Приблизно за 10 кілометрів від кордону з Росією розташоване невелике село Веселе, яке знаходиться в Липецькій громаді Харківської області. Вона була окупована з 24 лютого по 11 вересня 2022 року. До повномасштабного вторгнення у Веселому проживало близько 1,8 тисячі жителів, серед яких 300 діти. Зараз же серед дітей залишається лише 11-річний хлопчик Єгор.
Він повернувся в село разом із мамою в грудні 2022 року. Єгору приділяють багато уваги в селі, зокрема сюди приїжджали соціальні працівники, місцева влада, щоби познайомитися та дізнатися про потреби дитини.
Мама хлопця розповіла, що заступник начальника Липецької сільської військової адміністрації Сергій Криветченко допоміг провести інтернет Єгору, аби він міг займатися в школі онлайн. Сьогодні він привіз дитині коробку з теплими речами, яку передали з благодійного фонду. Сам хлопець каже, що йому часто передають так подарунки: одяг і солодощі.
З поверненням додому у Єгора з’явилося нове захоплення — пасічництво. Мама Яна розповідає, що її син дуже любить читати книжки й одного разу йому потрапила в руки книга про бджіл.
«Все почалося, коли ми повернулися додому. Тоді не було світла і я побачив книгу про бджіл, я начитався і захотів свою пасіку», — розказує Єгор.
Мама Єгора пригадує, як син прийшов до неї зі словами «Хочу розводити бджіл». Однак вона сказала, що не може зараз йому допомогти. Перші вулики Єгор придбав за гроші, які відкладав на комп’ютер.
Історія про перший вулик Єгора
Спочатку мама з Єгором звернулися до односельця Дмитра, який теж займався пасічництвом. Коли він дізнався про захоплення Єгора, сказав, що подарує йому сім’ю бджіл безплатно, але треба зачекати 2–3 тижні. Хлопець переймався, що це довго — й бджоли не дадуть їм меду, тому Єгор вирішив не чекати, а купити першу сім’ю.
Перший вид бджіл у господарстві Єгора — українська степова. Потім Дмитро подарував йому другу сім’ю, родом з Карпат.
Заходимо в гості до Єгора, хлопець показує свої вулики. Вони поділені на два сектори: по три в кожному. На одній частині живуть українські степові бджоли, а в іншій — карпатські.
Свій перший вулик хлопець купив за дві тисячі гривень.
— Перша сім’я була дуже сильна (тобто має багато бджіл та збирає більше нектару — ред.), тому ми її розбили на кілька. Друга, яку подарував Діма, теж була сильною — її також довелось ділити. Так у нас з двох вуликів вийшло шість, — каже Єгор.
Хлопець розповідає, що українська степова бджола більш агресивна, але на зимовий період вона стала спокійнішою на відміну від карпатської. «Наче помінялися характерами», — сміється Єгор.
— Тож продовжуємо працювати з вуликами в захисних костюмах, бо одного разу, коли ми підняли кришку, то вони почали біситися, піднялися вгору і хотіли вкусити.
Єгор показує свій найперший вулик, трохи відкриває його: «Зараз сонечко вийшло і вони повилазили, щоб зібрати мед або воду».
На одному з вуликів стоїть пляшка із чорною незрозумілою рідиною, хлопець пояснює, що це «осоловка». Вона потрібна, щоб оси не поїли бджіл: «Бджоли не збирають на квітах, де мало нектару, тому вони не попадають у цю пастку, бо там мало цукру, а осам немає різниці».
Перший час доглядати за бджолами вчив Дмитро. Єгор ходив до нього та звертався за допомогою. Яна каже, що хлопця цікавив також кошторис: одного разу він повернувся додому і сказав мамі, що їм треба два костюми захисні й купив їх за свій кошт.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
Огляд спеціального костюма
Костюм складається зі спеціального капелюха з маскою та комбінезона. Ось так він виглядає:
— Ще, — каже Єгор, — бувають капелюхи, які прилягають до голови, але це не дуже добре, бо бджола може сісти на голову та вкусити.
У комбінезоні на кофті є два кільця, які треба поєднати з резинкою на капелюсі — це допоможе уникнути загрози, що бджола заповзе всередину костюма та вкусить тебе.
— Перший раз мене вкусила бджола за шрам на лобі. Було боляче. Мама думала, що після цього я не буду більше займатися пасічництвом, але вона недооцінила мене, — сміється Єгор. — Згодом мене ще не раз кусали комахи, але зараз вже не відчувається такого болю як тоді.
Догляд за бджолами
Упродовж весни, літа та осені необхідно переглядати вулики та перевіряти, чи є там мед і збирати його. Взимку треба поставити дві дошки по боках та тримати в такому стані до середини лютого — каже Єгор. Також у вуликах треба підтримувати тепло.
Узимку бджоли збираються в клубок всередині матки та сплять. Комахи в цьому стані дуже спокійні, але якщо їх потурбувати, то вони бунтуватимуть, адже зараз готуються до сплячки.
Температура матки, яку оточують бджоли, тримає близько 35 градусів тепла, а по боках 8–10, навіть у холодну пору.
На зиму у вуликах знаходиться близько 40–50 тисяч бджіл, а на літо їх буде близько 70–80 тисяч.
«Солодкий із гірчинкою»: Єгор розповідає про перший мед
— Перший мед був липовий — солодкий та з гірчинкою, — каже Єгор. — Бо перше, що почали збирати бджоли — липа, — ділиться Єгор.
Хлопець зміг зібрати 15–20 літрів меду. Частину він вже продав та вклав у пасіку, а друга частина меду знаходиться вдома.
Про створення власної ферми
Окрім бджіл, нещодавно Єгор почав розводити кролів. Близько трьох місяців тому бабуся передала йому тваринку на м’ясо, але хлопець вирішив, що хотів би розводити їх. Тепер має чотирьох кролів.
— У мене тут є три кролиці Ская, Рижуха та Юля, яку ми ще називаємо Боєць, та один кроль Степан.
Єгор щодня приносить їм відро води, дає сіно, як каже хлопець, вони багато їдять. Ще годує їх кукурудзою та пшоном.
Мама каже, що її син завжди любив тварин.
— Мені з ними легше, — говорить Єгор. — Допомагає зняти стрес.
У майбутньому хлопець хотів би мати велику пасіку та продовжувати розводити бджіл. Зокрема, мама каже, зараз є мета поставити 10–15 вуликів.
Навчання Єгора в селі під час війни
Недалеко від будинку знаходиться школа, куди ходив Єгор. Вона зруйнована. Ось він стоїть біля свого зруйнованого класу. Зараз хлопець навчається онлайн, у класі 16 учнів, серед яких стабільно ходить 9–10.
— Знаєте, у всіх школа асоціюється з другою домівкою, для мене вона була заміною дому в будні дні. Тут я провів з 1 по 4 клас. І для мене це теж рідне місце. Позаду знаходиться мій клас, у якому були уроки з природознавства, математики, української мови та літератури, — каже Єгор.
Зараз школа зруйнована, як і його клас. «По розвалинах я не ходив, але мені дуже неприємно, тому що це було рідне місце. Через це сумно».
У селі Єгор єдина дитина, тож зазвичай його розпорядок дня такий: погодувати кролів, догляд за бджолами, трохи вільного часу для себе, а потім з 15:00 починаються уроки.
Мама каже, що син любить відвідувати заняття, хоча й онлайн. Він багато спілкується в чатах з однокласниками, йому весело та цікаво.
Вільний час Єгор проводить із тваринами, любить займатися оригамі, кататися на велосипеді та читати книжки. До речі, зараз читає «Думай та багатій» Наполеона Гілла (каже, що вже на 6 розділі!).
На запитання, чи хотів би поїхати Єгор з села до іншого місця, відповідає, що не покине свою ферму та дім. Мама пригадала, що коли вони лише повернулися, син одразу пішов бігати по рідному двору від радощів.
Читайте також
- «У мене одна сторона — Україна»: історія мешканки Куп’янська.
