Авторка колонки: Ольга Гужва — соціолог, психолог, медіаекспертка, директорка з розвитку Асоціації Благодійників України.
Ми живемо в часи безперервних змін — епоху турбулентності, яка, здається, не закінчиться ніколи. У такому світі важливо не лише вижити, а й навчитися жити з повагою один до одного. Величезну роль в цьому відіграють публічні комунікації та медіа, бо в ситуації хаосу та постійних змін акцентів потрібні орієнтири, в тому числі ціннісні.
Як разом з цінностями ми вносимо у публічні комунікації стереотипи, стигму та тиск, формуємо відчуття провини у тих, ким прагнемо пишатися та поважати, як, начебто, гарними намірами ми знецінюємо все, що вони зробили. Спробуймо розібратися.
Слово «герой» звучить все частіше занурюючи нас у свій символічний світ з кожним його вживанням. «Герой» є ключовим словом в комунікаційній культурі нашої стійкості, яке несе в собі власні сенси щодо мужності, самопожертви та рятування.
Аналізуючи використання медіа наративів про героїв, ми можемо побачити, як це слово все більше відображає сучасний культурний ландшафт сьогодення: герої це ті чиє життя ми цінуємо, чию смерть ми оплакуємо, чиї дії є гідними, і хто є «нашою» людиною.
У кризові часи ми покладаємося на героїв, шукаючи захист. Слово «герой» стає ключовим елементом нашої комунікації, просочуючись у новини, публічні виступи та щоденні розмови.
Від героїзації до знецінення, як не попасти в комунікаційну пастку в міських комунікаціях
Публічні комунікації та медіа допомагають суспільству орієнтуватися в потоці інформації, формувати цінності й розуміти, за що варто боротися, а ким варто пишатися. Однак разом з цими цінностями у публічному дискурсі з’являється риторика, яка досить часто формує відчуття провини та знецінює попередні досягнення героїв.
«Герої прийдуть — порядок наведуть!», «Героям усе по плечу», «От повернуться хлопці — зроблять тут порядок»
Здавалося б, проста фраза, сповнена вдячності. Але чи не приховує вона знецінення того, що вже зробили герої? Чи не перетворюємо ми героїв на інструменти для виправлення ситуації, замість того щоб визнавати їхній внесок, забуваючи, що вони — живі люди?
Чи не перетворює держава героїв на зручний інструмент, яким можна маніпулювати
Герої мають бути суб’єктами, а не символами. Вони повинні відчувати себе героями, а не лише бути такими у державних комунікаціях, а й у повсякденному житті. Влада хоче, щоб герой був лояльним і зручним, але за визначенням це неможливо. Героїзм — це не роль, а дія, яка не підпорядковується політичним інтересам.
Щоб цінність героїв не нівелювалася у повсякденному житті, потрібно не тільки говорити про їхню велич, але й створювати умови, в яких вони можуть жити, розвиватися та бути частиною суспільства, яке їх поважає.
Створення ціннісного конструкта героя — крихкий процес, особливо в руках державних комунікаційників. Нам треба вчитися жити з повагою і комунікувати саме про це, не знецінювати тих, кого ми називаємо героями, та усвідомлювати їхню роль не лише у війні, а й у майбутньому відновленні країни.
Кого ми називаємо героєм
Герой — це людина, яка діє в інтересах інших, діє, бо вірить, що це правильно.
Героїзм — це вибір діяти заради інших.
Але герої завжди пов’язані з жертовністю. Герої помирають, героїв вбивають. Їхнє життя — це боротьба. Герої не просто служать суспільству — вони формують державу.
Герої потрібні не тільки нам, пересічним громадянам. Герої як цінність необхідні самій державі, адже вони символізують її здатність долати кризи та виживати за будь-яких обставин.
Міські комунікації: як не втратити героїв
У міських просторах героїзація може легко перетворитися на знецінення та маніпуляцію.
Якщо ми ставимо героїв на п’єдестал, ми ризикуємо втратити їх як реальних людей, якщо ми говоримо про повагу та шану і не маємо реальних механізмів які інтегровані в найдрібніші щоденні комунікації та протоколи взаємодії ми знецінюємо цих героїв.
Герої це не лише символи, це насамперед люди. Герої потребують не лише визнання, а й відповідальності з боку держави за це.
Коли героїзація стає необхідністю, а коли призводить до знецінення
Героїзм — це подвиг, але він не повинен бути примусовим. Якщо суспільство очікує від героїв постійних дій, не даючи їм права на звичайне життя, то воно ризикує втратити їх не тільки фізично, але й морально.
Перекладання на героїв у військовій формі, тих хто ризикує життям заради перемоги, суспільних очікувань, що вони займуть ті ж самі позиції в інших соціально суспільних сферах є проявом суспільного тиску.
Героїзм це також тиха сміливість, що проявляється у здатності стояти на своєму, захищати слабших, говорити правду в суспільстві, де це не завжди підтримується оточенням.
Свідоме маркування героїв має велике значення для сприйняття різних «героїв» поруч, що дозволить не порівнювати та не знецінювати внесок кожного та забезпечити повагу та визнання.
Герої потрібні державі не лише для створення символів. Героїзм — це показник здатності суспільства вистояти, подолати кризу та рухатися вперед.
Але важливо пам’ятати:
- Герої не можуть бути просто зручними для влади;
- Стереотипи про героїв повинні змінюватися на цінності;
- Героїзація не має створювати тиск — це не повинно позбавляти людей права на нормальне життя, людина не повинна бути героєм постійно.
Щоб зберегти своїх героїв, держава має навчитися бачити їх не як символи, а як реальних людей — сильних, сміливих, але все ж людей, яким потрібна реальна, а не символічна турбота, допомога та підтримка.
Колонка є типом матеріалів, який відображає винятково точку зору автора і може не збігатися з точкою зору редакції «Ґвара Медіа». Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія для суспільної дискусії на актуальну тему.
