Селище Борова розташоване на лівому березі Осколу на Харківщині, за 10 кілометрів від зони бойових дій. Селище та громада щодня потерпають від російських обстрілів з авіації, реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) та артилерії. За словами начальника Борівської СВА Олександра Тертишного, наразі в селищі залишаються близько 500 мешканців — 8-10% від довоєнної кількості населення.
Журналістки Ґвара Медіа відвідали Борову після того, як російська армія скинула на селище КАБ-1500, щоб поспілкуватися з місцевими про умови життя, настрої населення та можливості евакуації.
Наслідки обстрілу
22 березня близько 21:15 російська авіація завдала удару по Боровій Ізюмського району. З-під завалів пошкодженого будинку врятували поранену 70-річну жінку, яку доправили до лікарні. Внаслідок удару пошкоджено модульну медичну будівлю для персоналу екстреної допомоги, дві машини швидкої та приватні будинки.
— Я тільки спати лягла. Так воно як шарахнуло. І на мене оце ж потолки пообвалювалися, глина полетіла. Двері вирвало, вікна повирувало. Чорті, коли воно перестане оце бахання? Щоб їх чорти, кажу, забрали, — розповідає місцева жителька Катерина.
Ми зустрічаємо її неподалік місця влучання. Разом з чоловіком Олексієм вона тягне велику OSB-плиту на «кравчучці», щоб закрити вибиті вікна. Подружжя живе в будинку вниз по вулиці. Уздовж вулиці лунають звуки будівництва — місцеві, які залишилися жити в селищі, латають вікна, дахи та двері. Деякі з тих, хто виїхав, приїжджають подивитися на стан своїх будинків після обстрілу.
— Найбільше нам весь час дошкуляють КАБи, РСЗВ. Коли КАБ летить, ми маємо можливість, хвилини дві-три, щоб заховатися. РСЗВ до нас, як правило, прилітає без тривоги. А по тих населених пунктах, які ближче — там вже артилерійські обстріли, — розповідає начальник Борівської Селищної військової адміністрації Олександр Тертишний.
Відновлення
— Оце ж вітрюган такий, вікна тут забила вчора хоч трохи. Позатикала дірки. Оце бачите, ось тут обвалилося, отут обвалилося у туалеті. Ось тут обвалилось, де холодильник у мене стоїть. Отам, воно ж темно, не видно. Світла нема. А тут я спала. Це в мене тут ми клеїли, а воно пообривалося, — Катерина показує нам пошкодження будинки, викликані нещодавнім обстрілом.
За її словами, благодійні організації видали людям OSB-плити та прозору плівку для закриття вікон і дахів, однак цих матеріалів недостатньо, щоб відремонтувати всі пошкодження.
— Оце ж матеріали дали нам учора на кришу. І ото лист один дали. А що той один лист? Мені треба два вікна забивати оці здорові. Вони тільки один лист дали. Так ми оце приволокли.
На вулиці залишилося жити небагато людей — лише чотири сім’ї, розповідає Катерина.
— Оце ж Андрій там ще живе. Матір у лікарню забрали, її ж привалило. Вони там жили спереду. Він перейшов у другу хату, там живе внизу.
Витягав матір з-під завалів
— Ми були в дальній кімнаті. Там стеля залишилася ціла, а де матір була, ближче до вибуху, упала стеля та присипало її глиною, балками, дошками — все це довелося розкопувати. Довго. Порізав усе, як їжак, знаєте, як воно після вибуху все гостре, — Андрій показує поранені руки. — Добре, що інші хати були пусті, а то б там нікого б і не знайшли. [Їхня — ред.] хата вже не підлягає ремонту, можна лише розібрати. Допомагаємо один одному: я допоможу комусь, мені допоможе хтось. Мало людей, звісно. Всі повиїжджали. Страшно жити. Такі прильоти. Завалило все. У мене навіть шок, трохи контузило, бо такий вибух поряд, знаєте, як воно. Поки зараз прийду до тями, хай трохи стабілізуються думки, зберуся з силами. З матір’ю вже є зв’язок. Нормально, жива, в лікарні лежить. Хай там за нею доглядають, я думаю. Не скривдять. А далі будемо думати.
Голова громади розповів, що серед людей, які залишилися у Боровій, є дві категорії. Перша категорія — це ті, хто розуміє ситуацію і каже, що вони однозначно виїдуть, як тільки ситуація погіршиться й армія РФ підійде ближче. Друга категорія — це ті, хто стверджує, що вони вже нікуди не поїдуть і залишаться тут. Проте Тертишний зазначив, що з його досвіду такі люди дотримуються цієї позиції доки ситуація не стане катастрофічною.
— І в окупації були, так? — питаю у подружжя.
— Так, були сім місяців. Ну то хоч війни не було, добре було. А зараз бахає, як зараза. Чорті, коли воно кінчиться. Що вони їздили, договорилися там чи ні? — запитує Катерина.
— Та ще домовляються. Ви ж знаєте, воно може тривати дуже-дуже довго.
— Отож… а вони тасують.
Катерина з чоловіком думали виїхати з Борової. Її онук, який воює на Донбасі, кликав їх до Мерефи, де раніше жив. Але після нещодавніх обстрілів Мерефи жінка вже не впевнена, що там безпечніше. Втім, вона все одно вважає, що краще жити у родичів, якщо є така можливість, ніж у гуртожитках.
— Чи не стало веселіше з приходом весни й тепла? — запитую у Катерини.
— Та яке там веселіше в чорта. Ото як жахнули, так хоч тікай з хати к чорту.
— А город ви садили?
— Ще не садили. Ще тільки часник посадила і все. Якщо не виїдемо, то посаджу. А як же?
«Стріляють, а ми саджаємо»
Російські війська методично руйнують Борову, використовуючи авіабомби та РСЗВ для знищення будівлі за будівлею. 26 березня вони знову влучили у вже раніше пошкоджений будинок культури. У селищі не залишилось жодного будинку з цілими вікнами. Населення малочисельне — лише подекуди можна зустріти самотніх людей на велосипедах. Вулицями бігають зграї собак, які стали справжніми господарями цих місць.
— Як взагалі ситуація в Боровій? — запитую у чоловіка похилого віку, який порається на городі уздовж дороги.
— Та хорошо. Ну а що сказати? — Микола підходить до узбіччя та спирається на граблі.
— Ну тут ось прильотний, що давно був. Ви чули?
— Конечно, чули. А чого ж його не чути, й бачили. Отам я покидав.
— Уламки?
— Уламки, так. Були на городі.
Микола закриває граблями вологу, щоб підготувати город для посадки. Каже, що попри наближення фронту, планують залишатися у Боровій.
— Буває гучно. Воно і зранку гучно було. Так ми ще й у підвал спустились, посиділи трошки. Для порядку. Ну, а що, воно береженого Бог береже. Дуже хочеться, щоб воно скоро кінчилось. Вже четвертий год пішов. Не хочеться, щоб убили ні за що.
Куди звертатися з питань евакуації
- 0 800 339 291 — безкоштовна цілодобова гаряча лінія з питань евакуації благодійної організації «Координаційний гуманітарний центр» Харківської області;
- 063 496 54 00 — гаряча лінія Борівської селищної ради;
- 093 177 64 58 — громадська організація «Helping to Leave»;
- 102 — поліція.
Читайте також
- Інформація про зниження російських атак біля Борової не підтверджується — речник ОСУВ «Хортиця»
- Окуповано, заміновано чи знищено: туристичні місця Харківщини, які стали недоступними через повномасштабну війну
- Обстріли, пошук роботи та відновлення: як живуть мешканці прикордонного Золочева на третій рік повномасштабного вторгнення
