«Цього року тепло прийшло рано, в березні. Всі рослини почали рости, а потім настали морози. Звичайно, це мало наслідки. Ми втратили врожай фруктів, але деякі овочі вдалося врятувати», — розповідає фермер Віктор, який вирощує виноград і має невелику пасіку в Охочому, селі на південний захід від Харкова.
У перші місяці повномасштабної війни Росія захопила близько третини Харківщини, тоді початок садово-городнього року пройшов паралельно з адаптацією людей до нової, жахливої реальності. Було багато необроблених сільськогосподарських угідь, розповідає Віктор дорогою до пасіки.
«Люди боялися щось садити, — показує він на оброблені поля дорогою до села, — але тепер кожен клаптик землі використовується. Це дуже важливо — люди повинні працювати».
Погода навесні 2025 року була непередбачуваною, тож у травні Ґвара Медіа зустрілася з тими, хто вивчає сільське господарство, і тими, хто займається землеробством, щоб поговорити про їхню улюблену справу та цьогорічні виклики.
Інститут овочівництва
Український гідрометцентр повідомив, що цього року вегетаційний період розпочався 6 квітня. Відтоді будь-яка температура нижче 0°C вважалася «небезпечним заморозком» для сільськогосподарських культур.
Цієї весни температура опускалася нижче нуля двічі — у квітні й травні. Ці раптові похолодання стали справжнім випробуванням для всіх, хто займається сільським господарством.
«Більшість рослин у нашому регіоні перестають рости, якщо нічна температура опускається нижче 10°C. Якщо така температура тримається понад тиждень, рослини починають гинути, а це означає, що врожай буде не таким, як ми очікуємо», — розповідає Любов Пилипенко, старша наукова співробітниця Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук (НААН).
Інститут, головний корпус якого розташований у селищі Селекційне у передмісті Харкова, займається виведенням сортів овочів, які добре ростуть у сучасних умовах і є стійкими до хвороб та шкідників.
У 2022 році Росія завдала авіаудару по Селекційному, вибивши вікна в будівлі Інституту. Попри небезпеку, вчені продовжували працювати.
Цього року, окрім типових для Харківщини помідорів, перців, огірків та картоплі, вони вирощують батат [солодка картопля — ред.].
Інститут також турбується про захист посівів від несприятливих погодних умов. Вчена секретарка Інституту Оксана Шабетя ділиться своїми спостереженнями:
«Окрім встановлення теплиць чи накриття рослин агроволокном, важливо використовувати добрива. Саджанці мають бути достатньо сильними, щоб вижити».
Чим більше саджанців удасться врятувати таким чином, зазначає вона, тим менше рослин доведеться висаджувати знову.
Холодна і волога погода також сприяє поширенню грибкової інфекції, тому це ще одна річ, яка турбує вчених.
Шабетя каже, що Харківській області пощастило, бо температура знижувалася лише двічі — в інших регіонах України через постійні морози доводилося висаджувати розсаду по чотири й більше разів.
В Інституті також відмітили й переваги перепадів температури: деякі шкідники, такі як попелиця, довгоносик та колорадський жук, не виживають на холоді, тож цього року їх менше. Пилипенко додає, що холод допомагає утримувати вологу в ґрунті, і рослинам потрібно менше води.
«Квітневі заморозки, звісно, вплинули на фруктові дерева — яблук, абрикосів та груш не буде. Але бджоли збирають пилок, щоб пережити ці холодні періоди, і зараз [коли потеплішало — ред.] тільки розпочали свою активну фазу роботи. Ми бачимо затримки у природі через ці морози. Думаю, що пік збору врожаю цього року буде набагато пізніше, ніж зазвичай», — розповідає Віктор, доглядаючи за бджолами.
«Земля може зцілювати»
Фермер і власник ще однієї пасіки на виїзді з Охочого Володимир вважає, що соління та консервування — найкращий спосіб впоратись із неврожаєм.
«Коли я був молодшим, я не міг зрозуміти пристрасть моєї матері до консервування фруктів та овочів. Навіть коли вона постарішала, мала слабке здоров’я, у нас завжди були сотні банок щоліта», — розповідає він.
Одного разу, каже Володимир, грибок вразив усі огірки в регіоні. Інфекція була настільки сильною, що деякі види зникли на кілька років, але в його родині залишилося багато банок із соліннями.
«Цього року врожаю фруктів не буде, але вдома є консервації, і я знаю, що завдяки прикладу мами у нас все одно будуть фрукти», — сказав він.
Щоб врятувати рослини від холоду, місцеві жителі села Охоче намагалися використовувати агроволокно, поліетиленові плівки або прості пластикові пляшки, щоб вкрити саджанці, та це не спрацювало. Це так само не допомогло б врятувати й фруктові дерева, адже вкрити їх було значно складніше, майже неможливо.
Тепер, коли температура стабілізувалася на позначці вище 0°C, у жителів села є можливість висадити більше саджанців, але садити нові дерева занадто складно і дорого. Оскільки погода з кожним роком стає все більш непередбачуваною, невідомо, чи будуть в Охочому плоди в наступному сезоні.
Втім, місцеві кажуть, що без городу вижити неможливо — вони готові садити овочі заново після кожної морозної ночі, тому що їм це «потрібно».
«Мій город — це моє місце сили», — каже Лідія, одна з місцевих мешканок. Минулого року її зять загинув під Бахмутом. Тепер Лідія та її донька доглядають за величезним садом в Охочому.
«У нашому житті багато стресу, але земля може зцілювати, особливо якщо про неї дбати», — каже вона.
Віддалені поселення, такі як Охоче, дають людям можливість зосередитися на своїх садах без тривог — повітряні атаки все ще трапляються, але сирен немає, що створює ілюзію спокою.
У селі проживають вимушені переселенці з окупованих або прифронтових регіонів країни. Багато хто називає сад своїми «найкращими ліками», що відвертають від усіх стресів і проблем.
«Лавка деокупації»
Люди у Студенку, деокупованому селі на Ізюмщині, так само зіштовхнулись із заморозками, втративши більшість рослин — але, оскільки їхнє село розташоване лише за 20 кілометрів від лінії фронту, їм довелося рятувати врожай на тлі постійних російських атак і загрози повторної окупації.
«Перше, що впадає в очі, — наші фермери вирощують розсаду в ящиках з-під боєприпасів, що залишилися від росіян. У селі все йде в хід», — говорить сміючись Наталі Артюшенко.
Вона — співорганізаторка «Лавки деокупації» і менеджерка благодійного фонду «Волонтерська», які допомагають фермерам зі Студенка цього року:
«Нам вдалось врятувати полуницю та картоплю. Наш фонд привозив агроволокно, бо фермери з села просили. Проте це було біле агроволокно, тому що саме через нього проходить сонячне світло — і все росте. Город був схожий на маленьку тепличку».
«Лавка деокупації» дає можливість фермерам зі зруйнованих війною громад продавати фрукти та овочі — допомагають їм стати на ноги.
Наталі також розповідає про Довгеньке, ще одне село в Харківській області, з яким працює проєкт (Ґвара була там декілька разів, зокрема після звільнення села від російської окупації) — воно досі частково забруднене мінами та іншими вибуховими предметами.
Вона каже, що навіть якщо люди не можуть належним чином обробляти землю, вони продовжують працювати на своїх городах, попри всі загрози.
Наталі також займається фермерством. Дача її батьків розташована у Студенку. Вона часто відвідує їх, щоб відпочити та полежати, але догляд за овочами, фруктами та квітами приносить їй більше задоволення.
«Я працюю в саду, втомлююся, але навколо співають пташки, бігають комашки — і ти бачиш, що життя триває. Ти насолоджуєшся ним, навіть якщо втомився. Це медитація. І це справді працює, перевірено на собі», — говорить Наталі.
Читайте також
- Як на Харківщині розміновують сільськогосподарські угіддя найзабрудненіших в Україні територій — фото
- «Вони стріляють, а ми саджаємо»: жителі селища Борова про обстріли, евакуацію і городи
