Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Фундація Регіональних Ініціатив» — центр підтримки молодіжного руху, молодіжних організацій та підготовки молодих лідерів в Україні. Метою діяльності ФРІ є збільшення кількості молодих активістів громадського життя, щоб почати невпинну ланцюгову реакцію позитивних змін в суспільстві.
Харківський осередок ФРІ виник 11 лютого 2004 року. Відтоді команда ФРІшників створює проєкти, які сприяють змінам в місті та країні. Одним з таких стали «Слобожанські вечорниці» — серія з трьох офлайн заходів, що ФРІ Харків провели спільно з осередком Вільного Простору «СкораВода».
Ми зустрілися з Машею та Сімою, координаторками проєкту «Слобожанські вечорниці» від ФРІ Харків.
Що таке ФРІ Харків?
— Мені подобається речення, яке часто пишуть в соцмережах — «Виховуємо лідерів з 2002 року». ФРІ саме про це. Був період, коли я ставила собі запитання «Навіщо ці події?», але насправді під час створення проєкту ти прокачуєш особисті навички й потім йдеш з цими навичками у свою роботу, — розповідає Марія.
Марія каже, що їй хотілося б жити в країні ФРІшників — небайдужих людей, які люблять країну, створюють проєкти, щоб покращувати її. Для неї ФРІ — це організація, що виховує свідому проактивну молодь, яка прагне змін.
— Для мене ФРІ — це про саморозвиток і формування дійсно свідомого суспільства. Ми показуємо, що створювати проєкти нескладно, головне — спробувати. І ми даємо таку можливість. Хочемо, щоб люди вірили у свої сили, ділилися тим, що їх хвилює, бо, ймовірно, це хвилює і решту суспільства, — розповідає Сіма.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Якими проєктами зараз займається ФРІ?
«ФРІ-табори» — освітньо-мотиваційні проєкти у формі наметових таборів, де живе молодь, що цікавиться громадською активністю, можливостями саморозвитку та самореалізації та відвідує лекції в межах програми.
— «ФРІ-табори» — це основний проєкт цього літа. Над одним табором працює близько 40 людей, яким в кайф пів року впахувати безплатно для того, щоб інші мали можливість поїхати у Львівську, Івано-Франківську, Київську та Полтавську області, — розповідає Марія.
Цьогоріч анонсовано шість таборів: ArtCamp — про мистецтво, монетизацію своєї роботи, способи боротьби з ворогом за допомогою творчості; Мольфар: праліс — про командотворення в атмосфері української міфології; Morемоцій — про емоції; Зм*нюй! — про адвокаційні кампанії; Sex Ed Camp — про сексуальність, гендерну рівність та здорові стосунки; Крок до лідерства імені Інни Волкової — про проєктний менеджмент та історію волонтерського руху.
— Учасники живуть в наметах, слухають цікаві лекції, що не такі занудні, як в універі, чесно. Потім йдуть на смачний обід, купаються в річці або дивляться на гори, якщо вони там є. Ввечері збираються на ватри, — каже Марія.
— «ФРІ-табори», окрім того, що мають крутий освітній блок, — це ще й неймовірна атмосфера. Наприклад, не дай боже, ви будете іменинником у таборі! У нас є традиція, яка називається «обліпиха»: ти стоїш посередині, а тебе обіймають одразу 60 людей. Хоча таке буває навіть без дня народження, — сміючись розповідає Сіма.
«Слобожанські вечорниці» як спосіб зустріти однодумців і відкрити для себе Слобожанщину
Перший захід
— Багато народу виїхало, а ті, що лишалися, у персональних розмовах зізнавалися: їм не вистачає живого спілкування. Ми хотіли, щоб люди об’єдналися, бо це дійсно було необхідно. Так виникла ідея створення «Слобожанських вечорниць», — згадує Сіма.
— Наприкінці листопада відкрився харківський осередок Вільного Простору (спільножиток соціально активної молоді — ред.) «СкораВода». Його відкрив харківський ФРІшник Олег Максимів та львів’янка Іванка Камецька, яким прийшла ідея заходу. Олег прийшов до нас зі словами «Рєбята, а зробімо вечорниці», — розповідає Марія.
У місті були Марія, Сіма, Женя й Олег, які до «Слобожанських вечорниць» організовували лише онлайн заходи, тому що офлайн в Харкові було страшно робити івенти. Втілити вчотирьох проєкт складно, тому до організаторів долучилися ще дві учасниці Вільного Простору. Перший захід планували провести під час Андріївських вечорниць (традиційно святкують в ніч з 12 на 13 грудня), але згодом вирішили перенести його на 18 грудня.
— Ми загуглили й дізналися, що на Миколая вечорниць не проводили, якщо чесно. Ми в той час добирали якраз назву для заходу: «Миколаївські вечорниці» не звучить, вирішили назвати їх «Слобожанськими». Ми ж на Слобожанщині! Плюс, багато де говорять про тонкощі культури заходу України, її звичаї, а про слобожанську розповідають мало, — ділиться Марія.
— Нам було цікаво познайомитися з нашими місцевими традиціями, згадати, які у нас чудові забави й головне — ми це робили у живій атмосфері. Формат розповіді більше схожий на нудну лекцію, а коли ти реально включений у процес, разом з усіма кусаєш калиту, то про це і дізнаватися хочеться більше, — розповідає Сіма.
Перші вечорниці були, як згадують Марія та Сіма, одними з найцікавіших. Першого учасника, що прийшов, одразу відправили ліпити вареники, яких зрештою виготовили декілька сотень.
— Наші вечорниці — той ще квест. По-перше, треба було знайти, де знаходиться Вільний Простір, бо це Студентська (станція метро у Харкові — ред.) — там можна заблукати. Далі людина іде ліпити варенички або відпочивати. Оргвнесок на першому заході був 60 грн за безалкогольний глінтвейн і вареники, — розповідає Марія.
Деякі учасники завчасно приїжджали в Харків, щоб відвідати з друзями «Слобожанські вечорниці».
— На кухні трохи менш 15-ти людей. Щоб ви розуміли, це така маленька кухонька зі столом, який займає половину приміщення. У нас були величезні каструлі, що ми передавали буквально над головами. Це було дуже цікаво, набагато крутіше, ніж сидіти в ТікТоці, — згадує Сіма.
— Під час приготування дівчата обмінювалися рецептами страв. Одна дівчинка з Вільного Простору приїхала зі Львова у Харків — вона розповіла, як там її бабуся ліпить вареники. Хтось розповідав про особливості приготування страви у Харківській області, — згадує Марія.
— На першому заході у нас була калита. Взагалі її треба випікати, бо це символ сонця — хлопці кусають калиту дівчини й заграють. Це складно, тож ми модернізували традицію: купуємо великий бублик за 9 грн, веземо на Салтівку, прив’язуємо до палки й стрибаємо за цією «калитою», — розповідає Марія.
Якщо комусь з учасників бракувало місця за столом з варениками або не хотілося їх варити, у приміщенні була вітальня, де хтось грав на гітарі, а інші спілкувалися й знайомилися. Також люди могли мінятися, коли втомлювалися готувати. Потім вареники варили та йшли у вітальню їсти. Перед вечерею Марія оголошувала обов’язкову частину «Слобожанських вечорниць» — хвилину мовчання.
— Важливо дякувати тим, завдяки кому ми можемо проводити ці зустрічі, — говорить Сіма.
— Хвилина мовчання, спів гімну, їмо вареники, наїлися — й одразу гасати під пісні Степана Гіги. Підлога рипіла в такт музики «Бігає по полю весело кабанчик». Ще на перших вечорницях ми співали коломийки, але дещо їх модернізували. Зазвичай їх співають сумно і протяжно, ми ж додали у них жвавості, — каже Марія.
На перший захід прийшов один з учасників Вільного Простору Олександр. Як дізналися організатор(-к)и, він пішов на фронт одразу після грудневих вечорниць.
— Ця подія особисто мене дуже вразила. Уявіть, наскільки приємно, що ми змогли подарувати людині свято якраз перед тим як він пішов на фронт, тобто показати: нам не все одно. Молодь гуртується, підтримує українськість в Харкові, — говорить Сіма.
— Мені близька ідея, що культурне життя потрібне, щоб потім військові повернулися з фронту і у нас тут був Харків, який знає про свої традиції, знає свою справжню мову, не «язик», — ділиться Марія.
— Мені, як і всім нам, дуже болить, що Терехов просуває ідею «слобожанської мови». В його розумінні це російська плюс тремпель, ампулка, баклажка. Наших предків морили голодом, щоб вони забули українську, перестали бути українцями, віддали корову в колгосп. Ми організували вечорниці, бо нам хотілося зустрітися з такою ж проукраїнською молоддю, поринути в цю атмосферу, — говорить Марія.
Перед першими вечорницями один з учасників замовив вишиванку за кілька годин до заходу і написав організаторам: «Я запізнююсь, бо треба забігти на “Нову пошту” за вишиванкою». Всі були «за».
— Ми за лагідну українізацію. Для того, щоб практикуватися, треба оточувати себе таким суспільством, яке спілкується українською. Наші події, в тому числі, — можливість попрактикувати мову. На «Слобожанських вечорницях», особливо перших, були люди, які до цього говорили тільки російською, але під час івенту у веселій атмосфері самі виявляли бажання спілкуватися українською.
Після танців і спілкування на перших «Слобожанських вечорницях» розваги не закінчилися.
— Ми згадали, що скоро закривається метро — треба бігти. І там було дуже класно, близько 20 молодих людей йдуть по Харкову й у весь голос співають: «Зродились ми великої години з пожеж війни, із полум’я вогнів, плекав нас біль за долю України, кормив нас гнів і злість на ворогів», — розповідає Марія.
Увесь шлях до метро компанія співала пісні «Зродились ми великої години», «Лента за лентою» і «Червону руту». На невеликій площі біля станції «Студентська» вони вирішили змінити спів на танці.
— Доходимо до метро, де хтось запропонував: «Давайте танцювати банс». Зима, люди ходять в куртках, а ми поскладали речі в центр кола і танцюємо, — згадує Марія.
Деякі люди залишились на ніч у Вільному Просторі, де продовжували спілкуватися та їсти вареники, а інші поїхали додому.
— На «афтепаті» був хлопець, який служив, — він нам до четвертої ранку розповідав, як можна зробити повербанк із сонячної батареї, — розповіла Сіма.
Другий захід
Після першого заходу команда ФРІ Харків та «СкораВода» вирішили провести другі «Слобожанські вечорниці» 15 січня.
— Другі вечорниці були вже на новорічні свята. Між першим та другим заходами була невелика перерва, буквально три-чотири тижні. Традиційно вечорниці проводили в неділю, тож ми не відходили від звичаїв. На других була та ж сама схема: ти приходиш, йдеш на кухню, де допомагаєш варити кутю, або на нетворкінг, — розповідає Марія.
— Хтось на кухні різав родзинки на кутю, інші знайомились, грали — ми тоді ще не додумались грати в традиційні ігри, тож розважались тим, що згадали. Потім поїли кутю і танцювали, — згадує Марія.
— Танцювали того разу ми український танець. Навіть люди, які жодного разу не танцювала народні танці до цього, підхопили ідею. Настільки було приємно бачити, як дівчата одразу почали виконувати елементи, включилися в процес, — розповідає Сіма.
Після заходу компанія вже традиційно танцювала банс біля метро.
— На других вечорницях люди розповідали один одному про традиції Маланки, намагалися дивитися фільм «Щедрик», і, звісно, багато спілкувалися, — розповідає Марія.
Третій захід
Треті вечорниці відбулися 12 березня. Усі були зайняті справами, почалося навчання в університеті. ФРІшники й «СкораВода» вирішили організувати треті — завершальні — вечорниці, на який покликали етногурт з Харківщини «Муравський шлях».
— У мене сіпалось око перед цими вечерницями, бо тоді якраз був дводенний блекаут у Харкові — половина міста без світла, в тому числі я з іншими організаторами. Піар пішов теж не так, як заплановано. Через все це ми думали переносити захід або змінювати локацію, — згадує Марія.
На треті вечорниці прийшли близько 25 учасників. Почався захід не з приготувань українських страв, а з нетворкінгу: знайомства та народних ігор.
— У нас були гра у Панаса — це коли тобі зав’язують очі й ти ходиш по колу й шукаєш людину. Якщо знаєш ім’я — називаєш, якщо ні — знімаєш пов’язку, знайомишся. Друга — це гра у флірти: ведучий або ведуча збирає маленькі аксесуари або елементи одягу присутніх. Людина має взяти річ і вгадати, чия вона, — розповідає Марія.
Після ігор і спілкування йшли читання Котляревського, а згодом виступав гурт «Муравський шлях», який вчив присутніх співати різні пісні.
— Вони їздять з виступами по харківських селах, тож розповіли нам про фольклор різних куточків Харківщини. З ними ж ми водили козла — це традиційний весняний обряд, який проводили лише на Слобожанщині, — згадує Сіма.
— На третіх вечорницях у нас навіть була волонтерка з Франції, яка прийшла на захід, щоб пізнавати слобожанську культуру. На той час вона жила у Вільному Просторі, — розповідає Марія.
Після виступу «Муравського шляху» простір був поділений на дві зони: одні малювали слобожанський орнамент на великій карті й слухали лекцію про класичні орнаменти, притаманні різним районом Харківської області, інші пішли на кухню готувати.
— У нас були заготовлені макорженики — така українська страва із медом і маком, якими ми ще й пригостили «Муравський шлях», — розповідає Сіма.
На треті вечорниці прийшла подруга Марії, яка випікає пряники у формі України для військових. Вона принесла коробку ласощів, що розділили між учасниками, організаторами й «Муравським шляхом».
— Коли ми робили треті вечорниці, то зрозуміли що виходить дуже великий оргвнесок — 105 чи 110 гривень. Сюди входили матеріали для малювання, кухня, щоб люди поїли тощо. Ми зрозуміли, що це завеликий внесок. Домовитись за фарбу навряд чи вийде, за їжу теж, але я мала спробувати, — згадує Марія.
За тиждень до заходу Марія обдзвонила меблеві фабрики Харкова, щоб знайти лист ДВП метр на метр, де учасники мали намалювати мапу Слобожанщини.
— Знаходжу компанію, дзвоню чоловіку, який каже: «Добре, я подзвоню начальнику цеху Сергію, домовлюся з ним». Після дзвінка Сергію лист ДВП ми отримали, отже оргвнесок впав до 80 грн. Все одно забагато, тож ми шукали спосіб зменшити ціну, — розповідає Марія.
— На вечорниці працювала вся моя родина: ми пекли коржики, разом з мамою збирали вдома продукти. Майстерка, яка курувала процес розпису мапи, принесла свої пензлі й інші матеріали. На фарбу нам вже вистачало грошей. Організаційна частина наших проєктів — це, напевно, один з найцікавіших аспектів, — згадує Сіма.
«Слобожанські вечорниці» сформували спільноту, яка й досі спілкується в чаті у Telegram під назвою «Слобожанська генг». Після вечорниць компанія збиралася і ходила плести сітки, грала в настільні ігри, дивилася фільм або влаштовувала літературні вечори.
— Цей чат, як на мене, — одне з найкращих, що у нас залишилося після вечорниць. Ми дійсно згуртувалися і, здається, впоралися із завданням об’єднати молодь. Це те, чого ми хотіли, — ділиться Сіма.
Благодійні проєкти ФРІ Харків на потреби Збройних Сил України
ФРІ Харків цьогоріч виповнилося 19 років. Команда 11 лютого влаштувала аукціон, на якому збирали на потреби ФРІшника, що наразі воює на фронті. Організатори розігрували лоти, пов’язані з ФРІ, мерч, речі з історією.
— Ми зібрали 20 тисяч гривень і зараз запустили проєкт «Побачимось in Kharkiv», де розіграли зустрічі з харків’янами: Сергієм Жаданом, Гамлетом Зіньківським, Олегом Новіковим і багатьма іншими цікавими особистостями. Збираємо кошти на потреби 77 батальйону 102 бригади Сил ТрО ЗСУ.
Читайте також:
- Донорство під час війни: як працює Харківський обласний центр служби крові.
- Фестиваль класичної музики KharkivMusicFest: як звучить прифронтовий Харків.
- Як арттерапія допомагає українським військовим? Розповідає Костянтин Лизогуб.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
