
Мову на хліб не намажеш? Дехто таки спробував і розповідає, що із цього вийшло
Урбаністика
Де одні бачать проблеми, інші бачать можливості. Оптимістично налаштовані мешканці Харкова заснували бізнеси, які популяризують українську мову і культуру: письменниця Марко Терен – розмовний клуб «Українські мовні кола», Роман Алімаскін – культурний проєкт і крамницю одягу та аксесуарів із цитатами з українських класиків «Мармур», Ксенія Угненко – курси корпоративної української «Словолов».
Об’єднують їх два головні критерії: дотичність до української культури та комерційна основа. Як вдається поєднувати потрібне і корисне та як знайти свої «троянди й виноград» – читайте в нашому матеріалі.
Марко Терен і «Мовні кола»
З кого і чого все почалося
З дитинства знала, чим хочу займатися. Тому вже половину життя насолоджуюся обраним шляхом. Пишу книги для дорослих та дітей, завжди мала справу з книгами. Вищу освіту здобула в університеті імені Каразіна на факультеті української філології. Там отримала чудовий досвід, за який вдячна викладачам. Знання, підтримка та добре ставлення – дуже цінні. Моя робота і є хобі: люблю писати, люблю мову, люблю книги. А ще – вирощую квіти на підвіконні. Найбільше тішить мене журавець.
Зараз займаюся спортом: думала поправити здоров’я після перенесеного ковіду та його наслідків, але захопилася. Тепер чекаю на кожне тренування з нетерпінням. Спорт мотивує та допомагає мені краще організувати свій час, раціонально розраховувати сили, щоб більше встигати. Найулюбленіше – проводити час зі своїми донечками, родиною. Щораз, як випадає нагода, з насолодою беруся читати нові книги, які купую собі заздалегідь.
Саму ідею проєкту носила в голові давно, ще з 2014 року, коли побачила, яку важливу справу робила пані Антоніна Рябокінь, проводячи для охочих курси української мови. Довго не могла наважитися, не доходили руки: завжди веду декілька волонтерських проєктів, які вбачаю потрібними для сьогодення: #Благодійна_книжова_вежа – збір книг українською для бібліотек й освітніх локацій регіонів, що найбільше постраждали від русифікації та ворожої пропаганди; #МистецькіВівторки – щотижневі зустрічі з українськими митцями – все це забирає багато часу та енергії. А ще робота: авторська – для видавництва АССА, вчительська – розмовний клуб для батьків та дітей «Школи Змін». І от раптом зрозуміла, що готова брати ще людей, які мріють навчитися вільно володіти українською.
View this post on Instagram
На старт, увага… і перші труднощі
Спочатку я прописала концепцію, як це має бути, сформулювала пропозицію для клієнтів, потім створила логотип, групу у фейсбуку та сторінку в інстаграмі. Запросила туди людей – і вас запрошую. Власне, люди почали заповнювати гуглформу. Набралося три групи дорослих та одна дитяча. Працюємо натхненно.
Щодо фінансового боку – я зверталася по поради до друзів, провела декілька опитувань. А найголовніше – я зрозуміла, що можу запропонувати людям, та адекватно оцінила вартість цих послуг. Мені важливо, щоб люди не тільки мали бажання, а й могли собі дозволити втілити це бажання в життя. На тому і стоїмо.
Як не дивно, починаючи справу, я навіть не думала, що можу зіштовхнутися з якоюсь необґрунтованою критикою чи претензіями, але таки довелося. Дехто почав хвилюватися, що їм не вистачить людей, які хочуть покращити розмовну українську, що я всіх собі заберу. Але ж це смішно. У цьому місті, в цій країні ще стільки роботи. Я просто посміхнулася з цього й пішла далі своєю дорогою. Кожному своє робити. У кожного свої методи, принципи, потужності, своя репутація та підхід. Я роблю проєкт, орієнтуючись на те, щоб передусім людям, які йдуть на такий крок — вивчення та покращення мови, — було комфортно, затишно й хотілося ще. Думаю, це важливо. Не те, який це має вигляд для картинки, а те, яка ідея та які результати її втілення.
Навіщо нам і вам це
Я завжди жартую про те, що головна мета – це професійна українізація всіх навколо. Хочеться жити в місті, де люди люблять мову, розуміють її, насолоджуються чуючи. Хочу, щоб місто повнилося рідною мовою. Зараз, якщо чесно, почути в Харкові українську на вулицях або в транспорті від пересічних людей – це велика удача, яка трапляється навіть не щодня. Однак у кожному жарті є доля правди. Мій проєкт щойно злетів. Він націлений на якість, а не на кількість. Мова, звісно, може годувати. Будь-яка справа, яку ти любиш і добре робиш, може годувати. Я в це вірю, тому й почала потрохи просувати «Мовні кола». Адже, крім задоволення, робота має таки приносити гроші.
Особисті правила та незайві поради
Я тільки почала. Це перший мій самостійний досвід бізнесу, якщо можна так сказати. Проте, думаю, деякі правила мого проєкту мають приблизно такий вигляд:
- робити старанно те, за що взявся;
- любити те, що робиш, не сумніватися в собі, навіть коли хвилюєшся;
- самій жити за тими правилами, які ти пропонуєш іншим;
- жодного тиску, негативу, роздратування;
- мотивація та заохочення;
- цікава подача інформації;
- позитивна та дружня атмосфера всередині кіл;
- всебічна підтримка;
- мінімум марудної академічности, максимум креативної практики та людяности;
- щоденні тренування мовленнєвого апарату;
- адекватна оцінка критики;
- не забувати дякувати всім дотичним;
- радіти успіхам;
- завжди продовжувати вчитися;
- організовувати активне тематичне дозвілля для учасників;
- багато читання.
Я все записую, все завжди аналізую до дрібниць. Перші декілька днів після злету проєкту майже не спала. Переживання й думки не давали спокою. Як покладаються на мене та довіряють мені люди, які приходять до мене, так і я довіряюся їм, орієнтуюся на їхні бажання та потреби. Виходить така гармонійна, не травматична співпраця. Багато інтуїтивного, багато підготованого матеріалу. Дай Боже так буде й надалі.
Якщо комусь не вистачає сил або мотивації для свого проєкту, можу, звісно, підбадьорити стандартними фразами про «повірити в себе» та «наважитися», хоча це теж буде чиста правда. На будь-яку ідею наважитися, певно, найскладніше. Якщо дійсно є такі люди, яким цікаво чи боязко, то я залюбки відповім відверто на їхні запитання. Думаю, в кожного своє бачення й мета, але чийсь досвід може стати в пригоді. Може, комусь допоможе мій? Звертайтеся, пишіть, будемо говорити. Марко Терен у фейсбуку знайти легко :).
Роман Алімаскін і «Мармур»
З кого і чого все почалося
Мене звати Роман, я співзасновник «Мармуру», займаюся розвитком проєкту й поширенням культурних ідей у світі. У вільний час вивчаю філософію, обожнюю поезію та діалоги з друзями.
Навчався на логіста (транспортна справа) й рік працював за спеціальністю, робота змушувала переходити червоні лінії принципів й уявлення про здоровий світ, тому все покинув й полинув до рідного слова.
Ідея «Мармуру» прийшла в голову нашому дизайнерові. Було дуже страшно наважитися робити те, чого ще немає у світі, але мета – зробити Україну країною розквіту культури й вивести її з болота «післяімперського» стану – надихала й надавала сил.
Переглянути цей допис в Instagram
На старт, увага… і перші труднощі
Почали «Мармур» з 8 тисяч тисяч гривень і потім постійно помножували цю суму. Ціни на футболки, екоторби, світшоти, худі і наліпок залежать від якости виробів і друку. Головний критерій – це золота середина між ціною/якістю та доступністю людям.
Проблеми на початку були з маленьким стартовим капіталом та складністю спілкування українською, часто робили помилки й відчували своє маленьке зростання у справі. Однак поступово з’являвся досвід, ми переходили на спілкування тільки українською й ці проблеми пішли від нас. Головна проблема в бізнесі – це недолік мізків та мотивації, тому потрохи потрібно вчитися на помилках і більше читати.
Критики чи знущань майже не було, оскільки всі приблизно розуміють, хто ми й нащо працюємо. Звісно, одиниці намагалися пояснити нам, хто ми такі, але, скільки б на дерево не казали, що воно кущ, суть дерева не змінюється. У нас неймовірна й розумна авдиторія, ми працюємо і створюємо речі для чудових людей.
Коли ми побачили, ким ми маємо ставати в «Мармурі» й що в собі розвивати, тоді й зрозуміли, що справа має добре піти, бо це гідна й важлива місія в умовах сучасної України. Потім шліфування дизайнів було, вибір висловів, пошук постачальників одягу та друкарні для реалізації ідеї. За весь перший рік роботи ми відпочивали 6-7 днів, інший час був вкладений у розвиток проєкту, зранку до вечора, без вихідних – і тепер нас знають у всій Україні та за її межами, праця мала сенс.
Навіщо нам і вам це
Після двох років роботи почав розуміти сенс слів «немає нічого сильнішого за ідею, час котрої настав». Напевно, в тому й сила, щоб жертвувати себе на користь чогось великого, тому що ти можеш у цьому служінні пробудити власну велич.
Особисті правила та незайві поради
За один місяць ми запустили проєкт. Найголовніше в побудові «Мармуру» – це ідея дотримуватися норм і принципів, за які ми не маємо права виходити: чесність, довіра до людей та одне до одного, ввічливість, щирість. Тобто ми одразу прописали собі, ким ми хочемо бути в «Мармурі», заради чого це все й дали обіцянку постійно повертатися до головної мети – просування культури.
«Мармур» передусім годує людей, задовільняючи потребу людини в сенсах й ідеях, які б робили життя щасливішим. Мета проєкту – актуалізація літератури як інструмента роботи над собою, роботи над своєю безсмертною частиною. Також «Мармур» приносить нам кошти, на які ми можемо жити й служити силі думці й надалі.
Порада, яку я хотів би дати всім, хто потребує підтримки чи мотивації, дуже проста – зрозуміти, навіщо ти хочеш почати власну справу, й любити те, заради чого чи в чому ти працюватимеш. Коли є любов до справи, жодні перешкоди не зупинять, хіба що власна доля.
Ксенія Угненко і «Словолов»
З кого і чого все почалося
Закінчивши магістратуру філології (українська мова та література) в університеті Каразіна, де я тільки не працювала: вчителькою у школі, лаборанткою на катедрі української мови, копірайтеркою, редакторкою в інших комерційних установах. Зараз викладаю українську, редагую, перекладаю тексти, є тренеркою розмовного клубу. Хобі в мене дороге – ходити до психотерапевта :).
Ідея проєкту народилася в 2017 році. Я її зафіксувала, але не знала, що робити. Далі була величезна перерва, але мене не полишало відчуття, що скоро доведеться розпочати щось своє. І коли я максимально вигоріла під час роботи в універі й провела перший курс «Корпоративна українська для готельно-ресторанного бізнесу», то зрозуміла, що час продумувати концепцію докладніше.
Переглянути цей допис в Instagram
На старт, увага… і перші труднощі
Перші кроки в реалізації: розповіла батькам, які мене люблять і не можуть оцінювати критично :), тоді подругам, які дали свої фахові коментарі, прописала програму курсу та послуги студії й почала розсилати комерційні пропозиції потенційним клієнтам.
До жодних фахівців я не зверталася. Я відштовхувалася від власних уявлень про функціонування проєкту та про цінову політику, але й вони були примарними дещо. Цей ринок ще не вивчений, тому я така собі «першопроходиця».
Під час роботи виникли помилки з нестачею інформаційної та інтерактивної бази для вивчення української дорослими. Використовуючи теоретичну базу, вигадую переважно все сама.
З критики – була лише критика від самої себе. Жорстка, але справедлива.
Навіщо нам і вам це
Головна мета проєкту – дати людям відчуття комфорту, коли вони послуговуються українською в різних сферах життя. Після комфорту прийде вже й граматика зі стилістикою. Головне – розговоритися так українською, щоб покинуло почуття постійного добору відповідного слова в голові. Якщо ж без лірики, то «Словолов» про бізнес українською.
Особисті правила та незайві поради
Знати ціну своїм послугам, своєму часу та своїй кваліфікації. Не витрачати даремно час на того, хто не зацікавлений, а просто перехожий. Окрім фінансового ресурсу, потрібно вкладати ще й свій час та харизму. А це інколи ой як не просто.
Як на мене, не можу давати якихось практичних порад. Однак одне потрібно усвідомити одразу: розпочинати проєкт (як би ти того не хотів/-ла) і паралельно навантажувати себе ще купою роботи не вдасться. Від самого початку необхідно правильно розставити пріоритети, навіть якщо це поки не вигідно, наприклад, фінансово.
Цей матеріал було створено за підтримки Patreon-cпільноти Gwara Media.