fbpx
Мандрівні вчителі,
джедаї сільських шкіл, освітні дауншифтери:
програма «Навчай для України»,
її ідеї і учасники
GWARA MEDIA
«Навчай для України» працює вже 5 років. Цьогоріч прийом заявок завершився 14 травня, перевищивши попередні набори вдвічі: майже 400 кандидатів вирішили взяти участь у програмі та 100 шкіл повідомили про вакансії і готовність прийняти їх у себе. Після всіх етапів відбору 40-50 учасників, випускників різних українських вишів та молодих спеціалістів, поїдуть на два роки в села Львівської, Дніпропетровської, Одеської, Івано-Франківської та Київської областей, щоб навчати там дітей, розвивати громаду і отримати вчительський досвід.

Чому це важливо, чи можливо подолати освітню нерівність, підвищити престиж професії вчителя, як карантин і пандемія вплинули на освіту – про все це ми поговорили із СЕО «Навчай для України» Оксаною Матіяш. Також своїми історіями перебування на програмі з нами поділилися випускники «Навчай для України»: в них і переживання за почуття дітей, і зворушливі спогади, і пошук свого покликання.
Оксана Матіяш
СЕО «Навчай для України»
Про контекст: світовий і локальний
Якщо контекст, наприклад, Британії – це школи в бідних районах, то в Україні це діти, які навчаються в сільській місцевості.
Ми – частина глобальної мережі «Навчай для всіх», яка об'єднує 60 організацій. Метою всіх організацій є подолання освітньої нерівності, розширення освітніх можливостей дітей, які цього найбільше потребують. Кожна країна має свій контекст локальний. Якщо контекст, наприклад, Британії – це школи в бідних районах, то в Україні це діти, які навчаються в сільській місцевості. За даними PISA, середня академічна різниця між учнем з міста і з сільської місцевості – два з половиною роки.

«Навчай для Америки» існує вже 32 роки, її засновниця Венді Коп створила цю програму у відповідь на національну кризу в Америці. Її ідея полягала в тому, щоб найкращі випускники університетів Ліги Плюща, замість того щоб одразу починати корпоративну кар'єру, два роки віддали на покращення перспектив дітей, в яких зазвичай значно менше можливостей, ніж в інших .

Якщо знання дітей просідають, це означає, що вони будуть менш економічно вмілі в майбутньому. Існує дуже багато економічних досліджень. У середньому один рік навчання прямо пропорційний десяти відсоткам збільшення доходу, тобто людина з кращою освітою має більше змоги реалізувати себе в економічному плані.

Престиж професії вчителя падає в усіх країнах. Це така загальна тенденція. У Британії теж є викликом, що талановита молодь все менше й менше обирає професію вчителя як своє покликання. «Навчай для Британії» фокусуються також на тому, щоб популяризувати професію вчителя, що це професія креативна, така, що спонукає розвиватися. І загалом над цим працюють і всі інші партнери «Навчай для всіх».
Про лідерство, сучасні завдання освіти,
відповідальність молоді та її готовність активно діяти
Ми як програма не позиціонуємо себе як організацію, яка вирішить проблему освітньої нерівності в Україні, але як організацію, яка залучає до вирішення цієї проблеми талановиту молодь.
Ми себе позиціонуємо як лідерська стипендія для молоді перш за все. Наша модель базується на підході «вчителювання як лідерство». Освіта зараз – це не лише предметні знання, це набагато більше. Це т.зв. м'які навички: комунікаційні, управлінські, медіаграмотність, фінансова грамотність, знання іноземних мов. Коли ми говоримо «лідери», то маємо на увазі не обов'язково людей, які соціально активні, належать до громадської організації, але обов'язково – людей, які беруть відповідальність за локальні зміни, їдуть туди, де є найбільша потреба.

Лідерський розвиток починається на Літньому інституті – це суміш педагогічної теорії і практики разом з командною роботою, з комунікаційним тренінгом, з тренінгом з побудови проєкту (проджект-менеджменту). Потім упродовж двох років щомісяця учасники збираються на мінітренінги, кожен з них отримує підтримку від ментора. Після дворічного досвіду роботи з дітьми, де тобі потрібно застосовувати свої знання, тримати аудиторію, вміти зацікавити, вміти організувати, вміти пояснити, вміти знайти спільну мову з різними стейкхолдерами – дітьми, батьками, директором, шкільним колективом, громадою – учасники справді стають лідерами.

Ми як програма не позиціонуємо себе як організацію, яка вирішить проблему освітньої нерівності в Україні, але ми себе позиціонуємо як організацію, яка залучає до вирішення проблеми освітньої нерівності талановиту молодь, що стає інструментом змін і допомагає дітям розкривати їхній потенціал.

Залучаючи найкращих випускників університетів, загалом ми вже показуємо суспільству, що молодь не лише зацікавлена в економічній вигоді або в тому, щоб покинути країну, але є велика частина молоді, готової брати відповідальність за локальні зміни.
Про те, як відбувається метчінг
«школа в малому населеному пункті – новий учитель»
Школи до нас на програму подаються окремо. Існують певні критерії, починаючи з місця розташування і закінчуючи кількістю учнів. Ми працюємо із середньою школою.

В Україні розподіл учительських вакансій має географічну характеристику: в західних регіонах України вакансій учителя менше, ніж у східних. Нам також важливе предметне спрямування: потрібно поєднати учасника з вакансією у школі. У школі має бути вакансія того вчителя-предметника, якого ми можемо запропонувати. Відбувається такий метчінг.

Не у ста відсотках ми можемо знайти учасника. Щороку предметне спрямування учасників у когорті «Навчай для України» може змінюватися. Цього року ми, наприклад, робимо фокус на предмети STEM і англійську мову, адже буде обов'язкове ЗНО з математики, англійська теж потрібна при вступі в університет. Запити на вчителів математики, інформатики росте.

Учасників постійно супроводжують академічні ментори, методисти, щоб ми могли моніторити прогрес учасника (наскільки учасник почувається комфортно, наскільки йому вдається виконувати роль учителя, де йому потрібно допомогти, підказати щось), а учасники – могли рефлексувати, отримувати необхідну підтримку.
Про те, що сучасна школа – це школа, яка орієнтується на потреби учнів
Під час нашої роботи в «Навчай для України» ми зрозуміли, що в середній школі є діти, які не мають базових знань: не вміють писати і читати.
В Україні відбуваються позитивні зміни в системі освіти. Ми маємо Нову українську школу – це дуже важлива реформа. Змінити щось у системі освіти – це не процес одного дня. Щоб змінити школу, треба змінити систему. В Україні є дуже різні школи: гімназії, ліцеї, приватні, державні. І є школи в сільській місцевості, які перебувають зовсім в іншій реальності.

Під час нашої роботи в «Навчай для України» ми зрозуміли, що в середній школі є діти, які не мають базових знань: не вміють писати і читати. З такими дітьми потрібно працювати індивідуально. Таких дітей потрібно окремо підтягувати, тому що для них неопанування базових навичок означає, що вони не зможуть продовжити освіту після школи, вони матимуть менший доступ до економічних можливостей.

Потрібно заглибитися в екосистему школи і зрозуміти, які саме потреби мають учні, які виклики стоять перед ними. Це той фокус, який беруть наші учасники, щоб покращити життя таких дітей.
Про головні цінності
Толерантність та інклюзія – це два важливі аспекти підготовки на програмі і взагалі відбору учасників. Наша мета – залучити людей, для яких ціннісно це щось щоденне. Усе починається з аплікації, де учасники пояснюють свою мотивацію, пишуть про себе, потім відбувається інтерв'ю, на якому ми спілкуємося з людиною, зважаючи на рівень розмови, стиль розмови. Якщо інтерв'ю було успішне, далі йде центр оцінювання, де відбувається групова активність, взаємодія в команді.

Ми симулюємо урок, на цьому уроці є три типи учнів (відмінник, бешкетник, учень, якому все одно): у вас є 10 хвилин, для того щоб провести урок, і наші учні його «зривають». Ми спостерігаємо за тим, як учасник поводиться в такій ситуації.

Один з критеріїв – толерантність. Усі діти, як і всі люди, дуже різні. Дуже важливо, щоб в учасника не було бажання ставити якесь клеймо, сприймати учнів у якомусь контексті. Усі ситуації дуже індивідуальні. Наше завдання – не навчити, як правильно, а дати фундамент, впевненість, фреймворк, на основі якого вони будуть застосовувати свої навички і діяти у відповідних ситуаціях.
Про випускників
У США є мережа випускників «Навчай для Америки», вона об'єднує понад 65 тис. осіб. Вони відкривають свої школи, стають директорами, соціальними підприємцями, потрапляють у списки Forbes. Для нас це теж одна із цілей – побудувати спільноту випускників «Навчай для України», які будуть об'єднані прагненням позитивно впливати на освітню систему, змінювати її.
Ірина Паламарчук
викладала математику у школі села Приморське Одеської області
До програми в мене вже був досвід роботи з дітьми, я встигла попрацювати в Лондоні, але повернулася в Україну, тому що розуміла: хочу втілювати свої професійні бажання і розвиватися тут. Професію педагога для себе я не розглядала раніше, але завжди мала бажання навчати, а особливо тих, хто цього найбільше потребує. Якщо я можу при цьому ще й впливати на певні соціальні моменти, то буду від цього ще щасливіша.

До програми в мене був досвід роботи репетитором математики, працювала також і у груповому форматі з дітьми зі школи мінімоделей та центру дитячого розвитку в Тернополі. З одного боку, всі діти ніби однакові, але труднощі у всіх різні.

Наприклад, у Тернополі, звідки я, для дітей існує багато можливостей для розвитку. А вже дітям Приморського добиратися на факультативи та гуртки потрібно було в сусіднє місто. Автобус до Вилкового їздить лише до третьої години дня, тобто після гуртка діти не мають чим повернутися назад. Не кожна сім'я має машину. Тому, якщо ми говоримо про сільські школи, вкрай важливо організовувати спортивні секції, гуртки та культурні центри безпосередньо у школах.

Розвиток дітей напряму залежить від розвитку родини та громади, в якій вони зростають. Хоча я жила одразу навпроти школи, проте одразу полюбила велопрогулянки. Крутять педалі тут усі, адже велосипед – це зручно, а добратися з одного кінця села в інший можна дуже швидко. Згодом мені вдалося перетворити це хобі в організацію велотуризму в цій місцевості, що збільшить наплив туристів, а відповідно покращить доходи місцевих родин та сприятиме розвитку туризму в Приморському зокрема.
Фінансові можливості батьків теж доволі різні. Придбати комп'ютер та підключити інтернет може не кожна сім'я. Дистанційне навчання стало для цих сімей теж викликом.

Найбільше за два роки мене вразило те, як діти виросли за літо. Приморське має рекреаційну зону з майже сотнею відпочинкових баз, і мої учні там влітку працюють. Діти в селах змалечку при роботі, розуміють, що таке відповідальність. У кожного вдома по 3-5 братів і сестер, город, скотина, домашні обов'язки. Частково це заважає їм фокусуватися на здобуванні навичок у напрямках, які їм цікаві.

Ця робота змінила моє життя. Мій ріст відбувався дуже швидко. Я здобувала нові навички, вчилася разом з іншими учасниками програми та вчителями. Я отримала неймовірний досвід спілкування з дітьми та шкільним колективом. Ситуації бувають різні, зате тепер я можу порозумітися з будь-ким. Я зрозуміла, що, для того щоб щось змінювати, варто працювати спільно: залучати батьків, громаду, мотивувати самих школярів.

Може здатися, що два роки – це задовго. Скоріше, замало. Перший рік ти адаптовуєшся, а коли освоївся – твориш зміни. Особисто мені не вистачило цього часу, я хотіла б продовжити участь у програмі ще на рік. Проте і після її завершення участь у житті цієї спільноти не припиняється й досі.

Вчителювати у школі – не просто, але воно того варте. Навіть якщо хоч одна дитина навчилася чогось нового від мене, я вже найщасливіша.
Анастасія Бєляєва
Я завжди знала, що робота з дітьми (і взагалі з людьми) – це моє. Моя гіпотеза завдяки програмі підтвердилася. Тепер можу пояснити будь-що, будь-кому в найоптимальніший спосіб цікаво та доступно, ще й кайфувати від цього. А ще сюди додам адаптацію на новому місті, нових друзів, нові досвіди, нові знання, любов та ще купу речей.

Кожен день – це був виклик і вміння маневрувати, дослухатися, працювати та навчатися навчати. Ми з учнями досліджували, розмірковували, жартували, докладали зусиль, вірили в себе, читали, писали, творили своє, змінювали упередження щодо української літератури та вчилися любити читати взагалі. Учні почали писати твори самі. І це, як на мене, вже суперрезультат і моя гордість.

Я проводила творчі музично-літературні зустрічі, кінопокази, гурток «Літературна студія», гурток з підготовки до ЗНО, англійську для батьків і дітей, а ще ми з 11 класом зробили імерсивну прогулянку школою за твором Валер'яна Підмогильного «Місто». Це все надихало і подарувало розуміння, чим хочу займатися далі.

До нас приїжджала громадська організація Vidlik, ми організували листування з учнями з Індії, зараз влаштовуємо відкриті кінопокази просто неба спільно з Arthouse traffic та плануємо екофестиваль, тож поки Теплодар мене не відпускає і до кінця літа я тут.

Загалом за ці два роки вдалося побувати в іншому світі та перейти межу своєї зони комфорту 100 500 разів. Тепер у мене багато сил та натхнення на нові звершення. Далі буде.
Олександр Линець
викладав математику та інформатику у селі Вороньків Київської обл.
Я випускник факультету кібернетики КНУ і випускник програми «Навчай для України». На останніх курсах університету я зрозумів, що обрана сфера IT – не те, чим мені хотілося б займатись у житті. Одночасно я підпрацьовував репетитором і від цього отримував задоволення. Я думав про те, як можна реалізуватись у сфері освіти, але самостійно піти працювати у школу не наважувався. Не відчував, що в змозі працювати з цілим класом, переймався через безліч речей, що їх необхідно було опанувати для вчительської роботи, непокоївся через нездатність забезпечити себе цією роботою. Саме в цей момент мене я дізнався про набір в НДУ.

Подолання освітньої нерівності – це комплексна, складна проблема, для якої не існує єдиного універсального алгоритму рішення. Це проблема, з якою мають справу всі країни світу. Це проблема, що стосується кожного – наше повсякденне життя залежить від компетенції десятків тисяч людей.

Що дійсно мені вдалося за два роки програми я зможу дізнатися років за десять. Однак я вірю, що івенти, які я проводив у школі – від олімпіад до «Що? Де? Коли?» – дали учням можливість проявити себе. Сподіваюся, що знайомство із життям своїх ровесників з інших країн разом з Docu/тиждень допомогло моїм учням розширити світогляд.
Робота під час програми дала дуже хороше розуміння викликів сучасної освіти, проблем, які вона має вирішувати, та шляхів їх розв'язання.
Згадувати історії, що трапилися під час цих двох років можна дуже довго. Пам'ятаю, як одного разу зайшов у книжковий магазин у Борисполі. За звичкою вирішив заодно купити якусь книжку для шкільного буккросингу. Мою розмову з продавцем почув чоловік у черзі, почав розпитувати більше. Виявилося, що його родичі з того села, де я викладав. Після насправді цікавої розмови цей чоловік подарував для шкільного буккросингу кілька книг.

Або, переглядаючи відео своїх уроків, я помітив, що один зазвичай дуже спокійний учень час від часу (сподіваюся, після правильно розв'язаного завдання) виконує маленький переможний танець руками. Або згадати про зошит, який можна було впізнати по запаху: учня вдома був дров'яний котел, тож усі його речі мали міцний аромат копченостей.

Наразі я продовжую працювати у сфері освіти, вчителем у ліцеї, який колись закінчував. Досвід, отриманий під час програми, використовую щоденно в роботі. Я став впевненіший у собі. Крім того, робота під час програми дала дуже хороше розуміння викликів сучасної освіти, проблем, які вона має вирішувати, та шляхів їх розв'язання. Ну і звісно, ті самі навички, що допомагають краще порозумітися з учнями, з колегами, з друзями та з сім'єю.
Анна Коваль
викладала художнє мистецтво у селі Козьова Львівської обл.
Я закінчила художньо-графічний факультет Криворізького державного педагогічного університету. Потім поїхала підкорювати Київ спочатку в ролі мозаїстки, а відтак – дизайнерки ювелірних виробів. Врешті зрозуміла, що суєта великих шумних міст мене втомлює.

Насправді на той момент мені набридла моя дещо одноманітна робота. Ще до того, як я дізналася про програму, я почала розглядати можливість працювати з дітьми, адже діти дарують багато емоцій та вражень, їхні слова та вчинки спонукають до роздумів.

Серед причин було й те, що зараз надзвичайно мало уваги приділяють вивченню мистецтва у школах, ніби це зовсім непотрібні заняття. Звичайно, головною метою вчителя/-ки образотворчого мистецтва не є виростити нового (чи нову) Пікассо, а передусім допомогти розвинути творче мислення, естетичний смак та відчуття прекрасного. Й не варто цього недооцінювати, адже ці навички та вміння безпосередньо впливають на формування свідомої й всебічно розвиненої особистості. А така людина вміє мислити, аналізувати, планувати, фантазувати та мріяти, що є дуже затребуваним у наш час.

Одним з моїх правил у викладанні було не боятися творити та експериментувати. І спочатку дуже складно було пояснити дітям, що це їхня робота й вони мають право творити так, як хочуть. На кожному уроці лунали запитання типу «Чи можна я тут намалюю синю квітку?» Ну звичайно! Це ж ваше бачення. Я лише можу щось порадити чи трішки скерувати, в якому напрямку рухатись, якщо в цьому є потреба.

І це надзвичайно приємно помітити на другому році викладання, що саме ця робота належить саме цьому учню / цій учениці з притаманною їй манерою та стилем, у малюнку дійсно відчувається дитина і її світогляд, а не вказівки вчительки.
Тепер я краще знаю, як пояснити дитині мистецтво, як навчити сприймати та розуміти його.
Якось я принесла на урок айстри, щоб діти спробували натюрморт з натури. Звичайно, всі з великим задоволенням взялися творити у своїх альбомах. А я, як завжди, намотувала кола по класу, спостерігаючи за їхньою роботою. Та бентежила мене одна дівчинка, Аня: вона затулилася рукою й щось собі там малювала, щойно я підходила ближче – вона ховала малюнок. «Боже, як мені працювати з такими дітьми, як мені до них підійти, які слова підібрати?!» – схвильовано роздумувала я... За кілька хвилин діти радісно підскочили зі своїх місць, тримаючи в руках малюнки, і раптом переді мною з'явився мій портрет: я в такій же кофті, в таких же сережках і з такою ж зачіскою (навіть невидимки у волоссі є!) ходжу по класу попри букет айстр... У цьому дитячому малюнку так багато любові й теплоти, що неможливо описати свої емоції!
Зараз я вивчаю способи розвитку креативного мислення, придумую та упорядковую різноманітні практичні вправи. А розуміння вікової психології дає можливість створювати завдання з урахуванням вікового розвитку та можливостей дітей. Також це значно допомагає при створенні дитячих ілюстрацій: набагато краще розумію, який образ і як зчитуватиметься дітьми, чи він їм зрозумілий. Ну і зрештою, тепер я краще знаю, як пояснити дитині мистецтво, як навчити сприймати та розуміти його.

Інтерв’юерка: Олена Руда
Фото з архіву програми «Навчай для України»
Історія прочитана, тож тепер ти можеш стати частиною нашої спільноти.
Все, що ми робимо – від людей для людей. Наразі ми розвиваємо чат патреонів з редакцією. Там можна пітчити ідеї статей, ділитись фідбеком та радитись про наступні історії на сайті. Напряму задавати питання та спілкуватись із нашою командою.
На каналі ми будемо знайомити вас із Gwara Media і її мешканцями.
+