Ти слухаєш шоу Gwara Talks – подкаст, де ми досліджуємо все те, що рухає нас до майбутнього: нову економіку, сучасне мистецтво, альтернативну освіту та урбаністику. Ми зустрічаємося з кріейторами, щоб поговорити про хід їхніх справ, уроки, які вони засвоїли, та як зробити більший імпакт.
Коли я готувався до цієї розмови, я почав збирати інформацію, що відбувається на ринку цифрового мистецтва й що це таке, якісь новини. Я побачив, що цей акселератор вже працює і в ньому є деякі проєкти, які роблять. І стало цікаво, як українець Денис Белькевич робить глобальний проєкт для того, щоб розвивати цифрове мистецтво. Цифрове мистецтво по-різному сприймається (я звертав увагу) різними поколіннями: молодь з ентузіазмом і цікавістю збирає NFT-колекції, а люди більше мудрого стану з підозрою дивляться на все це, посміхаються і кажуть: “Ох, якісь дивні, ох, якісь дивні.” Думаю, сьогоднішня розмова допоможе розібратися в тому, що відбувається у цифровому мистецтві, що це, які можливості це відкриває для українських художників. До речі, ми це робимо у новій подкаст-студії Gwara Media, це подкаст Gwara Talks. Сьогодні ми говоримо з нашим гостем, слухайте далі.
Сергій: Всім привіт! Сьогодні ми спілкуємось з Денисом Белькевичем про його професійний шлях від Київського національного університету театру, кіно і телебачення до роботи консультантом Deloitte цифрового мистецтва, акселератора FUELATRS, про тренди та експертизу мистецького ринку та його цінність. Привіт, Денис!
Денис: Доброго ранку, доброго ранку, Сергію! Привіт, Україно!
Сергій: Розкажи, Денис, чим ти займаєшся зараз і звідки ти з нами говориш?
Денис: Дуже приємно, що українською я говорю з Києва, бо я наразі прилетів у свою рідну країну по справах. До речі, самі справи пов’язані із поточною роботою, бо останні пів року я провів у Нью-Йорку, де ми перезапускали акселератор стартапів у галузі мистецтва та технології, тобто так званий ArtTech стартапів. Акселератор називається FUELARTS. Якщо це не дуже зрозуміло, давайте буду розшифровувати. Молоді компанії в будь-якій галузі потребують так званої акселерації, тобто вони потребують відшліфовування їхніх бізнес-ідей, оточення багатьма менторами для того, щоб підвищити їхній рівень виживання. Бо зі ста стартапів, як водиться, тільки три виживають, тільки три доходить до того, щоб отримувати бодай якийсь прибуток. Тобто акселератор, я б назвав його MBA для стартапів – це поєднання навчальної програми та венчурного фонду. Спочатку акселератор відбирає стартапи, він оточує їх менторами, ментори підвищують якість та живучість того стартапу. І після того, як він вже готовий потрапити на розсуд інвесторів, акселератор організовує йому так званий демодей. Тобто зустріч з інвесторами, які розглядають цей стартап та вкладають в нього гроші. Далі стартап під наглядом акселератора розвивається далі. За цей набір послуг акселератор бере собі частку в стартапі. Тож ми заснували ще 2019 року із колишньою директоркою американського офісу аукціонного будинку Крістіс – Роксаною Загнигор – перший у світі акселератор саме для арт-технологічних проєктів. Власне кажучи, за часів карантину ми відібрали 4 стартапи. Один з них український – це харківський проєкт V-ART, вже дійсно знаний у світі. І минулого тижня ми провели у Нью-Йорку перший демодей, ми попрацювали протягом року із V-ART і трьома іншими арт-технологічними стартапами і от на розсуд інвесторів їх виставили. Два з чотирьох стартапів отримали від акселератора перші гроші ще до того, як розпочалися перемовини з інвесторами. Тобто все живе в сферах арт-технології розвивається і українців серед кращих.
Сергій: Я завжди дивують, начебто 2021 рік, а якісь речі з’являються вперше. Знаєш, мені завжди здавалось, щоб все вже придумали з мейнстрімних речей. Але для мистецтва можливо це дійсно так. Я звертав увагу, що це часто закриті середовища, вони високого рівня або вимагають високої експертизи. Як взагалі реагують мистецькі спільноти, колекціонери на те, що це перестає бути загадковим середовищем, а стає хайтек історією з інвесторами, акселераторами, пічдеми, дуже мейнстрімовою попсовою історією? Як вони реагують?
Денис: Сергію, ти знаєш, дуже влучне питання. Не хочеться жалітися, але скажу, що, на жаль, саме сфера технологій у мистецтві дещо була стримана. Вона стримувалась протягом останніх 15 років китами артринку – великими аукціонними будинками, великими галереями. Чому? В них все було добре. Вони працювали переважно з колекціонерами середнього та похилого віку, які приносили до 90 % грошей у своєму об’ємі. Тобто ці люди проводили свої транзакції часто за кеш, за готівку. Ці люди дуже рідко користувались технологіями. Тобто якщо щось добре працює – не треба це змінювати. Саме тому не вкладались великі гроші в сферу технологій. Тобто не розвивались на тому рівні, як розвивались комп’ютерні технології. Ці ж технології не розвивались у мистецтві. Скажімо так: існував Artsy, існував SuchArt. Так, Сотбіс і Крісті мали свої онлайн аукціони, але вони не приділяли їм уваги. Але після того, як настали часи пандемії, ринок мистецтв зрозумів, що без технології аж нікуди не дітися. В перші місяці, в перше півріччя 2020 року дуже серйозну підтримку отримала сфера технологій в мистецтві, бо величезні гроші поринули туди для того, щоб підтримати зв’язок із колекціонером. Мається на увазі і переглядові кімнати, і віртуальна реальність, і доповнена реальність. Тобто всі ці стартапи, які майже бідували протягом останніх 10 років, отримали новий виклик. І звісно вони отримали свою цінність, бо і галереї, арт-ярмарки, аукціонні будинки залишилися перед загрозою втрати колекціонерів без онлайну. Я наведу приклад, що з 2000 по кінець 2019 року, тобто за майже 20 років, у сферу мистецтва було вкладено (у стартапи в сфері технології мистецтва) 640 мільйонів доларів. З початку 2020 року аж по сьогоднішній ранок в них уже було вкладено 520 мільйонів. Тобто 80% за останні два роки було вкладено тих грошей, які було вкладено за останні 20 років. Це нас не може не радувати. Розумію, що все це сталося здебільшого в пандемійних умовах. На жаль, людство також постраждало від цього. Тобто це така перемога з величезним присмаком суму, але що маємо, то маємо.
Сергій: Зрозуміло. Не дивлячись на те, що ви впроваджуєте інновації, це все одно ще не виглядає величезним ринком. Це неможливо порівнювати з аграркою або з зеленими технологіями. Чому особисто тебе надихає робити технологічні рішення для мистецтва? Чому ти не вибрав блокчейн або агротех? Коли люди займаються витонченими моментами, які вибиваються з мейнстрімних речей, мені завжди цікаво, яка мотивація глибинна надихає людину на це.
Денис: Дякую за запитання. Так вже сталося, що в мене всі три освіти поєднують в собі і мистецтво, і економіку. Перша освіта – це театральний менеджмент, економіка театру. Друга – це економіка кіно та телебачення. Третя – це економіка мистецтва у розумінні образотворчого мистецтва. Завжди на перетині цих вимірів мені було цікавого знаходити себе, знаходити якісь нові шляхи для розвитку. Але звісно я розумів, що будь-якій сфері, яка хоче розвиватись, потрібно йти у ногу із часом. А йти в ногу з часом наразі означає використовувати саме технології. Більш того, мистецтво завжди використовувало технологію однією з перших сфер. Наприклад, коли з’явився телеграф, а потім телефон, першим закладом недержавним та не військовим, який почав його використовувати, був аукціонний будинок Сотбіс. Ще на початку ХХ сторіччя він став приймати телеграфні, а потім телефоні заявки. Те ж саме стосувалося і супутникового зв’язку. Саме тому ще навчаючись у Нью-Йорку в Інституті мистецтв Сотбіс 2013 року, ми всі мали за душею якийсь технологічний проєкт. Хтось хотів зробити Арт-Форекс, хтось хотів зробити букмекерську контору, де люди могли ставити на результати аукціонних торгів. В мене теж була своя ідея створити менеджмент колекцій, тобто автоматизувати менеджмент колекцій. Я тоді ще не знав слова “блокчейн”, тільки ентузіасти знали в 2013 році слово “блокчейн”. Але з розвитком цього поняття 2016 року я прийшов до того, щоб застосувати технології блокчейну як системи фіксації та надійного захисту інформації для сфери мистецтва. Ми почали працювати над системи менеджменту колекції, де всі дії колекціонера, всі дії менеджменту і всі фінансові показники, які трапляються за роботою, під час володіння колекціонером, записувались і могли б використовуватися надалі у роботі, щоб там складувався у блокчейні саме провенанс. Тобто можна сказати, що в мене 2016 року з’явився свій власний стартап, з яким я ходив роки півтори по інвесторам, збираючи думки, наражаючись на відмови, і від левової долі інвесторів я чув одне просте питання: “А чи пройшли ви акселератор?” Тоді я запитав себе, почав цікавитись, що ж таке акселератор і зрозумів, що є близько трьох тисяч акселераційних програм, але жодна з них не торкається саме технології у мистецтві і у зв’язку із фінансами, тобто не поєднує фінанси, технології та мистецтво. Якщо йти в музейні акселератори, музейні інкубатори, вони кажуть: “Так, у вас добрий проєкт, але ми залишимо арт. Будь ласка, вам треба позбутися теху та позбутися фінансової складової, бо ми працюємо з грантами, працюємо з кураторськими програмами, працюємо в межах некомерційної екосистеми.” А якщо подаватися в технологічний акселератор, як Y Combinator, Techstars, які виховали Uber, Tinder, Airbnb, то вони кажуть: “Все добре, але, будь ласка, викресліть арт, бо ми не знаємо специфіку ринку, ми не маємо доступу до арт-інвесторів, ми не маємо доступу до менторів, які були б обізнані в темі, тільки заради вас заводити цей механізм немає сенсу.” Потім, коли я зустрівся із своїм колишнім викладачем в Сотбіс – Роксаною, яка на той час уже пішла з Крістіс, ми вирішили зробити такий собі акселератор для того, щоб не бігати з одним стартапом, а бігати з десятьма на рік. От така історія. Це відлуння відповіді на передпопередні питання.
Сергій: Ви таким чином дослідивши різні акселератори, знайшли свою нішу, таку мультидисциплінарну і з нахилом до креативної індустрії. Правильно виходить? Не в конкультурній, а в креативній, де створюються продукти?
Денис: Так, ми зрозуміли, що краще буде створити свій акселератор, допомагати іншим, ніж чекати, коли хтось його зробить без контролю якості. У Роксани величезний досвід напрямку, вона знає всіх менторів, вона знає всіх педагогів, у неї є доступ до ідей студентів Інституту Сотбіс, які до нас також з наступного року почнуть подаватись, бо 2020-2021 рік – це був такий приватний гібридно-карантинний досвід для нас. Ми працювали у приватному режимі, а вже потім, коли влітку 2021 року, 4 місяці тому, отримали перші інвестиції як акселератор, як інвестиційний проєкт, ми вже змогли провести наш демодей і спланувати наступний рік.
Сергій: Розкажи, скільки у вас вже було програм запущено? Так розумію, акселератори мають такі опен-коли, чи набори, чи освітні модулі. Освіта, акселерація, пічдейти, презентаційний день. Скільки у вас було цих хвиль? Перша була чи вже декілька було?
Денис: В нас була тільки одна з огляду на дві причини. Одну я вже назвав, тобто у нас був карантин, на жаль. Там трапилось така історія, що незважаючи на те, що ми восени 2019 року запустилися, ми мали в квітні 2020 року в Нью-Йорку проводити першу хвилю акселерації. Ми зробили опен-кол і отримали заявки, але, коли почався карантин, ми мали все це або відмінити, або перенести, або перенести в онлайн. Трапилось це так, що викладачі та стартапи були готові перейти в онлайн, а інвестори з іншого боку, які ладні були прийти на демодень, сказали, що в умовах пандемії, в умовах незрозумілості того, що виходить наразі, не можуть гарантувати, що прийдуть та щось профінансують. А є таке правило, що між акселерацією та демоднем не може пройти більше, ніж місяць, бо стартапи расслабляться, можуть посваритися ко-фаундери, стартапи просто перегорять. Саме тому ми сказали нашому першому наборові, що ми плануємо приватну акселерацію, тобто ми будемо з ними працювати у лагідному режимі протягом часу пандемії. Хтось на це погодився, хтось на це не погодився. Ми фактично кожного тижня по декілька разів на тиждень з ними зустрічалися і всього лише декількома менторами та просто відслідковували, як змінюється ринок, що в ньому трапляється, як пристосовується ринок до онлайну, як він використовує технології. Є таке поняття market fit, чи відповідає проєкт потребам ринку. От ми market fit шукали і змінювали його майже кожного тижня або кожного місяця, бо з’являлися нові передумови функціонування артринку. З честю ми вийшли з чотирма стартапами. І на той момент, коли отримали вже фінансування півмільйона доларів, то змогли провести і демодень, і запланувати, запросили на останні три місяці 15 менторів для того, щоб стартапи себе добре показали.
Сергій: Скажи, які проєкти дійшли до фіналу, або були? Тому що незрозуміло, які там є проблеми і, мабуть, ці проєкти їх вирішували. Які вони були? Цікаво про них дізнатися.
Денис: Дивись, взагалі-то в сфері арту і арт-технологій до 2020-го року було 4 напрямки. 2020 рік та пандемія додали ще два напрямки. Зараз коротко розкажу, а потім скажу, які відповідають за нашого першого набору. Напрямки, які були до 2020-го року актуальні: по-перше, це транзакції, тобто це маркетплейси, це платіжні системи для мистецтва, це аукціонні будинки онлайн, онлайн галереї. 70% всіх стартапів хотіли були маркетплейсами. Ми від цього відмовляли навіть до пандемії, бо там дуже велика конкуренція. Пандемія довела, що всі продавці мистецтва перемістилися в онлайн. Тобто у нових онлайн маркеплейсів майже немає шансів, якщо в них не вкладені величезні гроші з самого початку, або якщо їхня бізнес-ідея не є disruptive, вона не збуджує ринок настільки, що привертає до себе увагу, тобто вона не дає нічого кардинально нового. Друга сфера – це менеджмент колекції, це логістика, зберігання, експертиза, менеджмент колекцій. Третя сфера була big data – робота з індексами, робота з базами даних аукціонних торгів, художників і так далі. Четверта сфера була research development, якщо одним словом казати – це такий арт-Шазам, це пошук інформації щодо художників, щодо ринку мистецтва, це освітні програми, це онлайн освіта. Пандемія додала ще два типи. Перший тип – це візуалізація, тобто віртуальна реальність, доповнена реальність, міксована реальність. Ти мене запитаєш: ну що VR та AR не було раніше, ще 10 років тому? Бостонський музей робив перші додатки з AR, показуючи картини, які вкрали і ніколи вже не будуть в реальному житті в музеї висіти, тобто глядачі могли їх на своєму екрані побачити. Так, звісно, але вони не були стартапами. Тобто музей замовляв ці технології. Приватні колекціонери будували свої віртуальні музеї, але воно не було на рівні стартапу. Бо що таке стартап? Це дві складові: перше, інноваційна ідея, тобто те, що ніхто до тебе не робив, а друге – це заточеність, налаштованість на прибуток, тобто комерційний проєкт. В пандемію дуже багато цих технологій стали на рейси стартапівські, тобто вони почали продаватися, бо музеї почали замовляти ці VR, AR штуки, арт-ярмарки почали замовляти всі ці віртуальні кабінети. А 6-й величезний блок – це геймифікація. Це молоде покоління gen Z, 18-24 роки, яке витратило більше п’яти з половиною мільярд доларів за два останні роки на апгрейд своїх ігрових героїв у віртуальному світі. Вони наразі прийшли до артринку. Так, прийшли через NFT здебільшого. Так, прийшли через цифрове мистецтво. Але наразі геймифіковані проєкти, бо молоде покоління хоче все контролювати, воно хоче отримувати соціальні інвестиції, тобто любов соціальних мереж, яка потім конвертується у зростання їхніх рекламних контрактів і спонсорами на YouTube чи на Discord. По-третє, вони хочуть фану, вони хочуть задоволення, вони хочуть гри в будь-якому прояві свого життя. Шість таких моментів. Шість сфер арт-технологічних стартапів. І от наші 4 стартапи відповідають цим чотирьом з шести сфер. Почнемо з українського стартапу V-ART. Це платформа для колекціонування, експонування та для продажу цифрового мистецтва, зокрема NFT. Тобто це і маркетплейс, і цифровий музей. Тобто він відноситься і до першого, і до п’ятого пункту. По-друге, це платформа ARTEREUM. ARTEREUM- це менеджмент колекції NFT. Тобто це портфоліо, яке об’єднує всі покупки, які NFT-колекціонер зробив на 50 різних платформах, вона їх об’єднує в одному додатку і людині не треба заходити на всі ці 50 платформ для того, щоб похизуватися, для того, щоб зрозуміти як воно зростає. Ще там додано індекс, щоб він знав ринкові маркетингові сигнали, коли треба продавати, коли треба докупати. Тобто з фінансовим уклоном. Третій проєкт якраз стосується big data. Третій проєкт – це гейміфікована платформа для інвестицій у кар’єри художників. Чому саме у кар’єри, а не роботи? Тому що молоде покоління gen Z (я їх як артекономіст трішечки розумію) приходячи в галереї, не стільки хоче інвестувати в роботи, бо молоде покоління не бачить гарантії того, що гроші витрачені на роботу художника, підуть саме на його розвиток. Галерея може їх направити на розвиток іншого художника. Або навіть, якщо вони потраплять до художника, (якщо) купити в нього в галереї, тобто майстерні, він може використати ці гроші не цільового, м’яко кажучи. Саме тому ця платформа буде давати змогу інвестувати не в роботи, а в кар’єри. Через галереї, які мають довгострокові контракти з художниками, можна буде впливати саме на кар’єру художника, але все це буде зроблено в ігровій формі. Тобто gen Z отримують можливість розвивати живого художника візуально як героя гри. Четверта платформа це fresh-or-tash, таке дитя пандемій, як сказав Art Newspaper. З цим здебільшого погодимось. Це такий проєкт, який з’явився 2020 року у вигляді Telegram-боту. В Україні, до речі, теж був доволі популярний. Це обмін предметів мистецтва на послуги та речі. Тобто 2020 року в нас був бум Facebook-аукціонів. Багато людей купила недороге мистецтво. Потім почали думати, що з ним робити. З іншого боку багато людей зрозуміло, що цінності такої в речах немає, вони почали свої навіть нові кросівки, сукні, аксесуари виставляти на продаж. Художникам треба щось носити, а хтось виставляє на продаж свої знання з англійської чи розробки сайтів. Цей проєкт просто прибирає грошові відносини як неважливу ступінь і це чистий бартер, оскільки один оцінює свою роботу, а інший свої послуги чи свої речі. Далі це як Tinder, тобто підбираються ціни по діапазону і ти можеш змахувати та міняти предмети мистецтва, бо в одних людей нема грошей, щоб купити предмет мистецтва, але є речі, а у інших є предмет мистецтва, а вони хочуть щось придбати, але для того треба мати гроші, а можна цю річ просто обміняти. Отакий четвертий проєкт, четвертий стартап, а що буде далі.. Ми на початку грудня оголосимо дві наступні стадії. Щодо цих чотирьох стартапів, повністю готова платформа наразі з чотирьох є тільки у V-ART. Вони вже рік як на Apple Store i Google Play. Більш того, вони додали свій NFT-маркетплейс цього вересня. Можна зайти, побачити і купити, наприклад, нашого друга Романа Мініна і багатьох інших українських і навіть світових художників, бо у світі NFT немає кордонів. Інші три стартапи наразі роблять свій MVP, тобто мінімальний життєздатний продукт. Хтось буде готовий на початку 2022 року, хтось в середині 2022 року. Три інші… їхня стадія рання, але вони всі прийшли так звані KDis i KDev – це найголовніші речі для стартапу, тобто customer discovery (вивчення аудиторії) та customer development (розробка аудиторії). Ви вивчаєте аудиторію і зрозумієте, чи ваша ідея дійсно є проблемною для ринку і чи ринок її захоче. Потім, коли ви робите прототип цього проєкту, ви робите з ними customer development, тобто ви показуєте вже першу ступінь готовності проєкту та формуєте комьюніті людей, які будуть чекати на ваш проєкт, які будуть робити позитивний поголос – працюєте з первинною аудиторією. Що стосується 2022 року, ми вирішили з огляду на те, що, на відміну від інших сфер, у сфері арту та технологій, все ж таки це нішова сфера і багато людей мають свої ідеї, але це люди творчі і вони їх не доводять до суттєвого розвитку, подекуди кидаючи їх, коли отримують перші негативні відгуки. Але стартап повинен отримувати негативні відгуки. Я завжди наводжу приклад того, що Сільвестр Сталлоне, який носив сценарій свого першого фільму Роккі, 274 рази він отримував відповідь “Ні”, і тільки на 275 раз він отримав відповідь “Так, ми готові вас взяти” у 275-го продюсера. Але продюсер після того сказав: ”Ми готові взяти ваш сценарій, але ви не будете грати головну роль.” І він сказав до побачення і пішов. І ще близько 50 людей він відходив, перш ніж домігся не тільки напів перемоги, а повної перемоги. Вже остаточна перемога у вигляді Оскара прийшла після того, як він зробив свій дебютний фільм у якості режисера і актора головної ролі та сценариста. Це була потрійна перемога. Я просто закликаю стартапи, щоб ви вірили в свої ідеї, не зважали на негативні відгуки, відносилися до них із розумінням і відносилися з дуже великою вдячністю, бо негативні відгуки – це запорука того, що ви цих помилок не зробите в майбутньому. Другий заклик – це свої ідеї перевіряти, тобто розуміти, що дійсно ваша ідея відповідає вимогам ринку. З огляду на це, ми вирішили поділити 2022 рік на дві частини. Перша частина буде так званий пре-акселерація. На неї ми будемо відбирати стартапи, які знаходяться на стадії розвитку від ідеї до прототипу. Тобто в мене є ідея, але ще немає жодного технічного прояву, вияву цієї ідеї. Це буде відбуватися у березні, це буде онлайн-курс. Після цього онлайн курсу ми плануємо відібрати звідти один стартап – переможця, якому ми за власний кошт зробимо прототип та підготуємо його до другої частини акселерації. Друга частина стартуватиме у липні, триватиме три місяці і це буде доросла акселерація, куди вже потраплять 4 дорослі проєкти на стадії від прототипу до MVP, тобто від технічного кодування до мінімального продукту, який вже можна виводити на ринок. 4 проєкти прийдуть з вулиці, їм не обов’язково буде закінчувати 1 курс. А один проєкт ми з першого курсу протягнемо, який на нашу думку буде найбільш придатним, найбільш живучим, необхідним ринкові мистецтва. Пріоритетні напрямки.. один з них це геймифікація. Тобто геймифікація всіх процесів на арт ринку – те, чого вимагає молода аудиторія, бо наразі у нас є зміна поколінь. Пандемія підкосила старе покоління, багато колекціонерів пішли з життя, на жаль, але ринок ще не може на одній мові говорити з поколінням Z. Проєкти, які будуть зшивати ринок мистецтва, такий кондовий, із молодим поколінням. Другий напрямок – це все, що стосується цифрового мистецтва та NFT, як тих носіїв, які наразі молоде покоління цінує більш за все. Якщо ми хочемо, щоб молоде покоління поважала Моне, поважало Пікассо, поважало Баскію, ми маємо показати, що їхні NFT художники також належать до історії мистецтва і протягнути ниточку від Баскії до Біпла, і сказати молодому поколінню, що якби був Twitter, Discord та метавсесвіти 30-40 років тому, то Баскія був би найкращими NFT художником та автором криптоманіфесту. Тільки тоді вони почнуть цінувати та поважати фізичне мистецтво.
Сергій: Для яких країн відкритий акселератор? Чи це глобальний акселератор, де з будь-якої країни можна долучитися, в тому числі й українцям?
Денис: Практика показує, що з українським стартапом, з нашим рідним V-ART було дуже просто і приємно працювати, бо його ко-фаундерки Анастасія Глєбова та Ольга Сімпсон є дуже працьовитими, професіональними та за півтора роки роботи з проєктом вони зросли у професійному розумінні та сам стартап вивели на новий рівень і технологічного розвитку, і сприйняття V-ART з боку ринку. Це ще раз підтверджує, що Україна багата на таланти і не тільки київські та харківські програмісти, харківські юристи, але ще й митці з усієї України можуть народжувати ідеї і можуть з ними працювати. Це я веду до того, що у FUELARTS наступного року буде міжнародний набір. Навчання буде проводиться англійською мовою. Українському митцеві потрібно англійську мову вивчати, не тільки мову мистецтва, а й англійську мову, бо умови сьогодення вимагають від нього, щоб він з колекціонером західним говорив однієї мовою, бо колекціонер хоче почути від митця дві-три ключові фрази, що є в його мистецтві, і говорити з ним однією мовою. Якщо цього немає, на жаль, це ускладнює репрезентацію будь-якого іноземного митця на ринку Сполучених Штатів, якщо ми беремо топ артринку. Саме тому, якщо ми орієнтуємося (а база FUELARTS знаходиться у Нью-Йорку), ми орієнтуємося здебільшого на американських інвесторів. Чому у Нью-Йорку? По-перше, найрозвинутіший ринок інвесторський, тобто найбільші гроші там крутяться. По-друге, найрозвинутіший артринок, всі ці ідеї ми можемо тестувати де саме, як не в Штатах. По-третє, більше 30% всіх інвесторів в арт-технологічних стартапах є колекціонерами, галеристами, артстратегами, великими компаніями, які хочуть залучити якісь нові технології, викупивши стартапи. Чому саме так? Тому що всі хочуть тримати руку на пульсі ринку мистецтва, щоб бути першими, обійти конкурентів, або підвищити рівень власного заробітку за рахунок технологій. Я приведу приклад, що коли ще 12 років тому започатковувався стартап Artsy, то в нього вклалися першими 5 великих галерей. Кожен з них дав по 250 тисяч доларів, але цього вистачило, щоб Artsy стартував. Що хотіли галереї? Прибутку? Ні, вони хотіли тримати руку на пульсі, хотіли дізнаватися про те, як світ реагує на онлайн-мистецтво першими за всіх. Саме тому ці топ-5 галерей виявились найбільш пристосованими до карантину, бо вони знали як працювати з онлайн-аудиторією, з молодою аудиторію.
Сергій: Останнє питання на завершення нашої розмови. Була така теза від різних художників, яку я можливо зібрав в одну. Це те, що ринок сучасного мистецтва світового настільки розвинутий, що туди вже дуже важко зайти художникам, які працюють класичним практиками. Їм треба якийсь супербренд, суперпросування, суперекосистеми навколо, лобіювання на міждержавному рівні тому, що кожен розвиває свого великого митця якоїсь епохи або якоїсь іншої історії. В той же час цифрове мистецтво може дозволити дуже швидко поширити, по-перше, якийсь візуальний наратив або інший тип медіума і захопити інфопростір на найближчі 10 років. Чи це правда, чи це така красива байка для того, щоб надихати художників?
Денис: Дякую, Сергію. Я скажу так, що будь-яка байка є красивою, але є байки правдиві і байка про цифрове мистецтво – одна з небагатьох правдивих байок на тлі ринку мистецтв. Як все починалося? Карантин поділив колекціонерів умовного Герхарда Ріхтера на дві частини. У першої з них Герхард Ріхтер застряг вдома і вони не могли його здати в музей, щоб підвищити його капіталізацію. А Герхард Ріхтер інших застряг у музеї і вони півроку не могли його забрати. Тобто їхня колекція і не зростала в ціновій динаміці, і не падала. Натомість вони побачили, що молоді митці, які коштують в сто раз менше ніж Герхард Ріхтер, підвищили свою капіталізацію в 2-3-4 рази за рахунок того, що вони вели стріми, зумили, тікточили, твітерили, людям хотілось якогось інтерактиву. Вони почали придивлятися до молодих митців, а більше того, освітній бум, який набув чинності в пандемію, зробив з психологією людей дуже цікаву річ, він натякнув, що в світі нема більшого файну, як фан першопроходця, того, хто відкриває нові зірки. І колекціонери сталого фізичного олдскульного мистецтва замість того, щоб продовжувати колекціонувати, цінити Баскію, почали придивлятися до нових зірок та почали шукати навіть деякі регіони східноєвропейські, африканські, балканські регіон, Австралія і Океанія. Вони почали знаходити фан в тому, щоб відкривати нових нових Ріхтерів, нових Басків, Пікассо. З одного боку ринку фізичного мистецтва я б не сказав, що щось загрожує, загрожує сталим іменам. Нові митці саме завдяки освітньому буму та маркетинговій активності художників отримали шанс потрапити перед очі великих колекціонерів. З іншого боку, коли колекціонери почали намагатися купити цих молодих митців, вони зрозуміли, що якщо вони не живуть неподалік, а якщо вони живуть в іншій країні, то міжнародна логістика, доставка або погано працює, або не працює зовсім. Саме тому вони почали приділяти увагу цифровому мистецтву. Для того, щоб між оплатою та отриманням роботи, навіть у вигляді цифрового файлу (але психологічно це дуже працювало) ми оплатили і ми отримали роботу, ми можемо нею насолоджуватися одразу після покупки. Це в пандемію було вкрай важливо: оптимізація таймінгу. По-друге, цифрові роботи не потребують, м’яко кажучи величезних, майже ніяких видатків на зберігання, на транспортування, менеджменту колекції. Цифрове мистецтво почало вигравати у фізичного мистецтва тому, що воно було дешевше в обслуговуванні і воно було дуже зручним в плані оптимізації таймінгу між покупкою та доставкою. Дуже багато галерей почали провокувати своїх фізичних художників на створення лімітованих діджитал-серій. Так відбувалось протягом всього 2020 року. І от український стартап це підхопив. І як серфер на його гребені в’їхав в 2021 рік. Але 2021 року, на початку 2021 року зріс біткойн, і багато власників біткойну зрозуміли, що їхнє щастя недовговічне, що вони цей біткойн повинні десь розкидати, захистити, диверсифікувати. Тому вони згадали про такий термін як NFT, тобто предмет цифрового мистецтва, загорнутий у сертифікат, у прояв цифрової акції, який називається NFT, non-fungible token, невзаємозамінний токен. Воно існувало з 2018 року, нікому воно не було потрібно тому, що ми переживали криптозиму. Але із зростанням біткойну та другої валюти – ефіру, ринок цифрового мистецтва пережив неабиякий позитивний струс і молоде покоління почало купувати ці NFT. Хотів би звернути увагу на три речі, що ті художники, які кажуть “ми перейшли в NFT” або “ми не робимо мистецтво, ми робимо NFT”, друзі мої, художник повинен розуміти, що перш за все він робить предмет мистецтва, а NFT – це його обгортка. Ви робите мистецтво, ви його оформлюєте у рамку, ви його продаєте без рамки, ви робите паспарту, ви можете його обгорнути чимось. Тобто NFT – це просто юридична обгортка при перетині фізичного переходу на цифровий світ. По-друге, ті митці, які роблять предмети мистецтва, загорнуті у NFT, повинні бути ближче до криптокомюніті, бо воно за абсолютно відмінними від фізичних художників поняттями, ставить свої пріоритети, цінує роботи. Наприклад, NFT-художник може не мати фейсбуку та інстаграму, але він зобов’язаний мати Twitter, Discord, публікуватися на Medium.com та Medium.io, на Reddit. Він має жити в метавсесвіті, він має створити криптоманіфест, він має бути всередині цього кріптокомюніті, і найголовніше, він мав би почати це робити ще до до початку 2021 року, коли все це стало хайпово. Потім ті, які наразі планують вийти на ринок цифрового мистецтва у вигляді NFT, не отримають схвальних відгуків, тому що криптокомюніті, криптоколекціонери думають, що вони просто підлаштовуються під загальний хайп. Такі митці, як Роман Мінін, як Юра Мірон, один з найдорожчих… найактивніших у плані розвитку цифрових технологій ще до 2021 року, наш українець Юра Мірон. Вони користуються неабиякою повагою, яка конвертується в попит.
Сергій: Супернадихаюча історія. Я запрошую наших слухачів, коли вони будуть слухати цю завершальну тезу про те, як це працює, коментувати в соцмережах та задавати додаткові питання. І також читайте нас на сайті. До речі, є великий проєкт про 30 незалежних NFT-художників, де в тому числі знаходили Юру Мірона і там його підсвічували, нам здавалась дуже активною його історія. Дякую, Денисе, сьогодні за розмову. Дуже цікаво те, що ви робите і як ви це робите. Ми будемо раді, якщо наші слухачі задумаються про якусь свою ідею і подадуть на акселератор, тому що українське мистецтво розвивається, ми бачимо як все супердинамічно і яскраво палає і рухається вперед. Шукайте акселератор FUELARTS, який активно зараз працює і слідкуйте за їх наборами і опенколами. Дякую, Денис!
Денис: Дякую, Сергію. Віримо в свої ідеї та допомагаємо іншим.
Сергій: Супер! Гарного дня!
Денис: На все добре!
Це був подкаст Gwara Talkz від Gwara Media. Прошу вас поширити і поділитись зі своїми друзями, ставте нам зірочки на платформах, де ви слухаєте. Нагадую, ми доступні на всіх платформах, на Apple podcast, Google podcast, Anchor та, звісно, на сайті Gwara Media. Очікуємо на наступні зустрічі. Якщо у вас є ідеї, кого можна запросити на наш подкаст, пишіть нам в інстаграм, усі соцмережі, на нашу пошту, ми завжди будемо раді. Це був Сергій Прокопенко, до наступних зустрічей, скоро побачимось і почуємось.
Текст розшифровано Євгенією Міхаілідіс в рамках волонтерської програми Gwara Media
Актуальні історії з Харківщини
Надсилаємо щотижня
