У вересні 2024 року горів сосновий бір у Журавлівському гідропарку. За даними «Харківзеленбуду», тоді вигоріло близько 70% його території. Проте тамтешні сосни загинули ще до пожежі. Дерева були вражені паразитом — кореневою губкою.
Через кілька днів після пожежі міський голова Харкова Ігор Терехов заявив, що на місці лісу планують залишити зону для відпочинку. Зараз Харківська міська рада розробляє плани відновлення бору, які напряму залежать від фінансування та закінчення війни. Також волонтери засадили цю місцину дубами, і планують цієї весни висадити живці тополі та верби.
Плани на відновлення бору є, але про реалізацію говорити зарано
16 вересня 2024 року там спалахнула масштабна пожежа. Як розповів речник СКП «Харківзеленбуд» Андрій Кравченко, площа загоряння тоді склала понад три гектари. Це по площі більш ніж три футбольних поля. Згодом комунальникам довелося прибрати 1200 загиблих дерев. Наслідки тієї пожежі продовжують ліквідовувати й по сьогоднішній день. Комунальники зрізають понівечені гілки та мертві дерева, викорчують пеньки та прибирають сміття.
Взагалі, з початку повномасштабного вторгнення ця місцина пережила чимало випробувань. Спочатку російські війська намагалися прорватися до міста через Журавлівський бір. Харків вдалося відбити, проте частина бору була зруйнована, а сам гідропарк став небезпечним через замінування.
Однак, як зазначає старший викладач кафедри ботаніки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Юрій Бенгус, у Журавлівському борі були проблеми й до повномасштабної війни.
«Це місце було засаджено [понад 50 років тому — ред.] сосною без врахування біорізноманіття, — розповів Юрій Бенгус. — Люди не розуміють, навіщо нам оці непомітні комахи, трави та гриби. Адже ми їх не бачимо. Але виявляється, що вони забезпечують стійкість біоценозів. Якщо біоценоз має високе біорізноманіття, йому не страшні жодні катастрофи. Він може пережити що завгодно. Навіть зміни клімату, навіть вплив людини».
При наявності біорізноманіття коренева губка не могла б поширюватися подібно пожежі від одного дерева до іншого, підкреслив біолог. Так само якби там було різноманіття грибів — маслюків, білих, боровиків чи хоча б мухоморів — вони б «тримали» свої ділянки та завдяки антибіотикам не пускали кореневу губку на свою територію.
І нехай цю місцину називали Журавлівським лісом, ця назва є досить умовною. Як підкреслив Юрій Бенгус, ліс — це біоценоз, в якому співіснує багато різних рослин, тварин, грибів, комах та птахів. Чого в Журавлівському бору взагалі не спостерігалося.
Зараз Харківська міська рада напрацьовує плани для відновлення бору, однак поки що детальну інформацію не надає.
«Плани відновлення бору в нас є, але наразі говорити про їх реалізацію трохи зарано, — підкреслив Андрій Кравченко. — Все залежить від фінансування. Яке, своєю чергою, залежить від війни».
Юрій Бенгус не виключає, що місто може знов засадити Журавлівський бір деревами, які надалі не втримаються та загнуть. Або якщо приживуться, то заподіють шкоду природному біоценозу — тобто сукупності мікроорганізмів, рослин і тварин, які населяють цю ділянку.
Поганим вибором тут буде, наприклад, дуб червоний, вважає Бенгус. За його словами, хоч це дуже красиве дерево, але воно витісняє місцевий дуб, який здатний співіснувати з 3-6 тисячами видів комах, грибів, лишайників, мохів, трав’янистих рослин. Водночас як дуб червоний — всього з 60 видами.
«І коли ми заміняємо один дуб на інший, то одразу знищуємо від трьох до шести тисяч видів комах, мохів, грибів, — розповів Юрій Бенгус. — І люди кажуть: “Це ж красивіший дуб”. Він красивіший, але він не наш, не місцевий. Він шкодить. Це проблема, яку люди не розуміють. І вони кожного разу намагаються зробити як краще. А насправді вони не розуміють, що роблять гірше».
Зокрема біолог вбачає чимало проблем в нинішній ландшафтній культурі міста.
«Люди, які мають це робити за бюджетні гроші, не є фахівцями з боку екології, — розповів Юрій Бенгус. — Вони фахівці в озеленені, які фахово розуміють, які є декоративні рослини. Тому вони по-своєму розуміють, як треба зробити нове озеленення. Вони проєктують озеленення так, щоб були вкладені достатньо великі кошти. І неважливо, що ці рослини згодом загинуть».
Дуби — це основа для майбутнього змішаного лісу
За словами Юрія Бенгуса, масштабні пожежі, що сталися минулого року в борі, змогли звільнити простір для нових дерев. Восени 2024 року біолог започаткував проєкт з відновлення лісу, у межах якого почав висаджувати дуби. До його ініціативи приєдналися волонтери, науковці та школярі однієї з місцевих шкіл.
Як зазначив Юрій, його вибір впав на дуб звичайний, оскільки саме цей вид якнайкраще підтримує місцеве різноманіття. За словами еколога, активісти восени посадили кілька тисяч таких дубів.
«Але чиновники нас питають: “Навіщо ви це робите? Ми зробимо проєкт, коштовний проєкт. Ми висадимо дуже дорогі, гарні рослини. І це буде красиво”, — згадував біолог. — З бачення чиновників я навіть шкоду якусь роблю. Бо я висаджую ті рослини, які там добре будуть рости. І які до того ж нічого не коштують».
Городяни також питали Бенгуса, навіщо на пісках садити дуб, згадував чоловік. На їх переконання, це дерево має рости на багатих ґрунтах, а для пісків підійде саме сосна.. Однак супіски Гідропарку підходять і для дуба, додав біолог. Він в таких умовах росте повільно, але надійно.
«Ми побачили на ділянці, яку засаджували жолудями, чимало молодих дубочків, — розповів Юрій Бенгус. — Вони виросли з жолудів, які в минулі роки занесли з міських насаджень птахи. Деякі з цих дубочків досягли вже нашого зросту. Молоді дубочки мають гарний річний приріст (від 20 до 80 сантиметрів на рік) і своїм гарним станом доводять, що наші дії мають сенс».
На одних дубах активісти не будуть зупинятися. Цієї весни вони планують висадити живці тополі та верби. Зокрема кілька видів верби, які ростуть на піщаних ґрунтах, що характерні для Журавлівського бору. А тополі своєю чергою співіснують із видами грибів, з якими не вживаються дуби чи сосни. За словами Бенгуса, вони будуть захищати цю ділянку від вторгнень кореневої губки.
Що стосується висадки сосен, то зараз цей варіант навіть не розглядається, каже еколог. Це можна буде робити тільки після відновлення природного біорізноманіття.
«Якщо туди знову висадити сосни, то хвороба скаже: “Ой, дякую, у нас ще є їжа. Ми ці сосни теж з’їмо”, — зазначив Юрій Бенгус. — Наскільки я зможу, то буду зараз пробувати зі школярами висаджувати верби та тополі. Але хотілось би мати березу, клен татарський і, можливо, черемху і крушину. Вони теж можуть в таких умовах рости. Ну і будемо дивитись, де буде насіння інших витривалих на пісках видів дерев, яке легко зібрати. Їх і будемо вирощувати».
Також непогано було б мати й немісцеві види дерев, які не є інвазійними, вважає Бенгус. Це такі рослини, які не стануть захоплювати простір та нести загрозу місцевій флорі та фауні. Таким видом зокрема є шовковиця біла.
«Мене питають: “Ми хочемо посадити тут інші декоративні види дерев”, — розповів Юрій Бенгус. — Я кажу: “Ну садіть”. “Так ви ж тут вже дуб посадили”. “Садіть по дубу. Там, де вам буде заважати, ми приберемо ці дубочки. Вони маленькі. Коли художник починає писати картину маслом, то спочатку робить ґрунтовку. І от вважайте, що ці дуби — це той ґрунт, на якому можна малювати”».
«Це була пропозиція реальної дії»
Журналістка Тетяна Буряківська живе на Салтівці. Протягом кількох років вона спостерігала, як в Журавлівському бору гинуть сосни. Коли Тетяна дізналася про ініціативу з висадження дерев, то охоче до неї приєдналася.
«Якось так виходить, що я час від часу приєднуюсь до якихось волонтерських акцій, — розповіла Тетяна Буряківська. — По-перше, цей ліс мені не такий вже і чужий. Я кілька разів там відпочивала зі своїми друзями. А по-друге, значущість цієї акції для мене полягала в тому, що на неї запросив саме Юрій Бенгус. Я з ним вже кілька разів брала участь в інших волонтерських акціях».
Біолог запропонував посадити дуби, згадувала харків’янка. За його словами, сосни вже не було сенсу висаджувати. Адже коренева губка могла залишитися в самому ґрунті і надалі вражати молоді соснові насадження. До роботи Тетяна поступила 24 вересня. Вона згадувала, що тоді росіяни в черговий раз обстріляли місто. Сильно дісталося Салтівці. Проте невдовзі після атаки вони втрьох — Тетяна, Юрій та вчителька Анна — висаджували нові дуби.
«В дитинстві мені чогось було трошки шкода людей, які щось посадили і не дожили до моменту, коли їхні дерева виросли, — згадувала Тетяна Бурякіська. — Чогось мені було за них трошки прикро. Знаєте, коли я садила ці дуби — це було саме по собі приємно. Навіть якщо вони просто проклюнуться в цьому році. Юрій Володимирович сказав, що начебто вони непогано прижилися. Це вже велика радість для мене».
Харків’янка зізналась, що не думала, якими ці дуби стануть через десятки років. У цій справі головне — почати, зробити перший крок, підкреслила вона. Побачити маленькі деревця вже буде вельми приємно. Зокрема Тетяна згадувала, чим її привабила ідея висаджувати дерева. За її словами, це була пропозиція реальної дії. Адже цей бір кілька років як загинув. Містяни про нього говорили, фотографували, писали, а потім знову обговорювали. Але справа стояла на місці.
«Зустріли ми дідуся, який ходив з відерцем і поливав саджанці, — розповіла Тетяна Буряківська. — Здається, на цій території він також посадив дуби. Я була страшенно здивована тим, що він носив відро зі свого мікрорайону та поливав ті саджанці. І цей дідусь точно вже не побачить свої дерева великими. Але я думаю, що він просто отримував від цього задоволення. Просто від того, що поливав ці саджанці. Як і ми отримали задоволення від посіву жолудів».
Читайте також
- Між веселощами та уроками виживання: як живе харківський Пласт в умовах повномасштабної війни.
- Окуповано, заміновано чи знищено: туристичні місця Харківщини, які стали недоступними через повномасштабну війну.
- Як не втратити автентичність: у Харкові працюють над збереженням пам’ятки архітектури.
