Вчора, 15 лютого, журналіст Віталій Портников та письменник Сергій Жадан подискутували на теми розвитку міста та країни в рамках проєкту «П’ятий Харків».
«Завжди коли я буваю в Харкові, це чітко підтверджує мою концепцію про неподільність України, яку я з 90-х років обстоюю. Кажу, що ми можемо відбутися як держава, тільки якщо ми відбудемося від Ужгорода до Харкова. Серію зустрічей по всій країні для протидії ворожим наративам я хотів розпочати з Харкова, але я захворів. І в результаті Харковом я закінчую», — зазначив Портников.
На черговій дискусії в «П’ятому Харкові» Жадан і Портников обговорили майбутнє Харкова й України в цілому, кінець війни та її наслідки для нації, українську культуру та розпад РФ.
Зустріч пройшла в артклубі «Пінтагон», її відвідали близько сотні людей. Gwara Media також послухала дискусію та підготувала для читачів найцікавіші тези.
Війна — це інсульт
Віталій Портніков: У нас дуже багато людей вважають, що коли завершиться війна, то може бути так, як було до 24 лютого. Що війна — це ніби застуда така. Ти одужаєш, нежить пройде і буде так, як було. Але війна — це інсульт. Рука вже не буде так рухатися, як до інсульту. Ви можете її роками розробляти, щоб почати нормально всім цим володіти. І мало хто зараз говорить про ті наслідки, що чекають на нас після її завершення.
Проукраїнські погляди у населення України було завжди
Віталій Портников: Що таке проукраїнські погляди? Мені здається, що проукраїнські погляди були у населення України завжди. Тому що це населення колишньої Української РСР. Людина, яка жила в Українській РСР розуміла, що вона живе в Радянському Союзі. Якщо її запитати «Що твоя Батьківщина?», вона казала «Радянський Союз». Але «Українська РСР». Вона точно є, це константа. Вона відрізняється від інших союзних республік. А люди, які жили в радянській Росії вважали, що вони живуть в Радянському Союзі як такому. Вони вважали, що це і є Росія. для них не існувало ніяких Україн, Латвій та Туркменістанів. Це все була Росія. І ставлення до цих псевдосуверенних народів було відповідне.
Він також зазначив, що головною зміною було розуміння і людиною зі Львова, і людиною з Одеси, і людиною з Харкова того, що росіяни нам не брати. І той літературний образ «загадкової російської душі» виявився не лише образом, а реальністю.
У культурних війнах немає переможців
Віталій Портников:
- Ми зараз розстаємося з тією авторитетністю російської культури моральної через призму російського наці. Але багато хто прощається з цією культурою як зі своєю.
- Імперськість культури створює ідеологію, яка потім дозволяє виховувати таких людей, які готові виконувати накази про вбивство.
Сергій Жадан: Пушкіна може ніхто не любити, не читати й не знати. Але дуже важливо, щоб у Харкові стояв пам’ятник Пушкіну. Коли він тут знімається, це не диверсія проти російської літератури. Російська література взагалі тут нікого не цікавить. Це велика диверсія проти всього концепту російського миру. І вони мають за це мститися.
Віталій Портніков: Пам’ятник Пушкіну — це пам’ятник імперської культурної присутності на завойованій землі. Причому так, що вона вважалася своєю. Скажімо так, ми ставимо пам’ятники Шевченку, щоб сказати, що Україною цікавляться у світі. Взагалі, це проблема не пам’ятнику Пушкіна, це проблема — пам’ятника Шевченку. Пам’ятник Шевченку в Москві, як і пам’ятник Лесі Українки, це як раз таки пам’ятник своїм письменникам. Я вважаю, що ми розлучимося з російським культурним світом, лише тоді, коли вони приберуть пам’ятники Шевченку та Лесі Українки.
Повний виступ дивіться за посиланням внизу на сторінці Facebook Харьківського ЛітМузею.
- Червоний хрест частував кашею внутрішньо переміщених осіб у Харкові — фото.
Підписуйтесь на нас у Telegram і Facebook, переглядайте YouTube та TikTok.
