У самому центрі Харкова вже 2,5 роки в підвалі власного розбитого будинку, живе родина Гришиних: Микола разом із дружиною Людмилою та їхня донька Тетяна, яка має інвалідність. Раніше сім’я мала власне помешкання на третьому поверсі.
Микола вважає, що наразі в Україні немає безпечного місця, тому разом із родиною вирішив жити в підвалі. За цей час чоловік облаштував там спальне місце, столову й навіть «мінікінотеатр» із робочим столом для доньки, яка малює. На випадок відключення електроенергії він зробив літню кухню на дворі будинку; сам виготовив буржуйку та альтанку, щоб можна було готувати навіть у дощову погоду. Чоловік слідкує за порядком у дворі, наприклад, прибирає сміття, яке залишилося ще після обстрілів у 2022 році.
Хоча місцева влада планувала знести цей будинок, однак додаткова експертиза зазначила, що його можна відновити. Тому разом з іншими мешканцями родина Гришиних бореться за відновлення будинку.
Про життя в зруйнованих спогадах говорили з родиною журналісти Ґвара Медіа.
Реконструкція подій
Будинки за адресами Мироносицька, 32 і 34 були пошкоджені в березні 2022 року — у ті дні, коли росіяни крилатими ракетами знищували будівлю Харківської обласної державної адміністрації та будинки поряд. Багатоповерхівки на Мироносицькій розташовані майже навпроти обладміністрації.
Відтоді родина Гришиних перемістилася до підвалу цих же зруйнованих будинків.
У день російської атаки родина була вдома. Микола згадує, що на годиннику було близько 14:30, коли він із дружиною лягли перепочити. Тоді затрясся будинок і на них посипалося скло.
— Я тільки рукою встиг прикритися від уламків, а після — вискочив у під’їзд. На нашому поверсі стояла сусідка з п’ятого поверху. Я тоді ще цього не знав, але виявилося, що снаряд або уламок влучив у її квартиру. Там плита обвалилася на четвертий поверх. Дівчина шоковано дивилася на мене — уся чорна від пилу. Я вибіг на вулицю — навкруги все палало, впав дах, насипало сміття, листя металу тощо. Тим часом мій сусід стояв на балконі й не міг вийти з хати, бо в нього двері заклинило. Згодом рятувальники змогли виламати двері та врятувати його. На вулиці мороз, труби лопалися. Нас почало заливати — я вибіг перекрити воду. Повертаюся назад — а тут уже з під’їзду виносять ще одного сусіда з п’ятого поверху з пораненням на шиї.
Після цих подій родина перемістилася в «бомбосховище». Спочатку в підвалі було багато людей, та згодом залишилося четверо — сім’я Гришиних та їхній сусід. На момент нашої розмови чоловік захворів та поїхав до родичів.
На відміну від нього родині нікуди їхати: близьких родичів немає, а будинок Миколи в окупованому Бердянську вже давно розбитий.
Гришиним пропонували виїхати або поселитися в гуртожитку, проте вони вирішили залишитися, оскільки переконані, що нині в Україні небезпечно всюди. Немає гарантії, що їхнє інше житло так само не розіб’ють російські ракети.
Життя як воно є: чим займаються пенсіонери в розбитому дворі
Хоча сусіди подеколи навідують будинок, Микола взяв на себе відповідальність слідкувати за порядком та доглядати двір.
Зокрема, Микола в будинку самотійно латав труби та закривав вікна. Нещодавно він звернувся до «Житлокомсервіс», аби вони вивезли сміття з двору, яке залишилося після обстрілів та лежить між двома будинками. Микола каже, що це сміття заважає йому зробити витяжку, якщо доведеться ставити буржуйку в бомбосховищі.
Зараз щоб батареї у підвалі були теплими, чоловік самостійно позакривав у будинку поруч вікна дошками, оскільки опалення було спільним на 32 та 34 будинки, і там лишалися вцілілі труби. Він із другом поставив «відсікач» і тепер у підвалі тепло.
— Я цією справою ще весною 22-го одразу ж зайнявся. Ми тоді все поміняли, засувки зробили, резинки нові поставили, — розповідає чоловік.
Але невідомо як довго буде опалення через постійні обстріли критично важливої інфраструктури. Тому Миколай сам зробив буржуйку. Зараз вона стоїть на вулиці.
Чоловік із дружиною ведуть нас за ріг, де раніше були сміттєві баки, показують нам металеву буржуйку.
— Це вона вже модернізована. Перша була гіршою, а цю можна використовувати й під дрова, і під вугілля. Щоправда, верхній шар виявився важким металом і довелося вирізати шмат і поставити резинку. Тепер сюди можна ставити чайник, щоб грівся. Ще б витяжку зробити й було б прекрасно.
Зараз вони не використовують буржуйку. Це як план «Б». Якщо зникне опалення та електроенергія. Загалом пічку Миколай побудував теж ще у 2022 році.
Поруч із саморобною буржуйкою стоїть дерев’яна конструкція схожа на альтанку, але маленьку. У ній — щось схоже на мангал із цеглин — альтернатива плиті. Накриття теж зробив чоловік, щоб якщо довелося готувати на вулиці, то можна було б сховатися від дощу або вітру.
— Щоб ми могли собі зробити чай та перекусити. Єдиний недолік — після цього чайник стає чорним, — сміється Миколай, витираючи руки листям із дерева, бо щойно показував, як працює конструкція.
Та поки немає перебоїв зі світлом — то це все стоїть про всяк випадок. А вдома є електроплитка, на якій готують їжу, та обігрівач, якщо будуть сильні морози.
Хоча в цьому кварталі вже ніхто не живе й багато людей виїхали за межі міста, сюди все одно подеколи приходять сусіди навідати свої квартири. Тим часом Микола слідкує за порядком у дворі: перетягти сміття біля під’їзду, зробити лавочку, контролювати плівку, якою накритий зруйнований дах, щоби вона не злазила, контролювати вологість у будинку тощо.
Лавочкою чоловік найбільше пишається, бо каже, що це була найнеобхідніша деталь: у сховищі немає зв’язку й щоб із кимось поговорити телефоном, або подивитися серіал — треба виходити на вулицю. Одна лавочка занадто далеко розташована — не зручно. А ця лавка одразу біля під’їзду за деревом: і тінь, і якщо тривога одразу можна сховатися.
Коли було тепло, вони часто тут разом дивилися серіали. Зараз дивляться Шерлока Холмса. Але сімейний перегляд лише ввечері, бо вдень усі мають справи.
Як родина облаштувала підвал
Пан Микола запрошує мене в підвал, де зараз мешкає родина. Посеред зруйнованого кварталу це єдине безпечне місце, яке там залишилося. На дверях під’їзду, в які ми заходимо, напис «Внимание. Здесь живут люди!!!» — хтось із сусідів залишив.
Ми спускаємося вниз. Під сходами стоять тазики та саморобний умивальник — перший, який був тут із 2022 року. Також при вході одразу стоять каструлі та відра із запасами води.
Попереду вузький прохід до самого помешкання, а ще далі — маленька кімната з новим вмивальником, де є лише холодна вода. Цей Микола вже зробив разом зі своїм товаришем.
Оскільки в підвалі немає місця, де б можна було помитися, сусідка з першого поверху, яка виїхала із цього будинку, дозволила користуватися своєю ванною кімнатою. Коли родина хоче покупатися, то несуть із собою обігрівач і нагрівають кімнату та бойлер.
— На початку в нас лише тазик був і ота маленька кімната, — каже Миколай, — дуже не зручно. Там навіть місця не було. Чесно кажучи, мені аж не хотілося туди ходити. Але згодом з’явилися кращі умови.
У вузькому проході, наче коридорі, розташований холодильник, посічений від скла — з квартири родини. Його пошкодило склом від вибухової хвилі. Поруч висить дзеркало у весь зріст — для підняття настрою, пояснює Микола.
Також Микола сам зробив полички для взуття, вішаки для одягу, стіл — схожий на «топчан» — зібрав із дверей. Він і для речей зручний, і щоб людина могла прилягти за потреби.
По всій стіні висить гірлянда та одна лампочку, яку теж вкрутив чоловік, каже, що до цього там взагалі була пустота.
— Гірлянду зазвичай на свята вмикаємо, щоб якось собі настрій підняти. Сьогодні ось включили, бо вас зустрічали.
Далі Микола запрошує до великої кімнати. Біля стіни розташували три застелені матраци, а зверху — поличку з книжками. Щовечора родина разом читає перед сном. Ліворуч стоїть два кухонних столи — один для того, щоби розкладати все кухонне начиння. На ньому стоять плитка та інші побутові речі для готування їжі. Інший стіл — столовий. За ним їдять та зберігають усі продукти та посуд. За столом сидить донька Тетяна. Їй 31 рік і вона має інвалідність.
Тетяна допомагає по хатніх справах, а також має хобі: малює та займається бісероплетінням. Разом із батьком вона провела в іншу кімнату, де розташований її робочий стіл. Цю кімнату родина називає «кінозалом», бо поруч, на ще одному столі, стоїть комп’ютер, де вони всі разом переглядають фільми з дисків. Щоправда, уже майже всі диски переглянули, засмучується Микола, а деякі — не зчитуються на пристрої через брак потрібної програми.
На робочому місці Тані лежить купа книжок та різного художнього приладдя. Своє місце вона повністю облаштувала сама: принесла стіл та стілець із їхньої квартири. Перед нашим приходом дівчина якраз малювала. Вона зазвичай дивиться уроки по книжках і додає «родзинку» від себе. Показує нову придбану палітру та свої роботи.
— А це мене намалювали, — каже Таня. — Я ходила до знайомого художника на курси, але відмовилася, бо там не добре пояснювали, тому вдома малюю. Це щось типу моєї студії.
Навпроти комп’ютера стоять стільці, а над ними на стіні висить карта України.
— Ми на ній дивимося міста, де ведуться зараз бойові дії. Спочатку я хотів червоною лінією відмітити лінію фронту, але в інтернеті стільки інформації про це, що вирішив не псувати карту, — каже Микола.
Ще чоловік показав невеликий радіоприймач, на якому часто слухає музику або радіо.
Завдяки праці родини в сховищі затишно й тепло. Вони змогли зробити з холодного сирого підвали невеличку квартиру, де можуть відчувати себе безпечно.
«Не дамо знищити наш дім»: як мешканці підвалу захищають помешкання від місцевої влади
— Місцева влада приходила питала про допомогу, але нам тоді нічого не треба було, хіба що проблеми з вбиральнею. Але нічим нам не зарадили, — розповідає Микола.
28 березня 2023 роки три будинки, серед яких і 32-й та 34-й по вулиці Мироносицькій, потрапили до списку тих, що підлягали знесенню. Таке рішення прийняла харківська регіональна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Проте мешканці всіх трьох будинків виступили проти, оскільки вважають, що будинки можна відновити. Сусіди, які теж були в цьому дворі, думають, що місцева влада мала намір знести будинки та забрати території.
Проте Микола спільно із сусідами відстоювали й навіть повісили банер на будинку «Не здали рідний Харків, не дамо знищити наш будинок».
Зрештою після суспільного розголосу повторну експертизу провели в будинку на вулиці Свободи, 11/13 [третій будинок, який хотіли знести — ред.]. З’ясувалося, що його можна відновити. Будинки на Мироносицькій теж перевіряли незалежні запорізькі експерти.
27 жовтня регіональна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Харківщини скасувала своє попереднє рішення щодо демонтажу будинку по вулиці Свободи, 11/13, а також на Мироносицькій, 32 та 34.
Раніше харківські журналісти Media Port вже розповідали, що жителі Мироносицької, 34 вже зверталися до міської влади щоби полагодити дах, бо під час дощів квартири заливає, вони руйнуються ще більше, утворюється пліснява. Щоб зберегти залишки майна, мешканці будинку самостійно вкрили покрівлю плівкою.
Щоби якось вберегти те, що залишилося від будівлі, Микола Гришин періодично вилазить на дах, щоби перевірити чи не пошкоджена плівка, чи не з’їхала вона. У разі чого — виправляє дефекти.
— Але було таке, що вода протікала в під’їзд й у підвал до нас. У нашій квартирі теж протікало. Довелося робити люки — вихід на дах у під’їздах. Після цього вже перестало, — жаліється пан Микола.
Кварти стала чужою: як виглядає зруйноване помешкання родини Гришиних
У квартиру на третьому поверсі чоловік часто ходить. Доки на вулиці тепло, то можна й дім просушити, і речі поскладати.
— Я влітку свою квартиру від сміття порозчищав, поскладав усі речі, полагодив лічильник, — розказує Микола, поки підіймаємося до його колишнього помешкання.
У сусідній квартирі близько чотирьох місяців тому обвалився стеля в одній кімнаті через сильну вологість. Квартира Гришиних вціліла, проте на стінах деінде з’являються тріщини, облазять шпалери.
Пан Микола сам забив вікна вдома так, щоб можна було в хорошу погоду на провітрювання відкривати. Усі речі розсортовані та розкладені по коробках. Кухня та ванна кімната обставлені коробками з книжками. Чоловік перебрав усю літературу та розсортував її по жанрах у різні коробки. Каже, що дуже засмутився, що багато книжок уже неможливо було врятувати. Вдома ще залишається певна частина вцілілих речей: від одягу до меблів.
— Ось тут, — показує на стіну на кухні, — раніше висів телевізор. Його побило, але я залишив підставку на випадок, якщо куплю новий, — сміється Микола. — Розумієте, сюди вже не хочеться приходити. Квартира стала чужою. Не хочеться псувати собі настрій.
Проте для того, щоби придбати телевізор і взагалі привести квартиру до ладу необхідно спочатку зробити дах та відбудувати будинок. Та коли це станеться — невідомо. Якщо зноситимуть будинок, то родині пообіцяли дати квартиру.
А поки чоловік продовжує облаштовувати сховище та доглядати за будинками. Наразі йому не вистачає перфоратора. Каже, що з ним він зможе зробити витяжку, на випадок, якщо доведеться буржуйку заносити в дім.
Спустившись назад та оглядаючись на навколишні руйнування та повітряну тривогу виникає питання, чи не страшно тут залишатися.
Микола посміхаючись дивиться мені у вічі та відповідає ствердно: «Ні».
— Бачите, людям до певного віку страшно вмирати, а потім страх зникає. Вік такий. Я раніше не розумів старих, а тепер розумію. До певного моменту боїшся, а далі — ні. Інша справа, якщо не встиг щось зробити, — каже пан Микола та повертається до свого підвалу.
Власний науковий проєкт
Миколі — 71 рік. Він був старшим науковим співробітником державного підприємства «Український науково-технічний центр металургійної промисловості “Енергосталь”».
Коли приходить холодна пора року, то Микола повертається до свого наукового проєкту «Спосіб виготовлення замкнутих безвузлових плетених мереж», який, можливо, допоможе зберегти БпЛА військовим.
Спосіб виготовлення замкнутих безвузлових плетених мереж — це особливий вид мереж, які відрізняються високою міцністю, довговічністю та відсутністю вузлів, що можуть послабити конструкцію. Такі мережі застосовуються в рибальстві, будівництві, сільському господарстві та інших галузях.
Науковець виносить пакет з усіма своїми виробами та показує нам. Для роботи він використовує проволоку та плете за схемою сітки. Чоловік пояснює, що хоча він це робить власноруч, такі об’єкти, ще й у збільшених формах може робити машина.
— Якщо зробити щось таке велике, то при падінні дрона цей виріб міг би пом’якшити удар. Це також могло б стати захистом для шин, — пояснює Микола.
Питаю його, чому ж він цим займається лише взимку, а Микола й відповідає, що по теплій погоді він має багато роботи по двору, а взимку може займатися, тим, що цікаво.
Також команда Ґвара Медіа зняла відеорепортаж про родину Гришиних, який ви можете подивитися далі.
Читайте також
- «Не хочу щоби про наше село забули»: Довгеньке через два роки після деокупації.
