Неналежне лікування, неможливість отримати правильну групу інвалідності та необхідність захищати власні права у МСЕК. Про ці проблеми добре знає Дмитро Олійник, ветеран та керівник ГО «Майбутнє ветеранів». Зокрема з власного досвіду.
До повномасштабного вторгнення він був радником голови ОДА. Спеціалізувався на розвитку тероборони, що прийшлося в пригоді після 24 лютого. Адже напередодні була напрацьована база людей, які першими доєдналися до бойових груп. Сам Дмитро Олійник мобілізувався до лав ТРО та брав участь в обороні Харкова та області. Його перші бойові зіткнення почалися в районі Північної Салтівки у напрямку Липців. Це сталося 24 лютого близько шостої години ранку.
«На перехресті ми зупинили дві бронемашини, була розбита група росіян, — згадував Дмитро Олійник. — А найбільший бій, де я особисто брав участь, стався 27 лютого. Це була 134-та школа. Тоді було зупинено чотири “Тигри” і розбито більше ніж 30 військовослужбовців. З них трьох взяли в полон. Там по завершенню спецоперації залишилися росіяни, які намагалися вилізти на дах. Там же вони почали застосовувати все, що в них залишилося. Уламки потрапили мені в ногу».
Що заважає уважно підійти до вивчення травми кожного військовослужбовця?
Спочатку він лікувався в Харкові, де пошкоджену ногу хотіли ампутувати. Про це Дмитро дізнався за день до операції. Тому він домігся переведення до Києва, де протягом чотирьох місяців лікувався в Інституті Шалімова. Там чоловік переніс вісім операцій. Це дозволило зберегти кінцівку, хоча вона і втратила функції. За словами Дмитра Олійника, лікування такої травми — річ складна і тривала. Однак якщо людина впевнена у своїй витримці, то за збереження кінцівки варто боротися.
«У перші місяці повномасштабного вторгнення був великий наплив важкопоранених, — розповів Дмитро Олійник. — Лікарі дозволяли собі проявляти некомпетентність і недбалість. З одного боку, можна посилатися на стресовість ситуації. Але все одно багато чого лікарі могли б не допускати. Велика кількість ампутацій відбувається через недбалість. Десь не приділили увагу, десь не зробили обстеження, не взяли тканину із зони ураження. Я маю на увазі бакпосів [лабораторне дослідження біологічного матеріалу — ред.]».
Ветеран згадував, як надавав супровід військовому, який потрапив до 25-ї лікарні. Туди він надійшов з роздробленою стопою. На той момент його нога вже почала темніти. Як виявилося, її зашили, залишивши кістки потрощеними. У такому стані чоловік пробув два тижні. Тоді Дмитро домігся переведення до хорошої київської клініки. Там військовому «почистили» ногу та зібрали залишки кісток. Так він зміг одужати й навіть продовжити службу.
Цьогоріч до Дмитра звернувся військовий, який лікувався у 8-й лікарні Києва. Туди він потрапив із пораненням розміром із десятикопієчну монету. Лікарі не надавали належного лікування, тому його стан значно погіршився. Лише після втручання «Майбутнього ветеранів» проблему вдалося вирішити.
«Я не знаю, чому виникають такі історії, — нарікнув Дмитро Олійник. — Але я знаю, як важко хлопцям в окопах. Просто жесть як важко. А що заважає лікарю уважно підійти до вивчення кожного військовослужбовця? Може, час чи втома… Важко підібрати пояснення. Велика проблема — це людський фактор. І незрозуміло, що в лікаря в голові. А, може, він виношує ідею нашкодити? Я ж кажу — недбалість. Але треба це змінювати… Звісно, велика хвала багатьом лікарям, які рятують».
Після лікування чоловік продовжив службу. Паралельно він подався на отримання групи інвалідності, і йому призначили третю. Звільнився Дмитро Олійник після контрнаступу — бо треба було зробити ще чотири операції. Тоді ветеран вирішив перепройти МСЕК, щоб отримати іншу групу інвалідності. За всіма виписками та діагнозами він мав би отримати другу. Але знову дали третю — вже назавжди. Довелося оскаржувати рішення через центральний МСЕК. Там вже взяли до уваги повний перелік документів і надали другу групу.
Також на практиці Дмитра Олійника було чотири випадки, коли ветеранам замість другої групи давали третю. Наприклад, він разом з однодумцями допомагав військовому в Житомирі пройти МСЕК. У чоловіка була втрата функцій кінцівок і низка захворювань внаслідок поранення. Однак коли вони з юристами змусили представників МСЕК уважно вивчити кожен документ — то групу змінили на другу.
«Велику роль тут відіграє людський фактор, — зазначив Дмитро Олійник. — Наприклад, побратим у Києві одразу отримав другу групу. А я у Харкові — третю. Думаю, це специфіка регіону. Лікарка, яка тоді приймала рішення — а я вивчав це питання — виїхала в перші дні [вторгнення — ред.]. Повернулася вона вже після того, як ситуація в регіоні стабілізувалася завдяки ЗСУ. Тобто їм легше умовно “продати” групу комусь здоровому. Я думаю, що правоохоронні органи мають якось реагувати».
Лікарі не хотіли брати на облік, бо він «надто проблемний»
До повномасштабного вторгнення Сергій Онацький займався будівництвом та озелененням. Коли війна прийшла в його дім, чоловік спочатку вивіз доньку на Захід, а сам повернувся до Покотилівки. Там разом з однодумцем організував місцеву самооборону. Згодом воював у складі харківської ТРО. Під час зачистки посадки потрапив під кулеметний вогонь і отримав тяжке поранення ноги. Після пів року лікування у серпні 2023 Сергій Онацький повернувся додому. На той момент йому дали другу групу інвалідності.
Одна з проблем, з якими стикнувся чоловік після повернення, — нестача інформації щодо лікування. Особливо йому не вистачає місця, де можна дізнатися все й одразу. Потрібну інформацію доводиться отримувати через друзів та родичів, а ці дані можуть різнитися. Ветеран нарікає також на необхідність двічі лягати в стаціонар, де він усе одно не отримує належного лікування. Але якщо цього не робити, у нього можуть відібрати інвалідність. Скаржиться Сергій і на лікарську байдужість.
«Після операції мені більше нічого не робили, — розповів Сергій Онацький. — Пройшов рік, а мені не стало краще. Єдине — я почав ходити сам. Це тому, що особисто цим займався. У мене багато поранених знайомих, які лікуються власним коштом. Щоб отримати якусь допомогу безкоштовно або хоча б зі знижкою — це дуже складно. Лікарів дуже мало. Знаю, що з Харкова виїхало дуже багато гарних спеціалістів».
За словами ветерана, лікарів, які приділяють йому належну увагу, можна перерахувати по пальцях. Також бракує медиків, які реально спеціалізуються на його типі поранень. Сергій згадує лікаря, який раніше працював у війську НАТО. Він пояснив: те, що залишає куля — це не звичайний перелом. Адже під час ураження даються взнаки й висока температура, й кінетична енергія. Через це виникають приховані запалення, які не всі лікарі можуть належно лікувати.
«Я тут спілкувався з одним лікарем, — розповів Сергій Онацький. — Він сказав, що дуже багато людей виїхало, адже працювати стало надто важко. Їх почали залучати до ВЛК, де дуже велика відповідальність. На них тиснули з різних боків. Багато людей пішли з лікарської професії або виїхали за кордон. Деякі пішли до війська. Мабуть, замінити їх нікому. Дуже велике навантаження. Я лежав у Тернополі, там хірургія працювала цілодобово. Там старались, правда. Лікарі дуже хороші».
Разом із тим можуть зустрітись медики, які ніби «чекають на російський світ», зазначив ветеран. Однак зараз такі люди стали обережнішими у своїх висловлюваннях. Сергій згадував, як після поранення йому потрібно було знайти нового сімейного лікаря і стати на облік у Покотилівці, з якої він пішов воювати. Але лікарі не хотіли цього робити. Навіть передали через знайомого, що чоловік нібито «надто проблемний» і персонал через велику кількість довідок матиме з ним забагато клопоту.
«З мене зняли другу групу в Дніпрі, куди мене відправили на перевірку, — згадував Сергій Онацький. — Мовляв, чи я її не купив? Абсурд! Я приїхав у Харківський МСЕК і кажу: “Як так може бути?”. Там мені відповіли: “Я нічого не знаю”. Я повинен був своїм коштом приїхати туди. Слава богу, житло було безкоштовне».
У Дніпрі чоловік проходив перевірку разом з цивільними та військовими. У багатьох знімали групи інвалідності. За словами Онацького, серед них навіть були діти з ДЦП. Що стосується самого ветерана, то до нього підійшли ортопед та психіатр, які направили на рентген. Хоча у чоловіка на руках були результати КТ і МРТ, за які він заплатив власні кошти, на них ніхто не зважав. Згодом, після показів цих двох лікарів, з Сергія Онацького зняли другу групу і присвоїли третю терміном на два роки.
Без вашої скарги ми не можемо рухатися
Як розповіла директорка Північного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України Вікторія Мілютіна, програма медичних гарантій, запроваджена ще у 2020 році, не є статичною. Вона реагує на виклики суспільства, також пов’язані з реаліями повномасштабної війни.
Зокрема, змінився підхід до реабілітації поранених. За словами Вікторії Мілютіної, зараз запроваджується доказова медична реабілітація з належним тарифом. Критична ситуація, яка склалася в країні у 2022 році, спонукала до розвитку цієї галузі. Також змінився підхід до охорони ментального здоров’я. Наприклад, цьогоріч 100% лікарів первинки пройшли відповідне навчання і вивчили протоколи з надання психологічної допомоги.
«У зв’язку з сьогоднішніми викликами зростає кількість хірургічних втручань, складних політравм, поранень очей, опіків, — розповіла Вікторія Мілютіна. — Ми бачимо це на прикладі прифронтових областей, коли ворог починає використовувати нові види зброї. У нас змінюється характер поранень. На це треба реагувати. З початку вторгнення ми щороку оновлюємо підходи до лікування травм війни, орієнтуючись на ті випадки, які потребують найбільше ресурсів. Система охорони здоров’я гнучко відповідає на виклики, щоб лікарні могли працювати стабільно, а пацієнти — отримувати лікування».
З 24 лютого кількість фахівців не зросла вдвічі, додала директорка. Зокрема не стало більше спеціалістів із ментального здоров’я чи політравми. Але розвиток медичної галузі — це еволюційний процес. Медики мають навчитися відповідати новим вимогам. За словами Мілютіної, на початку повномасштабного вторгнення міжнародні експерти та потужні організації, як ООН та ВООЗ, давали не більше ніж тиждень на існування української системи охорони здоров’я. Але вона змогла витримати. Цивільна медицина спромоглася «підставити плече» військовій, коли через бойові дії з’явився великий потік поранених.
Як зазначила Вікторія Мілютіна, лікарі швидко навчаються відповідати сучасним вимогам. Хоча проблем в медичній галузі не бракує, тому вона розуміє нарікання військових щодо їхнього лікування. Дійсно, система зараз перевантажена. Лікарі не завжди забезпечують належну комунікацію. Поранена людина і так знаходиться у вразливому стані. При легких черепно-мозкових травмах може бути ще й дезорієнтованою. Одні й ті ж речі їй потрібно пояснювати по кілька разів. За словами директорки, комунікація з пацієнтом тут дуже важлива, але з цим є проблеми. Їх вона неодноразово бачила під час відвідин лікарень.
«Нещодавно я відвідала бійця, дорослого чоловіка 50+, — згадала Вікторія Мілютіна. — По цій лікарні в мене було велике питання. Там начебто допомога непогана. І з моєї думки, всього дотримуються, є фахівці, є обладнання. Формально пацієнтів інформують. Але у всіх хлопців була скарга, що вони не розуміють, як діяти далі. Їм потрібні консультації, але їх не надавали. Ми це проговорили з адміністрацією. Це була одна з харківських лікарень».
Через тиждень вона знову відвідала цей медзаклад. Тоді там лікувався військовий, який воює з 2014 року. Його син, теж військовослужбовець, був під Покровськом. Чоловік сказав, що потребує консультації невролога, бо йому треба терміново поїхати до сина. Згодом з’ясувалося, що хлопець того дня загинув. З цим пацієнтом потрібно було ще раз поговорити, враховуючи втрату, додала Вікторія Мілютіна.
Разом з тим система охорони здоров’я хоч і повільно, але рухається вперед, додала директорка. Про це свідчить у тому числі її власний досвід. Вона пам’ятає, як ще у 2014 році вивозили поранених із Донецької та Луганської областей. Зазначає, що нинішня військова медицина, зокрема медична евакуація, за ці роки змогла стати на ноги. Звісно, певні мінуси залишаються. Зокрема тому, що система відчуває велике навантаження, яке лише зростає. Та і досі трапляються медзаклади, які неналежно ставляться до захисників та захисниць.
«Дуже прикро, коли захисники та захисниці страждають, — зазначила Вікторія Мілютіна. — У нас для лікарів є спеціальні курси зі спілкування. Бо є, наприклад, директорка харківської лікарні, з якою ми не можемо налагодити комунікацію. Я прямо попросила, щоб усі лікарі пройшли курси й врахували це у своїй роботі».
Наприклад, на сайті академії НСЗУ є курс щодо комунікації з людьми, які зазнали травми внаслідок війни. Зокрема він має пояснити, як не допустити ретравматизації пацієнтів та створити їм безпечне середовище. Є також курс, який має покращити комунікацію сімейних лікарів з ветеранами та ветеранками. Їх медики можуть пройти онлайн та отримати відповідний сертифікат.
Також дуже потрібно, щоб військові не мовчали, а скаржились, підкреслила Вікторія Мілютіна. У випадку порушень людина завжди може звернутися на гарячу лінію 1677. Є можливість написати скаргу на сайті Національної служби здоров’я чи надіслати її на електронну пошту. Її обов’язково розглянуть, і пацієнт зможе відстояти свої права. Зокрема йдеться про повернення витрачених коштів. Наприклад, коли людина була змушена заплатити за комерційний томограф, хоча в медзакладі є власний.
Окрім вимагання коштів, причиною скарги також можуть бути відмова в послузі чи її неякісне надання, неетична поведінка співробітників, відмова у виписці е-рецепту на «Доступні ліки» тощо.
«Або заклад з великими залишками на рахунках купує ліки й “розхідники”, — розповіла Вікторія Мілютіна. — Але раптом каже ветерану чи ветеранці: “Треба купити пакет для операції”. Тому моє велике прохання — не мовчати. Бо без скарги ми не зможемо діяти. Тому можна звернутися, і ми допоможемо відновити права пацієнта, захисника, захисниці, ветерана чи ветеранки, людини з постраждалої громади. І заклад поверне гроші. Так, буває, що люди бояться, аби не стало гірше. Медичний булінг ніхто не скасовував. Але ми бачимо певну позитивну динаміку».
Читайте також
- «У тебе рука страшна, а ти ще й протез виставляєш»: з якими проблемами стикаються люди з протезуванням
- «У нас залишаються стигма та дискримінація». Що розповідають військові з інвалідністю про повернення до цивільної роботи
- Посеред вибухів прифронту ростуть чорнобривці. Наталія робить з них варення для всього світу
