Автор: «Автор», головний інструктор підрозділу ударних БпЛА «Ясні Очі» 23-го окремого штурмового полку «Р.У.Г.» 2-го корпусу НГУ «Хартія»
Учора я ночував у бліндажі, який був фактично ямою в землі, накритою зверху. Сьогодні ночую в іншому: теплоізоляція, дошки, набагато комфортніше. Але якби можна було вибирати, я б повернувся у вчорашній — там було менше FPV і поруч не проходив маршрут літаків.
На війні швидко переглядаєш уявлення про те, що краще. Зручніший бліндаж не обов’язково кращий. Велика машина не обов’язково безпечніша. А мотоцикл, який у цивільному житті для когось лишається розвагою, тут іноді стає тим транспортом, що допоможе вижити.
Пів дня чи дві години
На початку ми пересувалися переважно на машинах і броні — це здавалося найзрозумілішим варіантом. Потім стало ясно, що в такої техніки є обмеження: вона не всюди пройде, їй потрібен під’їзд, і вона добре помітна для ворога. А десь у 2024–2025 роках ми зрозуміли, наскільки потрібна легка мототехніка: ендуро, квадроцикли, електробайки. Частину такої техніки нам передають волонтери — кілька ендуро надійшли в наш корпус через програму «ГеройCar».
На одному з напрямків у нас була ділянка, де багато переміщень ішло через ліс. Без ендуро маршрут міг займати пів дня. На байку ми проходили його за дві години, іноді швидше. Для підрозділу БпЛА це має практичне значення: якщо на позиції зламалися пропелери — дрібниця, яка важить майже нічого, — а привезти запасні можна за дві години замість «завтра», екіпаж продовжує працювати, а не чекає добу, поки може зайти ворожа піхота чи запрацювати артилерія.
Мої рекрути шукали автомобіль
Я періодично вигадую людям нестандартні навчальні завдання. Якось дав рекрутам завдання знайти мене на під’їздах. Вони знали, на якій машині я зазвичай їжджу, і шукали саме її — але не знайшли, хоча я був за кілька метрів. Цього разу приїхав на байку. Після цього пояснювати, чому не можна зациклюватися на одному типі цілі, вже не довелося.
«Позаду FPV»
Можна навчити людину керувати дроном, але це не означає, що вона стала пілотом. Можна навчитися їздити на ендуро, але між тим, хто не падає з мотоцикла, і хорошим водієм — велика різниця. Треба знати техніку, вміти приймати рішення, коли ситуація змінюється. За місяць можна стати впевненим користувачем, за кілька місяців — з’являється досвід. І з усіх навичок найважливіша одна: готовність учитися.
Була ситуація: ми мчимо на байку, і напарник каже, що позаду FPV. Треба швидко вирішити: зіскочити в ліс одразу чи пройти ще один поворот, бо там місце краще. Часу зупинитися й подумати немає — вибір робиш із того, що бачиш зараз. Саме тут стає зрозуміло, навіщо потрібні досвід і володіння технікою.
Є ділянки, де військовий має дуже короткий час на вихід з позиції — між появою одного FPV і наступного зовсім невелике вікно. Пішки відкриту ділянку за цей час не пройдеш, інший транспорт теж не завжди дає змогу швидко її перетнути. Ендуро іноді таку можливість дає.
Фартові байки
У військових, як у всіх, з’являються забобони — є і «фартові» байки та квадроцикли. Буває, FPV проходить у сантиметрах — і люди цілі, і техніка ціла. А буває, прилітає в метрі — а техніка згоріла. На питання, скільки живе мотоцикл у війську, правильної відповіді немає: може пів року, може один виїзд.
Мене якось запитали, що означає для підрозділу один додатковий байк. Думаю, якщо він хоч раз безпечно завіз людей на позицію або вивіз їх звідти — уже зробив достатньо. Якось я саме так перевозив групу і дорогою загубив телефон. За інших обставин було б шкода, але я проїхав відкриту ділянку на швидкості, не зустрів жодного FPV, і вся група доїхала. За телефоном я не шкодую.
На війні швидко формується ієрархія того, що шкода втрачати, а що ні. Телефон можна загубити. Техніка може згоріти. Навіть зручний бліндаж не потрібен, якщо над ним постійно літають FPV. А люди мають повернутися.
Тому, якщо бачите збір підрозділу на ендуро, квадроцикл чи іншу легку техніку, це не черговий запит на транспорт. За таким збором зазвичай стоїть конкретна потреба: швидше пройти небезпечну ділянку, довезти обладнання, завезти людей на позицію або вчасно їх звідти забрати.
Ми відчуваємо цю потребу щодня, і поки війна триває, таких байків знадобиться ще багато — техніка працює у важких умовах, губиться, згорає, виходить з ладу, а на її місце потрібна наступна. Тут доречний жарт із реклами однієї аптеки: не прийдете сьогодні по презервативи — за дев’ять місяців прийдете по підгузки. У нас ситуація приблизно така сама.
До речі, частина наших ендуро й квадроциклів приїхала в корпус саме завдяки такій підтримці — через програму «ГеройCar», яка передає мототехніку підрозділам на фронті. Якщо ваш підрозділ стикається з такою самою потребою, є сенс звертатися до подібних програм — це реально працює.
Якщо маєте можливість підтримувати збори військових на техніку — підтримуйте. Бо якщо не допомагати тим, хто зараз працює тут, у якийсь момент робити цю роботу доведеться вже іншим. Можливо, і вам.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
