідження і вакансії, щороку роблять рейтинг найбільш частих скарг на умови праці в секторі ІТ. Наприклад, у пандемічному 2020-му та 2021-му році працівники, крім іншого, скаржились на те, що їм не покривають витрати на психотерапевта; не видають кошти на облаштування домашнього офісу та доставку їжі додому; не організовують тренерів чи додаткові абонементи в зал тощо. Такі преференції для своїх співробітників як підвищення кваліфікації за кошт компанії, медичне страхування, командний відпочинок і піклування про емоційне здоров’я вже давно стали гарним тоном для роботодавців у висококонкурентному середовищі, не кажучи вже про звичайне дотримання КЗпП (Кодекс законів про працю України — прим.ред.

Ці роботодавці — не лише аутсорсинг-компанії, де корпоративна культура і соціальні пакети можуть виглядати інакше в силу роботи з іноземним замовником, це також і різний бізнес.

Натомість працівникам культурних та креативних індустрій подібні опції видаються радше міфічними картинами із задзеркалля. Умови праці та рівень правової захищеності зайнятих у цих індустріях напрочуд різко констрастують з рядом інших сфер в Україні. Часто працівникам ККІ не йдеться не те що про додаткові вигоди роботи в тій чи іншій команді, а й про наявність бодай мінімальних гарантій. Особливо це стосується арт-проєктів та сучасного мистецтва, театру, музики, видавничої діяльності [1]. 

За даними аналітичного центру Cedos, який 2021-го року проводив дослідження умов праці у сфері, більше половини респондентів відчувають ризик втрати роботи та вважають, що їхня заробітна плата є меншою, ніж вони заслуговують (59%). При цьому більше третини (38%) шукають додаткову зайнятість, аби мати змогу заробити собі на життя, і майже третина працювали (28%) у неробочий час та мали досвід неоплачуваної праці. У висновку аналітичного центру йдеться і про роботу без оформлення трудових відносин як поширений формат, часті порушення авторських прав та замовчування й нормалізацію більшості порушень. Так, 33% опитуваних зазначили, що погодилися б на роботу без контрактів чи договорів, і майже третина зустрічались із затримкою гонорарів, виплатами в конвертах і невиплатами за святкові дні. Ознайомившись із повним звітом, можна зробити висновок, що прекарність, не врегульований графік, несплата податків та незахищеність є основними характеристиками роботи в сфері української культури.

Ми попросили представниць і представників різних професій розповісти нам про порушення, із якими вони безпосередньо стикаються у своїй роботі. Також попросили розповісти про писані й неписані норми, за якими все «працює».

Дослідження центру Cedos. Скріншот
Дослідження центру Cedos. Скріншот

“Людина, яка купує художні роботи за десятки тисяч доларів, не може виплатити чотири тисячі гривень”

Оксана Семенік, комунікаційниця, м. Київ

Мені здається, я взагалі не працювала в культурі на такій роботі, де справді мала б оплачувані відпустки, лікарняні — якийсь соціальний захист. 

Одного разу, ще навчаючись в університеті, я почала працювати в проєкті. Мене приймали на роботу, звісно, без оформлень, договорів і так далі. Зате це був омріяний проєкт з омріяною задачею — запуск ресурсу про культуру. 

Ясно, коли ти йдеш працювати без договору чи трудової книжки, то “сам дурний”, але оскільки така ситуація спостерігається майже скрізь у сфері, вона сприймається більш-менш як норма. Чому так? Не знаю. Можливо, завжди грає оце підсвідоме “в культурі й так немає грошей”, а тут роботодавець ще й податки має платити. 

Отож, історія була в тому, що в нас зміщувався дедлайн. Причому складно сказати, чия це була вина — можливо, так склалося тому що під окремий проєкт не хотіли наймати ні окремого дизайнера, ні розробника. Найняли мене як відповідальну особу. Команди, по суті, не було: я мала писати більшість текстів, редагувати їх, знаходити фрілансерів за невеличкі гонорари. 

Коли стало ясно, що ми не встигаємо до дедлайну, я сильно захворіла. В мене почалася ангіна, причому жорстка: я не могла їсти, говорити, ковтати. Також додались кон’юнктивіт і згодом отит. Висока температура, повний набір. Я не мала іншого вибору, крім як написати роботодавцям: “мені дуже погано, не зможу працювати віддалено”. (Маю сказати, поки я отак хворіла, не могла навіть читати чи дивитись кіно. Тоді ще не було подкастів, тож я слухала радіо.) І менеджерка, яка була “наді мною”, відповіла: “якщо ти завтра не виходиш на роботу, ми тебе звільняємо”. 

Отак мене звільнили просто через хворобу. 

Ще була історія, коли я працювала в одній приватній інституції. Тоді я теж вчилась в університеті, на стаціонарі, роботодавець знав про це. Зарплата була досить смішна — 8 тисяч гривень на місяць, це був парт-тайм.

Коли ми почали працювати, спочатку все нібито було ок: я приходила в офіс щоранку, а на другу зміну йшла на пари. Потім в якийсь момент роботодавець почав переконувати, що університет мені ні до чого: “залишайся до вечора, мені взагалі-то тут потрібна людина 24/7”, “обирай — або ця робота, або навчання”. Мене це щиро дивує: ви берете студентку стаціонару на ставку 8 тисяч гривень і сподіваєтесь, що вона заради цього кине університет? Звісно, я сказала, що не кидатиму навчання і пішла з роботи.

В кінці, коли я звільнилась, мені заборгували половину суми, тобто чотири тисячі. Це невеликі гроші, але я їх вибивала, здається, місяцями, і це було просто питання принципу. Я розуміла, що можна забити і не псувати стосунки, але подумала “Якісь нещасні чотири тисячі мені не може заплатити людина, що купує художні роботи за десятки тисяч доларів, має ім’я в мистецькій спільноті, серйозно?”. При цьому коли мені кінець-кінцем виплатили суму, то сказали, мовляв, ми сумніваємось, що твоя робота стільки коштує. 

Оксана Семенік

“Роботу з боєм вдалося повернути, а за оренду кошти я так і не отримала”

Ніна Савенко, художниця, м. Київ

Невиплати за роботи — це хронічний біль багатьох художників, не лише з нашої майстерні. 

Є кілька сценаріїв. Перший: вам пише потенційний покупець з проханням відкласти для нього роботу і не приходить за нею. Другий: пише покупець, приходить за роботою, забирає, але виплачує гроші через невизначений проміжок часу. Третій: коли посередник бере роботу на реалізацію і дуже довго не віддає за неї гроші — гонорар вдається отримати лише тоді, коли ти особисто приходиш, вибиваєш, псуєш стосунки. Четвертий варіант — покупець бере роботу, платить частину, а потім просто “забуває” віддати залишок. 

В мене особисто є історія про те, як твір брали в оренду для одного закладу. Його з боєм вдалося повернути назад, а за оренду кошти я так і не отримала в повному обсязі.

Особливий сценарій — це коли покупець просить створити роботу на замовлення, а потім просто зникає або відмовляється платити, бо результат не відповідає його очікуванням. Особисто в мене і сьогодні “висять” кілька таких боржників, що не реагують ні на дзвінки, ні на повідомлення. 

Щодо форм договірних відносин, з якими працюють митці в Україні сьогодні, художниця говорить:

Зазвичай художники створюють ФОП (фізична особа-підприємець — прим.ред.) третьої групи , КВЕД (Класифікатор видів економічної дяільності — прим.ред.) «Індивідуальна мистецька діяльність». Проблема в тому, що власне сам художник із цим КВЕДом не може продавати свої роботи. Тому зазвичай ми отримуємо роялті або оформлюємо договір купівлі-продажу просто як фізичні особи.

Інший варіант: робота на замовлення або ж робота “по-чорному” — ось тут і відбувається найбільша кількість маніпуляцій. 

Ніна Савенко

“Обговорювати кількість репетиційних днів — це як дурний тон! Подякуй, що тебе взяли”

Лєна Лягушонкова, драматургиня, м. Київ

У роботі драматурги часто покладаються на репутацію держзакладу і не усвідомлюють правила, за якими все працює, — не завжди можна запитати про нюанси у колег чи спеціалістів. Наприклад, театр замовляє тобі створення тексту. Домовляєшся на суму плюс відсотки. Але театр також хоче твоєї присутності на репетиціях, що, в принципі, є нормальною практикою. Якщо ти не в штаті, скоріш за все, тобі за це не заплатять. І обговорювати кількість репетиційних днів — це як дурний тон! Подякуй взагалі, що тебе взяли. 

По-друге, є театри, що висувають свої специфічні умови, і зрозуміти, де собака заритий, можна не одразу. Як варіант, домовляєшся на суму N., чекаєш на неї. А потім помічаєш допис малими літерами, що виплати почнуться лише після прем’єри, з відсотків буде відрахована сума N., і потім виплати припиняться. В умовах пандемії це означає, що ти можеш просто безкоштовно на замовлення написати текст, бо коли немає прем’єри, то немає і грошей. Всі ризики виключно на тобі. Єдине, що можуть порадити в цій ситуації — запропонувати роботу ще кудись. Але гучні суперечки ти не можеш собі дозволити через диспропорцію сил: національний театр VS незнаний спеціаліст.

Третє, то, напевно, найбільш розповсюджене в Україні. Твій текст ставлять, а ти просто нічого не підписуєш і не отримуєш. Хоча бачиш, що квитки продаються. І зараз я також говорю з власного досвіду про державний заклад. Так, є механізми впливу на таку ситуацію, але для цього, знову ж таки, потрібно витрачати свої ресурси.

Лєна Лягушонкова

“Майже всі театри, де ти ставиш, пропонують відмовитись від авторського права”

Ольга Турутя-Прасолова, режисерка, м. Харків

Якось мені замовили виставу, не в державному театрі. Це була незалежна творча організація. Ми не укладали договір, я розуміла, що не захищена. Але домовленість була така: я режисер і художник вистави. 

Згодом я виконала свою роботу, вони мені заплатили. Вийшла постановка, але через деякий час з неї прибрали моє ім’я. Без мого відома і згоди замінили актора та перестали взагалі писати, хто створив спектакль. Тобто на афіші і рекламі вони ставили підпис, що це “творче об’єднання представляє виставу «Тіні забутих предків»”. 

Сьогодні ця вистава не йде і я дуже цьому рада. Тому що кожного разу, коли я бачила рекламу, бачила, що її рекламує творче об’єднання, а там немає мого прізвища, мене це травмувало.

Щодо інших ситуацій, з якими я стикалася у сфері, — майже всі театри, де ти ставиш, пропонують відмовитись від авторського права. На щастя, я свої права виборола і отримую відрахування.

На питання, а що ж мотивувало працювати тоді без договорів, режисерка відповіла: 

Справа в тому, що коли ти працюєш не в державному театрі, договорів взагалі ніхто не пропонує [2]. І я жодного разу не чула, щоб договори укладалися, коли, наприклад, невелика незалежна група, режисер, художник і продюсер, збираються створити постановку. Бо це окрема опція, її треба оплачувати, а все зводиться до того, що послуги мають коштувати дешево, тож, звісно, який договір, про що ви говорите, це нонсенс. 

Я кілька разів ставила вистави з відомими незалежними групами Харкова — ніхто ніяких договорів не підписував. Зараз, коли є можливість податися на грант, і ти маєш прямо в документах прописати, яка форма договірних відносин, люди це роблять. А так — всі незалежні театри Харкова, про які ми звикли говорити, не укладають договори. Це все якісь дружні домовленості, що тримаються на чесному слові.

Ольга Турутя-Прасолова

“У моїй сфері договори підписують хіба що з крупними інституціями”

Олексій Шмурак, композитор, м. Київ

Одного разу мені замовили роботу (підготовку до заходу) — я назвав ціну, ми погодились. Роботу я виконав, замовник виплатив лише половину, а з приводу іншої половини відповів, що її не буде, бо квитки не продались і він не зможе провести захід. При цьому за рекламу події відповідав він сам — її виявилось недостатньо.

Варіант, за якого він не проведе захід, не розглядався взагалі. Він відмінив його тоді, коли я вже зробив свою роботу.

Цей замовник — не держава, звісно, а приватна компанія, яка організовує концерти.

Договір був усний. У своїй сфері я взагалі підписував договори хіба що з крупними інституціями — Гете-інститут, наприклад, «Ізоляція» і так далі. Концертна сфера, викладання, читання лекцій — всі в основному працюють на усних домовленостях.

Інший неприємний момент, який часто зустрічається, — це коли організатор покриває тільки гонорар, а всі витрати на техніку та транспорт залишаються на виконавцях. В такому випадку інколи виходить, що ти працюєш ледь не в мінус.

Олексій Шмурак

“Директор сказав, щоб я заплатила, а він поверне кошти. Чи варто додавати, що гроші мені ніхто не повернув?”

Ірина Ципіна, режисерка, м. Львів

Якось мене запросили на постановку вистави в Одесі. За цивільно-правовим договором, який ми підписували, театр мав забезпечити мені проживання на час роботи. Сказали, що жити я буду в театральному гуртожитку, але це буде окрема кімната з власним душем і туалетом. Такий варіант мене влаштовував. Коли я приїхала, виявилось, що бойлер не працює, відповідно, є тільки холодна вода, в кімнаті нестерпно брудно і вся душова в плісняві. 

Я сказала директорці, що не можу жити місяць в таких умовах — без можливості прийняти душ, вдихаючи плісняву, треба щось вирішувати. Вона відповіла, мовляв, у кімнаті жила заслужена артистка і не скаржилася, а я, така погана, поскаржилась. Згодом мені зняли квартиру, не набагато кращу, але хоча би з гарячою водою. Через це мій гонорар чомусь різко зменшився на 2000 гривень. 

Інша розповідь також стосується театру в Одесі. Я ставила виставу про Марка Шагала. З п’єсою, концепцією директор був ознайомлений. Я приїхала і відпрацювала зазначений термін, призначили здачу спектаклю. Директор не дозволив мені запросити на цей прогін нікого зі своїх знайомих, сказав, що здача суто для театру. Далі він покликав мене і художника вистави в кабінет — тут відбулась розмова, з якої ми дізнались, що п’єса його не влаштовує, задум і художнє рішення також, вистава не йтиме. Він це вирішив одноосібно. Тим не менш, гонорари обіцяв виплатити. 

Ми поїхали додому, за пару днів отримали гонорари — я і художник- постановник. Проте працювала ще одна художниця, у якої був договір з театром — їй не заплатили. Директор попросив тоді, щоб я їй відправила гроші, які він мені відшкодує на прем’єрі (запевнив, що остання таки відбудеться). Я переказала гроші художнику. Чи варто додавати, що прем’єри не було, кошти мені ніхто не повернув, а директор ігнорував мої повідомлення та дзвінки?

Ірина Ципіна

Що говорять юристи?

У ряді випадків усні домовленості також можуть мати юридичну силу. Щоправда, список цих випадків дуже обмежений. В частині першій статті 206 Цивільного кодексу України вказано: «Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення…». У статті ж 208 наводиться ряд правочинів, які необхідно вчиняти у письмовій формі. Тим не менш, якщо ви потрапляєте у ситуацію, коли «правочини повністю виконується сторонами у момент їх вчинення», тобто надаєте послугу, за яку замовник має заплатити прямо на місці, ваша усна домовленість має юридичну силу.

Звичайно, юристи радять у будь-яких випадках таки підписувати угоду. «Якщо сторона надала послугу, а їй пообіцяли заплатити і не заплатили, юридично правочин у вигляді обов’язку оплатити роботу все ще незавершений. В той же час, якщо законом визначена обов’язкова письмова форма для такого правочину, у разі справи в суді він буде визнаний недійсним. Я би радив для надання будь-яких послуг укладати договір (особливо якщо ви не дуже добре знаєте свого контрагента або працюєте з ним недовго), адже саме це буде безумовною гарантією виконання обов‘язків сторін, якщо справа дійде до суду», — говорить юрист, експерт з інтелектуальної власності Сергій Беззубенко. Якщо ви все ж починаєте працювати без договору, радимо фіксувати всі домовленості — у вигляді скріншотів чату, аудіозаписів тощо. Вони також можуть стати інструментом впливу.

Робота у культурній сфері в Україні дуже пов‘язана з ефективністю сарафанного радіо та довірою до авторитетів. Не лише дослідження 2021-го року, а й розмова з героями та героїнями матеріалу показала, що працівники сфери схильні покладатись на репутацію, імідж інституції чи закладу, «ім‘я у мистецькій спільноті» роботодавця. Тим не менш, це ні про що не говорить. Аби зрозуміти, з ким або з чим ви насправді працюєте, подивіться, зокрема, фінансову звітність закладу (якщо це бюджетна установа) або тендери й договори, пов‘язані з роботодавцем. Це можна зробити, наприклад, на Prozorro. Також не зайвим буде поспілкуватись із колишніми працівниками.

Ефективність та задовільний/ незадовільний об‘єм гонорару напряму пов‘язані з визначеними КРІ (англ. Key Performance Indicators — прим.ред). Саме через відсутність прозорих і зрозумілих обом сторонам показників результату псуються робочі стосунки — це веде до таких ситуацій, коли ваша робота видається комусь «нескладною», «недостатньою», хоча ви знаєте, що доводилось сидіти навіть вночі. Якщо ваш роботодавець не проговорює, що саме вважатиметься для вас критерієм успіху — запропонуйте систему КРІ самі. Часто замовчування порушень починається з власне відсутності комунікації з роботодавцем. 

І наостанок — проведіть межу і зрозумійте для себе, що ви готові, а що насправді не готові терпіти заради роботи, яка, на думку більшості, є «не роботою, а стилем життя».

Корисні документи: 

  1. Програма діяльності Кабінету Міністрів України, що визначає зарплати та умови роботи для працівників державного сектору.
  2. Закон України «Про культуру»
  3. КЗпП
  4. Закон України «Про авторське та суміжні права»

Примітки:

[1] Минулого року за підтримки Українського культурного фонду на цю тему створили зін — “(Не)справжня робота”, він є у вільному доступі.

[2] Що саме визначається законом України як “театр” і чому фактично такими не вважаються незалежні об’єднання, що часто працюють через ФОП — див. тут.