Від початку повномасштабного вторгнення росіяни зруйнували у Харкові близько двох тисяч житлових будинків. По всій Україні росія запустила близько двох тисяч ракет.
Починаючи з 24 лютого, у Харкові не було жодного дня, коли росіяни не обстрілювали місто. Потрощені будинки, машини, зруйновані життя міста-мільйонника — це все про нього, про наш рідний Харків.
У мережі в назві Харкова замінили літеру “р” на “л”. Тепер кажуть, що Харків — це місто халків. І, знаєте, дивлячись на ці фото, складно заперечити.
Фотографка Олена Долженко зняла найболючіші місця на мапі Харкова.
У фоторепортажі ми показуємо, як тепер виглядає Салтівка, центр Харкова та Північна Салтівка — фотографії для матеріалу збиралися місяць.
Героїв праці, 31 березня
Станом на 31 березня у Харкові внаслідок бойових дій було зруйновано 1531 об’єктів інфраструктури: з них майже 1300 — житлові будинки. Салтівку того дня обстріляли вночі. Ось що про той день згадує фотографка Олена:
“Вулиця Героїв праці. Були там на другий день після влучання в будинок. Попередньо бачила місце події в новинах, але наживо зовсім по-іншому сприймається. Кожного разу, знімаючи кадри руйнувань, думаєш в першу чергу про людей. Що мали відчути вони в той самий момент, коли навкруги розривається все. Коли стовпи ламаються від вибуху, наче сірники”.
На фото, які зробила Олена, видно, як в будинку від вибуху повилітали вікна. В когось навіть витримала плівка, якою були завішані вікна. Поруч з вцілилим дитячим майданчиком стоїть машина — на ній вже навряд чи можна буде їздити, адже стовп впав прямо по центру автівки. А в ще одній машині на Героїв праці залишились отвори від снаряду, який влучив на пасажирське позаду водія.
Північна Салтівка
Кажуть, що Північна Салтівка прикриває собою все місто. Це район, який розташований поруч з Окружною дорогою. Це район, де, напевно, не залишилось жодного будинку, який би не зачепив російський снаряд.
Фотографка Олена Долженко жила на Північній Салтівці. Каже, що це був її другий візит додому з моменту, коли в будинок вперше прилетіло — відтоді Олена залишила свій дім і почала волонтерити.
“За весь цей час не мала новин, і от від сусідів дізналася, що снаряд влучив у перший поверх, і до четвертого майже все згоріло в пожежі. Побували з сусідом в квартирі, куди влучило. Жах жахливий… Бачили болванку у ванній. Сусід розповів, що вогонь довго не могли загасити. Тому що горіли книги, багата бібліотека хазяїна”, — згадує фотографка.
Попри вибите скло, в одному з будинків на Північній Салтівці горить світло. Біля вікна на другому поверсі вже немає утеплення — воно зруйноване росіянами. Двері в під’їзд не зачиняються, адже не можна зачинити те, чого немає.
На вулиці Леся Сердюка розташовані квартири родичів, друзів та знайомих Олени. Біля одного з будинків росте дерево, а на ньому лежить віконна рама. Десь біля будинків ще тліє дим від пожеж. Фотографка потрапляє на влучання в газогін, бачить цю картину зверху.
“Не сам момент, але видовище вражаюче. Газ ще догорав, але не дуже інтенсивно. Ми тоді потрапили під обстріл і змушені були переховуватися у найближчому будинку, а згодом тікати на повній швидкості. До нашого другого будинку ми дісталися іншого дня. Під’їхати близько не вдалося, йшли серед уламків усього і дуже повільно, бо було попередження щодо так званих мін “лепестків”. Наша квартира виглядала не дуже ушкодженою, але, зазирнувши за обгорілі двері до сусідів, побачили провал на чотири поверхи, з якого ще підіймався дим. Едине, про що подумалося: дякувати Богові, що сусіди виїхали раніше…”, — каже Олена.
Квартири ледь можна впізнати: тут і обгоріла бібліотека, і обгорілий стілець, на якому лежать милиці. Серед всього чорного у квартирі вцілів жовтий диван.
На одному з фото скоріш за все ми бачимо кухню — розпізнати не можна через наслідки пожежі. Видно тільки стіл з двома стільцями біля вікна. Вікна, від якого є лише залишки.
На Північній Салтівці зруйновані не лише житлові будинки. Ми бачимо, що окупанти руйнують все: від мийки машин до кіоску з шаурмою, поруч з яким люди кинули свою машину.
Центр Харкова, 16-17 квітня
Це були вихідні. 16 квітня близько 11:45 окупанти обстріляли два райони Харкова — Слобідський та Основ’янський. За даними слідства, росіяни використали крилату ракету великої дальності “Калібр”. Внаслідок обстрілу загинуло двоє мирних мешканців, ще 18 отримали поранення. Також пошкоджено та зруйновано житлові будинки, автомобілі, ринок і магазини.
Вогонь на місці охопив понад 1500 кв. м приміщень. Пожежу гасили з пів сотні рятувальників. На фото видно їхню втому та біль — обличчя передають стан кожного харків’янина, який побачить ці фото.
Тоді рятувальникам вдалось евакуювати 65 людей із пошкоджених будівель та житлових будинків, що знаходяться поруч. Пожежу загасили за дві години. На вулиці залишився одинокий манекен, вигорілі речі, зруйновані машини, які не підлягають відновленню.
На одному зі старих будинків і досі висить кондиціонер — він, як і шафка з Бородянки, символізує незламність нашого народу.
17 квітня окупанти обстріляли центральні вулиці міста. В той день від обстрілу загинуло 5 людей, ще 20 поранено. росія вдарила по місту з реактивних систем залпового вогню.
В одній з будівель від вибуху розірвало банкомат. З будинків позривало дах, на верхніх поверхах вибило вікна, в квартирах спалахнули пожежі, на дротах висить “зоряне небо”.
В той день під обстріл окупантів потрапила і харківська волонтерка Наталя Попова.
“Дрібний уламок в око, який військові вимили на місці й упевнилися, що можу рухатися. Бачу добре. В ушах майже припинило дзвеніти, але до завтра без зв’язку. Завтра буду бігати”, — написала тоді вона.
Харківщина. Що після себе залишили окупанти
Олена відзняла те, що залишилось від російської армії. Серед сухпайків та георгіївських стрічок лежить збірка “Молитви на всі випадки життя”. Що ж, думаємо, що їм навіть це не допомогло, адже наші Збройні Сили все далі і далі відтісняють російських окупантів від міста.
Майдан Конституції, 28 квітня
Люди, які не живуть у Харкові, тепер впізнають це місто по зруйнованому Палацу Праці. Саме тут Святослав Вакарчук переспівав ті самі строки — “Колись настане день, закінчиться війна”.
Зруйновані вікна, плакати на вулиці, у дворі стоїть покинута машина та вигорілі квіти. На фото зсередини — фотошкола. Олена каже, що це місце дивом отримало некритичні ушкодження, адже офіси поруч зруйновані вщент.
В цій будівлі також є танцювальна зала. І хоч станки залишились на місце, тепер замість людських рук їх обіймають склопакети, які повилітали з вікон.
Неподалік Палацу Праці на Майдані Конституції стоїть будівля міськради. Нині в ній, як і в інших будівлях, постраждалих від вибухової хвилі, немає вікон. Поруч з мерією височіють рекламні щити з розірваною рекламою. Не працює і рекламний екран, під яким нині лежать таблички з назвою сусідньої вулиці.
Не можна сказати, що наше місто повністю зруйноване. Воно стоїть, воно тримає оборону. Комунальники саджають квіти, роблять ямковий ремонт.
Щоб відреконструювати місто, мерія планує залучати іспанських та німецьких фахівців.
Мер Харкова каже, що перед містом стає завдання побудувати місто майбутнього, приділити велику увагу IT-сфері та індустріальним паркам, промисловому сектору.
Віримо, що після нашої перемоги Харків розквітне і стане ще кращим. Ми все відбудуємо, адже Харків — не лише місто-герой, а й місто Халків.
Цю історію опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
