Вікторія Белявська – молода харківська режисерка, яка не тільки шукає історій для власного документального кіно, а й допомогає іншим почати знімати.
Після навчання на кафедрі Медіакомунікацій Каразінського університету, участі у Відеоакадемії документального серіалу УКУ та резиденції режисерів проекту ГаліціяКульт, Вікторія разом з Антоном Фроловим заснувала Фестиваль незалежного кіно – Бардак.
11-14 жовтня цього року Фестиваль відбудеться вже вдруге. Дізнавшись про це, Gwara Media не змогла пропустити цю важливу креативну подію міста та випитала у Вікторії про плани щодо фестивалю, своє бачення кіновиробництва, складнощі, які присутні у середовищі молодих кінорежисерів Харкова.
Наше інтерв’ю проходило напередодні травневих свят, коли все місто пахло шашликами, а сама Вікторія мала вже їхати в інше місто. Ми зустрілись в Gwara Media, де поспілкувались щодо кінематографічних подій цього року.
Знаєш, насправді цікаво дізнатись про фестиваль і що ви робите цього року. Розкажи нам…
Нещодавно ми подали на реєстрацію Громадської Організації. Плануємо співпрацювати з грантарями та партнерами щодо розвитку українського кіно, тому хочемо, щоб все було офіційно та по правилам. Буквально на цьому тижні я відвідувала реєстраційний офіс і ми вносили правки в документи, тож незабаром у нас буде не лише ідейна, а і юридична можливість допомагати режисерам робити кіно.
Зараз поки точно важко говорити, як і що буде, проте ми вже відкрили подачу фільмів на кінофестиваль, тож запрошуємо всіх режисерів подаватися. Попереду ще розробка концепції фесту, створення сайту та контенту для соцмереж, реклама.
Зараз також шукаємо можливостей, щоб створити перед Фестивалем лабораторію документального кіно. Зібрати десять режисерів-початківців з Харкова, провести для них майстер-класи та створити всі умови, щоб за місяць вони змогли під пильним оком професіоналів створити своє перше доккіно, а безпосередньо на Фестивалі Бардак влаштувати їх показ. Для початківців це має бути важливо – знайти свого глядача, дізнатися, що їм цікаво і як вони сприймають їх роботу. Але поки що це лише бажання, фінансування ми ще не шукали.
Хто буде керувати майстернею? У Харкові багато кінематографістів, які можуть або вже знімають кіно?
До нашої команди-організаторів входить документалістка Люба Дуракова (реж. фільму “Аліса в країні війни”). Теоретично, вона може очолити цю майстерню документального кіно й взяти на себе організацію та роботу з учасниками лабораторії. Ми частково обговорювали це й Люба вже дала свою згоду. Ідея поки на стадії розробки, й звичайно, буде багато змін та уточнень. В Харкові є ще кілька імен, які вже стали відомими в документальних колах, це й Дмитро Коновалов, й Лідія Стародубцева. Є думка, що можливо будемо звертатися до них, або залучати режисерів з іншої частини України. Є хороші знайомства з Остапом Костюком, прекрасним режисером “Живої ватри” зі Львова.
До речі, а як організовуються і виростають молоді кінофестивалі? Судячи з усього будь-хто може організувати їх, як я бачу, головне це бажання та наявність кіно для показів.
Давай спочатку визначимось, що для мене є кінофестиваль. Фестиваль – це ком’юніті, де відбувається зустріч режисерів та глядачів. Це структура, де є журі, яке відбирає переможців серед показаних фільмів. Також право голосу завжди є у глядачів, аби знати, що подобається їм. Це допомагає будувати діалог між тими, хто створює кіно, й тими, для кого воно створене.
Наприклад, у Харкові організовують так звані фестивалі короткого метру в рамках Французької Весни, що без сумніву є корисно, проте це не є в моєму розумінні кінофестивалем. Саме описані мною речі створюють унікальну атмосферу обміну досвідом, ентузіазм можливостей та корисні контакти, окрім власне чудового проводження часу в кінозалі.
На базі гарного фестивалю можна подивитись кіно, відвідати майстер-класи, побачити режисерів фільмів й задати свої питання, а після в неформальній творчій атмосфері поспілкуватися з однодумцями. Це щось надзвичайне.
А чи легко запросити саме найкращих режисерів, особливо для молодих кінофестивалів?
В цьому є складнощі. Минулого року були випадки, коли ми запрошувати режисерів бути в журі, або просто прочитати лекцію для відвідувачів, але вони відмовлялися, бо фестиваль співпадав зі зйомками, або банально, було не цікаво до нас долучатися.
Ми дуже тішимось, що минулого року ми все ж таки змогли привезти в Харків прекрасне журі. Це й кінокритик, засновник порталу Moviegram, Лук’ян Галкін. Це й Антон Слєпаков з гурту Вагановожаті. До речі, ви знали, що Антон разом з Юрієм Хусточкою (екс-учасник Океану Ельзи) минулого року зробили цікаву анімаційну короткометражку “Вместо всех столкновений”, її прем’єра була на Одеському кінофестивалі, а потім і ми на Бардаку показували її у день відкриття. Також в журі в нас була представниця дистриб’юторської компанії Кіновир, Катерина Шевченко.
Навіть дистриб’юторська команда? Це дуже важливо як мені здається.
Так, дистрибьюторська компанія подарувала спеціальний приз поза конкурсної програми для вибраного переможця на Канському Кінофестивалі. Таким чином, відкривши кордони для малобюджетного українського кіно.
Розкажи, як буде проходити кінофестиваль цього року?
Власне, ми вже почали прийом короткометражних документальних фільмів через платформу FILMFREEWAY, де до нас станом на 27 квітня подали вже близько 50 короткометражних фільмів з усієї України. 
Останній день прийому фільмів – 24 серпня. Після свою роботу розпочне відбіркова комісія. Й до кінця вересня режисери, чиї фільми будуть відібрані на кінофестиваль – отримають листа з інформацією та запрошенням приїхати до Харкова. Майстерня, про яку я вже казала, планується за місяць до початку фестивалю і учасники зможуть на фестивалі в окремому блоці показати своє кіно.
Окремо хочу сказати про взаємодію Майстерні та Фестивалю. На нашу думку, це дуже важливий процес, бо крім навчання ми створимо для учасників простір, де вони зможуть нарешті показати свої роботи, отримати перші відгуки, навіть подолати бар’єр страху перед роботою з камерою. Це дуже корисно.
А далі якісь призи, визнання, працевлаштування?
Звичайно на фестивалі будуть призи і нагороди, в них є цінність, проте загалом перемога – номінальна. В рамках фестивалю ми можемо підтримати кінематографістів лише показами та експертизою в рамках Майстерні. Зараз ми не надаємо, скажімо, фінансової підтримки або ще чогось там…Задача нашого фестивалю- створити інфраструктуру для просування кінобренду в Харкові та простір для спілкування.
А чому наприклад я, скажімо як молодий режисер маю подати кіно саме на ваш БАРДАК? Які ще є фестивалі?
А чому б не подати? Думаю, кожному режисерові цікаво показувати своє кіно глядачу. Наші харківські глядачі теж гідні.
В Україні відносно мало кінофестивалів. Серед найбільших, звичайно, є Одеський кінофестиваль, Молодість, 86, WIZ-ART. В Харкові раніше були фестивалі Бузок та Ступєні, але вони перестали існувати, а замість них нічого не з’явилося.
Ти знімала кіно перш ніж організовувати Фестиваль? Який шлях ти пройшла як режисер самостійно.
Своїм шляхом я ще йду. Шукаю різні програми для вивчення режисури та розвитку практичних навичок знімання. Минулого року навчалася у Школі документального кіно у Львові. Дивлюся постійно в мережі майстер-класи. Подобається підхід Марини Розбєжкіної, два роки тому навіть вдалося потрапити на її лекцію в рамках Одеського кінофесту. Восени хочу вступати на курс Сергія Буковського. Під його керівництвом, до речі, я зробила свій перший документальний крок – він був ментором та членом журі на проекті DocEmotion, тоді віддав перемогу нашій команді. Думаю, що продовжити навчання у нього буде символічно й особисто мені дуже приємно.
Я не хизуюся, але мені, звичайно, було дуже приємно, що одна з моїх робіт “А Ви любите Держпром?”, яку я знімала з Лізою Кузнєцовою, потрапила на Одеський кінофестиваль, фестиваль WIZ-ART та потім трохи ще помандрувала різними показами по містам України.
Зараз я не зупиняюсь, готую ще два документальні проекти та подумую над реалізацією одної ігрової роботи. Сподіваюсь, на все вистачить часу та сил.
Звідки така зацікавленість кіно?
Не знаю, я в школі ще малювала багато. А кіно – то ж рухоме полотно, майже.
Зараз багато хто питає, навіщо тобі робити той фестиваль. Бо ми ж поки ніякі гранти не брали. Ми свої власні кошти вкладали й може будемо знову вкладати в цей. А мені це просто дуже важливо. Взагалі вважаю – що дивитися кіно, то велика привілегія.
Колись я жила в Кіровську, Луганської області. Ну ти знаєш що це за місто? Це такі простори, де шахти, шахти, терикони, робочі повертаються втомлені додому, і в нашому місті кінотеатру не було, він був у сусідньому Стаханові. Там було щось 2-3 сеанси на день. Коштувало воно дорогувато, скільки точно не скажу, але знаю точно, що навіть кожного тижня не будеш просити у батьків ці гроші. Кіно тоді для мене було рідкість і складність. А коли я переїхала в Харків я думала – Ось це клас, можна дивитись хоч 10 фільмів на день. По суті, в кожній школі можна зараз робити покази фільмів і абсолютно без значного використання коштів. Можна зустрічатись, обговорювати, шукати нові фільми, але цього ніхто не робить.
В чому різниця між документальним та ігровим кіно?
Головна відмінність у сценаріях.
Ігрове кіно – це прописані герої, їх діалоги, зустрічі, розвиток подій. Режисер ігрового фільму – це Бог. Він просто конструює свій світ. А в документальному кіно режисер – це спостерігач за дійсністю, головна задача якого фіксувати. В документальному, звичайно, складніше, якщо ти пропустиш момент зняти, то навряд чи він повториться. А в ігровому актори можуть зіграти свою роль знову і знову.
І от таке просте питання, після якого подумають, що я дивний, але мені реально, інколи, незрозуміла неймовірна затятість кіном.
Все просто. Мені подобається дивитися кіно, кайфую в кінозалі. Я настільки відкрита до нових історій, що начебто проживаю ще одне нове життя.
Наприклад, є таке кіно класне “Панорама”.
Короткий документальний фільм про техніка, який працював в кінотеатрі Кінопанорама. Уяви, сидіти в кінотеатрі і дивитись фільм про техніка, який крутить це саме кіно. Сюрреалізм якийсь…і от цей герой ставив кіно, а сам там у тій комірчині жив своїм життям: відзначав дні народження, голився, підстригав колег, навіть запалював цигарку від осушувача для рук.
Тобто ти, наприклад, вмієш запалювати цигарку від осушувача для рук!?
– Я – Ні! Правда я і не палю, але запалювати також не вмію. Але дізнаватися людей через кіно – це досить цікаво. мабуть це цікаво.
Насправді, мені дуже подобається документалістика саме тому, що вона вчить бути уважним до навколишнього середовища, шукати кіно в, здавалося, звичайних речах. Де ніколи не знаєш, хто з перехожих може стати героєм твого особистого фільму.
