Більшу частину картини займає похмуре небо з великими купчастими хмарами. Суворе, непривітне північне море зі здибленими гострими хвилями нагадує про небезпеку для моряків. Праворуч на картині зображено вітрильник, на носі якого знаходиться чоловік з артилерійським запалом у руках. Постать чоловіка зображена на повний зріст. Вона заввишки всього 5 сантиметрів, але художник ретельно виписав обличчя під крислатим капелюхом, вбрання, високі чоботи
– це уривок з авдіогіду художнього музею до картини Сімона де Влігера «Морський краєвид». Так по(чують)бачать роботу люди з порушенням зору.

В Україні немає офіційної статистики щодо кількости незрячих людей. Відома тільки загальна чисельність людей з інвалідністю (за даними Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2020-го – 2 240 955 осіб). Ми вирішили відвідати один з осередків спільноти людей з порушенням зору – Харківську асоціацію незрячих юристів – і обговорити нюанси вищої та інтернатної освіти, умов праці та соціальне підприємництво.

Юридичний фах в інклюзивному контексті

Голова харківської асоціації незрячих юристів Олег Лепетюк отримав статус адвоката 2004-го року, на той час у Харкові було тільки два незрячих адвокати: Олександр Богачов та Леонід Окара – обидва зі значним досвідом у кілька десятків років. Олег Лепетюк розповідає, що закінчив юридичну академію (НЮУ) 1996-го року та наштовхнувся на стіну розчарування і відчаю, адже в 90-ті українське законодавство ще не передбачало реєстрацію людей з інвалідністю в центрах зайнятости, тобто держава не сприяла їхньому працевлаштуванню. Інформаційне та нормативно-правове поля були геть інакші, як і рівень толерантности суспільства. Була відчутна дискримінація, упереджене сприйняття.  Роботодавець починав співбесіду словами «А як ти будеш працювати та щось робити? Ти ж, мабуть, нічого не можеш». Усе це перешкоджало працевлаштуванню та кар’єрній реалізації людей з інвалідністю, тож 1998-го року в Харкові спільнота незрячих юристів утворила власну громадську організацію. Успішним прикладом для наслідування та моральним стимулом для реалізації такого проєкту стала поїздка на презентацію аналогічної київської організації (адвокат Турський Володимир).

Олег Лепетюк, поїздка у США

Соціальна діяльність

Основний фокус асоціації залишається на соціальному напрямі: сприяти працевлаштуванню людей з інвалідністю, створити комфортні умови для роботи, обладнати робочі місця комп’ютерами зі звуковими програмами та навушниками. Організація тісно співпрацює зі спілками сліпих і глухих, має угоду із центром зайнятости: безробітних спрямовують на громадські роботи до асоціації, де вони читають уголос, сканують і транспортують документи. 

«На початку 2000-х місто почало проводити конкурси на фінансування соціальних проєктів. Першим проєктом, який ми тоді подали, став телефон довіри для консультації соціально вразливих харків’ян, зокрема жертв насилля (на той час закону ще не було), де ми покроково пояснювали, як краще діяти та куди звернутися в такій ситуації. Завдяки партнерству з містом нам вдавалося залучати донорів, люди все частіше дізнавалися про наш унікальний досвід і зверталися до нас за консультацією. Юридичні зміни в суспільстві завжди провокують сплеск запитань. 2006-го року діяла єдина соціальна мережа, система е-офісів, яка надавала правову, психологічну та соціальну допомогу або переадресовувала на інші еспертні організації», – згадує Олег Лепетюк. 

Асоціація розвивала напрям соціального підприємництва, проводила проєкти з працевлаштування людей з інвалідністю та підтримки підприємців з інвалідністю: «2007-го я був учасником тритижневого стажування у США, де нас навчали залучати кошти на соціальні проєкти, в анкеті ми мали розписати наші очікування та плани, бо програма передбачала подальшу роботу над власною організацією. Також я брав участь у польському проєкті, де нам зсередини показували місцеві соціальні підприємства та механізми їхньої роботи. Дев’ять років потому я отримав шанс стати директором підприємства та застосувати отриманий досвід, тоді я зібрав штат і запропонував їм разом написати бізнес-план, зіштовхнувшись зі заскорузлістю радянської системи: “Ти – директор, ти й вирішуй, нас раніше ніхто ніколи не запитував нашої думки”. Кримінальним процесом вперше я почав займатися 2013-го року (для незрячих це рідкість), коли уклав угоду з центром безкоштовної правової допомоги. На жаль, отримати відмову на затриманні – звичайна справа.  Значно спокійніше до незрячих адвокатів ставляться у суді».

Інклюзивна вища освіта

«Незрячі студенти з юридичного університету мають можливість пройти стажування в нас, відвідувати професійні освітні програми, семінари та тренінги. У 90-ті юридична академія не приймала людей з інвалідністю на стаціонар, тільки на вечірню форму. А всі лекції мені доводилося записувати на магнітофон «Протон» і день у день переписувати на інший носій, адже кожна сторона касети мала обсяг тільки 45 хв. Їх потрібно було звільняти щодня, бо купити касет на семестрову тривалість лекцій було дорогим задоволенням, тож 20-30 касет завжди були в обігу. Найскладнішим був час підготовки до сесії: я конспектував усі лекції з магнітофона за Брайлем, книгу з бібліотеки мав хтось прочитати вголос. Добре, коли це міг зробити хтось зрячий вдома, мені ж було необхідно знайти людину за оплату, наприклад, однокурсниця читала кримінальний кодекс за 100 карбованців (4 год). Або можна було знайти викладачів, вихователів, пенсіонерів, які мали час начитати підручник на магнітофон. Зараз цифровий світ значно розширює можливості, книги можна завантажити онлайн, у бібліотеці відсканувати та отримати необхідні матеріали за короткий час».

Інтернатна система

«Гімназія ім. Короленка (НВК для незрячих дітей) для мене – це трамплін життя. Вимоги до знань завжди були високі та рівні для всіх, учнів не поділяли на умовно слабких і сильних. Безумовно, бракувало свободи, бо інтернатна система передбачає повну відповідальність школи за тебе. На мій погляд, наразі деякі рішення (реформа про деінституціалізацію інтернатів) щодо інклюзивної освіти мають ймовірність погіршити якість освіти для людей з порушенням зору. Присутність тьютора у звичайній школі робить дитину особливою, таким чином частково відсторонюючи від класу. Вдома ж не всі батьки мають можливість приділяти достатньо уваги для комфортного процесу навчання. Чи відчуватиме дитина себе рівною за цих умов?

Зараз існує міжнародна конвенція ООН про права людей з інвалідністю (шрифтом Брайля), Асоціація незрячих юристів брала участь в її розробці з 2006-го року. Наразі ми займаємося поступовою імплементацією конвенції в українське законодавство».

Адвокат Олег Лепетюк загалом налаштований цілеспрямовано та рішуче, він вважає, що лояльні прояви та особливе ставлення до людей з інвалідністю перебільшені, і якщо чогось дуже хочеш – можеш цього досягти, не зважаючи ні на що. Завдяки розвитку цифрових технологій у житті людей з порушенням зору мінімізувалася кількість перепон на шляху до належної освіти та професійної реалізації.

Теги:

#юристи #незрячі