Станція «Академік Вернадський» розташована на острові Галіндез, приблизно за сто кілометрів до південного полярного кола. Від Антарктичного півострова станцію відокремлює протока Пенола і відстань приблизно в десять кілометрів.
Раніше ця станція належала Британії та мала назву «Фарадей». У 1993 році британці вирішили передати її іншій державі, яка не мала власних антарктичних станцій.
Українські дипломати підхопили цю ідею. Хоча на станцію претендували й інші країни, та в нас уже була наукова база для антарктичних досліджень. Тому 6 лютого 1996 року відбулася передача станції Україні.
За угодою станцію мали віддати безплатно, якщо вчені продовжать дослідження, які почали британці, та передаватимуть інформацію до міжнародної бази даних. Та коли 6 лютого відбулася урочиста передача станції, то начальник британської експедиції сказав, що не можна нічого хорошого дарувати — це погана прикмета. Тоді один з українців дістав з кишені фунт і віддав, тож формально станцію «Фарадей» викупили за символічний один фунт.
Детальніше про діяльність української станції та про життя на далекому півдні розповідають харківські науковці.
— Для України важливо брати участь в антарктичних дослідженнях. Це суттєвий внесок у майбутнє, можливість брати участь на рівні з іншими країнами в глобальному дослідженні планети та, звичайно, економіка, — пояснює Анна Соіна, науковиця.
Завдяки тому, що Україна бере участь в антарктичних дослідженнях і має свою станцію в регіоні, у Південному океані працює риболовецький український флот, що має квоти на вилов риби та криля. От, наприклад, коли ви бачите в магазинах баночку консервованого крилю — особливо з написом «Антарктичний криль» — це частіше за все результат роботи українського судна «Море содружества».
— І найважливіше — це створення репутації цивілізованої та розвинутої країни. На станцію в літній період часто заходять гості, від звичайних туристів на яхтах та круїзних лайнерах до людей рівня Біла Гейтса й принцеси Анни. Через нашу станцію світ знайомиться з Україною. А зараз, завдяки нашим полярникам, ще й більше дізнається про повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
Подобається матеріал? Долучайся до Спільноти читачів та допомагай нам розповідати більше важливих історій
«Коли я вперше зайшла на станцію було почуття, що я вдома», — Анна Соіна
Анна Соіна — молодша наукова співробітниця відділу Радіофізики геокосмосу Радіоастрономічного інституту НАН України. Також вона учасниця 25-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ).
На станції харків’янка пробула цілий рік. Шлях команди до Антарктики припав на початок пандемії COVID-19 та тривав місяць.
— До останнього моменту зберігалася небезпека не дістатися до станції через ковід. Більшість часу в дорозі довелося провести на самоізоляції та карантині. Проте в нас була велика кількість пригод, а команда тоді сильно згуртувалася. Ще мені сподобалася гарна погода в протоці Дрейка. Коли ми йшли на зимівлю, Дрейк був лагідний та милий — і судно майже не хитало. Тож із морською хворобою я познайомилась лише тоді, коли ми повертались із зимівлі.
Ще зі студентських часів Анна спілкувалася та працювала під керівництвом таких видатних науковців, як Юрій Ямпольський, Геннадій Міліневський, Андрій Залізовський та інші, які були пов’язані зі станцією та полярними дослідженнями. Надихнувшись історіями про Антарктиду, вона хотіла туди потрапити, однак довгий час жінок на зимівлю не брали, тож «мрія потрапити на рік до станції “Академік Вернадський” була безнадійною».
— Я слухала розповіді про станцію, захоплювалася полярною тематикою та спочатку жартома просилася в експедицію. Зі зміною керівництва антарктичного центру жінкам дозволили працювати на станції, я вирішила спробувати.
Так Анна потрапила до команди 25-ї Української антарктичної експедиції й поїхала на зимівлю озонометристкою та частково геофізикинею.
Озонометрист — це людина, яка займається вимірюванням рівня атмосферного озону. На станції «Академік Вернадський» їх проводять за допомогою спектрофотометру Добсона — приладу, який зимівники називають «Вірджинією». Вимірювання проводяться за спеціальними методиками, які залежать від хмарності, часу доби, сезону року, висоти Сонця над обрієм. При дуже хмарному небі, коли Сонця не видно зовсім, роблять лише 5 стандартних вимірів, а от при ясній погоді (і навіть змінній хмарності) вимірювань може бути до 60, пояснює Анна.
— Тоді озонометрист «живе» на горищі, яке має назву «озоновий офіс». Ці вимірювання важливі, тому що на «Вернадському» одні з найдовших в Антарктиці рядів даних, які треба продовжувати, аби простежити динаміку озонового шару. Ці дослідження на станції проводять з 1957 року. І саме тут була відкрита озонова діра.
Науковиця пояснює, що ця робота важлива також для супутників, бо вони калібруються саме за земними даними.
Проте були й складнощі, пояснює Анна, зокрема вимірювання озону по Місяцю, яке можливе лише при ясному небі та антарктичною зимою.
— Дві ночі в нас були відповідні умови, і я з допомогою колеги намагалася зробити ці виміри, але через непередбачувані обставини нічого не вийшло. Це було дуже прикро.
Існує також методика вимірів, яка має назву «Умкер», проводиться вона до сходу сонця, одразу після й на заході сонця.
— Для неї потрібне чисте небо. Дуже сумно, коли ти встаєш за годину до світанку, завзято міряєш, а десь із середини вимірів несподівано на небо починають активно «наповзати» хмари. Іноді аж плакати хотілось, так це образливо. Але з погодою не посперечаєшся, — сміється науковиця.
Вимірювання рівня атмосферного озону важливе, оскільки озоновий шар захищає все живе від шкідливого для всього живого жорсткого ультрафіолетового випромінення.
Анна провела на станції рік — стільки часу займає саме зимівля, однак є і сезонні роботи, які можуть тривати від кількох днів до кількох місяців. Вони завжди припадають на антарктичне літо і є дуже інтенсивними.
Окрім основної роботи, у полярників ще є загальна робота по станції, денні та нічні чергування, прибирання снігу тощо. Та коли з’являвся вільний час, Анна любила випікати хліб або робити смаколики.
— На дні народження хлопців я шила їм подушки-тваринки, читала книжки, з друзями грала в більярд, дартс та приставку, гуляла по нашому та сусіднім островам на лижах чи пішки. Хоча й не дуже часто, але ходила човником по акваторії.
Чи є речі, до яких важко було звикнути в Антарктиці?
— Мені здавалося, що я сумуватиму без великої кількості речей, парфумів, косметики тощо. Проте на станції всього вистачало, а коли з новим сезоном до нас приїхали ще люди, то мені передали улюблені парфуми — це було надзвичайне щастя.
Серед нових звичок, Анна тепер п’є лише розчинну каву. Вона пояснює, що на той час, через карантин, до станції не довезли звичайну каву, тому була лише розчинна. Тепер ця звичка залишилася з нею.
Цікавий факт
Чи існує професія «перевертач пінгвінів»?
Її описав у своїй книзі «Записки перевертача пінгвінів» Євгеній Краштан — сисадмін 12-ї експедиції. Про цю професію Євгеній потім жартома розповідав журналістам, які повірили та почали розповсюджувати, однак це неправда.
— Якби ви бачили, як бігають пінгвіни, які вони швидкі та рухливі — ви б зрозуміли, наскільки це дурний міф. Пінгвіни — це пташки, які й у воді, й на суші собі дадуть раду самі і їм допомога точно не потрібна. Крім того, чіпати тварин в Антарктиці суворо заборонено. Наближатися до них можна лише біологам і лише тоді, коли це прописано в їхніх технічних завданнях. До того ж це небезпечно, бо дзьоби в цих розбишак дуже й дуже міцні, — пояснила Анна.
З Антарктиди до лав ЗСУ: історія Юрія Лишенка
Юрій Лишенко родом з Мерефи Харківської області. Він інженер антарктичного наукового центру.
Уперше в Антарктиду він потрапив у 2011 році та після цього був там ще три зимівлі. З останньої експедиції Юрій повернувся 5 травня 2023 року.
— Взагалі я штурман-механік. Певний час працював в Арктиці, тому мені було цікаво порівняти її з Антарктидою, — розповідає Юрій. — Виявилося, що це зовсім інший світ. Хоча може здатися, що вони схожі: холод, сніг, лід, але все дуже різне.
Зокрема, в Антарктиді через льодовиковий купол набагато холодніше, аніж в Арктиці. Також відрізняються рослинний та тваринний світ. В Арктичних широтах є бодай якась рослинність, а в Антарктиді тільки мохи та лишайники. В Арктиці зустрічаються білі ведмеді, тюлені, арктичні лисиці та птахи, які пристосувалися до холодного клімату та льодових умов. Антарктида має унікальний морський світ: пінгвіни, тюлені, кити та різноманітні морські птахи, які пристосувалися до екстремальних умов навколишнього середовища.
На «Академіку Вернадському» в обов’язки Юрія входило обслуговування генераторів, завдяки яким живе станція, а також велика кількість виїздів на острови та континент.
— Як людині з досвідом роботи в морі, мені часто доводилося виходити на наших човнах «Зодіаках», проте основні обов’язки — це контролювати дизелі та генераторні станції.
На той час ще стояли старі прилади, які були встановлені британцями на Фарадеї ще в 1980 році. Замінили їх лише торік, тобто до цього генераторні станції пропрацювали 41 рік.
Що найбільше запам’яталося в експедиції?
— Для кожного зимівника найважливіший момент — перший та останній день в Антарктиці. Хоча я вперше ступив на континент давно, та я пам’ятаю ті враження від побаченого. Останній день завжди тривожний, бо ніколи не знаєш, чи вдасться повернутися туди ще.
Розваги зимівників
Хоча в полярників буває ненормований робочий день, та найприємніше, каже Юрій, те, що можна самому планувати свій день.
— У вільний час тут люди приділяють увагу спорту — у нас є спортзал. Якщо погода дозволяє, то можна покататися на сноуборді, лижах тощо. Тут будь-які види зимового спорту доступні.
Також на станції прийнято разом відзначати всі свята та дні народження. Головним святом для полярників є Мідвінтер. В Україні це день літнього сонцестояння, а в Антарктиді навпаки — день зимового сонцестояння. Річ у тім, що пори року в Південній та Північних півкулях йдуть у протифазі, тому коли в Україні літо, то в Антарктиді зима (так-так, зараз в Антарктиді останній місяць літа — прим. автора).
— За традицією в день зимового сонцестояння всі полярники купаються в Південному океані. У такий спосіб учасники експедиції проходять «бойове хрещення», стаючи справжніми полярниками та полярницями, — згадує Юрій.
Також у цей день проходять змагання з різних видів спорту, а після — посиденьки зі смаколиками.
Підготовка до експедиції
Після відбору кандидатів Антарктичний центр проводить для них збори, які тривають близько 10 днів. Для учасників проводять тренінги, організовують зустрічі з психологами тощо. Після цього конкурсна комісія визначається, хто потрапить в експедицію.
Зараз збори проводять у Києві, проте раніше підготовку проходили в селищі Мартове на Харківщині, де розташована обсерваторія Харківського радіоастрономічного інституту Національної Академії Наук України. Однак селище було в окупації, тож приміщення потребує відновлення. Крім того, проводити там збори зараз небезпечно.
Також Антарктичний центр споряджає полярників усім необхідним.
Як змінилося життя на станції після початку повномасштабного вторгнення
— Початок повномасштабного вторгнення ми застали в чилійському готелі, де перебували на карантині перед дорогою в Антарктиду. З перших же днів люди на станції почали гуртуватися та збирати донати для українських захисників.
Юрій зазначив, що серед учасників експедицій було багато ветеранів, і хлопці, які на той момент перебували на станції, попутними яхтами поверталися в Україну, щоб долучитися до Збройних Сил України.
— Ми змогли повернутися через 15 місяців. В Україні я одразу ж пішов на службу, де став солдатом 54-ої окремої механізованої бригади. Наразі проходжу реабілітацію.
Інженер поділився, що хотів би повернутися принаймні ще на один сезон в Антарктиду. Ймовірно, через стан свого здоров’я він не зможе вийти на службу, тому плануватиме подорож на станцію.
Цікавий факт
В Антарктиді немає офіційно визначеного часу. Оскільки на континенті практично ніхто не живе, там немає часових поясів. Більшість дослідницьких станцій живе за часом країни, яка територіально знаходиться ближче. Наприклад, українська станція «Академік Вернадський» знаходиться напроти Чилі, тому різниця в годинах між Україною та станцією — 5 годин.
Антарктична станція — це як маленьке містечко, за яким треба доглядати: досвід Богдана Гаврилюка
Богдан Гаврилюк — геофізик, начальник 28-ої Української антарктичної експедиції.
Це його десята зимівля в Антарктиді. Перша подорож до станції «Академік Вернадський» була у 2002 році в складі сьомої експедиції.
Богдан з Харкова і працює в Радіоастрономічному інституті, проте останні три роки він не був вдома.
— Через повномасштабне вторгнення інститут не працює повною мірою, оскільки люди перебувають у різних місцях планети. Зокрема я зараз на станції «Академік Вернадський».
До 2002 року Богдан працював на танковому заводі імені Малишева. Там за часів Радянського Союзу виготовляли тягачі — трактори для радянських антарктичних експедицій. Вони називались «Харків’янками». Зараз їх виробництво припинили.
Перше враження
— Коли ти вперше потрапляєш на станцію, життя абсолютно змінюється. Це можливість перевірити себе — впораєшся чи ні. Крім того, це унікальна можливість навчитися нового, побачити неймовірну природу Антарктиди, доторкнутися до того, що людство не бачило. Це те, що відчув тут уперше і відчуваю зараз.
Богдан розповідає, що за 20 років станція дуже прогресувала. Зокрема, тут з’явилася нова техніка та інструменти, які полегшили роботу полярникам. Якщо раніше багато роботи доводилося виконувати вручну, то зараз це автоматизовано та скорочує час. Змінилася екіпіровка, харчування тощо.
— На мій погляд, у нас зараз найкращий флот за всі часи українських експедицій. Ми маємо чудовий транспортний парк для роботи на воді — це декілька потужних човнів «Зодіак».
Три роки тому з’явилася перша супутникова антена для зв’язку, тобто є необмежений інтернет, навіть старлінк.
— Та найголовніше, — пояснює Богдан, — міняється підхід до вимірювання різних метеорологічних та геофізичних параметрів. Ми закуповуємо різне обладнання для того, щоб робити дослідження дуже точно, на світовому рівні.
На станції Богдан відповідає за геокосмічні дослідження, тобто вивчає взаємодію між Землею та космосом.
Для дослідження електромагнітного поля Землі використовують шість різних комплексів. Вони дозволяють проводити дослідження на різних висотах та в різних діапазонах частот. Основна увага приділяється моніторингу іоносфери — шару атмосфери на висоті від 80 до 600 кілометрів висоти.
Ці дослідження не лише допомагають прогнозувати геологічні явища, такі як землетруси та виверження вулканів, але й мають технічні застосування в навігації та визначенні географічного положення, а також вивченні космічних явищ і змін в електромагнітному полі.
На станції використовуються короткохвильові та низькочастотні комплекси, які служать інструментами для вивчення змін в електромагнітному полі. Важливою перевагою досліджень в Антарктиді є те, що тут немає забруднень антропогенного походження. Це дозволяє якісно спостерігати за явищами. Богдан також зазначає, що важливо порівнювати дані, отримані з Великої землі, де є багато людей та забруднення, особливо в деяких діапазонах частот й безлюдної Антарктиди.
Як полярники проводять вільний час
— Для мене кращий відпочинок — зміна діяльності. Просто вскочити в човен і рвонути кудись та подивитись, що там відбувається. Антарктика унікальна: айсберги, мальовнича природа. Можна на лижах пройтися по острову.
До широкомасштабного вторгнення РФ Богдан любив мандрувати Антарктидою у вільний час, однак зараз часто переживає через війну.
— Я завжди стараюсь займатись тими речами, які корисні і станції, і мені. Тому сказати, що в мене багато вільного часу, важко.
Чи з’явилися у вас нові звички після перебування на станції?
— Останні 20 років мого життя пов’язані з Антарктикою. Подеколи по поверненню додому я роблю ті ж речі, що й на станції, навіть в Україні працюю над проєктами, пов’язаними із цим континентом. Я б сказав, що це мій стиль життя.
Наукові здобутки
У своїй діяльності Національний антарктичний науковий центр керується Державною програмою проведення досліджень в Антарктиці, яка затверджена Кабінетом міністрів. Вона містить такі основні напрямки: геофізичний, метеорологічний та біологічний.
— Наш Харківський радіоастрономічний інститут та інші інституції в Україні намагаються вносити щось нове, щоб наша наука рухалась і була на міжнародному рівні, такою, щоб нею пишалися.
Також українські вчені, які працюють на станції «Академік Вернадський», мають спільні проєкти з представниками інших країн, зокрема з американцями та британцями.
— Загалом уся наука базується на величезній базі даних, яка була зібрана раніше, або збирається на постійній основі. Ці дані ми передаємо в наші інститути, де з ними продовжують працювати.
Також в Антарктиді вчені спостерігають за змінами в природі — скільки й коли з’являється птахів, ссавців — аналізують кліматичні зміни.
Які бувають виклики на роботі
Станція — це як маленьке містечко, за яким треба доглядати, зокрема за її інфраструктурою, щоб усе було налагоджено. Буває, через погодні умови може щось зламатися, але учасники експедиції все лагодять.
Інколи небезпечно виходити в океан, коли навкруги лід, хвилі й погода може швидко змінюватися, бувають сильні снігопади. Проте полярники готові до цього і свідомо приїздять сюди працювати.
— Але якщо порівнювати життя на станції та в Україні, де йде війна, то який сенс казати про важке життя в Антарктиді? Після повернення з минулої експедиції я провів 11 місяців у лавах Прикордонної служби України. То це зовсім різні речі: перебувати в окопах та на станції. Тому я навіть не хочу говорити про те, що в нас тут важко чи не важко. Ми зараз тут, далеко від стрільби та війни.
З початком повномасштабного вторгнення РФ стало важче виїжджати з України, проте керівництво Національного антарктичного центру допомагають науковцям дістатися Антарктиди. Однак після завершення цієї експедиції Богдан повернеться на службу до лав ЗСУ.
Наостанок Богдан показав краєвиди, які відкриваються за стінами його офісу. На вулицю науковець вийшов у протисонцевих окулярах, оскільки промені сонця яскраво відбиваються від снігу. Одразу біля приміщення станції зграя пінгвінів, а вдалині — засніжені гори.
Цікавий факт
Станція «Академік Вернадський» має власне науково-дослідницьке судно «Ноосфера» — це колишній «Джеймс Кларк Росс», який Україна придбала в Британії. Уперше криголам вирушив з Одеси 28 січня 2022 року. Тоді корабель до подорожі підготували за 4 місяці. Директор НАНА Євген Дикий згадує, що тоді вже була загроза повномасштабної війни, тому довелося робити все швидко. Відтоді судно не було в Україні. Між антарктичними сезонами воно перебуває в Кейптауні.
*Публікації цього матеріалу посприяла Спільнота Ґвари, учасники якої пропонували запитання науковцям. Приєднуйтесь, якщо хочете підтримувати та будувати незалежну журналістику в Україні.
Читайте також
- Як в 11 років зробити власну пасіку. Історія Єгора із села Веселе – ВІДЕО.
Аби творити медіа разом із читачами, ми розвиваємо Спільноту. Саме твій внесок допоможе нам купити бензин для поїздки у важкодоступні зони, ідентифікувати ще один підрозділ росіян, що атакували Харківщину, або ж зняти сюжет про мешканців міста. Долучайся!
