Травень 2024 року. Триває евакуація з Вовчанської громади. Люди хапають не тільки особисті речі, а й домашніх улюбленців — собак, котів, папуг та навіть свійських птахів. Вони налякані. Особливо пес Тайсон, який неспокійно метушиться, скавулить, кидається до перехожих, аби ті його втішили й приголубили.
Налякані тварини — типова картина і для евакуацій, і для місць обстрілів. Адже вони, як і люди, потерпають від акустичного терору — вибухів, обстрілів, гудіння дронів — але на відміну від людей, вони не розуміють причин того, що відбувається. Однак реакція на акустичний терор індивідуальна. Вона залежить від самої тварини, стану її здоров’я та поведінки господарів.
До вашої уваги — особисті історії харків’ян, чиї улюбленці зіткнулися з акустичним терором під час повномасштабної війни.
«Коли починалися вибухи, я діяла на випередження»
Волонтерка Ірина Водомєрова має шестеро котів та одну собаку, а також кілька варіантів того, як домашні улюбленці реагують на обстріли. Наприклад, кіт Люцик дуже важко переносить звуки війни. Його знайшли волонтери на Жуках. Кіт сидів у підвалі та не хотів звідти виходити. Навіть зараз при найменшому шумі він ховається під ванну і подовгу не виходить звідти.
Важко переносила обстріли й собака Варта. Її у 2022 році знайшли на Салтівці волонтери, які варили обіди. Ірина побачила її худою, з порваним вухом, агресивною до інших собак, але відчула, що Варта — то вже її улюблениця. Тоді волонтерка переживала важкий період: її син, який служив під Слов’янськом, понад тиждень не виходив на зв’язок. Тому, щоб не впасти у відчай, вона вирішила прихистити Варту. Вибухів собака дуже боялася: у такі моменти вона тремтіла, скавчала, лізла до господарки на руки.
«Я зрозуміла, що з цього стану її потрібно якось виводити, — згадувала Ірина Водомєрова. — Почала відволікати, гладила, заспокоювала, а потім кажу: “Давай гратися!”. Брала якусь іграшку і потроху так її заводила, щоб вона почала вже хапати. Згодом у нас з’явився гумовий бегемот, на ім’я Москаль. Коли починалися вибухи, я хапала його та діяла на випередження. Через пів року звернула увагу, що коли вона чує вибух або “шахед”, то біжить у бік вікна чи балкона, гавкає з такою злістю, мовляв: “Дайте мені їх, я їх усіх порву!”»
Киця Ізюмка (або ж Ізя) з’явилася у волонтерки минулого року. Вона підібрала улюбленицю в Ізюмі, коли та кинулась просто під ноги. Ця кішка на звуки війни взагалі не реагує, хіба якщо дуже гучно — може сховатися. Своя система є і в кішки Миші. Коли загроза серйозна — біжить у коридор, за дві стіни. Мотя в Ірини з’явився ще малим кошеням у 2022 році. З огляду на вік він не дуже лякався, але коли Ірина переїхала з Тракторобудівників на Журавлівку, ситуація змінилася. Звуки війни стали гучнішими, а кіт почав лякатися вибухів. У такі моменти Мотя забивається у шпарину і подовгу там сидить, а потім приходить до Ірини по ласку та заспокоєння.
«Найстарша у мене Джина, — розповіла Ірина Водомєрова. — Вона з’явилася в мене у 2019 році. Взяла її вже дорослу, з притулку. Дуже складне у неї було дитинство, а потім — і подальше життя. Джина не реагує взагалі. Ще у 2022 році вона, може, з місяць ховалася. А зараз: хоч летить, хоч бахкає, хоч близько, хоч далеко — вона продовжує займатися своїми справами. Зая — новенький. Він приїхав з фронту, з-під Попасної. Йому, як і Джині, абсолютно байдуже, що десь щось летить чи гуркотить. Він жив просто на позиціях. Мабуть, наслухався такого, що зараз уже ні на що не реагує».
Як розповіла ветеринарка Ірина Безугла, реакція на вибухи багато в чому залежить від самої кішки. Бо є травмовані тварини, які свого часу жили в поганих умовах, а є спокійніші — які жили в кращих умовах. Такі простіше переносять вибухи. Є й коти-пофігісти, додала ветеринарка, які, наприклад, у зоні бойових дій бачили жахи та чули вибухи, тому адаптувалися до них.
«Бо інших варіантів у них не було, — зазначила Ірина Безугла. — Можливо, то була нещасна киця, її ніхто не годував — лише військові. Їй стало простіше, вона зрозуміла, що вибухи вже не такі страшні, бо пережила страшніші речі — наприклад, голод. Плюс, характер: є коти з більш стабільною нервовою системою. Їм комфортно вдома, вони відчувають себе в безпеці. Знову ж таки, треба дивитися і на самого кота, і на домашню атмосферу».
Реакція на вибухи — річ індивідуальна. Є коти, які ховаються і шиплять. Є такі, що можуть заскочити до господарів на руки й муркотіти. За словами ветеринарки, так вони чи самі заспокоюються, чи господарів підтримують. Ірина розповіла, що її знайомі мають кота породи мейн-кун, який взагалі не реагує на вибухи. Максимум — зіскочить зі своєї полички, побіжить до господаря, замуркоче.
«Ракети вбили таке класнюче створіння»
Вікторія Бабій живе в селищі Жуковське. За словами харків’янки, все, що летить по Київському району, тут дуже добре чути. У неї є три коти, які відрізняються дуже спокійним характером — Другий, Третій і Кварта. Перший — волонтерський. Його Вікторія знайшла по оголошенню, автор якого хотів прилаштувати кошеня. Інші двоє — з Куп’янського напрямку, народилися прямо на позиції. Військові просили їх кудись прилаштувати.
«Коли прилетіло по “Епіцентру”, коти в цей час були на балконі (там сітка), дихали свіжим повітрям, — згадувала Вікторія Бабій. — То вибух був такої сили: щоб вони носилися з такою швидкістю — я подібного ще не бачила. Коти просто влетіли з балкона у квартиру, позабивалися під шафу, під диван і якийсь час не виходили звідти».
Коли почастішали обстріли, тварини стали більш нервовими. Вони реагують навіть на тихіші звуки. Зачиняєш вікно — а коти вже сіпаються, розповіла Вікторія. Один кіт втрачає апетит, забивається під шафу, звідки подовгу не виходить. Вікторія туди засуває їжу, намагається виманити улюбленця запашними смаколиками — щоб той хоча б щось поїв.
«Мої тварини чують заздалегідь [обстріли — ред.], раніше, ніж ми, — розповіла Олена Кравченко, голова ГО “Зоозахисне об’єднання “Разом”. — І раніше, ніж сповіщають тривогу. Йдуть до вхідних дверей, за дві стіни. Я розумію, що будуть прильоти. Довіряю їм, бо напевне прилетить. Якщо протягом наступних 15–20 хвилин будуть ще прильоти, то мої собаки не йдуть у кімнати. Я довіряю їм і сиджу за двома стінами».
Старенький песик жінки лякається вибухів, тремтить, у нього підвищується серцебиття. Олена у такі моменти обіймає улюбленця, щоб заспокоїти. Кішки теж лякаються, стають напруженими та зосередженими. Двоє під час вибухів йдуть до своїх схованок, подалі від вікон. Котик же прямує до коридору, до Олени з її чоловіком, яким він довіряє в момент загрози.
Арттерапевтка та волонтерка Ленчик Десюшка теж має котів — як своїх, так і прийомних. Одного з них, Севу, вона прихистила наприкінці лютого 2022 року. Його господарі звернулись до неї за допомогою. Вони жили на Салтівці, яку особливо жорстко обстрілювали росіяни, і мали намір виїжджати. Однак через далеку дорогу кота взяти не могли — у Севи було хворе серце. Такої поїздки він міг не витримати.
«Це був розкішний десятикілограмовий сріблястий британець, — згадувала Ленчик Десюшка. — Коли мені привезли сумку, я ледь не впала від її ваги. Самі люди були просто зелені, бліді, вони прожили всі ці дні в підвалі. На них було моторошно дивитися. Вони попросили: “Просто хай живе, ми будемо допомагати на корм котику”. І він прожив. Ми його дуже любили. Він був неймовірним котом».
Сева легко подружився з іншими котами волонтерки. Був дуже чемним та акуратним. На жаль, слабке здоров’я давалося взнаки. Кіт гостро реагував на кожен обстріл. Господарі були за кордоном і боялися його переправляти на таку далеку відстань. Ніхто не знав, що повномасштабна війна так затягнеться.
«У нього не витримало все-таки серце, — згадувала Ленчик Десюшка. — Сева помер від звуків ракет. Ми не змогли його врятувати. Він спочатку захворів, потім впав у кому. Я викликала ветеринара. Він приїхав безкоштовно, подивився на Севу і сказав: “Знаєш, я тобі випишу ліки, але відразу кажу — ми можемо не встигнути врятувати. У нього, ну, серце”. От ці ракети вбили таке класнюче створіння».
За словами Ірини Безуглої, тварини, які мають проблеми зі здоров’ям, більш вразливі перед акустичним терором. Стрес провокує викид великої кількості гормонів, які спонукають організм тікати, шукати прихистку. У цей момент всі м’язи перенапружуються, тому серце може не витримати. За словами ветеринарки, на фоні стресу у тварин можуть загострюватися всі наявні хвороби. Якщо обстріли відбуваються часто, то це виливається в серйозні хронічні захворювання.
«У мого знайомого лабрадора є “сердечні справи”, — розповіла Ірина Безугла. — Ми його регулярно підтримуємо препаратами. У нього генетичне захворювання. Ми не знаємо, скільки пес проживе. Він кожного разу переживає, важко хекає. Ми даємо препарати — заспокійливі та сердечні. Плюс спокій та розслаблення. Але розуміємо, що проживе він менше, ніж собака зі здоровим серцем. Тому фактор здоров’я тут вирішальний».
«Бути поруч — для них це найважливіше»
Анастасія Нікітіна знайшла свою Беллу, собаку породи йорк, 28 березня в Печенігах. Тоді тваринка була дуже худою, покритою кліщами та смерділа рибою. Завдяки спільноті любителей йорків їй зробили всі операції. Вдома родина Анастасії оточила нову улюбленицю любов’ю та увагою, проте в собаки було важке життя. Вона досі налякана, тому може бути агресивною, через що родина прозвала її Белою Злюкою.
«Собака дуже боїться обстрілів, починає бігати по кімнаті. — розповіла Анастасія Нікітіна. — Я беру її на руки і затуляю вуха. Нещодавно пів ночі не спали, бо не могла її заспокоїти. Буду давати заспокійливі. Також є Бусінка, диванна собака. Вона боїться інших собак, бо в дитинстві її перелякав великий пес. Але вона єдина, хто агресує на обстріли — починає дуже гучно гавкати. Буває, що я сплю, а Буся гавкає. І я прокидаюсь, бо розумію, що вона попереджає».
Була також лабрадор Тейла. Коли почалася повномасштабна війна, їй було вже 14 років. Вона хворіла на артрит, але померла від інфаркту, бо дуже боялась вибухів. За словами Анастасії, вона могла жити та жити. У батьків жінки живе австралійська вівчарка Джек. Він почав боятися вибухів, коли неподалік прилетіла ракета і в бік будинку полетіли уламки. Джек на той момент знаходився у вольєрі. Після цього собаку довго довелось відпоювати заспокійливим.
Катерина Волкова теж має йорків. Коли починаються вибухи, вони збігаються в купу і туляться один до одного. Десятирічна Пепа голосно гавкає — наче намагається всіх захистити й заспокоїти. Найбільше Катерина хвилюється за восьмирічного Тошу, який має вроджену ваду серця. Будь-який стрес може спричинити напад. Майже все його життя проходить на підвіконні. Але як тільки бахне — одразу біжить до ліжка.
«Лілу-Ліла, наша спостерігачка з висоти, одразу зістрибує з крісла і біжить до Тоші, — розповіла Катерина Волкова. — Еля, яка зазвичай спить у колясці біля ліжка, теж тулиться до них. Усі разом на ліжку — в обіймах, як одна родина. А Пепа стоїть поруч, голосно гавкає, як охоронець: «Я тут. Усе під контролем». І от у такі моменти всі вони туляться до мене. Кожен по-своєму, шукаючи в мені захисту. Просто бути поруч — для них це найважливіше».
Що стосується собак, то тут багато нюансів, залежних від породи, зазначила Ірина Безугла. Є собаки більш стресостійкі, а є — менш. У самої ветеринарки живе четверо собак. Одна стресостійка, дві мають середні показники стресостійкості, четверта погано переносить стрес. Але якщо вибух був близько, навіть стресостійка собака може болісно відреагувати, розповіла Ірина.
Так, її вівчарка Нейт зазвичай нічого не боїться. Ветеринарка готує її для роботи з дітьми в межах каністерапії. Одного разу від вибуху в кімнаті вибило вікно з рамою, всередину вилетіли уламки. Собаку це дуже налякало. Плюс, сама господарка відреагувала незвично. Оскільки у неї вже був малюк, вона в першу чергу схопила його та вибігла з небезпечної зони, хоча раніше Ірина в першу чергу приділяла увагу собакам. Це було нестандартно — тому Нейт була збита з пантелику.
«Нещодавно вночі вона прийшла до мене, лягла біля нашого ліжка, — згадувала Ірина Безугла. — Хоча зазвичай спить чудово. Для неї це була підтримка. Хоча раніше такого не було. Бачила, як вона смикалась, коли збивали “шахеди”. Коли в кімнаті вилетіло вікно, для собаки це був великий стрес. Будемо з цим працювати. Інші собаки були в іншій кімнаті. У них там свій будиночок з м’якою підстилочкою, куди вони ходять спати. Вони це спокійно пережили й буквально за пів години махали хвостами та спілкувалися. Бачили, що все добре».
Пес бачив нашу спокійну реакцію на вибухи
Йорк Фродо — це вже зірковий пес. Він став одним із героїв фільму «Порцелянова війна». Його люди — герої та співавтори фільму Слава Леонтьєв та Аня Стасенко — змогли добре адаптувати свого улюбленця до реалій війни. У подружжя пес з’явився після загибелі їхнього першого улюбленця. Вони тоді усвідомили, що без собаки жити вже не дуже-то й виходить. Під час першої зустрічі вони побачили самотнє маленьке цуценя. Воно заповзло на коліна Славі, де одразу заснуло. Аня згадала згодом епізод із «Володаря Перснів», коли Більбо прихистив Фродо після загибелі батьків. Так песик і отримав своє ім’я.
«У перший день він був у серйозному стресі, — згадував Слава Леонтьєв. — Аня була в лікарні після операції. Він був дуже засмучений, збентежений, дезорієнтований. Фродо усвідомив, що в його житті відбувається щось нове і не дуже приємне. Тоді ж мені довелося вперше залишити його вдома самого більше ніж на годину. Він тоді як зазвичай заліз до себе в шафу — там у нього своє місце».
Коли Аня Стасенко повернулася з лікарні, Фродо став жити більш-менш звичним життям. Він знов мав свою людину поруч. Сам Слава Леонтьєв зв’язався зі своїми товаришами й 1 березня почав службу у війську. Перший час він переважно проводив заняття зі стрілецької підготовки для новобранців, а після служби гуляв із Фродо. За словами митця, для собаки це була звична рутина. Хіба що маршрути змінювались, а на фоні лунали вибухи.
«Взагалі він такий досить сміливий хлопець, — розповів Слава Леонтьєв. — Різні пригоди в його житті були. Ми самі намагалися триматися спокійно, заспокоювали його. Звісно, він реагував на незвичні, неприємні та гучні звуки. Йому було не дуже зрозуміло, що саме відбувається. Ми не лякалися й підтримували його в тому, що: “Так, це огидно, Фродо, це мерзенно!”. І він гавкав, бігав. Тобто в нього одразу наступала певна емоційна розрядка».
За словами митця, в нього і дружини спокійна реакція на вибухи. Собака, яка зчитує психофізичний стан своєї людини, це розуміє. До того ж для Фродо не стали стресом нові запахи. Річ у тому, що Слава і раніше займався стрілецькою підготовкою. Фродо встиг звикнути до запахів пороху та вибухових речовин, які той приносив з полігону. Однак навіть коли прилетіло особливо близько, пес не запанікував. Він просто дивився на господаря — що той буде робити далі.
«Він відчував нашу досить спокійну фізіологічну реакцію, — зазначив Слава Леонтьєв. — Він ще постійно прив’язаний до нас. Він, мабуть, на це спирався і на нашу активність. Нам пощастило, що в нас увесь час не було занадто близьких “прильотів”. Але є один момент, який дійсно пригнічував — це отой короткий період, коли літали літаки над містом і скидали бомби. Його, як і всіх, конкретно пригнічувало це очікування. Цей звук реактивного літака і послідовність вибухів».
Фродо згодом перестав гавкати на літаки й став гавкати на вибухи, хоча помітно пригнічувався через ці звуки. Згодом Слава та Аня поїхали до США, щоб презентувати «Порцелянову війну». Під час цих нескінченних подорожей і фестивалів пес «відірвався», згадував Слава Леонтьєв. Він мстився тим, що гавкав на всі літаки та гелікоптери.
«Звісно, якщо щось впаде, пролунає якийсь постріл — він гавкає, дуже обурюється, — розповів Слава Леонтьєв. — У нього зафіксувалося це як щось таке, від чого треба охороняти й себе, й нас. Тобто гавкати. Я навіть використовував це на виступах. Іноді, коли якийсь модератор чи кореспондент жартома питав щось у Фродо і давав йому мікрофон, я казав: “Фродо, літак” або “гелікоптер”. Він у відповідь гавкав у мікрофон».
Як зазначила Ірина Безугла, собака зчитує стан людини. Якщо господар панікує, емоціонує, кричить і бігає, то собаці ще важче. Він бачить, що людині зле і сам починає сильніше стресувати. Якщо господар розслаблений, то й собака буде спокійний. У йорка хороший контакт із господарем, а також, скоріше за все, хороша психіка та здоров’я. До того ж люди його підтримують.
«З Фродо пощастило, що він гавкає на літаки, — розповіла Ірина Безугла. — Це чудова реакція, яка може зберегтися, і шкоди вона не принесе. У Фродо, скоріше за все, дуже хороша атмосфера вдома. Він може відновитися. Плюс — хороші задатки. Адже тер’єри мають бути сильними за характером. Це не якась там “декорашка”, а впевнена в собі собака, навіть задиркувата та нахабна».
Як підтримати тварину під час обстрілу: Практичні поради від ветеринарки
Як розповіла Ірина Безугла, такі дрібні тварини, як пацюки, морські свинки та хом’яки, мають дуже чутливий слух. Гучний звук вони сприймають як загрозу власному життю. Наприклад, як напад хижака. Бо попри квартирні умови, природні реакції у них все одно зберігаються. До того ж «масла у вогонь» підливає той факт, що вони не бачать джерела загрози. Через стрес у цих тварин порушується ритм серця, падає імунітет, погіршується апетит. Можуть виникнути проблеми зі шлунково-кишковим трактом.
«Варто також враховувати, що у цих тварин немає зворотного зв’язку з людиною, — зазначила Ірина Безугла. — Якщо кішка чи собака знає, що є господар, то в маленьких гризунів рідко буває такий зв’язок. Хіба що в пацюків. Хом’яки, морські свинки — це просто тварини, які сприймають людину як частину життя. У них нема близьких стосунків, постійної взаємодії. Плюс, у них зазвичай маленькі клітки, де немає можливості далеко втекти чи сховатися. Усе це впливає на бідну тварину».
Реакція на вибухи також залежить від віку та стану здоров’я: старі та хворі особливо вразливі. Мають значення й умови утримання. Наприклад, хом’як живе в крихітній клітці, або що гірше — в банці. Через такі погані умови тварина перебуває в постійному стресі, тому може померти від одного вибуху. За словами ветеринарки, дрібним тваринам потрібне місце, де можна сховатися. Це має бути таке місце безпеки, куди ніхто не лізе.
Також має значення харчування. Наприклад, тих же кролів часто годують зерновими сумішами, зазначила Ірина Безугла. Їм в першу чергу потрібно багато сіна, також овочі, фрукти, трава, а вже потім — суміш. Також кролики мають багато рухатися. Якщо тварина весь час знаходиться в клітці, то не отримує здорового навантаження на серцево-судинну систему. У неї будуть слабке серце та м’язи, тому вибух може вбити такого кроля.
«А коли кролик живе активним та цікавим життям, йому господарі приносять іграшки, у нього нові запахи, травичка, сіно, з ним добре спілкуються — то, в принципі, вибух він переносить добре, — розповіла Ірина Безугла. — Звісно, якщо не вибухнуло прямо біля дому і не було вибухової хвилі такої сили, що кролик просто не витримав. Однак такого я не зустрічала. Зазвичай коли тварина помирала — то це ставалося біля вікна. Плюс — погане утримання».
Після обстрілу не варто брати тварину на руки. Краще дати їй можливість відсидітися в тихому місці. Також ветеринарка радить дотримуватися розпорядку дня. По плану годувати кролика, доглядати, стежити за якістю харчування. Якщо є попередження про ймовірні обстріли, то краще тварину перенести трохи далі від вікон. Можна ще додатково прикрити клітку фанерою — щоб був комфортний куток, який під час вибуху може зменшити вибухову хвилю.
Що стосується папуг, то їхній рівень стресостійкості залежить від виду. Наприклад, корелла перенесе стрес важче, ніж хвилястий папуга. До того ж ці птахи мають чутливий слух, додала Ірина Безугла. Гучні звуки вони сприймають, як маленькі тварини, — як загрозу власному життю. Тому вибух може викликати в папуги панічну реакцію: вона буде битись об клітку, через що ризикує отримати травми та переломи.
Коли ночі стають неспокійними, то варто максимально покращити умови життя папуги. Давати можливість політати, частувати овочами, фруктами та зеленню. Також варто поставити клітку далі від вікна, щоб мінімізувати наслідки. Якщо птах боїться, то можна накрити її чорною тканиною. Головне — подбати, щоб матеріал пропускав повітря.
«У жодному випадку не брати папугу в стресі на руки, — підкреслила Ірина Безугла. — Можна встати поруч і спокійно поговорити. Але не треба хапати його і заспокоювати. Що можна зробити взагалі для всіх тварин? Включати фоновий звук (музику, телевізор). Наприклад, якщо знаєте, що будуть збивати “шахеди“. Коли це накладається на якісь звук — стає набагато простіше».
Собака в такі моменти зчитує стан своєї людини, зазначила вона. Якщо він бачить, що господар стривожений та відчуває страх, то боїться вдвічі сильніше. Він бачить: людині, якій той довіряє, зараз дуже погано. Ірина Безугла радить дбати про себе, щоб стати надійною опорою для свого собаки. Якщо вибухи вже почалися, то варто спочатку подбати про безпеку, зокрема скористатися правилом двох стін. Можна в цей момент собаку взяти біля себе, притримати, надіти на нього шлейку чи ошийник.
«Якщо це триває довго, то можна походити коридором, — розповіла ветеринарка. — Бо коли собака ходить, вона скидає напругу через рух. Якщо “прильот” різкий, ви собаку ближче до себе, притримайте її, щоб вона нікуди не втекла. Можна також дати іграшки, щоб вона відволіклась».
Якщо собака сильно переживає вибухи, забивається в куток, то можна посидіти поруч з ним. У цей момент у тварини напружені м’язи, тому можна зробити їй масаж. Наприклад, помасажувати вуха — від основи до кінчиків, плавними круговими рухами — або грудну клітину. Так і собака стабілізується, і сам господар заспокоюється.
«Кішки під час вибухів найчастіше забиваються у куток, — розповіла Ірина Безугла. — Краще її звідти не діставати. Можна просто сісти поруч. Якщо кішка захоче — вона сама вийде. Якщо будете її діставати, то кішка може покусати чи подряпати, бо в момент сильного стресу тварина переходить на інстинкти. Вона буде тікати, ховатися, завмирати або агресувати. Рідко коли кішки йдуть за допомогою до людини».
Після пережитого стресу кішка може кілька днів не їсти, мати проблеми з туалетом. До цього варто бути готовими й не сварити улюбленицю. Щоб кішка краще переносила обстріли, їй варто створити максимально комфортне середовище: добре годувати, гладити, гратися. Також не показувати власні переживання. Якщо є потреба, то ветеринар може виписати заспокійливі ліки. Ще хороший засіб — котячі феромони, які зроблять загальний фон спокійнішим.
«Плюс, кішка повинна отримувати психологічне навантаження, — додала Ірина Безугла. — Багато кішок отримують свою їжу в мисочці і їм вдома нудно. Ми спробуємо зробити котяче життя цікавішим. Наприклад, робити різні інтерактивні іграшки: взяти тубус від туалетного паперу, завернути туди корм — і кішка має його роздобути. Завдяки іграшкам, звідки можна дістати їжу, кішка перемикається».
Читайте також
- Від падіння «Шахедів» до повної окупації: як повномасштабна війна вплинула на національні парки Харківщини.
- Росіяни вдарили по фермі в Ізюмському районі: загинула рогата худоба.
- Від початку року щонайменше 15 сільгосппідприємств Харківщини пошкоджено обстрілами.
