У циклі статей для Gwara Media я спробую описати різні типи міст: культурне, крафтове, креативне, циркулярне, місто-спільноту, а також навести відповідні приклади та поміркувати про перспективи українського міського самовизначення.
Почнімо з культурного міста.
Що таке місто 5 С
Міста індустріальної епохи були важливими осередками для розміщення робочої сили ближче до підприємств. Перехід від індустріальної економіки до постіндустріальної неможливий без 5 С: 1) culture – культури; 2) creativity – креативности; 3) circular – циркулярности; 3) craft – ремесел; 5) community – спільнот. Постіндустріальні міста конкурують між собою, розвиваючи котрийсь із цих пунктів або кілька/всі одразу.
Звідки культурне місто бере енергію
Якщо спиратися на програму, розроблену Європейським Союзом, то культурна енергія міста мала б складатися з таких трьох джерел:
- культурна спадщина (ремесла, галереї, визначні історичні місця);
- культурна інфраструктура – можливості розміщення великої кількості людей у музеях, кіно- та концертзалах, якість управління та підтримки цих установ (трансформується в умовах пандемії);
- культурну привабливість, тобто відвідуваність музеїв, галерей, кіно- та концертних залів, бажання залишитися більше ніж на одну добу в місті, а також насиченість культурними подіями (концертами, виставами, майстер-класами, виставками, презентаціями тощо).
Що ще підживлює культурне місто
Доповненнями до культурної спадщини, інфраструктури та привабливости є:
- громадянська політична культура, свобода слова та доступ до мережі;
- рівень розвитку культури в передмістях;
- кліматичні культурні виклики;
- культурні стратегії;
- культурне різноманіття;
- культурні міські простори;
- доступність і зручність проживання в містах.
Сценарії розвитку культури в містах
Енді Пратт запропонував шість сценаріїв розвитку культури в містах:
1) туристичний центр, орієнтований на розміщення і перебування людей хоча б на один день з відповідною інфраструктурою розваг і сувенірів;
2) батьківське місто, яке розвиває умови для культурного розвитку сімей та молоді;
3) університетське місто або місто-кампус, де тривалість перебування молоді, особливо іноземців, передбачає певну інфраструктуру, заклади харчування, транспортне сполучення;
4) бізнес-місто, орієнтоване на надання послуг підприємцям, від пільгових умов до конкурсів та програм розвитку підприємництва;
5) всеїдне місто без чіткого культурного формату;
6) місто на краю, яке не розглядає культуру як необхідний формат суспільства або де культура розвивається повільно, законсервована.
Культурна столиця Європи
Прикладом стимулювання культурного розвитку є визначення культурної столиці Європи, що діє в ЄС вже понад 30 років. Це своєрідне змагання між містами, яке має важливий вплив на розвиток культурної інфраструктури, ревіталізацію промислових районів, створення або вдосконалення умов та міського середовища.
Для самооцінки міста можуть використовувати цілі створення європейських столиць культури, де критерії вимагають, щоб у місті діяла культурна стратегія, пов’язана зі стратегією розвитку міста. Щоб розробити таку стратегію, потрібно передусім залучати громадян міста: школи, університети, молодіжні клуби, організації громадянського суспільства тощо, а також сфери культури і бізнес.
Досвід міста Кошице
2008 року східнословацьке місто Кошице було визначене як одна з європейських столиць культури на 2013 рік. За оцінками Міхала Гладкого, керівника кластеру креативних індустрій Кошице, у цифрах це мало такий вигляд:
- майже 100 млн євро інвестицій у розвиток інфраструктури;
- приблизно 800 тис. відвідувачів різних заходів;
- 37 млн євро, що їх відвідувачі витратили під час подій;
- 60 млн євро – вартість реконструйованої або нової культурної інфраструктури;
- майже 80 відсотків відвідувачів у 2014 році сприйняли позитивні зміни в іміджі Кошице;
- частка громадян, які визначили Кошице як прогресивне та всесвітньо відоме місто, зросла на 20 відсотків, якщо порівнювати з 2012 роком.
Після завершення програми Кошице продовжило розвивати ініціативи, пов’язані з креативними індустріями.
Європейська Комісія наголосила на таких особливостях проведення «Столиці культури» (ЄСК) в Кошице:
1) Головна відповідальність за культурне програмування покладалася на агенцію «Košice – Európske hlavné mesto kultúry 2013, no» – некомерційне об’єднання, яке мало певну незалежність від міської ради. Місто ж відповідало тільки за реалізацію інфраструктурних проєктів.
2) Програма Кошице була надзвичайно інноваційна за своїм обсягом та змістом, з яскраво представленими формами експериментального мистецтва та творчістю в широкому розумінні. Багато в чому це вдалося завдяки інвестиціям у SPOT – програму, що передбачає регенерацію застарілих теплообмінних станцій.
3) Кошице робило менший акцент на європейському вимірі – він був включений до конкретних заходів, а не пронизував усю програму. Найважливіші аспекти включали програму Košice Artists in Residence та низку мережевих заходів й обміну практиками (зокрема щодо креативної економіки, розвитку туризму та аспектів розвитку громади). Це було невід’ємною частиною ширшої стратегії Košice 2013 щодо підвищення авторитету міста, урізноманітнення його культурної пропозиції та встановлення тривалих міжнародних партнерських стосунків з перспективою підтримки творчих галузей.
