17 березня 2021 року в соціальних сторінках Міністерство розвитку громад та територій України (далі – Мінрегіон) була анонсована гучна новина, недооцінена по важливості: в Україні створять центри креативної економіки.
Ця новина була доволі перспективна, тож я одразу зателефонував колегам з недержавних організацій, які розвивають або втілюють проєкти у сфері креативно-культурних індустрій (далі – ККІ) та працюють над розвитком об’єктів у різних містах та громадах. Я був сповнений оптимізму й мав надію, що це новий дієвий механізм для культурних організацій, які потребують ресурсів на капітальні інвестиції, тож почав з’ясовувати, як саме цей механізм працює.
Такій моїй реакції передували попередні позитивні зміни:
- 1) інституційна підтримка креативних індустрій, яку вперше тестово запустили 2020 року у зв’язку з карантинними обмеженнями, що негативно вплинули на культуру (до цього гранти можна було отримати на конкретні проєкти, а не на потреби культурної інституції);
- 2) дослідження капітальних інвестицій у креативні індустрії, здійснене Kyiv School of Economics та Директоратом креативних індустрій, яке показало, що збільшення капіталу в секторі креативних індустрій на 1 грн повертається збільшенням загального ВВП на 1,9–2,2 грн;
- 3) дослідження ось такого типу про регіональні диспропорції:
Зважаючи на все це, я почав перемовини з партнерами, щоб разом з ними спробувати запропонувати наші організації для участи в конкурсі. Насамперед я намагався знайти прозору публічну інформацію про цей конкурс, але безуспішно. Був тільки згаданий вище допис у фейсбуку на сторінці Мінрегіону. Поступово я зрозумів, що це, скоріше за все, черговий «креативний розпил». Це видно і з «календаря» подій:
- 17 березня Мінрегіон оголосив про створення центрів креативних індустрій;
- 18 березня його опублікували офіційно на сайті zakon.rada.gov.ua;
- 30 березня на сайті Мінрегіону з’явилося сповіщення про конкурс, що можна вважати офіційним оголошенням про початок конкурсу;
- 2 квітня сформувалася комісія з оцінки проєктів (щоб дізнатися про це, мені довелося написати офіційний запит у Мінрегіон):
- 10 квітня конкурс закінчується.
Отже, заявки на участь у конкурсі зі створення регіональних центрів креативних індустрій приймали тільки 10 днів, з яких 3 дні вихідні, тобто насправді – 7 днів.
Судячи з інформації, доступної публічно, щоб податися на конкурс, потрібно було здійснити такі кроки:
- звернутися до місцевих держадміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад зі своїми пропозиціями;
- підготувати фінансово-економічне обґрунтування спроможності довгострокового функціонування центру креативної економіки;
- взяти довідку про форму власности об’єкта;
- підготувати проєктну документацію, затверджену в установленому законодавством порядку.
Начебто все зрозуміло. Однак це тільки на перший погляд. У консультаціях за номерами, вказаними на офіційному сайті Мінрегіону, мені та моїм колегам так і не відповіли, хто з державних органів міг подати проєкт. Таким чином Мінрегіон суперечить сам собі, адже в документах повідомив:
Відповідно до вимог Порядку пропозиції подаються місцевими держадміністраціями та виконавчими комітетами місцевих рад.
В Україні 24 обласні ради, 490 районних в областях, 10 районних у Києві, а також міські. Проте в телефонній консультації представники Мінрегіону радили нам звертатися до Харківської міської ради, але не називали, до кого саме. Також вони додали, що це мають бути тільки об’єкти комунальної власности, а якщо, скажімо, потенційний центр креативної економіки в приватній власності, то нам порадили взагалі не подаватися, бо навіть не пройдемо технічний відбір (про що немає жодної інформації у критеріях відбору).
А завершує цю картину анкета учасників, яку пропонує Мінрегіон:
Те, що немає чітко сформульованих критеріїв відбору та не названо максимальної суми балів для заявників, те, що інформацію про участь у конкурсі потрібно постійно уточнювати, а представники Мінрегіону не знають, які бувають місцеві адміністрації, у чому їхні юридичні відмінності, те, що всі розмови відбуваються в телефонному, а не текстовому режимі, критерії – все це розчаровує і спонукає думати, що це чергове узаконення неефективного розподілу або розкрадання державного бюджету.
Центр креативної економіки – це не приміщення, а люди, які в центрі працюють.
