Чому цей текст в моїй харківській Ґварі? Ми почали співпрацю з виданням Euractiv — їхніми редакціями в Польщі, Словаччині та Чехії. По-перше, для того, щоб і ми, і ви дізналися більше про політичну і соціальну ситуацію в цих країнах і погляди їхньої влади й населення на різні актуальні для України і Європи питання. По-друге, для того, щоб розповісти в їхніх медіа — і на сайті проєкту Visegrad — про думки в Україні щодо цих питань. Ця стаття — збір маленьких статей від кожної з редакцій-учасниць, включаючи нашу, про ставлення суспільства до біженців з України.
Згідно з останніми даними ООН зараз у світі — близько 7 мільйонів українських біженців. Інформація Євростату за 31 Січня 2025 року свідчить, що практично 4,3 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом Європейського Союзу.
Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто розповів, щомісяця близько 50 тисяч українців виїздять з країни й понад 100 тисяч біженців за кордоном знаходять роботу і вирішують не повертатись. Дослідження КМІС показують, що 4 мільйони українців за кордоном планують отримати громадянство країн, в яких вони проживають.
Після завершення війни перед Україною постануть багато критичних питань — зокрема, як забезпечити повернення тих, хто виїхав, щоб стабілізувати майбутнє країни та її економіку. Крім того, що станеться з тими, хто незаконно ухилявся від обов’язкової військової служби під час конфлікту? Чи загрожують їм штрафи або навіть ув’язнення?
Журналісти з України, Польщі, Словаччини та Чехії дослідили ситуацію з біженцями від російської агресії у своїх країнах.
Перспективи повернення українських біженців додому
Дарія Михайлішина, старша економістка Центру економічної стратегії, оцінює, що після війни до України може повернутися від 1,2 до 2,2 мільйона українців, залежно від умов. Вона зазначила, що безпека та економічна стабільність є двома найважливішими факторами для повернення біженців.
Станом на кінець 2024 року 53% біженців зазначають, що повне завершення війни могло б спонукати їх повернутися. 31% вказують на «відсутність бойових дій та авіаударів» як необхідну умову, тоді як 23% підкреслюють припинення бойових дій конкретно у їхньому рідному регіоні.
Серед економічних факторів найвизначнішими мотивами є підвищення рівня життя в Україні (46%) та можливість знайти добре оплачувану роботу (33%), зазначила Михайлішина.
Євгеній Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України, в інтерв’ю українському виданню УНІАН сказав, що 50% біженців можуть повернутися, якщо українська влада «відповідатиме критеріям» для їхньої адаптації до повоєнного суспільства — допомога з працевлаштуванням, житлом, освітою та охороною здоров’я.
Покращуючи умови життя біженців і таким чином заохочуючи їх до повернення, країна могла б компенсувати прогнозований відтік населення після скасування воєнного стану.
Опитування Фонду демократичних ініціатив та Центру Разумкова свідчать, що близько 20% тих, хто зараз проживає в Україні, планують емігрувати після завершення війни, що може скоротити населення до 23–25 мільйонів.
Що українці думають про тих, хто виїхав за кордон?
Опитування показують, що в українському суспільстві існує переконання, що чоловіки не мають бути закордоном. У 2023 році, опитування Centre for Insight in Survey Research показало, що більшість українців сприймають жінок, які виїхали за кордон позитивно, особливо, якщо у них є діти.
З іншого боку, чоловіки призовного віку, які нелегально залишили країну, сприймаються негативно — а чоловіки, які виїхали з країни законно, сприймаються нейтрально.
Негативне сприйняття біженців-чоловіків і потреби мобілізації підштовхнули владу створити обмеження для чоловіків, які покинули Україну.
У 2024 році влада ввела нову процедуру видачі паспортів українцям призовного віку закордоном: консульства мали перевіряти військово-облікові документи перед тим, як видавати нові паспорти. Однак пізніше Президент Зеленський доручив Кабміну переглянути цю постанову.
Зараз Державна міграційна служба ділиться даними про чоловіків призовного віку з Міністерством Оборони автоматично, коли новий документ видається, — навіть якщо людина, яка його отримує, не має військово-облікових документів при собі.
Чи судитимуть українців за ухиляння від призову?
Лідія Карплюк, адвокатка і партнерка в фірмі Grain Law Firm, стверджує, що необхідно розділяти чоловіків, які законно виїхали з України, і тих, хто порушив закон.
Відтак, пояснює вона, чоловіки, які законно залишили країну перед чи після російського повномасштабного вторгнення можуть оштрафувати на 17000 до 25500 гривень за порушення правил військового обліку — але тільки якщо не повідомлять державу про зміну адресу або ігноруватимуть повістку, відправлену на їхню адресу в Україні.
Ті, хто виїхали незаконно — після оголошення воєнного стану і після отримання повістки — також можуть оштрафувати, але за статтю 204-1: за незаконний перетин кордону, використання підроблених документів, або виїзд без відповідних дозволів. Штраф від 1400 до 5100 гривень і позбавлення волі до 15 днів.
Довести, що людина порушила закон, може бути важко: Карплюк пояснює, що правоохоронні структури можуть переслідувати за ці порушення протягом трьох місяців після їх виявлення і не пізніше ніж через рік після того, як порушення сталося. Треба буде довести, що порушення сталося, — відстежити це досить важко. Якщо пройшов понад рік, законних наслідків не буде.
Єдине виключення — якщо людина перетнула кордон після офіційного наказу з’явитися в військову частину. У цьому випадку, її судитимуть по Статті 336 Кримінального кодексу України за ухиляння від призову на військову службу під час мобілізації.
Лідія Карплюк сказала, що якщо будуть внесені зміни до Кримінального Кодексу, і встановлять кримінальну відповідальність за виїзд з країни протягом мобілізації, тільки ті, хто залишить країну після прийняття змін, будуть переслідуватись законом — закони, які встановлюють кримінальну відповідальність не можуть бути ретроактивними, тобто не розповсюджуються на тих, хто порушив нову норму у минулому.
Ситуація в Польщі, Словаччині та Чехії
Відчутний зріст кількості українців — що говорять цифри
Польща. Польща прийняла найбільше українських біженок і біженців протягом першої частини російської повномасштабної війни — багато поляків поселили українців у себе і запропонували допомогу.
Дані Агенції ООН у справах біженців показують, що у 2024 році понад 952 тисячі біженців зареєструвались у Польщі. На початку 2022 року (прямо перед великим вторгненням) в Польщі жили від 1 до 1,3 мільйона українців — зараз 1,55 мільйона мають посвідку на проживання у країні.
Українці складають 78% всіх іноземців, що живуть у Польщі, і є найбільшою групою серед них. Більшість перебувають в Польщі під тимчасовим захистом.
Згідно зі звітом Міжнародного комітету порятунку (International Rescue Committee, IRC), більшість біженців прибули до країни на початку повномасштабного вторгнення. Здебільшого це були дорослі люди віком від 35 до 69 років.
Словаччина. У Словаччині жило найбільше українців з посвідкою на проживання відносно населення країни серед країн Євросоюзу ще до початку повномасштабного вторгнення. Згідно з даними Євростату, в кінці 2021 року, там жили 54 тисячі українців. Населення Словаччини складало 5,4 мільйона людей.
Після початку повномасштабної війни кількість українців-біженців, які проїжджали повз країну або залишалися в ній, збільшилось.
Згідно з даними від Міністерства внутрішніх справ Словаччини, отриманими Euroactive Slovakia, на 28 лютого 2022 року, близько 59 тисяч українців були зареєстровані в країні. З них понад 51 тисяча мала тимчасову посвідку на проживання і понад 7,5 тисяч мали постійну посвідку на проживання.
Три роки потому ця цифра зросла: станом на 28 лютого 2025, в Словаччині живуть близько 200 тисяч українців. У 52 тисяч з них є тимчасова посвідка на проживання, понад 14,5 тисяч мають постійну посвідку і ще 132 тисячі українців мають статус тимчасових біженців.
Чехія. Українці почали приїжджати в Чехію в ранніх 90-х, в основному, щоб працювати. Кількість зареєстрованих українців поступово зросла до 200 тисяч у 2021 році, що зробило українців найбільшою національною меншиною в країні.
Повномасштабна війна значно збільшила ці цифри. Згідно з розрахунками міністерства внутрішніх справ, Чехія надала 660 тисячам українців статус тимчасового захисту з лютого 2022 до кінця 2024.
Близько 390 тисяч з них досі живуть у Чехії, а 40% виїхали з країни. У 2025 році в Чехії — країні з населенням в 10 мільйонів — законно проживають 600 тисяч українських біженців.
Яромир Мазак з Аналітичного інституту STEM стверджує, що Чехія гарно справляється з інтеграцією українців в суспільство і не має економічних втрат, що повʼязані з інтеграцією.
«Ми змогли дуже швидко прийти до ситуації, коли ми збираємо більше податків, ніж видаємо соціальних виплат на підтримку біженців», — сказав Мазак виданню Aktuálně.cz.
Розвиток суспільної думки щодо українських біженців
Польща. Поляки продовжують сприятливо сприймати українських біженців — з індексом сприйняття мігрантів (Social Perception of Migrants Index, SPMI) +65, але ця цифра знизилась з піку +114, якого досягла в січні 2023 року.
Станом на березень 2025, 34% поляків відчувають зміну у їхніх відчуттях щодо біженців — ця цифра збільшилась на 9% з січня 2023. 95% тих, хто відчував зміну, відчув зміну на гірше. Основна причина, за словами респондентів, — «зухвала поведінка» українських біженців. 47% респондентів кажуть, що почали помічати цю поведінку між травнем і червнем 2024 року. Наразі, 46% польських респондентів кажуть, що досі спостерігають «зухвалість».
Ця «зухвала поведінка», на думку респондентів, характеризуються як переконання, що біженці «заслуговують на все» і охоплює вимагання (біженцями) соціальних виплат, відсутність вдячності за допомогу і бажання мати більше прав, ніж поляки.
Словаччина. Словаччина історично була проти іммігрантів у Євросоюзі, але ставлення до українських біженців суттєво відрізнялося.
Спочатку воно було переважно підтримуючим — багато словаків запропонували допомогу і навіть житло тим, хто рятувався від війни. Дослідження агентства Focus для видання Denník N у березні 2022 року показало, що понад 85% словаків підтримали прийняття українських біженців до країни.
Однак пізніше, з поширенням російської пропаганди — а в Словаччині кількість спродукованої Росією місінформації була рекордною — підтримка суспільства почала спадати.
У лютому 2023 профінансоване ЄС опитування Reviv EU показало, що більшість словаків досі підтримують прийняття українців у країну, але занепокоєння, зокрема економічні страхи, зросло.
Наприклад, близько 57% респондентів вважали, що прибуття українських біженців може послабити словацьку економіку — тоді як насправді, Словаччина могла отримати значну вигоду від українських робітників, бо в країні було важко найняти працівників на низькокваліфіковану роботу.
На питання про те, чи приїжджі іноземці роблять Словаччину кращим або гіршим місцем для проживання, більше як половина респондентів висловили негативні погляди щодо українців.
Чехія. Згідно з STEM, які досліджували ставлення чехів до війни, стабільна більшість чехів підтримували українських біженців в Чехії. 54% чехів продовжують підтримувати їх у січні 2025.
Однак, як зазначає інститут, «чехи досі дуже обережні з біженцями, сприймаючи їх більше як загрозу, ніж перевагу, — але ця тенденція поступово змінюється на більш спокійне ставлення».
Згідно з опитуваннями, суспільство в Чехії підтримує активність українців на чеському ринку праці, але водночас переважає думка, що прибуття нових біженців має бути обмеженим, а їхня кількість має повільно зменшуватись.
Застереження щодо інтеграції біженців більше пов’язане зі страхом мовного бар’єра іншої культури або поведінки, ніж з конкуренцією за робочі місця.
Опитування STEM показують, що чеське суспільство все більш прагматично ставиться до українських біженців і підтримують їхню активну інтеграцію у суспільство.
Політичний клімат навколо українських біженців
Польща. Медіа і політики сильно повпливали на дискурс навколо українських біженців. Нехай це і не основний фокус теперішньої президентської кампанії у Польщі, кандидати часто експлуатують проблему біженців.
Крайньоправа Конфедерація, з висуванцем у президенти Славоміром Менценом, частіше за все використовує антиукраїнське обурення у риториці, каже експерт в політичному маркетингу Мирослав Очкош.
«Нам не варто забувати, що українські біженці — гості в нашій країні, і ми бажаємо їм швидкого повернення до їхньої вільної, незалежної батьківщини. Ми не погоджуємося з лідерами, які думають, що вони «слуги української нації», (замість того, щоб) підтримувати поляків», — Конфедерація написала у партійному маніфесті.
У січні депутати Конфедерації підготували чернетку поправки, створеної, щоб прирівняти статус українців зі статусом інших іноземців. Поправка вводила зміни до їхнього доступу до охорони здоров’я і регулювала їхнє працевлаштування.
Інші партії й кандидати у президенти також згадують українських біженців у кампаніях. Карол Навроскі з правої партії Право і справедливість (PiS) робить це частіше і частіше, «особливо після зміни влади в США і повернення Дональда Трампа, який ставиться до України досить зневажливо», за словами Очкоша.
Керівна коаліція наразі розділена щодо питання біженців, але це популярна тема для кандидатів як Рафал Тшасковскі, який пропонує давати державні соціальні виплати лише тим біженцям, які активно вкладаються в польську економіку.
«Попри те, що біженці вкладають більше (ресурсів) в польський бюджет, ніж беруть від Польщі, місінформація про них продовжує розповсюджуватися», — каже Очкош. Він також стверджує, що нехай підтримка України і зменшується, «проблема біженців — не є основним повідомленням польських президентських кампаній, за виключенням груп типу Конфедерації».
Словаччина. Прем’єр-міністр країни Роберт Фіцо (Smer-SD) і декілька членів його уряду стали відомими за сумнозвісні зустрічі з російськими чиновниками й використання прокремлівської риторики щодо війни в Україні.
Фіцо не вагаючись звинувачує ЄС, НАТО або Україну у початку війни, часто повторюючи багаторазово розвінчану дезінформацію про «українських нацистів, що вбивають російськомовних цивільних на Донбасі» або про НАТО, який «провокує» Росію на війну.
Попри цю ворожу риторику до київського уряду, коаліція Фіцо здебільшого утрималась від її використання щодо українських біженців.
З початку повномасштабного вторгнення, у Словаччині пройшли регіональні (2022), парламентські (2023) і президентські (2024) вибори. Україна фігурувала як ключова тема для обговорення в останніх двох, але політики в основному фокусувались на страху того, що війна розповсюдиться і зупинці державного фінансування військової допомоги Україні.
Лише у 2025 році риторика уряду Словаччину згадала українських біженців. Фіцо погрожував, що якщо Україна не відновить транзит російського газу через свою територію, Словаччина може знизити підтримку, яка надається українським громадянам, які там проживають.
Він також применшував масштаб і значення антиурядових протестів у Словаччині зі словами, що значна частина протестувальників «просто були українцями», що не є правдою.
«Ми досі зберігаємо комунікаційну дихотомію у Словаччині, розрізняючи (ставлення) до військової та гуманітарної допомоги», — каже Петро Дубоці, експерт з дезінформації ресурсу Infosecurity.sk у коментарі Euractiv Slovakia.
«Однак, з моменту грудневого візиту Фіцо в Москву і повернення Дональда Трампа, кордони (політичної риторики) знову змінюються — (словацькі чиновники) відчувають все більше і більше впевненості у своїх (антиукраїнських) позиціях», — сказав Дубоці.
Зростання проросійської орієнтації у словацьких лідерів не пройшло непоміченим в Україні. Новинний портал Postoj показує: на початку українці намагалися відділити Фіцо від угорського прем’єра Віктора Орбана, добре відомого «скептика» щодо України.
«Фіцо здавався більш прагматичним, бо він не блокував допомогу ЄС Україні, — сказав журналіст Kyiv Independent Мартін Форнусек виданню Postoj. — Однак його зустріч з Путіним точно перемістило його в табір Орбана».
Чехія. Уряд Чехії — партії ODS (ліберально-консервативна партія), KDU-ČSL (християнсько-демократична партія), TOP 09 (консервативна партія), STAN (ліберальна партія) і, до недавнього часу, Pirates (ліберально прогресивна партія) — підтримують Україну і її громадян на території Чехії.
Для опозиції в Палаті депутатів, нижній палаті чеського парламенту, все складніше. Попри те, що популісти з ANO (лібертаріансько-популістська партія) в основному підтримують українських біженців, лідер партії і колишній прем’єр-міністр країни Андрій Бабіш критикував їх. Наприклад, він висловлювався проти розширення тимчасового захисту і звинувачував владу, що вони витрачають на українців надто багато грошей.
SPD, який найближче до крайньоправого руху, найбільш радикальний у цьому аспекті. Вони кажуть, що влада «не має більше давати грошей» українським біженцям і кажуть, що біженці «мають повернутися додому».
Тексти: Наталія Сіленська (Euractiv.sk), Назар Гламазда (Gwara Media), Александра Кшиштошек (Euractiv.pl), Ондржей Плевак (Euractiv.cz)
Переклад: Назар Гламазда, Яна Слємзіна
Фото обкладинки: Проукраїнська демонстрація в Братиславі, Словаччина. Квітень 2022. / Patrik Velich, Unsplash
 |  |  |  |
|---|
 |  |
|---|
Проєкт профінансовано урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через гранти Visegrad Grants від International Visegrad Fund. Місія фонду — просувати ідеї сталої регіональної співпраці в Центральній Європі.
Проєкт також підтримує Міністерство закордонних справ Республіки Корея.
