У 2014 році до модульного містечка в Харкові приїхали люди з Донецької та Луганської областей. Через російське вторгнення вони втратили все, однак у містечку їм вдалося відновити частку домашнього затишку.
Із цим затишком довелося попрощатись. За словами мешканців, 15 жовтня їх поставили перед фактом — містечко демонтуватимуть. 31 жовтня там відключили всі комунальні послуги. Дарма що тоді не всі встигли виїхати з модулів, зокрема діти та люди з інвалідністю.
Журналістки Ґвара Медіа декілька тижнів спілкувались із мешканцями, адміністрацією, а також представниками міськради та інших інституцій, щоб охопити всю картину останніх тижнів існування модульного містечка.
Чому містечко вирішили демонтувати цієї осені, скільки людей обрало гуртожиток і з якими ще проблемами стикалися мешканці — у нашому матеріалі.
Чому саме зараз?
Модульне містечко збудували у 2014 році за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ). Воно було розраховано на трирічне розміщення 488 людей.
2017 року у містечка офіційно сплив термін експлуатації, та люди продовжували у ньому жити.
Юрій Шпарага, заступник харківського міського голови з питань доступності, ветеранської політики та внутрішньо переміщених осіб, вважає, що закрити містечко вісім років тому було б правильно, оскільки виробник гарантував його придатність до 2017-го.
Тоді із цього приводу точились дискусії, та містечко не закрили. На початку 2022 року міськрада презентувала проєкт, який передбачав зведення трьох триповерхових будинків на місці модульного містечка. Ігор Терехов казав, що його можна було б реалізувати за співфінансування міста (30%) та держави (70%).
За словами Світлани Чуприни, начальниці управління з обслуговування модульного містечка, гроші на розробку проєктної документації були виділені, і в листопаді 2021 року навіть проводились геодезичні дослідження для будівництва. Проєкту, каже вона, завадило російське повномасштабне вторгнення.
Вона також стверджує, що за ці вісім років мешканців не переселили, бо вони, так само як і зараз, не хотіли виїжджати.
«Модулі споживають дуже багато електроенергії та знаходяться постійно під напругою, — сказав Юрій Шпарага Ґварі. — Люди, які працювали [з містечком, — ред.] раніше, розповідали мені, що це вже четверта спроба закрити його через непридатність для використання».
Ігор Київський, директор КП «Харківспецбуд», на балансі якого перебуває модульне містечко, описував ситуацію так: «Там протікають покрівлі, відшаровуються стіни, повністю зруйнована підлога. Електропроводка теж аварійна, що може призвести до короткого замикання».
З людьми, за словами Юрія Шпараги, говорили про переселення та аварійність «з вересня чи серпня» поточного року. Світлана Чуприна стверджує, що мешканці знали про демонтаж і те, що умови у містечку не придатні для проживання, ще у травні.
Мешканці із цим не погоджуються.
«Так не робиться»
У модульному містечку жила велика родина Олени Шерстюк. Сім’я переїхала сюди у 2014 році з міста Петрово-Красносілля, що на Луганщині, лише з двома сумками. Починати з нуля на новому місці було важко — родина навіть взяла кредит, щоб купити меблі.
На думку Олени, якщо доглядати за житлом, то воно буде в хорошому стані й прослужить багато років.
«Ми самі ремонти робили, самі міняли труби, крани міняли. У нас дах не тече, тут ще 100 років жити можна!» — каже мешканка.
За словами Олени, Світлана Чуприна раніше спеціально показувала кореспондентам занехаяні модулі, з яких люди виїхали через повномасштабне вторгнення, щоб продемонструвати їхню непридатність для життя.
Головна проблема була не в догляді, стверджують адміністрація модульного містечка і міськрада. Чуприна відказує: «Ніхто на новий диван не дивиться у модулі. Нас цікавлять комунікації. Комунікації не годяться, вони аварійні, небезпечні для життя».
Раптовий переїзд для родини став великою проблемою. Запропонована кімната в гуртожитку була замала, щоб переселитися всім вісьмом. Нажите за 11 років майно їм пропонували розмістити в коморі власним коштом.
Через складне матеріальне становище, сім’ї було непросто знайти гроші на оренду нового житла. Тому родина Олени, в якій є дитина з інвалідністю, не могла виїхати з модульного містечка швидко.
«Так не робиться — за тиждень зібралися і пішли. Хоч би дали місяць-два зібратися», — роздратовано казала Олена й озиралася на робітників, які бігали по даху її модуля та щось відкручували.
«Ваших дітей треба буде забрати»
Олександр Борчуков, зять Олени, передав Ґварі відео, на якому зафіксовано суперечку із жінкою у білій пухнастій куртці. Поруч із нею стоїть Світлана Чуприна. У натовпі також видно представника поліції.
Жінка у білій пухнастій куртці — це Ірина Келчевська, директорка Служби у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради. Вона прийшла до містечка у листопаді, коли там повністю припинили постачання електроенергії та води.
На відео Ірина каже, що умови у модульному містечку є недопустимими для проживання дітей через повне відключення комунальних послуг. Додає, що це може стати причиною позбавлення батьківських прав.
«Якщо ваші діти перебуватимуть у небезпечних для життя та здоров’я умовах, ваших дітей треба буде забрати», — заявила Ірина.
Олександр їй обурено відповідає, що ці умови їм створили штучно.
Світлана Чуприна відмовилась коментувати цю подію, додавши, що про такий випадок «не чула».
За даними Офісу Омбудсмана, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою впливу на особу, яка не виконує батьківські обов’язки, і може здійснюватись тільки судом на підставі статті 164 Сімейного Кодексу України.
Недоступні рішення трьох комісій
Міська рада й адміністрація шукали юридичного підґрунтя для демонтажу після внутрішньої перевірки КП «Харківспецбуду» у травні.
Юрій Шпарага говорить, що Лабораторний центр профілактики хвороб направив акт на підприємство як на юридичну особу: «Претензія була в тому, що містечко не відповідає умовам проживання людей».
Остаточне рішення про демонтаж прийняли на підставі рішень трьох комісій. Серед них: комісія Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, комісія техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій та комісія Харківського обласного центру контролю та профілактики хвороб.
16 жовтня Олексій Топчій, керівник Департаменту житлово-комунального господарства Харківської області, повідомив про це мешканцям.
Світлана Чуприна стверджує, що мешканців ознайомили із цими рішеннями, та люди, з якими ми розмовляли протягом двох візитів, це заперечують. Документальних підтверджень того, що у модульному містечку ознайомились з експертизою трьох комісій, начальниця управління з обслуговування не має.
Журналістки Ґвари бачили лише два документи, датовані 16 жовтня, з підписами жителів: оголошення збору мешканців містечка й оповіщення про те, що через аварійний стан 31 жовтня там відключать усі комунікації. Фотографувати документи Чуприна не дозволила.
У відкритому доступі жодної з експертиз немає. Журналістки Ґвари зателефонували до організацій, які їх проводили.
Завідувач будівельної лабораторії Інституту Бокаріуса сказав, що, згідно з другим пунктом інструкції судових експертиз 53/5, не може розголошувати результати дослідження. 12 листопада ми звернулись до них з офіційним запитом.
Любов Махота, генеральна директорка Харківського обласного центру контролю та профілактики хвороб, теж відмовила у наданні експертизи, посилаючись на заборону передачі документів третім особам у межах укладеного договору.
Травневий візит омбудсмана
У травні 2025 року працівники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з головами Харківської обласної ради ВПО та Харківської міської ради ВПО прийшли до модульного містечка з моніторингом.
На сайті омбудсмана опублікували лише новину про цей візит, та Ґварі надали повний звіт за запитом.
Про непридатність модулів для проживання, аварійну електропроводку чи нагальну потребу у демонтажі в документі не йдеться.
Експерти зазначають, що мешканці в цілому задоволені умовами, та рекомендували внести містечко до місць тимчасового проживання ВПО.
Із цього випливає, що аварійність комунікацій і потреба в демонтажі з’явилася лише після травня — або ті, хто проводили моніторинг, їх не помітили.
Журналістки Ґвари надіслали запити з проханням надати висновки комісій — експертиз, на основі яких проводиться демонтаж — до Харківської міської ради (6 листопада) і КП «Харківспецбуд» (12 листопада).
На момент публікації цієї статті ми не отримали відповіді від ХМР.
Комунальні послуги
Дар’я Бойцова переїхала до модульного містечка 2015 року з Алчевська. Вона розповіла Ґварі, що взимку за комунальні доводилося сплачувати по 6000 гривень, а інколи й по 7000. За її словами, комуналка рахувалась за промисловими тарифами.
«Навесні, десь у березні, їздили до “Харківспецбуду”, просили пояснити чому так. Потім вже перекрутили, що ми їздили та скаржилися на умови, хоча за умови і слова не було», — розповідає мешканка містечка.
У травневому звіті омбудсмана вказано, що корпуси модульного містечка забезпечені централізованим електропостачанням та водопостачанням, а до кожного помешкання підведений власний лічильник електроенергії.
У документі пишуть, що жителі сплачували комунальні послуги за тарифом для побутових споживачів, але у новині на сайті омбудсмана зазначено, що люди платили за промисловим тарифом.
Ґвара звернулася до Офісу омбудсмана за роз’ясненням. Конкретної відповіді наразі немає, тож всередині організації було видано наказ з’ясувати, як виникла ця розбіжність.
Ігор Київський, голова «Харківспецбуду», відповів нам на запит: «Нарахування за спожиті комунальні послуги тимчасово розміщеним особам проводилось згідно тарифів для споживачів».
Ми попросили у вже колишніх мешканців модульного містечка показати квитанції за комунальні послуги, щоб підтвердити, як розраховувались тарифи.
Але на квитанціях жителів нема ні кількості «спожитих» кіловат за місяць, ні найменувань міських комунальних підприємств як-от «Харківобленерго» чи «Водоканал». Тільки рахунок у «ПриватБанку», який веде до сплачення комунальних послуг КП «Харківспецбуд».
Володимир Рисенко, юрист Харківського антикорупційного центру (ХАЦ), розповів, що це може означати. Найімовірніше, сказав він, модульне містечко не розбито на окремі об’єкти правовласності, тож єдиний власник — це комунальне підприємство [КП «Харківспецбуд», — ред.]
«І власне йому рахунки й виставляють, і воно вже розкидує [по мешканцях, — ред.]. Люди ще попадають на те, що тарифи для юридичної особи і для фізосіб в Україні дуже-дуже різняться. Тобто там, наприклад, електрику [власнику, — ред.] виставляють за промисловим тарифом, а це в декілька разів більше [побутового, — ред.]».
Такий механізм сплати комунальних послуг, каже Рисенко, є «напівзаконним». «Законним він стає з моменту, коли людина оформила [житло, — ред.] на себе і платить. А коли вона на себе не оформила, а живе, тут і починаються питання».
Лише один із 31 погодився на гуртожиток
«Усім людям було запропоновано житло в капітальних спорудах у центрі міста Харкова. Повідомлення всі були видані під підпис. Людям дали певний термін на виселення, згідно із законом. Все йде за планом», — говорила Чуприна Ґварі на початку листопада.
11 листопада, коли журналістки навідались до модульного містечка вдруге, Чуприна розповіла, що на життя у гуртожитку погодилася лише одна людина з 31 мешканця модульного містечка.
«Тобто вони винайняли житло за свої кошти?» — запитали ми.
«Вони відмовились [від гуртожитку — ред.]. І написали відмову», — відповіла Чуприна.
Ми зустріли Віталія Бабіча, який погодився на гуртожиток, у модульному містечку. Той пояснив, що зголосився пожити в кімнаті, меншій за його модуль, поки туди не підселили ще двох людей — у кімнаті три ліжка.
Йому 67, і через те, що вихідними в гуртожитку не працює ліфт, йому доводиться підніматися на шостий і, відповідно, спускатися із шостого поверху пішки. Розповідає, що коли в кімнату підселять ще двох, планує виїхати на квартиру до знайомих.
Родина Олександра Борчукова орендувала квартиру. Його дружина Людмила Макарова розповідає, що чоловіку довелося просити зарплату за наступний місяць, щоб оплатити перший місяць проживання.
Також з переселенням із модульного містечка родина втратила статус внутрішньо-переміщених осіб. Тепер вони мають перереєстровуватись, щоб його відновити.
Дар’я не змогла переселитися у запропонований гуртожиток через відсутність інклюзивних складових у просторі. Під час відвідин вона зчесала руки об стіни, бо коридори занадто вузькі для її крісла колісного.
Вона їздила дивитися ще одну локацію — хостел для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у районі Баварії. Дівчина поділилася, що там ще гірше, адже є жорсткий розпорядок дня та контроль з боку няньок.
«Ти самовільно нікуди не вийдеш, не підеш. Це просто ґрати, можна так сказати», — зітхає Дар’я.
Пізніше дівчина опублікувала дописи у фейсбуці, де назвала своє положення безвихідним: вона покинула Харків і з труднощами знайшла житло в іншому місті.
«Обожнюю Харків всією душею і вважала себе вже Харків’янкою, але місцева влада нагадала про те, що ти тут все-таки ГІСТЬ і твоя прописка в паспорті говорить про це», — написала Дар’я в одному з дописів.
Привіт! Це Яна, Катя та Поліна — авторки матеріалу. Підтримайте незалежну журналістику в Харкові, долучившись до нашої Спільноти.
Читайте також
- «Зима буде важкою». Розповідаємо, як підготуватися до холодів і зберегти тепло при відключеннях
- Відновлення будинків, зведення укриттів та ремонти харчоблоків: як Харківщина витрачає кошти Ukraine Facility
- Уціліла від російського КАБу родина каже, що залишилася без допомоги. Ставимо запитання посадовцям
