Чому цей текст в моїй харківській Ґварі? Ми почали співпрацю з виданням Euractiv — їхніми редакціями в Польщі, Словаччині та Чехії. По-перше, для того, щоб і ми, і ви дізналися більше про політичну і соціальну ситуацію в цих країнах і погляди їхньої влади й населення на різні актуальні для України і Європи питання. По-друге, для того, щоб розповісти в їхніх медіа — і на сайті проєкту Visegrad — про думки в Україні щодо цих питань. Цю статтю написала Наталія Сіленська, авторка словацького Euractive.
Словаччина — одна з країн ЄС, найбільш вразливих до дезінформації. Велику частку дезінформації підсилює словацька влада. Експерти попереджають, що, замість того, щоб протидіяти російській пропаганді, словацькі лідери використовують її як політичне знаряддя здобуття та утримання влади.
Дезінформація про війну в Україні — один з найбільш розповсюджених наративів в Словаччині. Як і в інших країнах Євросоюзу, дезінформації на цю тему почала з’являтися там після російської анексії Криму, коли Росія також почала гібридну війну.
Така ж сама стратегія була використана і посилена після російського повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Головна мета Москви — не переконати людей у своєму наративі, а перевантажити інформаційний простір історіями, які конфліктують між собою, створюючи невизначеність і недовіру в суспільстві.
Словаччина особливо вразлива до дезінформації Кремля з декількох причин. По-перше, словацьке суспільство більш схильне вірити в теорії змов серед усіх країн центральної та східної Європи. Щобільше, лише 25% людей в Словаччині довіряють ЗМІ.
По-друге, проросійські актори дуже активні в Словаччині. Один з прикладів: фейсбук російського посольства у Братиславі найбільш активний серед усіх посольств Євросоюзу.
З моменту, коли Роберт Фіцо (Smer-SD/NI) знов став прем’єр-міністром країни у жовтні 2023 року, прокремлівські наративи почали розповсюджуватися від найвищих урядників Словаччини, включаючи офіс прем’єр-міністра і більшість міністерств.
У результаті, заяви, які європейські політики спростовували як очевидну російську пропаганду, почали знаходити підтримку серед словацьких політичних еліт.
Видання Euractiv Slovakia дослідило найбільш визначні елементи словацької вразливості до прокремлівської дезінформації й причини прийняття уряду такої риторики, а також небажання Словаччини використовувати інструменти Євросоюзу, розроблені, щоб дезінформації протидіяти.
Розповсюдження пропаганди — через переконання чи для політичної вигоди?
Прем’єр-міністр Роберт Фіцо і декілька членів його уряду стали сумновідомими за часті зустрічі з російськими чиновниками й регулярне використання дружньої до Кремля риторики.
Міністри словацького уряду звинувачувати ЄС, НАТО і навіть саму Україну у війні, розповсюджуючи спростовану багаторазово дезінформацію — наприклад, заяву про те, що «українські нацисти вбивають російськомовних цивільних на Донбасі».
Один з найчастіше повторюваних проросійських наративів, підхоплений словацькою владою, це заклики до «миру».
Поки ширша позиція ЄС визнає, що для досягнення «миру», Україна має захищатися, словацькі лідери заперечують важливість військового супротиву [Росії — ред.]. Вони заявляють, що відправка зброї в Україну тільки продовжує війну і закликають зупинити військову допомогу для Києва. Насправді якщо Росія складе зброю, війна закінчиться; якщо Україна перестане боротися, Україна як ми її знаєм перестане існувати.
Досі незрозуміло чи уряд Фіцо щиро вірить в проросійські наративи чи використовує її як частину політичної стратегії, щоб привабити націоналістичних та крайньоправих виборців. Пітер Дубочі з Infosecurity.sk і факультету політології в Університеті Павла Йозефа Шафарика в Кошицях каже, що розрізнити ці дві мотивації стало дуже складно.
«Антиукраїнські наративи циркулювали в Словаччині роками. У 2014 з’явилась така собі “п’ята колона”, яка підготувала частину словацького суспільства, щоб та була відкрита до російської пропаганди», — пояснив він EURACTIV Slovakia, додаючи, що з того часу ці наративи набули мобілізуючого характеру.
Він пояснює, що з моменту вбивства журналіста Яна Куцяка з його нареченою Мартіною Кушніровою у 2018 і виходу популярного політика Петера Пеллегріні з Smer-SD у 2020, підтримка партії Фіцо сильно впала. Саме тоді агресивна дезінформаційна кампанія депутата Європарламенту зі Smer Любоша Блахи «показала шлях вперед».
«Те що, можливо, починалося як прагматизм, тепер важко відділити від щирої віри [в проросійські наративи — ред.]. Важко узагальнювати погляди всієї керівної коаліції, але, на мою думку, деякі ключові політики реально стали вірити, що це правильний шлях», — додає Дубочі.
Він каже, що фундаментальна ціль російської інформаційної війни була «на жаль, дуже успішно [досягнута] в Словаччині» і змогла як повпливати на суспільну думку, так і знайти політиків, які згодні просувати кремлівські інтереси.
Фіцо та Орбан — такий самий, але трохи інший?
Нехай словацький уряд і розповсюджує потужну антиукраїнську риторику, різких дій проти Києва вони уникали. На відміну від угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, який не один раз ветував рішення ЄС по Україні, Фіцо в основному обмежився опозиційними висловлюваннями.
«Риторика Фіцо більш екстремальна, ніж його дійсна політика ведення закордонних справ», — сказав Петер Креко, директор аналітичного центру Political Capital виданню EURACTIV Slovakia в жовтні минулого року.
Словацький уряд ніколи серйозно не розглядав ветування рішень ЄС щодо України чи санкцій проти Росії. Орбан, з іншого боку, робив це багаторазово і намагався переконати Фіцо доєднатися.
Однак і ця різниця почала зникати. Напади Братислави на Київ посилились коли Україна припинила транзит російського газу через свою територію.
Після зустрічі з Владіміром Путіним у грудні 2024 року, Фіцо запустив «комунікаційну атаку», тиснучи на Україну, щоб поновити транзит газу, бо, мовляв, відмова від транзиту нашкодила словацькій економіці.
Натомість Президент Володимир Зеленський звинуватив Фіцо у відкритті «другого енергетичного фронту» проти України за наказом Путіна. Це привело до публічної перепалки між Зеленським та Фіцо на початку 2025 року. Ця перепалка переросла в прямі погрози Україні.
Підсвічувати наратив війни, уникаючи теми біженців
Фіцо почав погрожувати відімкнути постачання електрики в Україну, ветувати допомогу Євросоюзу, зупинити гуманітарну допомогу і навіть припинити виплати для українських біженців в Словаччині. Ці загрози не переросли в дії, але позначили помітну зміну в риториці — словацький уряд вперше прямо і помітно націлився на українських біженців в комунікаціях.
З початку війни, у Словаччині відбулося багато виборів: регіональні та міські вибори (2022), парламентські (2023), президентські вибори та вибори в ЄС (обидва у 2024). Нехай Україна і була важливою темою в більшості з них, урядники більше фокусувалися на страхах щодо війни, яка може перейти на територію Словаччини, чи припинці військової допомоги.
Протягом виборів у парламент 2023 року, кампанія Фіцо базувалась на обіцянці, що під час його правління «Словаччина не відправить жодної кулі Україні». Він також пообіцяв просувати ідею негайних мирних переговорів і переглянути санкції щодо інших країн, базуючись на їхньому економічному впливі на Словаччину.
У президентських виборах 2024 року Петер Пеллегріні неправдиво звинувачував свого головного суперника, колишнього міністра закордонних справ Словаччини у тому, що той є «президентом війни», який би послав словацьких чоловіків воювати в Україну.
На відміну від Польщі, де виплати українським біженцям стали великою проблемою протягом президентської кампанії 2025 року, чи Чехії, де лідер опозиції Андрей Бабіш висловився проти розширення тимчасового захисту [для біженців], Словацькі політики в основному уникали цієї теми.
Дубочі каже, що Словаччина зберегла «дихотомію в комунікаціях», розділяючи військову допомогу, проти якої виступає уряд, і гуманітарну допомогу, яку він продовжує підтримувати.
«Проте з моменту візиту Фіцо до Москви та приходу до влади Дональда Трампа, ці межі зсунулись. Словацькі лідери все більше вірять у те, що вони на правильній стороні історії», — каже Дубочі.
Чи може втрутитись ЄС?
Дубочі наголошує, що ЄС пропонує інструменти як Digital Services Act (DSA) для протидії дезінформації, включаючи російську пропаганду, але національні уряди мають проявити ініціативу.
«З 2023 року, коли команда Фіцо прийшла до влади, ми не побачили бажання адресувати проблему дезінформації на рівні правлячої коаліції. Навпаки, маніпуляції і пропаганда посприяли приходу коаліції до влади — й вони залишаються ключовим інструментом, яким вона послуговується», — сказав Дубочі.
Ба більше, між 2020 та 2023 роком, Словаччина мала мінімальний прогрес в посиленні соціальної стійкості до дезінформації.
Поки інші країни ЄС намагаються організовувати заходи, щоб просувати медіаграмотність, фактчекінг і прозорість, Словаччина того не робить — про це свідчать низькі результати тестів PISA (Програма міжнародного оцінювання учнів).
Політична поляризація і недовіра традиційним ЗМІ погіршила ситуацію, створюючи середовище, де може процвітати дезінформація.
З огляду на обставини, здається малоймовірним, що боротьба Словаччини проти дезінформації зміниться найближчим часом — принаймні, точно не перед наступними парламентськими виборами у 2027.
Переклад українською: Слємзіна Яна
 |  |  |  |
|---|
 |  |
|---|
Проєкт профінансовано урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини через гранти Visegrad Grants від International Visegrad Fund. Місія фонду — просувати ідеї сталої регіональної співпраці в Центральній Європі.
Проєкт також підтримує Міністерство закордонних справ Республіки Корея.
