Studio 9 Films (UK) разом з Gwara Media (Харків) презентують один з перших документальних фільмів про повномасштабне вторгнення росії в Україну — на каналі Al Jazeera.
З моменту нападу рф 24 лютого східне українське місто Харків постійно зазнає нищівних ракетних ударів. Станом на сьогодні сотні будинків у місті зруйновані, сотні життів цивільних забрала армія рф.
«На початку березня я побачила пост із Харкова, де пропонували місцевий контент і перевірений UGC», — розповідає засновниця та виконавчий продюсер Studio 9 Films Фіона Ллойд-Девіс. Вона одразу зв’язалася з командою Gwara Media — так почалася співпраця.
Фіона запросила екс-продюсерку і подругу з BBC, Еллі Уорф, і разом з Сергієм та двома його колегами, Ярославом та Олексієм, вони почали фільмувати щоденне життя людей, що залишаються в Харкові під обстрілами сил рф.
Сергій Прокопенко, координуючий редактор Gwara Media, сьогодні працює у рідному місті фіксером, репортером та вперше пробує себе в ролі відео журналіста під час війни. Стоячи спиною до будівлі, яку росіяни перетворили на руїни, він розповідає, чому вирішив не покидати Харків.
«На початку вторгнення ми всі мали вибір: виїжджати, ставати біженцями, чи залишатись тут і робити щось. Я не військовий репортер, і насправді не знаю, як це робити, але, здається, вчуся», — каже Сергій.
«Я зробив свій вибір — бути журналістом», — СЕО Gwara Media.
Сьогодні не лише він змінив свій напрям діяльності, аби бути корисним та виживати у надзвичайно складних обставинах. Величезна кілька людей різних професій відклали свою основну роботу та пішли волонтерити, допомагаючи Україні.
Ярослав Устіч, який народився та виріс у Харкові, — один з головних героїв фільму.
24-річний маркетолог Gwara Media розповідає у відео щоденнику про свої будні. Разом з родиною він залишився у квартирі на ХТЗ: родина та Ярослав сплять, їдять і живуть в коридорі, послуговуючись правилом «двох стін».
«Іноді було важко зібратися з думками і зробити те, що потрібно. Особливо на початку, у ті важкі перші тижні», — каже він.
Також у фільмі фігурує координатор волонтерської ініціативи «Пекельна Кухня» Єгор Горошко. Разом з дружиною він готує їжу цивільним та військовим.
«Звичайно, наших хлопцям легше робити “грузи двісті”, коли вони їдять смачний теплий суп», — ділиться Єгор.
Один з волонтерів ініціативи, Андрій, до війни працював в авіакосмічній компанії, а тепер привозить людям на передовій їжу, ліки та медичну допомогу. У той день, коли Сергій йде за ним зі своєю камерою, він вирушає в зону, зруйновану російською артилерією. Там він знаходить 86-річну Лідію Романівну, що опинилася буквально у пастці у своїй квартирі на 5-му поверсі.
Після лютневого вторгнення російські війська невпинно обстрілювали Харків артилерією, ракетами, касетними боєприпасами. За даними міського управління з надзвичайних ситуацій, щонайменше 500 мирних жителів були вбиті у місті з населенням 1,4 мільйона чоловік, причому напади переважно здійснювались вночі.
Марина Філатова, кураторка виставок у Харківському музеї мистецтв, розповідає про ексклюзивні твори, пошкоджені змінами температури та уламками розбитого скла після вибухів поблизу.
Її історія свідчить, що росія також систематично знищує українське мистецтво, культуру та архітектуру.
Іронічно, що у харківському музеї зберігаються також і роботи російських митців різних періодів. «Ми мали рятувати картини художників-росіян він російських солдат», — говорить Марина.
Мер міста Ігор Терехов у телевізійному інтерв’ю в березні заявив, що з початку вторгнення було пошкоджено понад 600 будівель. Серед них — культурні пам’ятки, такі як Харківська опера (ХАТОБ), Харківська філармонія, Палац Праці, конструктивістський Держпром, наразі поданий на розгляд ЮНЕСКО як об’єкт Всесвітньої спадщини.
Місто з населенням у майже 1,5 мільйона людей вже зменшилось до мільйона. Його вулиці зруйновані та засипані завалами, після обстрілів залишаються десятки поранених.
Проте, незважаючи на масштабну руйнацію, Харків та його люди налаштовані жити та перемагати на своїй рідній землі.
Дивіться документальну стрічку Ukraine: A City Under Siege на каналі Al Jazeera ось тут.
Цю історію опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
