Юрій Федоренко на позивний «Ахіллес» — депутат Київської міськради та командир батальйону ударних безпілотників. Про застосування дронів він чув ще під час війни на Донбасі. У 2014 році «Ахіллес» брав участь в АТО, де отримав поранення та був звільнений у запас як обмежено придатний. БпЛА тоді не використовували, але те, що це може бути дуже перспективно, військові могли тільки прогнозувати.
З 2020 року він є депутатом Київради, проте зараз рідко буває у відрядженнях до столиці. Військового відпускають раз на два-три місяці на сесію. З початку повномасштабного вторгнення Федоренко захищав Україну в складі 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО, а з лютого 2023 очолював роту ударних БпЛА у складі 92-ї окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. З 31 січня 2024 року підрозділ розширився до батальйону.
Як почалася повномасштабна війна
— О 5 ранку батько розбудив телефонним дзвінком. Навіть не вибух, а батько. Каже: «Війна почалась повномасштабна». Я кажу: «Серйозно?». Він каже: «Так». Зрозуміло.
Тоді Юрій зробив декілька дзвінків в міську раду, щоб синхронізувати роботу. Після цього разом з колегами сформували пункт набору людей до 128-го батальйону тероборони. У той же день укомплектувалась 4-а стрілецька рота. 25 лютого новокомплектований підрозділ був на Житомирському напрямку.
— Дещо бентежно було, що 60% особового складу перший раз тримали зброю в руках. Не зовсім розуміли, якою стороною вставляти магазин до автомата, і як це взагалі працює. Нам пощастило не потрапити в жорсткі бої.
Згодом підрозділ перевели на лівий берег Києва в мікрорайон ДВРЗ, коли росіяни стояли в Броварах. Завданням роти було організувати оборону та дати відсіч у разі наступу. Також окремі групи евакуювали людей. У той час Юрій став командиром підрозділу.
Бої на Харківщині
У травні 2022 року роту «Ахіллеса» у складі 128 батальйону ТрО доєднали до 92-ї механізованої бригади, що займала смугу оборони на Харківщині — від Печенігів до Балаклії. Росіяни були з трьох боків. Українські військові організували лінію оборони так, що противник жодного разу не зміг прорвати позиції. Утім, візуальний контакт з ними був лише під час зіткнень, каже Юрій.
— Ми підняли перший коптер та побачили картину: противники на відстані 1,5-2 кілометри заправляють з паливозаправника танк, курять цигарки, ходять напівроздягнені. Тобто не було розуміння, що в них можуть попасти.
Рота Юрія отримала погодження від командира 92-ої бригади Павла Федосенка на розвідку та коригування артилерії за допомогою безпілотників. Перша така співпраця дала можливість знищити паливозаправник, і як каже «Ахіллес»: «Такий “факел” стояв, що з Харкова було видно». Також ліквідували командно-штабну машину, машину зв’язку і трошки «накришили» особового складу противника. Після цього у Юрія запитали, як можна зробити роботу системною.
З травня по серпень підрозділ не лише утримував позиції, а й міг бачити російських військових до 12 кілометрів углиб лінії зіткнення. По всій смузі оборони військові налагодили зв’язок розвідки БпЛА та артилерії, адже вогневих засобів тоді було небагато.
— Умовно на горизонті з’являється система реактивного вогню «Град», — пояснює Юрій, активно жестикулюючи. — Гармати немає, щоб її вразити. Розвідники супроводжують її одним дроном, доки не закінчується спроможність його польоту. Він передає координати на наступний розрахунок — там вже є гармата. Як тільки «Град» зупиняється, відбувається артпостріл. Тобто налагоджено горизонтальний зв’язок між розрахунками, а також вертикальний — вся інформація відразу передавалася артилерії.
Спочатку це було за координатами, а з середини липня через «Старлінки» налагодили відеотрансляцію. Внаслідок цього, у смузі відповідальності противник на більшості ділянок відтягнув техніку більш ніж на 20 кілометрів, розповідає військовий.
Юрій додає, що раніше «Град» приїжджав, розгортався, здійснював один залп в напрямку Чугуєва. Потім під’їжджала заряджальна машина, установка перезаряджалася й здійснювала ще один залп. Потім ситуація змінилася. По-перше, «Гради» відігнали від міста. По-друге, росіяни почали на повній швидкості їхати на «Граді», зупинятися, випускати дві ракети й, не складаючись у похідне положення, продовжували рух, оскільки відразу починався вогонь української артилерії.
Перехід до 92-ї бригади
У серпні 2022 року батальйон ТрО, у складі якого була рота Юрія, отримав команду на ротацію в Київ. Підрозділ «Ахіллеса» на загальному зібранні прийняв рішення залишитися в зоні бойових дій.
— Ми відчували наскільки ми ефективні в цій війні. Дуже важливо, що кожен в підрозділі був добровольцем. Мотивації відходити на відновлення не було — мотивація була виграти цю війну. У складі 92-ї штурмової ми розуміли, що витягуємо квиток на постійну війну.
З 91 людини 44 відразу перейшли до 92-ї. Решта не перейшли не тому, що їм бракувало хоробрості чи мужності, каже Юрій, а через часткову втрату здоров’я за півтора року війни.
Харківський контрнаступ
Коли роту залишили в 92-ій, Юрій думав, що з них знімуть задачу обороняти периметр і він дотренує решту особового складу для застосування засобів БпЛА, щоб люди могли хоч трошки відновлюватися. Робочий графік у літній час був з 5-ї години ранку і до 23-ї години вечора. На сон дві години, й так могло продовжуватися сім днів, каже комбат.
— 1 вересня, якщо мені не зраджує пам’ять, зателефонували та сказали: «Прибудь на нараду, є завдання цікаве». Там кажуть: «Ми йдемо в Харківський контрнаступ». Я кажу: «Серйозно? Коли?». «Через три дні». Супер, з мене тільки-тільки зняли задачу по обороні периметра.
Підрозділ добре знав територію, тож в контрнаступ один взвод пішов з 14-ю бригадою; Юрій разом з іншим взводом і декількома групами CCO і прикордонниками «ДОЗОРу» пішли в районі основного зосередження сил, і ще одна група відправилася з 3-ю танковою бригадою в напрямку Балаклії.
— Це було складно, тому що треба було забезпечити зв’язок між взводами. При цьому я рухався на передній лінії зі своїми розрахунками.
До того часу встигли налаштувати стабільний зв’язок. Під час контрнаступальної операції підрозділ забезпечував потужний результат з коригування вогню артилерії, каже Юрій.
На під’їзді до Куп’янська, за Грушівкою, по висоті проходив рубіж оборони росіян. За інформацією українських військових село було в сірій зоні — «уже майже деокуповане, але до кінця ще не зрозуміло». Взвод Юрія трьома автівками увірвався у Грушівку, пролетів блокпост, де ще перебувала ворожа техніка: «Нас насторожило те, що стояв Урал зі спущеними колесами, але повний боєприпасів».
— Починаємо підійматися до Куп’янська, пролітає назустріч нам машина. Ми такі: «Привіт». Нам з машини: «Привіт». Мені побратим каже: «Слухай, командире, вони геть зелені. І хрестів немає». Вороги проїхали повз та не ідентифікували нас, а ми не ідентифікували їх. Вони, як потім ми дізналися, були знищені нашими піхотними підрозділами.
Взвод Юрія зайняв точку, замаскувався та розвернув «Старлінк».
— Підіймаємо коптер, дивимося — якісь військові ходять за 500-600 метрів перед нами, передаємо точку артилерії. Начальник артилерії каже: «Ви що там робите?!». З 7-ї ранку орієнтовно до 14-ї години ми з під носа в противника коригували вогонь всієї артилерії.
О 14-й годині піхота пішла зачищати Грушівку. «Але вони не знали, що ми перебували в тій точці. З одного боку величезна радість, коли гуркотіли наші танки, з іншого, розуміючи як працюють механізовані підрозділи, якби вони побачили, напевно нас би не було». У результаті роботи рубіж взяли з одним легким пораненим, тобто умовно без проблем, каже Юрій.
— Через річку Оскіл є населений пункт Курилівка, ми його тільки деокупували. Я заводжу розрахунки, виїжджаю з Курилівки, за нами лягає пакет «Граду». Десь через пів кілометра бачу, що ходить якийсь чоловік і команди роздає. Під’їжджаємо ближче — дивлюсь — командир 92-ї. Це та людина, яка безпосередньо в складних ситуаціях, знаходила в собі мужність, для того, щоб прибути на передню лінію і підкрутити роботу так, як вона має бути.
Утворення роти безпілотників
— На початку 2023-го року викликає мене командир 92-ї та каже: «Слухай, а чи не хочеш ти пройти в 92-у штурмову у нас в штаті з’явилась рота безпілотників. Тепер не тільки розвідувати будеш, у вас ударні засоби будуть — всіх викошуватимете».
Я кажу: «Скільки в мене часу, щоб прийняти рішення?». Він каже: «До виходу з кабінету». Говорю: «Бінго, рішення прийнято. Ми з вами».
Від командира бригади залежить впровадження ініціатив та інновацій, і як взагалі буде розвиватися той чи інший напрямок, каже Юрій.
— Внаслідок хоробрості, мужності, розуму особового складу, який я маю за честь очолювати, підрозділ став одним з кращих в Силах оборони в цілому за кількістю вражених і знищених цілей противника. Один дрон за 500 доларів може знищити засіб, який вартує 16 мільйонів доларів.
31 січня 2024 року рота «Ахіллеса» розширилася до батальйону. «У зв’язку з ефективним виконанням бойових завдань нашим підрозділом, командуванням було прийнято рішення з роти утворити батальйон», — каже комбат. Зараз підрозділ проводить рекрутингову кампанію та планує збільшити кількість бійців уп’ятеро.
— Рішення про утворення підрозділу, що спеціалізується суто на безпілотниках, йшло «зверху»?
Коли Головнокомандувач обійняв свою посаду до початку повномасштабного вторгнення, він визначав напрямок БпЛА як один з пріоритетних, проте не встиг розгорнути навчальні центри, внести зміни до штату, знайти техніку та укомплектувати. З початком повномасштабної війни волонтери, яким я дуже вдячний, наситили Сили оборони розвідувальними БпЛА, зокрема «Мавіками» — топ коптерами війни, на мою думку. Ефективність БпЛА знову підтвердила, що це дуже результативний розвідувальний та ударний засіб. Тому було прийнято рішення створити роту ударних авіаційних комплексів. Також зараз активно розвивається інфраструктура — державні та волонтерські навчальні центри, а також виробництво БпЛА і відповідних боєприпасів на підприємствах різних типів..
— Чи зможе держава виробити мільйон дронів?
Так, але цього недостатньо, щоб покрити потреби Сил оборони.
Один розрахунок FPV-шників щодня відстрілює від 20 до 30 дронів. Це коштує від 10 до 15 тисяч доларів. Якщо працюють два розрахунки — вже 60 дронів. Тепер перемножуємо на місяць і розуміємо, яка виходить сума — це достатньо багато. Враховуючи, що вартість одного ворожого танка — близько 3 мільйонів доларів, а за місяць ми гарантовано знищуємо принаймні один, ефективність застосування дронів очевидна.
Потреба роти у БпЛА зараз покривається приблизно на 50% державним фінансуванням та на 50% коштом українського народу. У 2023 році частка державного фінансування зросла, і, я впевнений, у 2024 вона збільшиться ще більше. Втім, масштаби війни настільки великі, що державі самотужки не покрити всі потреби фронту. У 2024-2025 роках це буде неможливо зробити повністю. Тому по змозі кожен має продовжувати підтримувати фронт.
— Яке майбутнє ви бачите в напрямку БпЛА?
Наявні засоби стануть більш досконалими та модернізованими, зокрема FPV-дрони й коптери нічного застосування з автонаведенням. Нічні бомбери — це модифікації, які дозволять обходити РЕБ ворога. Вони підвищать ефективність виконання завдань. Крім цього будуть використовуватися інші канали зв’язку. Можливе також враження цілей противника на відстані 20-50 кілометрів за допомогою БпЛА. Це не фантастика.
Дуже важливо мати в складі підрозділу інженерну групу для доопрацювання дронів, наприклад, додавання антен та прошивки. Це дозволяє досвідченому пілоту виконувати завдання навіть під РЕБ ворога.
— Ви активно ведете власні соцмережі та сторінки підрозділу. В чому мотивація?
У своїх відео ми не розкриваємо військові секрети або не даємо будь-яких підказок ворогові, які він може використати собі на користь. Натомість ми демонструємо застосування техніки, яку нам надає український народ. Таким чином ми звітуємо. Крім того, формується авторитет підрозділу і довіра до нього.
Підрозділу, якому довіряють, приділятимуть більше уваги, а отже, він отримуватиме більше донатів та техніки. Впевнений, що кожному, хто передав той чи інший дрон, цікаво бачити, як саме він застосовується.
— Один з депутатів Київради на засіданні під час затвердження бюджету міста сказав, що «військовим має бути державний бюджет, місцеві бюджети залиште містам». Що думаєте про це?
На мою думку, зараз ми маємо забути про багато сфер облаштування життя і зосередитися на перемозі у цій спільній війні. Мають працювати медицина, наука, освіта, фінансуватися захищені статті бюджету, а також критична інфраструктура та логістика для доставлення боєприпасів на передову. Решта коштів повинні йти на війну та перемогу, адже немає сенсу в облаштуванні парків чи клумб, якщо все належатиме не нам.
У нас зараз іде війна Російської Федерації проти України, спрямована на знищення не лише державності, а й кожного українця. Це стало зрозуміло після деокупації Ірпеня, Бучі, Харківщини — кожен, хто називав себе українцем, був знищений. Ті, хто себе українцем не назвали під час окупації Донецької та Луганської областей з 2014 року — їх, в першу чергу, мобілізували й стерли в котлах на передовій лінії. Єдиний шанс зберегти державність і вижити — перемогти ворога та тримати динаміку на полі бою. Від неї залежить можливість керівництва нашої держави вести перемовини на міжнародному рівні та отримувати ті чи інші засоби.
— Чи вважаєте ви доцільним мобілізувати вмотивованих жінок?
На моє переконання, в Україні має бути впроваджена модель підготовки, подібна до ізраїльської. Кожен громадянин України, як чоловік, так і жінка, після досягнення повноліття повинні вміти захищати свою родину і державу зі зброєю.
Якщо ми виходимо в човні на річку і він перекидається, то можливість залишитись живими, є у тих, хто вміє плавати. Якщо не вмієш — скоріше за все, потонеш.
Кожен має бути готовий до мобілізації. Якщо Головнокомандувач каже, що потрібна певна кількість людей, держава повинна зробити все можливе, аби залучити цю кількість до військової служби. У вільній країні, ми маємо не лише права, але й обов’язки, зокрема, захищати Батьківщину.
Дуже важливо, щоб держава забезпечила рівність перед законом для кожного. Не можна забирати хлопців із сіл, а синків чиновників у столиці чи в іншому мегаполісі довго ховати. Як тільки ми забезпечимо рівність, відразу буде мобілізаційний коефіцієнт і вмотивоване суспільство.
Все відразу досконалим не буде. Важливо щоранку дивитися в дзеркало і питати себе: «що я зробив вчора і що зроблю сьогодні, аби Україна перемогла у війні проти ката-окупанта».
Читайте також
- «Перемога дається великою ціною»: командир підрозділу харківської бригади НГУ про бойові дії та втому від війни
- «Я — її єдина близька людина»: як військовий бабусю на фронт взяв
- «Я просто люблю ви**буватися, а для цього потрібні досягнення»: історія молодшої сержантки Куби
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
