24 лютого Російська Федерація почала не лише широкомасштабне військове вторгнення, щодня вбиваючи мешканців України та нещадно винищуючи їх домівки. Вона спровокувала одразу низку різнохарактерних подій по всьому світу. Дещо свідомо — як продовження багаторічної політики, дещо — ні. Економічний, культурний, соціальний, психологічний впливи дій країни-агресорки відчуватимуться десятиліттями. 

Послідовно скеровуючи гібридну війну проти України, російські ідеологи обґрунтовують початок широкомасштабного наступу необхідністю “звільнити” населення України.  Від чого — справа десята, але певною мірою ефект досягнуто: українці згуртувалися та більше прагнуть позбутися всього, що пов’язує з РФ. Наприклад, топонімів.

Тотальна дерусифікація

Наприкінці березня президент України Володимир Зеленський констатував за всіх українців: “Россия сама делает все, чтобы на территории нашего государства состоялась дерусификация. Вы это делаете. За одно поколение. И навсегда”. (Звертався він до громадян РФ, тому російською).

Судячи з показників Google Trends, до початку весни “дерусифікація” майже не цікавила українців.

Пік відповідних російськомовних пошукових запитів припав на третій тиждень березня, україномовних — на перший тиждень травня. В цей період зафіксовано й підвищений інтерес до слова “перейменування”.

Ще у квітні по Україні прокотилася хвиля ініціатив з перейменування міських об’єктів, нинішні назви яких пов’язані з Росією. 

Так, 7 квітня група львів’ян запропонувала перейменувати понад 30 вулиць міста. Міська влада зібрала комісію з перейменування вулиць, до якої увійшли історики, науковці та посадовці. Після кількох засідань перелік вулиць, що мають отримати нові назви, налічував 53 пункти. До кінця червня обговорили з громадськістю та перейменували вісім з них. 

На тиждень пізніше львів’ян з аналогічною ініціативою до місцевої влади звернулися лучани. У місті створили робочу групу з перейменування вулиць та майданів. Нові назви вже отримали п’ять топонімів.

В останній тиждень квітня депутати міської ради Києва прийняли рішення зібрати пропозиції містян щодо перейменування, а з 15 по 19 червня охочим вже пропонували обрати “Київ Цифровий” нові топоніми для 296 міських об’єктів. Зібрали 6,5 мільйонів голосів. Результати передали в експертну комісію Київської міськради. Депутатський корпус прийматиме рішення на основі експертних висновків.

Можливо, варто нагадати, що процес зміни назв топонімів в Україні набув системності після Революції Гідності, коли Верховна Рада ухвалила закон № 317-VIII “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки”. Втім численним вулицям і пам’ятникам Пушкіна, Лермонтова, Чєхова та Толстого перейменування тоді, вочевидь, не загрожувало.

Харків — місто сотень перейменувань

Цілком в контексті загальноукраїнських трендів 27 квітня міський голова Харкова Ігор Терехов написав у своєму телеграм-каналі (мовою оригіналу):

“У Харькова, который уже 63 день подвергается круглосуточным бомбардировкам, не может быть побратимов в стране-агрессоре. Тем более, не может быть городом-партнером Москва, в которой и зарождались планы по уничтожению Украины и геноциду украинского народа. По той же причине считаю, что в Харькове не может быть и топонимов, связанных со странной агрессором. После нашей Победы на первой же сессии городского совета я предложу депутатам варианты переименований не только Московского района и Московского проспекта. Думаю, что в ситуации развязанной против нас войны, многие названия улиц, площадей, скверов, остановок общественного транспорта, связанные с РФ, должны исчезнуть с карты Харькова”. 

Щоправда, ще в середині березня харківська інтелігенція звернулася до Ігоря Терехова з відкритим листом.

В ньому, серед іншого, Московський проспект пропонували присвятити захисникам Харкова, Пушкінській вулиці повернути назву Німецька (Велика Німецька), змінити назви вулиць Конєва, Малиновського, Бажанова.

Підписанти закликали створити комісію для перейменування топонімів, пов’язаного з російським вторгненням.

“Можливо, така комісія вирішила б й інші питання з перейменування вулиць, а саме виправила помилки, припущені у 2015 році. Навіщо нам дві вулиці зі схожою назвою: Мироносицька і Жон Мироносиць? Це одне і теж. Або Гольдбергівська, хоча вже, мабуть, всім відомо, що прізвище купця-мецената, на чиї гроші була збудована церква Трьох Святителів, було Гольберг”, — натякали автори, але згадки у промові міського голови або на якихось офіційних каналах не заслужили.

У Харкові понад 3 тисячі топонімів. При цьому кілька сотень харківських вулиць є увічненням російських географічних назв, зокрема областей та адміністративних центрів РФ, історичних діячів, які не мають жодного стосунку до України чи Харкова.

З чогось треба починати. 7 травня за дорученням міського голови на сайті міськради почали приймати пропозиції харків’ян щодо перейменування топонімів. За два дні у згаданому вище телеграм-каналі Терехов створив опитування щодо нової назви Московського проспекту. Участь взяли понад 200 тисяч людей. 

Вже наступного дня Комісія з питань топоніміки та охорони культурної спадщини при Харківській міській раді погодила нові назви для Московського району (Салтівський), Московського проспекту (Героїв Харкова), Білгородського шосе (Харківське) та Білгородського узвозу (вулиця Героїв Рятувальників). 

Перед засіданням комісії активісти символічно замінили одну з табличок на Московському проспекті на “Григорія Сковороди”. Мета акції — спонукати владу до проведення професійної дискусії щодо перейменування топонімів, зокрема задля формування національного колориту міста. 

Учасники акції демонтують табличку. Фото: facebook-сторінка
Символічна табличка зі Сковородою. Фото: facebook-сторінка

Представники громадської ініціативи “Харківська топонімічна група” звернулися з відкритим листом до міської влади, розкритикувавши поспіх. Вони переконані, що перейменуванням мають передувати належне фахове обговорення із залученням дослідників харківської топоніміки, історії Харкова, моральних авторитетів.

“На жаль, міська влада наразі не продемонструвала  системного підходу та не презентувала зрозумілої концепції. Що не може не викликати занепокоєння з огляду на необхідність перейменування сотень вулиць, у більшості з яких немає історичних назв, які можна було б відродити”, — застерігають автори листа. 

Влада зреагувала грубістю директора департаменту масових комунікацій і зв’язків із пресою Юрія Сидоренка (мовою оригіналу):

“Проспекта московского в Харькове, конечно же, не будет. Его переименование запланировано буквально на завтра. Это прерогатива сессии городского совета. Поэтому сильно активные политические силы, которые сейчас ходят по этому проспекту, срывая одни таблички и вешая другие, просим успокоиться. В Харькове найдется место для имен и Григория Саввича, и многих других выдающихся харьковчан”.

11 травня Харківська міська рада затвердила рішення топонімічної комісії про зміну вказаних чотирьох назв.

Харків’янам не звикати до ставлення влади. Достатньо згадати історію про перейменування проспекту Маршала Жукова на Петра Григоренка. Тобто боротьба триватиме. 

Наразі “Харківська топонімічна  група” має пояснення, чому варто змінити понад пів тисячі топонімів. Серед них — близько 60 вулиць, яким можна повернути історичні імена. Вони значною мірою унікальні та не повторюються в інших містах. Також активісти закликають харків’ян долучатися до генерування нових назв топонімів.

Однак охочим долучитися варто пам’ятати низку правил:

  • Увічнення особи можливо тільки після її смерті;
  • У випадку увічнення імені особи бажано мати прив’язку до конкретної вулиці (де ця особа жила, навчалася, працювала тощо);
  • Не допускається дублювання назв. Актуальний реєстр урбанонімів Харкова тут: 
  • http://kh-districts.inf.ua/ 
  • Пріоритет мають історичні та довготривалі назви;
  • Бажана прив’язка до розташованих на цій вулиці об’єктів  (річки, рельєф, заклади тощо);
  • Назва має складатися з мінімальної кількості слів, бути милозвучною, легко вимовлятися, не викликати неоднозначних асоціацій.

“В чем виноват Пушкин, что родился Путин?”

30 червня стало відомо, що влада планує саботувати перейменування вулиці Пушкінської.

“Давайте не перегибать планку. — закликав Ігор Терехов. — Ну, в чем виноват Пушкин, что родился Путин? Ну, в чем он виноват? Тем более Пушкин — это вемирно известный поэт. Так же, как и Лермонтов. Как и другие есть выдающиеся поэты, писатели, художники. Поэтому нельзя всех под одну гребенку. Потому что мы учились на великолепных поэмах и стихах Пушкина и Лермонтова. И Пушкинскя останется Пушкинская. У нас есть улица Пушкинская, у нас есть метро имени Пушкина (назва станції — Пушкінська. — Авт.). Это пусть остается”.  

На правду, достатню відповідь на запитання міського голови дали автори вже цитованого березневого відкритого листа:

“Звичайно, ім’я Пушкіна не має відношення до нинішньої російської агресії, але він — потужний символ “русского мира”, з одного боку, а з іншого, як поет закордонний не має такого впливу, як раніше, його вже і в школах не вивчають ретельно. До того ж він жодного разу не був у Харкові, презирливо відізвався про наш університет. Свою історичну назву вулиця втратила під час всеросійського шанування 100-річчя поета, нова назва була спущена зверху, що мало очевидні ознаки ідеологічної імперської акції”.

В окупованому Херсоні цього року росіяни вивісили ось такі бігборди

Опосередкованим підтвердженням штучності появи урбаноніма “Пушкінська”, а згодом — пам’ятника поетові в Харкові, є прокламація організації “Оборона України”, випущена у 1904 році як пояснення підриву монумента. В ній наголошувалося: акт сили — реакція на становище українського народу.

“Пушкін був ціковито діячем для московського народу і ніякої кільтурної ваги для нас не має, хіба тілько нікчемної деморалізуючої задля наших синів, бо узивати зрадниками наших патріотів і лаяти ганебно всі політичні і культурні тенденції наших попередників, тенденійно перебріхувати історичні події всього світу — це значить в очі ображати нас! І цей літерат московський, що підло-брехливо змалював в своїх творах постать нашого патріота гетьмана Івана Мазепи, має собі пам’ятника на історично нашій, але силоміць загарбаній території?!”, — аргументували в “Обороні України”, маючи на увазі поему “Полтава”. 

Резюме “українських терористів” було таке: “Не несіть, панове москалі, до нас своєї культури огнем і мечем, бо вже прокидається Україна до бою! Ви скуштуєте на своїй шкурі нагая і шаблі нових гонтів і залізняків!”. 

Якщо ж цих пояснень замало, то ось ще аргументація авторів телеграм-бота “А Пушкин вам что сделал?”. Там нагадують, що поет після заслання в Україну припинив критику царату і почав писати великодержавні оди, в яких прославляв аресивну політику Російської імперії проти сусідніх народів.

В поемі “Полтава” Пушкін оспівує Петра І і ганьбить українського гетьмана Івана Мазепу — “підступного”, “лютого”, “хитрого”, “холодного згубника” з “кипучою отрутою” у грудях. 

Телеграм-бот знає не лише, чому “солнце русской поэзии” Пушкін не заслуговує вшанування. У нього є відповіді про будь-якого відомого діяча.

Як виглядає телеграм-бот

Добре, можна припустити упередженість згаданих вище джерел. Але ось сучасна американська дослідниця Ева Томпсон вказує:

“Насамперед Пушкіна можна вважати автором першого повністю успішного художнього формулювання російської імперської самосвідомості. Він висловив почуття тих, хто зазнавав піднесення від російських воєнних подвигів. Завдяки поезії і прозі Пушкіна швидко стало зрозумілим, що російський імперіалізм не потребував грубого та брутального обличчя, що росіяни — це не монголи і що вони могли перетворити на красу те, що знищили їхні рушниці та шаблі. Вишуканість, із якою Пушкін створював консолідуючий образ російського імперіалізму, добре послужила нації. Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати “бідними фінами” та іншими підкореними нею народами; у Росії повно скромних патріотів, які чесно виконали свій обов’язок на далекому Кавказі і викликають захоплення; Росія, аристократія якої не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу»”

Однозначно ж, що вулиця Пушкінська в центрі міста радше шкодить історичній пам’яті українців, ніж допомагає. 

Інформація для роздумів

У Харківській топонімічній групі наголошують: для створення якісного і цілісного проєкту перейменувань потрібна фаховість, розуміння механізмів процесу та час на підготовку.

Експерти створили концепцію формування топонімічного простору українського міста. Яка передбачає, що назви мають бути короткі, оригінальні та милозвучні, сприяти відновленню історично сформованої топоніміки міста, гармонійно вписуватися у наявні топонімічні ансамблі, відтворювати цінності сучасної України, а не радянську пропаганду чи російський імперський історичний міф. 

Поспіх у перейменуванні призводить до помилок і неоковирностей. Харків — не єдиний приклад. Вже 13 квітня міська рада Івано-Франківська підтримала нові назви для 25 вулиць. Рішення вочевидь готували не дуже уважно, тому вже 10 червня були змушені вносити зміни у документ.

Процедура перейменування передбачає громадське обговорення, але місцева влада іноді ігнорує цей процес. Знову Харків — не один. Так само вчиняють у Дніпрі. Це питомо призводить до невдоволення фахівців і мешканців. 

Зверніть увагу: має значення не лише окрема назва, а топонімічний ансамбль. Тобто сукупність назв парків, вулиць, скверів, пам’ятників і будівель на вулицях формує певне послання. Таким чином міста промовляють до мешканців та гостей. Наприклад, пам’ятник Тарасові Шевченку в Києві стоїть у сквері Тараса Шевченка між двома корпусами університету імені Тараса Шевченка. 

Пам’ятник Шевченку в Києві захистили на час війни. Фото: “Вечірній Київ”

Не варто нехтувати ще одним зацікавленим у процесі перейменування. Зовнішнім. Насправді Кремль не приховує, яку гру веде. Просто сторонньому глядачеві важно повірити в справжність цієї суміші конспірології та шовінізму.  Втім, боротьба з уявними ворогами ведеться на кількох рівнях і цілком реальними засобами: збройні, економічні, інформаційні, дипломатичні, пропагандистські, семантичні кампанії розгортаються паралельно в різних частинах світу, часто накладаючись одна на одну. Приклад — гібридна війна в Україні. 

Найвищим рівнем війни російські стратеги вважають боротьбу за право давати явищам імена.

Один з теоретиків такої “семантичної війн”» нині очолює Адміністрацію Президента РФ. Глибина та усвідомленість думки псевдонауковців значною мірою зрозуміла, наприклад, з анотації книги “Образ Победы” (мовою оригіналу):

“Представленные материалы являются рабочей тетрадью своих идей и чужих мыслей, местами крепко сшитой, а местами “шитой белыми нитками”, поиска, через призму игры, понимания сущности НООСКОПА — прибора для получения и регистрации изменений в биосфере и в деятельности человечества. Где “белые нитки” в рабочей тетради проявит только время”.

Десь там, серед “своїх ідей” та “чужих думок”, сформульовано визначення “війни за назви”.

Історичний досвід показує, що побудована певним чином маячня, потрапляючи до обтяжених владою голів, перетворюється на дієву зброю. Власне, ми це вчергове споглядаємо. Здається, радник голови Офісу президента України Олексій Арестович у своїй діяльності теж послуговується такою логікою.

Отже, цілком справедливо українські дослідники одностайно закликають викорінити з українських міст маркери радянської ідеології та “великой русской культуры”. 

На жаль, від Пушкіна найближчі десятиліття не втечеш простим видаленням з карт і викресленням зі шкільної програми. Доки живі народжені до 1991 року та стоять із труднощами добуті радянські видання на домашніх поличках. Якщо ж твори Пушкіна заборонити, то можна добитися прямо протилежного ефекту, що нікому не треба.

Однак без жодних заборон можна ретельно дослідити, наприклад, Список імен видатних творців, дослідників і популяризаторів української мови, пропонованих для увічнення в географічних назвах та об’єктах топоніміки Уповноваженим із захисту державної мови, або рекомендації експертної ради Міністерства культури та інформаційної політики щодо подолання наслідків русифікації та тоталітаризму.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції Gwara Media може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія в рамках власної редакційної політики.