Торік у Харкові запрацював новий культурний центр DRUK, який відкрився на базі пам’ятки архітектури — колишньої типографії. Уже цьогоріч у будівлі завершили реставрацію напівпідвального приміщення та ще ремонтують приміщення, у якому ставитиме вистави харківський незалежний театр «Очерет».
Журналісти Ґвара Медіа відвідали артпростір та зафіксували як зараз виглядає DRUK.
Мистецьке укриття
У січні 2025 року артпростір презентував містянам новий проєкт «Мистецьке укриття», яке реалізували в напівпідвальному приміщенні будівлі. Тут розташовуються дві конференцзали, три майстерні та загальний хол, який використовується як коворкінг або місце для проведення заходів. Наразі їх можна орендувати.
До проєкту був залучений Віктор Дворніков, харківський архітектор-реставратор, а також голова громадської організації «Платформа урбаністичного розвитку» та заступник голови робочої групи збережень культурної спадщини Харківської міської ради.
— Мені здається я долучився до проєкту DRUK ще з дитинства. Коли ходив навколо цієї будівлі та спостерігав її занедбання. Мабуть, проходячи повз, я все життя так чи інакше був долучений до пошуку її майбутнього. Як дізнався, що у Харкові є інвестор, який цим займається — почав шукати контакти й так познайомився з Ольгою, культурною менеджеркою цього простору. Так і об’єднали зусилля, — розповів Віктор про залучення до проєкту.
За словами Віктора, тут більшою мірою збережені автентичні елементи, завдяки яким формується унікальність цього простору. Команда намагалася якмога більше зберегти унікальних чистин та одночасно внести щось нове для розвитку мистецьких проєктів.
Тепер підвальне приміщення отримало статус офіційного укриття. Реставратор провів екскурсію «Мистецьким укриттям».
Із суттєвих змін — зроблений новий вхід, який відповідає сучасним вимогам. Раніше вхід був з іншої сторони, але щоб забезпечити укриття необхідно було зробити два відокремлених входи.
Кімната у яку ми зараз перебуваємо була занедбана, проте зараз це великий простір, у якому можна проводити різні івенти.
— Зараз тут почищені стіни, стелі переважно в тому вигляді, у якому були. Місцями трошки побілені та покриті лаком, щоб не осипалося. У цілому ми тут лише зняли штукатурку.
На стінах можна побачити вкраплення новішої (радянської) цегли та 19 століття.
— Тут у багатьох місцях зберігаються металеві конструкції, які робили на початку радянського періоду. Навіть є маркування.
Далі Віктор звертає увагу на двері яскраво блакитно-зеленого кольору. Одні з них — автентичні — кінця 19 століття, а інші — радянські.
— Ми їх відреставрували. Автентичні двері, напевно, найцікавіші. Вони важать утричі більше та на вісім сантиметрів товщі у порівнянні з радянськими. Виготовлені з дуба. Згідно з вимогами до укриття, ці двері будуть підсиленням під час вибухової хвилі. Зверніть увагу на металеві накладки для додаткового захисту. Тобто в порівнянні із сучасними дверима, ці — утричі міцніші.
У центральній залі ми бачимо ліфт. Скоріш за все він був зроблений пізніше, бо шахта виготовлена з більш пізньої цегли — радянської, пояснив Віктор.
— Сама ліфтова шахта була зведена для пересування обладнання, яке тут було для виробництва. Ми зберегли це, бо шахта є класним акцентом. Тут також можна побачити рейки від залізниці. Тобто десь щось розібрали й сюди принесли. У цілому ми намагалися зберегти всі металеві конструкції й зробити їх акцентами.
Ще однією особливістю приміщення є арки. Сама побудова їх виконана без застосування металевих конструкцій. Тобто вага розподілялася за рахунок розташування цегли напівколом. Отвори на вікнах уже інакші, що означає, що їх робили вже в радянські часи.
Проте в побудові вікон є інша специфічність, пояснює Віктор. Тут зведені стіни для вікон так, як у старовинних палацах чи замках. Коли внутрішні грані відкосів робляться під кутом, щоби промені сковзали по них та освітлювали приміщення.
— Це характерна риса для всіх історичних будівель. Також цікавим є багаторазова перебудова — адже, усі ці нашарування дозволяють нам досліджувати цей об’єкт та розуміти логіку, за якою тут відбувалися події. Саме в цьому перевага спадщини, бо сучасні будівлі не містять такої цінності. Часто роблять оздоблення приміщення під лофт, додають бутафорію, яка не несе жодної цінності. А тут можна ходити та роздивлятися різноманітні металеві елементи, пробки, цвяшки, які були забиті 100 років тому й цей дух не можна відтворити штучно.
Зокрема тут видно багато радянських нашарувань. Усе це можна порівняти за якістю самої цегли або навіть просто виконанням робіт. У приміщенні є добудовані колони для того, щоб витримати важку техніку. Ці колони мають низьку якість. Наприклад, одна з колон стоїть відкрита й на прикладі неї видно, що вона побудована з якихось відходів, поламаної цегли.
— Це говорить про різну культуру підходу до будівництва, якості та довговічності та взагалі ставлення до себе. Тобто майстер, який працює так, йому абсолютно байдуже на свою роботу. Ми це так само реставрували та навмисно зберегли оцю колону не закриваючи, щоб можна було показати різницю. Також додали нові елементи, які контрастують та підкреслюють історичність будівлі.
У результаті проробленої роботи, команді вдалося розширити простір, зберегти унікальні елементи, наприклад, автентичну підлогу та стелю.
— Стеля мені здається особливо цікавою, оскільки на ній видно багато нашарувань різного кольору та оздоблення — це багато про що нам розповідає. Взагалі тут можна окремо розбирати та говорити про кожну стіну й щоразу знаходити щось нове та цікаве, й це дуже класно!
Наразі роботи в Мистецькому укритті завершені, проте триває ремонт на першому поверсі, у приміщенні, яке займе театр «Очерет».
Театр «Очерет»
У квітні цього року буде друга річниця харківського незалежного театру «Очерет». Вони мали тимчасову базу для зборів, але там не було опалення і не було можливості встановити обігрівачі та запрошувати глядачів. Тому подеколи актори проводили вистави в просторі «Творче нежить».
— Ми постукалися до них із виставою «Арабески», а це ж епоха Хвильового й ці триметрові стелі, колони дуже добре вписалися в сценографію, створивши відчуття ретроспективи, – розповів Олександр Шанідзе, режисер та засновник театру.
Також у галереї відбувся передпоказ «Жерделевої пелюстки». Згодом, коли київська режисерка поставила з другою трупою театру виставу «Вічні ніхто», її грали в сусідньому приміщенні простору. Вона дуже вписалася в інтер’єр.
— Там така атмосфера немов лофту чи то підвалу, де є вікно, за яким весь час ходили люди, і їздили машини й це так органічно виглядало, що одна глядачка після вистави спитала: а оце за вікном, це така ідея — ми казали: так, то теж актори, — сміється Олександр.
Потім акторам запропонували приєднатися до мистецького центру й команда погодилася, і зараз робить ремонт уже у своєму приміщенні.
— У мене підхід до ремонту такий — я коли прийшов і вперше побачив приміщення, подумав: скільки треба всього зробити! Я кожен раз приходжу й намагаюся щоразу забувати результат проробленої роботи та дивуватися тому, що вже є.
У цілому команда сама порається з ремонтом, проте вікна допомагав реставрувати Віктор Дворніков. Загалом, Олександр каже, що вони запрошують різних людей допомагати для обміну досвідом та навичками.
Ремонт цього приміщення митці поділили на три частини. Перша — зняти шпаклювання, щоб не осипалася, та навести лад у залі та зробити кулісу, щоб уже окреслити сцену. Оскільки посеред кімнати є колони, сцена буде в стилі кабаре. На другому етапі — покладуть підлогу, а на третьому вже створюватимуть театральний простір.
Першу стадію планують завершити в лютому та відіграти тут нову виставу.
За задумом, простір може вміщувати від 100 до 150 людей, однак поки, за безпековими нормами, запрошуватимуть не більше 50.
Мистецьке укриття і театр, це не останні плани на артпростір. DRUK продовжуватиме розширювати напрямки далі. Тож тут також з’явиться літературний та музичний простори.
Чому це важливо
Культурні діячі продовжують попри постійні обстріли та небезпеку в Харкові працювати розширювати діяльність та реставрувати будівлі.
— Основний напрям моєї роботи під час вторгнення — це обстеження пошкоджених об’єктів спадщини, тому будь-які наміри в напрямі збереження об’єктів — це мій пріоритет, — говорить Віктор Дворніков. — Взагалі — це неймовірно крутий кейс, що під час війни в місті, яке так часто обстрілюється, реалізовується такий проєкт. Тому в мене було швидше натхнення, аніж якийсь страх.
Архітектор зазначив, що в Харкові таких будівель, які наповнені історією — сотні. Це і промислові й цивільні об’єкти, житлові будинки.
— Історія нас оточує крізь. Взагалі в нас є таке ставлення до середовища, що воно було в радянський час закрито — значить у нас такої історії такого немає. Люди зараз живуть у будинках, роблять там сучасний ремонт закриваючи всі ці нашарування. Але варто пам’ятати, що завжди всередині зберігається щось цінне.
Віктор поділився досвідом реставраційних ремонтів зараз. Дуже часто, коли його група знімає нашарування, то часто знаходять унікальні розписи на стінах та стелях.
— Тому до цього треба уважно ставитися. Це не просто харківська історія — це скрізь. Ми сприймаємо нашу культуру та історію через якісь знакові міста. Тобто в нас є розрекламовані туристичні локації, у які ми їдемо, а решта території здається порожньою, але це не так. Ми можемо поїхати в будь-яке маленьке село й там все одно знайдемо історичний будинок. Я вважаю, що це треба розкривати й доносити цінність власної історії. Це підкреслює нашу спроможність конкурувати зі світом у культурних та інноваційних продуктах та досліджувати нашу ідентичність, — підсумував Віктор.
Нагадаємо, артпростір DRUK запрацював торік на базі колишньої типографії, яку побудували 1898 році. У триповерховому будинку під номером 10/2 на вулиці Конєва понад сто років видавали книги, газети та журнали.
Спочатку типографія працювала для товариства «Друкарня С.П. Яковлєва». На той час це була одна з найбільших друкарень Харкова.
Тоді будинок мав два поверхи та напівпідвальне приміщення, проте під час громадянської війни обладнання було знищене, а приміщення частково зруйноване. Після цього друкарня належала Південній та Донецькій залізницям.
Відновити типографію вдалося у 1924–1934 роках. Тоді добудували третій поверх та запустили вантажний ліфт. Останнім власником друкарні стала «Харківська друкарня № 2», яка проіснувала до 2010 року.
Про те, як тут з’явився артпростір читайте в матеріалі.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
