Колишнє летовище у Вовчанську вже майже десятиліття без охорони. До повномасштабної війни сюди приїздили тисячі туристів з Харкова та області, аби зробити світлини на фоні незвичайної локації. Це місце також вподобали поціновувачі кольорового металу, які поступово розбирали обладнання та власне літаки.
Тут стоять літаки ще радянського та чехословацького виробництва. Більш як тридцять залізних птахів на покинутому аеродромі за 4 кілометри від кордону з Росію були туристичною цікавинкою Харківщини нарівні з Шарівським палацом, Кицівською пустелею, Співочими терасами, музеєм Сковороди та Краснокутським дендропарком.
У 1960-х роках тут було училище льотчиків-інструкторів, також на базі аеродрому готували пілотів для вертольотів та парашутистів. Ці літаки покинули просто неба в середині 1980-х років, коли льотні курси перенесли до Запоріжжя.
Читайте також: «Нас стирають із землі». Як живе Вовчанська громада біля кордону з РФ – інтерв’ю начальника міської військової адміністрації Тамаза Гамбарашвілі.
І якщо до повномасштабного вторгнення ходили розмови про перетворення закинутої авіабази у зону відпочинку, то нині перед Вовчанськом після понад 200 днів російської окупації стоять інші виклики – у місті немає газопостачання, з перебоями є світло, а громада щодня обстрілюється керованими авіабомбами, ракетами С-300, артилерією та мінометами.
Читайте також
Світло і сніжно. Фотоісторія-рефлексія з Харкова. Саржин Яр — парк для відпочинку харків’ян та особливе місце для Івана Самойлова, мультимедійного журналіста Ґвара Медіа. У фотоісторії про Саржин Яр він рефлексує про пам’ять та перформує спогади про зимове місто завдяки людям і простору. Харків розповідає свою історію через світлини.
Харків вкрило снігом: як живе місто під час негоди — фоторепортаж. Комунальники прибирають сніг, щоб мешканці міста могли безперешкодно пересуватися вулицями.
