Дергачівська громада — одна з прифронтових громад Харківщини. У прикордонних селах залишається близько тисячі людей без світла та газу. Гуманітарну ситуацію ускладнюють російські обстріли та дрони. Утім, у Дергачах та тилових населених пунктах громади триває відновлення.
Ґвара поговорила з начальником Дергачівської міської військової адміністрації Вячеславом Задоренком про ситуацію в громаді, відновлення та замах на його вбивство — детальніше дивіться в інтерв’ю.
Публікуємо скорочену версію розмови — повне інтерв’ю можна подивитися у відео.
Життя у громаді
Яка зараз ситуація в Дергачівській громаді?
У прикордонних селищах громади залишається близько тисячі людей, які постійно перебувають під загрозою ударів FPV-дронів, артилерії та різних типів озброєння.
Щодо Дергачів та прилеглих населених пунктів, які розташовані далі від кордону, то тут життя більш спокійне й безпечне.
Чи є загроза наступальних дій російських військ?
Якихось масивних ударних угруповань на нашому напрямку не спостерігається. Я вважаю, що ворог не спробує наступати на територію нашої громади, оскільки верхні точки, які свого часу були зайняті росіянами, зараз перебувають під контролем ЗСУ.
Якщо ворог теоретично — ми говоримо гіпотетично — зможе зайняти Куп’янськ і Липці, тоді можливі якісь активні бойові дії на території громади.
Які населені пункти громади зараз є найризикованішими?
Усі населені пункти, які розташовані впродовж державного кордону. Це Проходи, Токарівка, Козача Лопань. Я не перераховую конкретні села і селища. Ми говоримо за старостинські округи, які межують з територією Росії.
Тобто там найвищий ризик для цивільних?
Там найвищий ризик, тому що ворог контролює ці населені пункти за допомогою FPV-дронів, контролює під’їзди до цих сіл і селищ. Зараз дуже тяжко доставити туди гуманітарну допомогу або провести евакуацію.
Ситуацію ускладнює те, що ворог застосовує FPV-дрони в режимі очікування — вони ховаються на дахах будинків, магазинів, на узбіччях доріг, чекаючи на транспорт. Коли техніка проїжджає дорогою, дрони злітають і завдають ударів.
За останні два місяці, якщо я не помиляюся, загинуло шість цивільних осіб від ворожих дронів. Також велика кількість транспортних засобів була уражена FPV-дронами.
Які заходи безпеки запроваджені останнім часом? Чи проводяться контрдиверсійні заходи в громаді? Адже цього року кілька разів були спроби російських військ прорватися на КПП «Гоптівка».
Нещодавно з’явилася інформація, що ворог начебто захопив пункт пропуску «Гоптівка». Цю інформацію підхопили наші медіа та телеграм-канали, і серед людей почалася паніка.
Я одразу зателефонував командиру батальйону, який безпосередньо тримає цей напрямок. Він розповів, що дійсно диверсійна група ворога зайшла у пункт пропуску і захопила його на сім хвилин. Після цього ЗСУ завдали масованих ударів, у результаті чого 12 підтверджених «двохсотих». Інші росіяни втекли назад на свою територію.
Нещодавно з’явилися новини, що російські війська маскують вибухівку під дрова. Навіщо вони це роблять, на вашу думку?
Ворог шукає різноманітні способи знищити й залякати місцеве населення, посіяти хаос і паніку. Він маскує вибухівку не тільки під дрова, а й під «Пелюстки» [ПФМ-1, протипіхотна фугасна міна, — ред.], пачки сигарет, харчі. Усі ці пастки він закидає за допомогою дронів на територію прикордонних населених пунктів, щоб місцеві мешканці наражалися на небезпеку.
Був випадок, коли ворог завдав удару по селищній раді в Козачій Лопані. Під завалами опинилися люди. Ворог знав, що це цивільний об’єкт, бо сам використовував цю будівлю під час окупації.
Коли туди прибули рятувальні та комунальні служби, щоб розібрати завали й врятувати людей, ворог застосував FPV-дрони та «Ланцети» — спалив машину ДСНС й ударив по комунальній техніці. Одну людину вдалося врятувати, на жаль, дві людини загинули під завалами.
Наступного дня місцеві мешканці вийшли вручну розбирати завали — стали ланцюгом і по цеглинці розбирали, щоб дістати тіла й віддати їх для поховання. Коли витягли тіла й приїхала ритуальна машина, ворог ударив і по ній.
Це свідчить про те, що ворог сьогодні не має ні людяності, ні нічого святого.
Антидронові сітки
Останнім часом загострилася ситуація — збільшилася кількість атак FPV-дронів на населені пункти громади та на траси між ними. Наскільки це часте явище зараз і як ви із цим боретеся?
Боремося інформаційно — попереджаємо людей, щоб вони обирали альтернативні маршрути. Бо дороги з асфальтним покриттям, які ведуть до прикордонних населених пунктів, контролюються російськими FPV-дронами.
За останній рік атаки стали майже щоденними.
Боротьба з FPV-дронами ведеться за підтримки ЗСУ. Створено спеціальні групи, які за допомогою антидронової та мисливської зброї знищують ці дрони, що контролюють узбіччя доріг.
Також долучаються місцеві мешканці — мисливці, які до війни займалися полюванням. Вони формують добровольчі групи, контролюють автошляхи з лісосмуг і допомагають військовим знищувати ворожі дрони.
На деяких ділянках від Прудянки до Цупівки зараз встановлюють опори над дорогою та натягують захисні сітки.
Щодо антидронових сіток — я правильно розумію, що вони зараз встановлюються в громаді?
Так, вони встановлюються, але немає можливості працювати в повному обсязі, тому що зараз велика кількість FPV-дронів, зокрема на оптоволокні, застосовується саме у прикордонних селищах. Тому ці сітки встановлюються частково, локально — на певних ділянках доріг.
Хто цим займається? Чи співпрацюєте ви з військовими у цьому напрямку?
Цим займаються наші Збройні сили — військовослужбовці, які тримають нашу ділянку фронту. Також посиленням обороноздатності громади займаються відповідні підрядні організації, які отримують кошти з державного бюджету. Роботи контролює та замовляє Харківська обласна військова адміністрація (ХОВА).
Тобто я правильно розумію, що цим займається саме ХОВА?
Питаннями захисту й оборони Харківської області займається ХОВА. Діє рада оборони Харкова та області, до складу якої входять військові, які тримають цей напрямок і відповідають за Харківщину, а також перше керівництво області.
Вони спільно розробляють план дій, складають графіки, залучають будівельні компанії, які займаються спорудженням укріплень — «зубів дракона», противотанкових загороджень, захисних сіток тощо.
Меморіалізація
Щодо військових — розкажіть, будь ласка, чи є в місті пам’ятник або місця пам’яті загиблим захисникам і захисницям України? Якщо є, то які саме? Якщо немає, чи є якісь проєкти?
У нас розроблена проєктно-технічна документація на меморіальний парк нашим військовим. Ми мали можливість реалізувати цей проєкт, але вирішили перенаправити кошти на підтримку наших військових формувань — закупили пікапи та транспортні засоби, які передали нашим захисникам.
Зараз за програмою міської адміністрації надається допомога родинам, які втратили своїх рідних і близьких на війні. Розроблена алея слави, де встановлюються меморіальні пам’ятники нашим захисникам. Це кладовище буде дообладнано до стандартів військового.
Також провели переговори з Броварською громадою за програмою «Пліч-о-пліч» і заручилися підтримкою для реалізації меморіального парку нашим захисникам. Думаю, навесні цей проєкт буде реалізовано.
А що входить у цей проєкт?
Доброустрій парку передбачає встановлення інтерактивних інформаційних стел. Коли сьогодні ставлять фотографії на металевих дощечках — це, звісно, добре, що пам’ятають тих, хто віддав своє життя. Але хлопці гинуть, і ми не розуміємо, скільки цих дощечок треба буде поставити.
Тому ми вирішили, щоб рідні, близькі або ті, хто приїжджає в громаду, мали більше можливості дізнатися про загиблого військового — де він служив, у якій частині, за яких обставин.
Встановлять великий монітор 2 на 4 метри з панеллю, де можна буде набрати прізвище та ім’я загиблого, прочитати його біографію, подивитися історію бригади, в якій він служив. Також встановлять флагштоки та меморіальний камінь для покладання квітів.
Це буде парк, де панує тиша, де люди зможуть прийти, посидіти на лавці, поміркувати й вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя.
Відновлення
Який стан критичної інфраструктури в громаді — води, електрики, газу тощо?
Якщо говорити про громаду в цілому, то стан населених пунктів поблизу державного кордону критичний.
У переважній більшості немає світла, газо- та водопостачання. Люди користуються колодязями або гуманітарною допомогою у вигляді бутильованої води, або купують воду в магазинах і доставляють до своїх будинків.
Щодо Дергачів, де зараз проживає понад 20 тисяч людей, то тут критична інфраструктура відновлюється.
Зараз ведуться роботи із заміни водогонів і водопроводів, ремонтуються помпові станції. Усі наші котельні переобладнано на альтернативні джерела опалення — дров’яне, пелетне та вугільне, оскільки ворог постійно завдає ударів по критичній інфраструктурі, руйнуючи електропідстанції та газогони.
Щодо енергонезалежності — наші заклади, зокрема лікарні, обладнані сонячними панелями та акумуляторними батареями, які забезпечать безперебійне живлення медичних закладів.
Які об’єкти зазнали найбільших пошкоджень за час повномасштабного вторгнення?
Якісь об’єкти зруйновані більше, якісь менше, але всі зазнали пошкоджень.
Найбільших руйнувань зазнали адміністративні будівлі — старостинські округи, сільські та селищні ради, які знищені майже до фундаменту в кожному населеному пункті, включно з Дергачами.
Заклади освіти й медицини, які розташовані у прикордонних населених пунктах, майже повністю зруйновані ворогом.
Чи доцільно витрачати великі кошти на відновлення великих об’єктів цивільної інфраструктури під час інтенсивних обстрілів?
Що вважати інтенсивними обстрілами? Дивіться, у нашій громаді інтенсивно обстрілюють прикордонні населені пункти. До Дергачів долітають «шахеди», як і до Харкова, як і до кожного куточка України. Долітають ракети. І ніхто не може сьогодні сказати чітко, коли закінчиться війна.
Коли люди кажуть, що «не на часі», я завжди питаю: «Скажіть, коли буде на часі?». Ми вже четвертий рік живемо в умовах повномасштабної війни. А життя йде тут і зараз.
Якби ми сьогодні не відновлювали багатоповерхові будинки, заклади освіти, критичну інфраструктуру для наших мешканців, люди не мали б бажання жити в місті, яке зруйноване, побите, яке не має перспектив відновлення. Вони виїжджали б в інші області або за кордон.
Якщо люди перебувають рік-два за кордоном або в іншій області, вони вже там купують житло, орендують приміщення, ведуть бізнес, відправляють дітей до школи. І шансів, що вони повернуться до своєї громади, дуже мало.
Замах на вбивство
Минулого року стався замах на ваше вбивство Олександром Голубом, який, за версією слідства, уклав угоду з ФСБ Російської Федерації. Розкажіть про це детальніше. Незабаром річниця цієї події.
Росіяни вже не вперше проводять такі спроби. Ми приїхали в Козачу Лопань, ворог завдав удару по території населеного пункту, але не влучив у нас. А у своїх пабліках написав, що вдарили по об’єкту в селищі, «нацист Задоренко помирає в кареті швидкої допомоги».
Потім вони поширювали інформацію, що у мене конфлікт із військовими 113-ї бригади, яку ми найбільше підтримували, і нібито військові спалили мій транспортний засіб, намагаючись мене знищити.
Ворог давав гроші в окупованих населених пунктах, вішав оголошення з мільйоном за інформацію про мене і по 200 тисяч за хлопців, які були зі мною в партизанському русі опору.
Розуміючи, що не вдається зламати Дергачівську громаду, диверсант Голуб заклав вибуховий пристрій під мій транспортний засіб прямо під будинком культури біля робочого місця.
Як відомо, ви самі знайшли вибухівку під автівкою, правильно?
Гадаю, я три дні проїздив із цією вибухівкою під машиною. Її закріпили на магнітній шайбі, обмотаній липкою стрічкою, під днищем мого автомобіля. Від двигуна йшло тепло, нагрівалася вихлопна труба, плавилася липка стрічка і з’являвся запах.
Я їхав із сином додому, він каже: «Тату, щось у нас, мабуть, з проводкою». Візуально подивився — нічого не горить. Вранці приїхав на роботу — знову якийсь запах.
Увечері приїхав на зустріч із людьми, поставив машину під нахилом, одна сторона піднялася. Через дорогу, метрів за 20, бачив, що під нею щось є. Один із місцевих заглянув під автівку, каже: «Якась палка з мотузкою».
Після зустрічі підійшов до машини, згадав про цю палку. Думаю, треба все ж таки глянути. Зазирнув і побачив предмет, схожий на вибухівку.
Одразу зателефонували до відповідних служб. Приїхали, оточили район, провели розмінування. Виявилося, це саморобна вибухівка — близько 2 кг пластиду. А цього достатньо, щоб підірвати танк.
Коли вибухівку зняли, експерти сказали, що акумулятор, який мав привести її в дію, трохи розрядився — не вистачило 0,2 вольта, щоб вона спрацювала.
Думаю, цю вибухівку завезли заздалегідь і десь тут сховали. Потім ми виявили, що вранці приїжджала автівка на підроблених номерах. Люди ходили якраз у те місце, звідки прийшов підривник. Найімовірніше, вибухівку поклали заздалегідь у певному місці, а його завданням було просто встановити її під машиною. Вони навіть не контактували один з одним.
Кілька днів я був або на лікарняному, або прихворів, мене не було на роботі. Вибухівка десь там лежала цей час. Коли я приїхав, він її встановив, а через те, що вона пролежала на землі, батарейка підсіла і вибухівка не спрацювала. Ось так я сьогодні перед вами й працюю.
Чи слідкуєте ви за слідством?
Зараз ми трохи перестрахувалися — заклали вікна, посилили охорону. Але нікуди не виїжджаємо, не панікуємо і, звісно, не приділяємо великої уваги цьому підривнику. Зараз іде суд, є слідство. Я впевнений, що вони приймуть справедливе рішення, і він отримає справедливий вирок за законом. Було судове засідання, я один раз долучився до нього онлайн, підтвердив свій позов і повністю довіряю розгляду суду.
Евакуація
Повернемося до теми евакуації цивільного населення. Розкажіть, будь ласка, який тип евакуації діє в громаді зараз?
Усі, хто мав бажання евакуюватися, вже евакуювалися. Ми підключали волонтерів, офіцерів громади, працівників адміністрації — разом вивозили всіх бажаючих.
Залишилися ті, хто принципово не хоче евакуюватися.
Якщо раніше ми миттєво реагували на запити й виїжджали, то сьогодні такої можливості немає. Евакуація погоджується з військовими, підбирається відповідний проміжок часу та погодні умови. Тільки коли розуміємо, що є можливість безпечно вивезти людину, здійснюється евакуація.
Як я розумію, евакуація продовжується. Чи відома цифра, скільки людей евакуювали з початку 2025 року?
З початку цього року евакуювали близько сотні людей.
Динаміка така: люди сидять у прикордонних селищах, ми звертаємося до них через телебачення, ЗМІ, через їхніх рідних і близьких, щоб евакуювалися — не хочуть.
Відбувається обстріл, розбивається будинок. І тоді людина розуміє, що її житло зруйновано, просить евакуацію, і під FPV-дронами, під обстрілами нам доводиться ризикувати своїм життям, щоб врятувати життя тієї людини, яка до останнього залишалася у своєму будинку.
Я звертаюся до людей і попереджаю: іде осінь, попереду зима. Дороги з асфальтом контролюються російськими FPV-дронами. За осінніх погодних умов ще можна обрати інший маршрут — виїхати грунтовою дорогою. Але коли почнуться дощі, такої можливості не буде. А якщо зима видасться суворою із заметами, для людей не буде можливості ні евакуюватися, ні доставити гуманітарну допомогу, ні надіслати швидку допомогу.
Сьогодні ми говоримо людям: якщо ви обрали залишатися в громаді, де йдуть бойові дії, постійні обстріли, де ворог застосовує FPV-дрони, де майже щотижня когось вбивають або ранять, і потім телефонуєте: «А нам не відновлюють світло, газ, нас забули», — я завжди кажу: «Це ваше особисте рішення».
Що ви думаєте про ідею примусової евакуації цивільних і заборону на повернення? Тобто не тільки примусова евакуація дітей…
Примусової евакуації не може бути. Це можливо тільки тоді, коли є маленькі діти. Мала дитина не може самостійно приймати рішення. Тому якщо батьки вирішили залишатися, а дитина залишається з ними, тут має включатися служба у справах дітей, адміністрація, поліція — щоб дати можливість дитині зберегти своє життя.
Але якщо ти доросла, свідома людина і приймаєш рішення залишитися, згідно з Конституцією, ми не можемо порушувати твої права і свободи. Це твій особистий вибір.
Одна річ, коли приїжджає доросла дитина — наприклад, 50-річний чоловік — і забирає батьків, яким за 70, примусово. Це я підтримую. Діти мають так діяти щодо своїх батьків — примусово приїжджати, забирати та вивозити.
Але приїхати голові або поліції, хапати за руки, витягувати людину з будинку, яка не хоче евакуюватися, застосовувати до неї фізичну силу — це неправильно.
Я кажу це з огляду на таку ситуацію, наприклад, як у Куп’янську — ми розмовляли з військовими, і вони скаржилися, що цивільні заважають їхній роботі. Можливо, така ситуація є в Козачій Лопані або в інших населених пунктах.
Це в усіх населених пунктах, де є цивільні. Звісно, вони заважають працювати нашим Збройним Силам України. Ми постійно говоримо про це і військовим, і цивільним.
Але, наприклад, у Козачій Лопані до війни проживало 6 тисяч людей, зараз — 500. І ці пів тисячі людей не мають бажання виїжджати, але потребують уваги й допомоги.
А ви з ними розмовляли, знаєте їхню мотивацію? Навіть після обстрілу, після поранення — навіщо, для чого вони повертаються?
Основна мотивація людей — страх залишитися безхатьком. «У мене нічого немає. Це все моє життя, що я працював, наживав, — мій будинок, моє майно. Якщо я його втрачу, нічого більше не буду мати. Тому я буду тут до останнього — або помру у своєму будинку, або влаштовуватися на чужині десь, а такого бажання немає». Таких людей небагато, але вони є.
Які основні перешкоди для евакуації?
Насамперед — їхнє небажання. Також ситуація на дорогах, бо дороги контролюють російські FPV-дрони. Але найбільша перешкода — саме небажання людей.
Поки йому в хату не прилетіло. І навіть коли прилітає в хату, розбиває, ранить людину, ти її виводиш, сусіду кажеш: «Виїжджай». Він каже: «Ні, ні, ні, до мене ще ж не прилетіло». Яку мотивацію можна знайти, коли людина бачить, що сусідню хату знесло, і каже: «Ну, сусідам не пощастило. А я поки почекаю».
Читайте також
- «Харків — місто не Пушкіна й Маяковського. Це місто Міхновського та Курбаса». Розмова з деколонізатором Вадимом Поздняковим
- «Моя Польща розуміє, що українці проливають кров зокрема за нас». Інтервʼю з польським письменником Войцехом Тохманом
- Іноземні студенти, онлайн-навчання медиків та скандал під час виборів на посаду. Інтервʼю з ректором харківського медуніверситету
